Теорія і методологія географічної науки - Мирослава Влах 2018

Система наукового знання
Науковий текст

Текст (лат. textus — «тканина», в'язь, поєднання) — матеріально зафіксована людська думка; знакова система, що має цілісне значення і зв'язність.

Головні характеристики наукового тексту: структурні (зв'язність, цілісність), смислові (модальність, або оцінковість), інформативність, дискретність, інтертекстуальність.

Види географічних наукових текстів: вербальні, позавербальні (карти, плани, профілі, фотографії, таблиці, графіки, матриці та ін.).

Комбінація знаків як особливість наукових географічних текстів. Географічні та історико-географічні тексти з комбінацією вербальних і позавербальних знаків: «Атлас України й сумежних країв» (1937), «Національний атлас України» (2007), «Атлас. Глобальні проблеми світу» (2009), «Океанографічний атлас Чорного та Азовського морів» (2009), «Історичний атлас України. Найдавніше минуле. Русь (Київська держава, Галицько-Волинська держава)» (2010), «Львів. Комплексний атлас» (2012), «Атлас історії української державності: Українські землі від найдавніших часів до сьогодення» (2013), «Історичний атлас України» (2015) та ін.

Вербальні наукові тексти та лінґвістичні вимоги до них.

Науковий текст як цілісний комунікативний блок, що має чітку, логічну структуру, своєрідний каркас із внутрішньо завершеними частинами (розділами, підрозділами), насиченими відповідною термінологією. Науковий текст призначений для фахівця, який підготовлений до сприйняття наукової інформації, його змістом є наукове знання. Науковий текст розкриває певну часову послідовність думок, подій, фактів тощо (О. Семеног «Культура наукової української мови», 2008).

Принципи укладання наукового тексту: змістовна насиченість, наукова інформативність, новизна, змістовна закінченість, проблемність, доступність фахівцям однієї чи суміжних галузей науки, наукова значущість, інтертекстуальність, діалогічність та ін. (О. Семеног «Культура наукової української мови», 2008).

Функції наукового тексту: інформативна, комунікативна, перформативна (встановлення фактів/зв'язків за допомогою мовного матеріалу), когнітивна, функція впливу (переконати колег-фахівців у правильності свого погляду), аргументованого доказу (наведення фактів на підтвердження істинності пояснень/думок), діалогічна.

Поняття інтертекстуальності, інтертексту, гіпертексту, контексту, підтексту, вікітексту.

Інтертекстуальність — загальна властивість текстів, яка проявляється у наявності між ними зв'язків, завдяки яким тексти (або їхні частини) можуть явно чи неявно посилатися один на одного. Термін запропонувала теоретик французької школи постструктуралізму Дж. Крістева (J. Kristeva «Semeiotike: recherches pour une semanalyse», 1969).

Інтертекст (лат. inter — між, взаємно) — співвідношення одного тексту з іншим, діалогічна взаємодія текстів, яка забезпечує перетворення змісту у заданий автором. Головний вид і спосіб побудови інтертексту — текст складається з цитат і ремінісценцій (лат. reminiscentia — спогади, згадки) — використання загальних мотивів, структури, окремих елементів попередніх творів тієї самої тематики. Ремінісценція — неявна цитата, яка подається без лапок (N. Piegay-Gro «Introduction a l'intertextualite», 1996).

Цитація — головна форма інтертекстів у науковій комунікації; формальне маркування фрагментів попередньо опублікованих текстів. Мета цитації: доказова функція (цитата-аргумент); ілюстрація суджень автора (цитата-приклад); висловлювання думки за допомогою чужих слів, посилання на авторитет (цитата-заступник) (N. Piegay-Gro «Introduction a l'intertextualite», 1996).

Гіпертекст (англ. hypertext) — система текстів, що мають перехресні посилання один на одного; текст, який має зв'язки з іншими документами (гіперпосилання), користувач має змогу перейти до пов'язаних документів безпосередньо з первинного тексту, активувавши посилання за допомогою комп'ютерних технологій. Географічні гіпертексти: «Енциклопедія українознавства» (1949 — 1989), «Географический энциклопедический словарь: понятия и термины» (1988), «Географічна енциклопедія України» (1989—1993), «International Encyclopedia of Human Geography in 12 volumes» (2009) та ін.

Контекст (лат. contextus — тісний зв'язок, сплетіння) — умови, за яких стає зрозумілим смисл інтерпретації тексту; частина тексту писемної чи усної мови із закінченою думкою, яка дає змогу точно встановити значення окремого слова чи виразу, що входять до його складу.

Підтекст — прихований, внутрішній зміст висловлювання; наявний тільки у зв'язку із вербально вираженим змістом, супроводжує і водночас частково або повністю його змінює. Підтекст зумовлений деформуванням прямого змісту словесних значень під впливом контексту і позамовних факторів — відтворюваної ситуації, позиції мовця, його комунікативної мети. Підтекстова інформація виникає завдяки здатності мовних одиниць виражати, крім основного значення, ще й додаткові — семантичні, стилістичні, емоційно-експресивні, — викликати асоціації, набувати додаткових значень внаслідок взаємодії з іншими мовними одиницями у структурі тексту. Сприймання підтекстової інформації можливе лише на основі усвідомлення цих супровідних нашарувань на пряме значення компонентів висловлювання. Сприйняття підтексу потребує наявності значного інтелектуального потенціалу та образного мислення; він доступний далеко не кожному читачеві і не повною мірою у зв'язку із суб'єктивним розумінням. У наукових текстах підтекст використовують як засіб поглиблення змістовної перспективи.

Вікітекст (англ. wikitext) — текст, зміст і структуру якого користувачі самостійно змінюють, коректують безпосередньо у веб-браузері, до якого є вільний доступ, зберігаючи цитування і посилання на першоджерела. Прикладом вікітексту є вільна онлайн-енциклопедія Вікіпедія (англ. Wikipedia).