Курс лекцій з географії світового господарства - С. І. Сюткін 2020

Розділ 2. Основні галузеві системи світового господарства
Тема 8. Хімічна промисловість світу

Сучасне світове господарство неможливо уявити без хімічної промисловості. Її переваги й провідні завдання пов’язані із створенням продуктів з наперед заданими властивостями, що можуть перевершувати властивості природних конструкційних матеріалів та інших традиційних виробів (наприклад, композити із сучасних пластмас у 5 разів легші та у 15 разів міцніші за сталь) або мати значно нижчу собівартість (продукування синтетичного каучуку вже вдвічі перевищує обсяги виробництва натурального).

За складністю й диверсифікованістю своєї виробничої структури (рис. 8.1.) хімічна промисловість може конкурувати з машинобудуванням. Окрім того, жодна інша галузь світового господарства не змінює так швидко свій асортимент. Ці обставини роблять неможливими узагальнення щодо закономірностей розміщення хімічної промисловості. Серед її окремих підгалузей є такі, що орієнтуються на сировину (виробництва синтетичного каучуку, пластичних мас, хімічних волокон, калійних і азотних добрив), а є такі, що тяжіють до споживача або трудових ресурсів чи використовують переваги транспортно-географічного положення (розвиток нафтоперегонки у морських портах або в місцях перетину нафтопроводами великих річок).

Рис. 8.1. Галузева структура хімічної промисловості

«Хімічний бум» спостерігається у світовому господарстві із середини ХХ століття (власне з цього часу галузь почали відносити до «авангардної трійки» та вважати поруч з машинобудуванням та енергетикою одним з «двигунів» соціально-економічного розвитку). Незважаючи на це, частка хімічної промисловості в структурі вартості світового промислового виробництва поки що залишається невисокою — 5%. А ось в країнах «великої сімки» (разом вони виробляють половину хімічної продукції світу) цей показник становить 18%.

Внаслідок НТР помітно збільшився вплив на територіальну структуру хімічної промисловості таких факторів розміщення, як екологічний та наукомісткості виробництва; а звичний фактор трудових ресурсів змістив акцент з вартості робочої сили на її кваліфікацію.

Така різноманітність факторів й умов сприяє територіальному розосередженню закладів хімічного комплексу.

Практично всі країни світу в тій чи іншій мірі мають можливість розвивати хімічну промисловість. Сприяє цьому й значна ресурсна база, адже хімія — «всеїдна» галузь, яка активно використовує відходи збагачення сировини для інших галузей або утилізує шкідливі технологічні відходи інших виробництв. Наприклад, халькопірит (CuFeS₂) є основною сировиною для кольорової металургії, але під час його обжигу утворюється велика кількість оксиду сірки, який можна використати у виробництві сірчаної кислоти. Киснево-конверторний спосіб виплавки сталі у чорній металургії передбачає продувку конвертора киснем, а супутньо отриманий з повітря азот може бути спрямований на виробництво азотних добрив. Країни, що не мають достатньої кількості вуглеводнів, активно використовують технології газифікації вугілля і горючих сланців або отримання з них штучного рідкого палива (найбільший досвід накопичили США, ФРН, ПАР, Естонія, Бразилія). А Франція, не маючи власних родовищ самородної сірки, не тільки повністю забезпечує свої потреби, вловлюючи її з викидних газів ТЕС і ТЕЦ, але й експортує сірку.

Високорозвинені країни у першу чергу спеціалізуються на випуску науко- містких видів продукції хімії органічного синтезу, саме ця складова світового хімічного комплексу вийшла в явні лідери. Натомість неорганічна (або основна) хімія поступово відійшла на другий план і виробляє зараз лише п’яту частину від загальної вартості хімічної продукції. Гірничо-хімічна промисловість створює сировинну базу передусім для неорганічної хімії. Напівфабрикати, створені неорганічною хімією, знаходять подальше використання в інших галузях хімічного комплексу. Зокрема, органічний синтез для виробництва одного кінцевого продукту зазвичай використовує кілька видів сировини.

Серед регіонів світу лідером у сукупній вартості виробленої хімічної продукції є Західна Європа (24% від світових обсягів). Серед окремих європейських країн найбільшими продуцентами є ФРН, Великобританія, Франція, Італія. По виробництву на душу населення пластмас, синтетичних волокон, синтетичного каучуку найвищі показники в світі мають Бельгія і Нідерланди. Країни Західної Європи водночас є і найбільшими експортерами хімічної продукції (1-е місце в світі за цим показником займає ФРН).

Другий за значенням «хімічний регіон» світу — Північна Америка. Особливо виділяються США (близько 20% вартості світового виробництва). Саме для цієї країни характерний найширший асортимент виробленої хімічної продукції. Але навіть США не в змозі повністю задовольнити власні потреби.

Ще близько 15% вартості виробленої продукції припадає на Японію, котра очолює третій регіональний центр хімічної промисловості. За ступенем диверсифікації хімічного комплексу Японія поступається тільки США.

Четверте місце зайняла група нафтовидобувних країн Південно-Західної Азії (Саудівська Аравія, ОАЕ, Кувейт, Ірак, Іран, Бахрейн, Катар), які спеціалізуються на початкових стадіях хімії органічного синтезу та на виготовленні мінеральних добрив (7% вартості світової хімічної продукції). Тут швидко формується новий «хімічний регіон», що спирається виключно на власні ресурси дешевої нафти і супутнього газу та майже повністю орієнтується на експорт виробленої продукції.

Нарощування потужностей нафтопереробки в країнах Перської затоки та деяких інших країнах «третього світу» йде паралельно із скороченням потужностей нафтопереробних підприємств у США та Західній Європі. Ця тенденція пов’язана із зростанням імпорту готових нафтопродуктів високорозвиненими постіндустріальними країнами та їхніми намаганнями поліпшити екологічний стан власних територій.

Відносно сильні позиції в хімічній промисловості світу зберігають Росія, Україна, Білорусь, Казахстан, Азербайджан, Туркменістан (разом 6% світового виробництва). У першу чергу це стосується базових галузей неорганічної хімії (кислоти, сода, аміак, мінеральні добрива). Дещо складнішою є ситуація із нафтопереробкою та органічним синтезом. Всі названі країни вирішують завдання відновлення втрачених коопераційних зв’язків, модернізації існуючих виробничих потужностей із переорієнтацією на розвиток наукомістких виробництв. З певною долею умовності цей регіон можна вважати п’ятим у територіальній структурі хімічного комплексу світового господарства.

Дещо відособлено від провідних регіонів хімічної промисловості розташовані Австралія і Нова Зеландія - значні виробники й експортери хімічної та біохімічної продукції сільськогосподарського призначення.

У схожій ситуації опинилася Південноафриканська Республіка, яка також має значну за масштабами хімічну промисловість, але з урізаною структурою виробництва й обмеженою товарною номенклатурою. Зокрема ПАР виділяється великими обсягами виробництва сірчаної кислоти для забезпечення свого уранового комплексу. А ще країна являється світовим лідером з виробництва синтетичного рідкого пального з кам’яного вугілля.

У майбутньому можливе формування нових регіонів хімічної промисловості — на базі нафтових ресурсів Венесуели й Еквадору у Латинській Америці або Нігерії й Габону в Африці. Поки що ці країни лише експортують сиру нафту. Зауваження стосується й країн Північної Африки — Лівії, Тунісу, Алжиру, Марокко, Західної Сахари і Мавританії (країни Магрибу), що володіють не тільки покладами вуглеводнів, але й значними запасами фосфоритів та іншої гірничо- хімічної сировини.

Для високорозвинених країн неорганічна (основна) хімія — це пройдений етап економічного розвитку, підприємства цієї підгалузі відіграють тут другорядне значення та поступово переносяться (у тому числі й з екологічних міркувань) до середньорозвинених (індустріальних або частіше — нових індустріальних) країн - Мексики, Бразилії, Аргентини, Аруби, Тринідаду і Тобаго, Алжиру, Тунісу, Марокко, Індонезії тощо.

Посилено нарощують виробництво хімічної продукції найбільші за чисельністю населення країни світу — Китай та Індія. Вони досягли певних успіхів у виробництві мінеральних добрив, синтетичних волокон, пластмас та особливо — лікарських препаратів як традиційної народної медицини, так і «дженериків»¹.

Загалом же низькорозвинені доіндустріальні та нові індустріальні країни представлені на світовому ринку переважно гірничо-хімічною промисловістю, побутовою хімією та нескладними органічними продуктами.

Серед структурних зрушень останніх років слід відзначити швидкий розвиток фармацевтичної і парфумерно-косметичної промисловості та виробництва мінеральних добрив.

Зростання значення фармацевтики в сучасному світі пояснюється успіхами науки, з одного боку, та з іншого - збільшенням попиту на ліки в зв’язку із розвитком процесів «старіння націй» і поширенням «хвороб цивілізації» (у першу чергу серцево-судинних).

Фармацевтичний сегмент світового товарного ринку вирішує не тільки економічні, але й важливі соціальні функції, пов’язані з охороною здоров’я населення, а отже й національною безпекою країн. До того ж, цей відносно сталий сегмент ринкової економіки мало піддається циклічним коливанням: фармацевтична продукція за будь-яких економічних, політичних і соціальних умов є затребуваною.

У Швейцарії медичні препарати становлять більше половини вартості виробленої хімічної продукції. В зв’язку з цим навіть лунають пропозиції відокремити фармацевтичну промисловість від органічної хімії у самостійну складову хімічного комплексу (тоді рис. 8.1 вимагатиме трансформації: на ньому має з’явитися 4-й блок). До складу фармацевтичної промисловості включають також підприємства з виготовлення шприців, систем переливання крові, діалізаторів, медичного скла тощо. Важко відокремити від фармацевтики мікробіологічну промисловість (виготовлення антибіотиків, ферментів, вакцин, кормових і харчових добавок тощо).

Фармахімічна промисловість вирізняється дуже високою концентрацією виробництва, близько 80% якого припадає на країни «великої сімки» (хоча національна належність багатьох фармацевтичних кампаній є досить умовною, вони давно вже перетворилися у ТНК).

У світовому експорті ліків 5 явних лідерів: ФРН, Швейцарія, США, Великобританія, Франція. Кожна з названих країн експортує щорічно фармацевтичної продукції на суму понад 10 млрд. $. Лідером за душовими показниками як виробництва, так і експорту є Швейцарія. Як бачимо, це складне науко- й трудомістке виробництво тяжіє до високорозвинених постіндустріальних країн (інтелектуальний потенціал, дисципліна і культура виробництва, що забезпечують найвищу якість продукції).

Серед інших важливих країн-виробників та експортерів лікарських засобів слід відзначити Ізраїль, із постсоціалістичних країн — Угорщину і Словенію. Українські торгові марки «Фармак», «Дарниця», «Фітофарм», «Артеріум» та інші відомі переважно на внутрішньому ринку. Фармацевтичне виробництво окремих країн має досить вузьку спеціалізацію на світовому ринку (наприклад, Куба відома антираковими препаратами).

Найбільшими імпортерами ліків, вітамінів, ферментів і харчових добавок стали «багаті країни» із найвищою тривалістю життя та високою купівельною спроможністю населення — США і Японія.

Поступове зростання рівня життя людей та збільшення чисельності населення формують стабільний попит на парфуми і косметику (сумарні витрати жінок на косметику перевищують у деяких країнах військові витрати). Парфуми і косметика не відносяться до товарів першої необхідності, проте парфумерно-косметична галузь є однією з найприбутковіших у світі. Ще давні єгиптяни перетворили аромати у невід’ємну частину людської культури.

Парфумерними називають товари на основі запашних речовин, що використовуються для ароматизації волосся, тіла, одягу, а також у якості гігієнічних та освіжаючих засобів. Тривалий час сировина для їх виготовлення була виключно натуральна (рослинного і тваринного походження).

Прикладами рослинної сировини слугують ефірні олії, смоли і бальзами, видобуті з квітів (троянди, жасмину, лаванди, мімози), плодів (наприклад, анісу) або їх шкірки (лимона, мандарина, апельсина), листя (м’яти, мирта, евкаліпту), деревини (ладанного, сандалового дерева).

Парфумерно-косметична сировина тваринного походження — це виділення залоз внутрішньої секреції мускусного оленя (кабарги), бобровий струмінь, амбра й спермацет кашалотів тощо.

Дефіцит і дорожнеча натуральних речовин, неможливість тривалого збереження їх властивостей і запахів поставили на порядок денний проблему створення синтетичної сировини. Перехід парфумерного мистецтва до стадії масового промислового виробництва пов’язують саме з успіхами органічної хімії. У другій половині ХІХ століття на парфумерних підприємствах Парижа почали виготовляти синтетичні олії, що з успіхом імітували натуральні запахи. Синтетичні запашні речовини з’являлися як продукти хімічної переробки нафти, кам’яного вугілля і деревини. Парфумери отримали більшу свободу у створенні нових композицій ароматів. Французи стали законодавцями мод також у виробництві флаконів (фірми «Баккара» і «Картьє»).

Серед факторів розміщення парфумерно-косметичної промисловості переважають сировинний і працересурсний (високі вимоги до кваліфікації). Традиційними лідерами у цій галузі є Франція, Італія, Великобританія, США, Швеція.

Найвідоміші торгові марки — це «Л’Ореаль», «Оріфлейм», «Ейвон», «Есті Лаудер»; «Проктер енд Гембл», «Колгейт Палмолів», «Фреш АП» (останні три поступово трансформувалися у провідних представників побутової хімії).

Серед пострадянських виробників найвідомішим є латвійський «Дзінтарс». Найзначніші українські виробники — «Пурпурові вітрила» (Миколаїв), «Юсі косметик» (Харків), Вінницький миловарний комбінат.

Внаслідок «зеленої революції»² в сільському господарстві світу за останні 50 років обсяги споживання і виробництва міндобрив зросли у 10 разів. Сьогодні мінеральні добрива виробляються у 80 країнах. Світовим лідером на цих теренах є Китай, наступні позиції за США і Канадою. До числа найбільших виробників відносяться також Індія, Росія, ФРН, Франція, Австралія, Україна, Білорусь, Індонезія, Мексика, країни Перської затоки.

В структурі виробництва мінеральних добрив переважають азотні (60%), явним лідером по цій позиції є Китай. Загалом серед найважливіших виробників і експортерів азотних добрив переважають країни, багаті на природний газ (США, Канада, Нідерланди, Норвегія, Росія), оскільки саме він виступає основною сировиною. А ось присутність в списку крупних виробників та експортерів України, Польщі, ФРН, Франції (як і лідерство Китаю) пояснюється зв’язками азотно-тукової промисловості з чорною металургією та коксохімією.

У виробництві фосфорних добрив лідирують США, Китай, Індія та Австралія. Значні обсяги продукування мають також Росія, Казахстан, Марокко, Туніс, Бразилія, Індонезія, В’єтнам. Відчутним є тяжіння до наявності фосфатної сировини (фосфоритів або апатитів).

За виробництвом калійних добрив з помітним відривом лідирує Канада (40% світових обсягів), значними виробниками також є Росія, ФРН, США, Ізраїль, Йорданія, Білорусь. Зберігає перспективи розвитку галузі Україна. Підприємства калійної промисловості розташовуються майже виключно у місцях видобутку калійних солей.

Унікальним виробником комплексних мінеральних добрив є Чилі (з природної речовини — чилійської селітри).

Головними імпортерами мінеральних добрив залишаються Китай, Індія, Бразилія.

В зв’язку із розвитком процесів автомобілізації у сучасному світовому господарстві та відповідним збільшенням обсягів виробництва автомобілів швидко зростає попит на синтетичний каучук (сировиною для його виробництва слугують продукти нафтопереробки і природний газ).

Найбільші потужності з виробництва синтетичного каучуку знаходяться у високорозвинених постіндустріальних країнах — США (23% світових обсягів), Японії (13%), Франції (6%), ФРН (5%), Великобританії та Італії (по 3%). Дуже динамічно розвивається ця галузь в Китаї, який з 2010 року став світовим лідером в автомобілебудуванні.

Хімічна промисловість легко і вдало кооперується з лісовою і целюлозно-паперовою, аж до того, що окремі дослідники пропонують об’єднати хімічний і лісовий комплекси в єдиний міжгалузевий хіміко-лісовий комплекс.

Лісохімія по суті цілком базується на хімічних технологіях, а целюлозно-паперова промисловість поєднує механічну і хімічну технології. Сама ж целюлоза є необхідною сировиною для виробництва багатьох штучних волокон, зокрема віскози.

В цілому для підприємств хімічного комплексу характерна надзвичайно широка участь в географічному поділі праці. Особливості виробництва і використання готової продукції, величезна кількість її видів, динамізм та інтенсивність використання науково-технічних нововведень ведуть до того, що жодна національна економіка не здатна забезпечити ефективне виробництво усіх видів хімічної продукції, досягти найвищих результатів у всіх галузях хімічної науки і промисловості. Саме тому міжнародне співробітництво й торгівля стають об’єктивно необхідними.

Хімічна промисловість відчутно монополізована і «транснаціоналізована». Найвідомішими компаніями є американські «Дюпон» і «Доу кемікл», німецькі «БАСФ», «Хехст», «Байєр», італійські «Монтедісон» і «Піреллі», французька «Мішлен» тощо. Досить показовим є приклад компанії «Procter & Gamble», яка контролює виробництво товарів за її патентами в десятках країн світу. Наприклад, «Проктер енд Гембл Україна» на своїх заводах в Борисполі та Покрові виробляє продукцію торгових марок Ariel, Tide, Lenor, Pantene Pro-V, Old Spice, Head&Shoulders, Pampers, Always, Blend-a-med, Oral-B, Gala, Gillette, Braun.

Висновки:

1. Хімічна промисловість заслужено відноситься до галузей «авангардної трійки», тому що вона визначає науково-технічний прогрес у багатьох інших галузях господарства. До того ж розвиток хімічної промисловості надає додаткові можливості зі створення нових технологій утилізації виробничих і побутових відходів.

2. Різноманітність факторів розміщення та сировинна «всеїдність» підприємств хімічної промисловості робить практично неможливими будь-які узагальнення щодо закономірностей територіальної організації галузі.

3. В світі сформувалося 4 провідних регіони хімічної промисловості — Західна Європа, США, Японія, країни Перської затоки. Умовно 5-м регіоном можна вважати групу пострадянських країн, у тому числі й Україну. В перспективі нові «хімічні регіони» світового господарства можуть сформуватися в Австралії, Північній та Центральній Африці, на півночі Південної Америки тощо.

4. Хімічний комплекс складається з 3-х великих блоків підгалузей і виробництв: 1) гірничо-хімічної промисловості; 2) хімії органічного синтезу; 3) основної (неорганічної) хімії.

5. Основна (неорганічна) хімія — «найбрудніше» хімічне виробництво, тому в районах концентрації її підприємств необхідно здійснювати жорсткі природоохоронні заходи.

6. Сьогодні більш високими темпами розвивається хімія органічного синтезу, а в ній — фармацевтична, парфумерно-косметична і мікробіологічна промисловість.

7. Для сучасної хімічної промисловості характерна дуже широка участь в географічному поділі праці. Що більшою є вартість і меншою вага відповідної продукції, то вищою є частка її постачання на експорт. Найкращими прикладами можуть слугувати світові бренди у сфері фармацевтики і косметики.

¹ Дженерик — медичний препарат, який є повним аналогом оригінальних ліків, на які закінчився термін дії патенту. Фармацевтична дія та ефективність дженериків ідентичні запатентованим оригіналам. Дженерик — не підробка, а законне відтворення відомих і дорогих лікарських брендів за більш доступними цінами (нижча ціна дженериків пояснюється відсутністю витрат на розробку й наукові дослідження, рекламну кампанію тощо).

² Зелена революція - це інтенсифікація сільськогосподарського виробництва шляхом впровадження новітніх досягнень селекції, а також підвищення рівня механізації, хімізації, енергоозброєності праці тощо.