Теорія і методологія географічної науки - Мирослава Влах 2018

Система наукового знання
Наукова мова

Поняття наукової мови як знакового інструментарію створення теоретичного знання, так і продукту наукової діяльності та засобу наукового спілкування.

Значення семіотики (грец. σήμα — знак) для створення наукової мови.

Семіотика — філософський напрямок, що досліджує роль і функцію знаків і знакових систем у процесі пізнання. Три головні аспекти знаків і знакових систем: семантика (вивчення знаків і знакових систем як засобу відображення значення і смислу), синтактика (вивчення внутрішніх властивостей знаків і знакових систем та відношення між ними безвідносно до інтерпретації), прагматика (вивчення практичних аспектів використання знаків (знакових систем), їхньої корисності і вартості для користувача).

Поділ знаків у семіотиці на мовні та позамовні (цит. за: О. Шаблій, 2015, Кн. 1).

Мовні знаки — це слова і висловлювання певної мови — живої, мертвої (наприклад, латинської), штучної.

Позамовні знаки (і їхні системи) — це знаки-копії (іконічні), знаки-ознаки (прикмети, індекси), знаки-символи.

Знаки-копії (іконічні) — знаки, зміст яких повністю визначається тими предметами, яким вони відповідають (наприклад, фотографія краєвиду, рисунок заплави річки, копії документів та ін.).

Знаки-ознаки — їхні значення повністю зумовлені контекстом, у якому вони виявляються і позначають відношення між об'єктами, а також об'єктом і його властивостями.

Знаки-символи — фізично не пов'язані із позначуваними об'єктами. Їхнє значення встановлюють за взаємною згодою користувачів чи розробників, тобто конвенційно.

Карта як головна семіотична форма отримання і представлення наукових географічних результатів.

Важливість становлення і подальшого розвитку геосеміотики — наукового напрямку дескриптивної семіотики, що вивчає географічні знакові системи.

Типи наукової мови (рис. 23):

✵ за змістом відображуваної дійсності: об'єктна мова (мова конкретної науки); метамова (досліджує структуру і пізнавальні функції об'єктних мов);

✵ за формою знаків: природна (вербальна) мова; штучна, або символічна мова (математичні, графічні, буквенні символи, картографічні позначення).

Рис. 23. Типи наукової мови

Еволюція наукової вербальної мови від неспеціалізованої природної мови, яка характеризується двовалентністю (здатність виражати як абстрактний, так і конкретний зміст) до формалізованої мови, що відзначається логічністю, точністю (правильною орієнтацією), стислістю, позбавлена багатозначності, емоційності.

Об'єктно-сутнісна і предметна (знаннєва) вербальна наукова мова (В. Пащенко, 2012, 2015).

Об'єктно-сутнісна вербальна наукова мова — субмова, яка покликана описувати об'єктивну реальність, що наявна поза свідомістю людини; висловлює змістові наповнення концепцій і теорій, які співвідносні із сутностями об'єктів дослідження; не характерні означення, похідні від назв наук; використовується для емпіричного викладу даних, для означення вихідних матеріалів дослідження і представлення вивчених сутностей.

Коректне використання об'єктно-сутнісної наукової географічної мови: будова надр (замість геологічної будови), умови формування давнього рельєфу (замість палеогеоморфологічних умов), гідрогеоматичні умови і ресурси (замість гідрогеологічні умови і ресурси), ландшафтні (природні) країни, краї, області, райони (замість фізико-географічних ...), біотичні ресурси (замість біологічних ресурсів), демопопуляційний розвиток (замість демографічний розвиток), соціальне навантаження на населення працездатного віку (замість демографічного навантаження ...), екостани компонентів природи (замість екологічний стан компонентів природи) та ін. (В. Пащенко, 2012, 2015).

Предметна (знаннєва) вербальна наукова мова — субмова, яка стосується предметів — систем знання і пізнання, дослідницької та освітньої інформації; субмова не описів фактів і явищ, а мова їхніх досліджень та інтерпретацій, узагальнень, створення наукових концепцій і теорій; належать усі означення, похідні від назв наук; використовується для відображення процесів опрацювання, осмислення і верифікації зібраного вихідного матеріалу — емпіричного, теоретичного і методологічного.

Коректне використання предметної наукової географічної мови: ґрунтознавчі, ландшафтознавчі карти (замість ґрунтові, ландшафтні карти), кліматологічна конференція (замість кліматична конференція), ландшафтознавча основа кадастрів (замість ландшафтна .), кадастр земель (замість земельний кадастр), таксація лісів (замість лісова таксація), оцінювання ґрунтів (замість ґрунтова оцінка), метод картографування (замість метод картування) та ін. (В. Пащенко, 2012, 2015).

Метафоризація і становлення термінології географічної науки.

Географічна метафоризація — перенесення назви з одних об'єктів, явищ, процесів (як географічних, так і негеографічних) на інші на основі подібності між ними — важливий дескриптивний метод пізнання геореальності, що допомагає розкрити її глибинну сутність на основі порівняння, аналогії (М. Влах, 2015).

Діалектика наукової географічної метафоризації як процесу перетворення первинних слів-метафор на наївні поняття, створені на основі безпосереднього порівняння і прямої аналогії, і далі — на логічні поняття з використанням мислительних операцій (рис. 24).

Необхідність дослідження первинної метафоричності топонімів (гідронімів, оронімів, ойконімів, політонімів) для створення відповідних геообразів, а також удосконалення географічної терміносистеми.

Аналіз географічної терміно-системи у плані виявлення в ній окремих груп і моделей термінів-метафор (мертвих метафор) для термінологічної та лексикографічної практики.

Розвиток нових наукових географічних напрямків (геополітика, геоглобалістика, геотуристика, геоекологія тощо), що пов'язані з активним застосуванням живих метафор як засобів смислових інновацій, які виражають нове розуміння світу, зміну наукових парадигм (М. Влах, 2015).

Рис. 24. Діалектика наукової географічної метафоризації

(м. Влах, 2015)