Курс лекцій з географії світового господарства - С. І. Сюткін 2020

Розділ 2. Основні галузеві системи світового господарства
Тема 14. Географія світової науки

В умовах НТР наука перетворилася у настільки складний комплекс знань, що стала потрібною «наука про науку» — наукознавство¹ та наука про інформацію — інформатика². Виробництво стає все більш наукомістким і постійно підвищує вимоги до освітньо-кваліфікаційного рівня трудових ресурсів.

Географія науки вивчає її галузеву й територіальну організацію, розміщення провідних дослідних центрів і установ, їх взаємодію із суб’єктами господарювання та закладами вищої освіти.

В постіндустріальному суспільстві знання з успіхом замінюють традиційні матеріальні ресурси і види транспорту як джерело доходів, та прискорюють час, який сам стає важливим економічним ресурсом. Згідно концепції інформаційної цивілізації Е. Тоффлера³ з трьох джерел влади (насильство, багатство і знання) саме знання є найдемократичнішим. Насильство дає низькоякісну владу. Багатство — це влада середньої якості. Високоякісну владу дають лише знання, котрі дозволяють примножити як багатство, так і силу. До того ж знання одночасно виступають інтелектуальним продуктом і засобом комунікації.

Розвиток науки в різних країнах світу йде неоднаково, що обумовлюється багатьма чинниками економічного, технічного, освітнього і культурного характеру. Впровадження досягнень науки, у свою чергу, чинить сильний вплив на всі сторони життєдіяльності як людства в цілому, так і окремих країн. Глобальні проблеми (енергетична, екологічна, продовольча, демографічна, освоєння космосу і Світового океану, припинення гонки озброєнь, збереження миру) можуть бути вирішеними тільки з використанням світового наукового потенціалу (хоча існує й протилежна точка зору, мовляв, ці проблеми є наслідком НТР).

Сучасна наука представлена різними напрямками: гуманітарним (суспільним), технічним, природничим. Між ними існують тісні інтеграційні зв’язки⁴, завдяки яким методи одного з напрямків переносяться в інші, що сприяє розвитку міждисциплінарних досліджень (найяскравіші відкриття здійснюються на «стиках» наук, звідси можна прогнозувати і майбутній «золотий вік» географії в силу комплексності та цілісності географічного погляду на світ).

В області природничих і технічних наук виділяють окрему сферу науково- дослідних і досвідно-конструкторських робіт (НДіДКР). Для сучасного світового господарства останні мають особливе значення, адже перенасичені різними товарами світові та національні ринки демонструють все більший попит на інноваційні товари з високими споживчими якостями, які дають переваги у конкурентній боротьбі.

З інноваціями пов’язані такі поняття як «високотехнологічні вироби» та «наукомісткі галузі». Єдиного загальновизнаного критерію ступеню наукомісткості виробленої продукції поки що не існує. Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) пропонує до наукомістких галузей відносити такі, що мають рівень витрат на НДіДКР більше 4% грошового обігу.

Склад наукомістких галузей і виробництв в різних країнах неоднаковий. У більшості випадків вони відносяться до машинобудування: мікроелектроніка, виробництво комп’ютерів, робототехніка, аіваракетно-космічна промисловість. Інша важлива група наукомістких виробництв виникла у хімічній промисловості: одержання нових полімерних матеріалів, рідких кристалів, технічної високоміцної кераміки тощо, зростає асортимент наукомістких препаратів у фармацевтиці та біоіндустрії.

У світовому господарстві безпосередньо в науці зайнято порівняно небагато працівників. Але в постіндустріальних країнах - це пріоритетна галузь (наприклад, в США науковий персонал за чисельністю перевищує кількість зайнятих у таких галузях промисловості, як авіаційна або автомобільна).

Особливістю наукової діяльності в епоху НТР стало перетворення її досягнень у новий вид ресурсів —інформаційних та інтелектуальних. В даний час вони за значенням цілком зіставні з традиційними матеріальними ресурсами — мінеральними, земельними, лісовими чи іншими. Як і будь-які види ресурсів, інформаційні теж стали ринковим товаром, цінність їх постійно зростає, в той час як матеріальних — повільно, але неухильно зменшується.

Галузева структура науково-дослідних робіт виглядає наступним чином: фундаментальні дослідження → прикладні дослідження → досвідно-конструкторські розробки. Межі між цими напрямами стають все більш умовними, все частіше вони проводяться майже одночасно та підпорядковані одній меті.

Результати фундаментальних досліджень, як правило, не можна одразу застосувати в техніці чи економіці (наприклад, факт встановлення радіоактивних властивостей урану). Прикладні дослідження мають чітко визначене цільове призначення. Вони спираються на фундаментальні, поглиблюючи їх у конкретних напрямках (наприклад, створення такого пристрою, в якому б відбувалася контрольована ланцюгова реакція поділу ядер урану). Досвідно-конструкторські розробки спрямовані на реалізацію конкретних технічних проектів, тобто практичне втілення в життя запропонованих фундаментальною та прикладною наукою технологій виробничих процесів (наприклад, створення АЕС). Це вже кінцевий етап.

Організаційна структура науки специфічна, адже дослідницькі установи бувають різних типів:

1. Найстарішими за часом виникнення є заклади вищої освіти з їх науково- дослідними лабораторіями, обсерваторіями, агробіостанціями тощо (провідні ролі належить класичним університетам). Найчастіше вони субсидуються державою. Перевага надається фундаментальним дослідженням.

2. На сучасному етапі найчисельнішими стали дослідні центри окремих фірм, корпорацій, науково-виробничих об’єднань. Їх інститути, лабораторії та конструкторські бюро забезпечують потреби виробництва (тобто ведуть прикладні дослідження) і фінансуються зазвичай приватним капіталом (в країнах з неринковою економікою — державними структурами типу міністерств або відомств).

3. В епоху НТР почали виникати невеликі приватні дослідні фірми, які здатні проводити весь комплекс робіт від винаходу до впровадження з наступним обслуговуванням (світовий лідер в галузі персональних комп’ютерів і програмного забезпечення «Apple» спочатку нараховувала в штаті лише 5 осіб, нині — 80 тисяч, а її капіталізація перевищує 1 трлн. $).

Слід зауважити, що результати науково-дослідних робіт не піддаються єдиній кількісній чи якісній оцінці. В ринкових умовах така оцінка опосередковано визначається попитом на вперше виготовлені вироби. Частка таких інноваційних високотехнологічних товарів в експорті країн різна. Провідні ролі належать Японії — 24%, США — 22%, ФРН — 15%, Франції — 7%.

При цьому рейтинг країн за рівнем валових витрат на наукові дослідження виглядає дещо інакше: 1) США; 2) Китай; 3) Японія; 4) ФРН; 5) Південна Корея; 6) Франція; 7) Індія; 8) Великобританія; 9) Бразилія; 10) Росія. Україна - на 42 місці між Пакистаном та Г рецією.

Одержані в результаті НДіДКР нові знання і технології також є товарами. Вони фіксуються патентами, які закріплюють авторство і виключне право володіння. Використання цих знань можливе шляхом придбання ліцензій. У переважній більшості випадків цей шлях є дешевшим та швидшим за проведення відповідних розробок власними силами.

Результати фундаментальних та частини прикладних досліджень оцінюються непрямим шляхом за допомогою «індексу наукового цитування» перемноженого з кількістю патентів. За таким підходом «десятку» країн з найвищим науково-технічним рівнем в світі утворюють США, Японія, ФРН, Франція, Великобританія, Нідерланди, Швейцарія, Канада, Швеція, Італія.

Формування територіальної структури науки світу відбувається під впливом багатьох географічних, демографічних, соціальних, економічних, культурних та інших умов.

Найважливіша особливість географії світової науки — концентрація більшості зайнятих та асигнувань у невеликій групі держав: 70% науковців та 80% інвестицій в науку припадає на 7 провідних країн світу: США, Китай, Японію, ФРН, Францію, Південну Корею, Великобританію. Саме на них припадає левова частка винаходів, патентів та Нобелівських премій. Внаслідок інерційності територіальних структур, монополія окремих країн в наукових дослідженнях з часом не тільки не зникає, але й зміцнюється.

Найпотужніший потенціал науки серед усіх країн світу мають США. Кількість вчених та інженерів тут удвічі більша, ніж у Західній Європі чи Японії. Інвестиції в науку становлять 40% від світового показника (США так багато витрачають на науку не тому, що багаті; навпаки, вони багаті тому, що багато витрачають на науку). На фундаментальні дослідження витрачається до 20% бюджету наукових установ. Вчені США продукують четверту частину світових наукових публікацій, з їх середовища вийшла половина Нобелівських лауреатів. Але значна частина наукових ідей, що отримали розвиток в США, належить вихідцям з інших країн (Ейнштейн, Леонтьєв, Кузнець), тобто є наслідком «відпливу умів». Такий стан у віддаленій перспективі гіпотетично може привести до втрати країною ролі світового лідера в науці.

Західна Європа — один із найважливіших регіонів світової науки з давніми та глибокими традиціями. На фундаментальні дослідження тут витрачається 50% капіталовкладень у науку. На долю західноєвропейських вчених припадає половина публікацій. Виділяються Великобританія, Франція, Німеччина.

Науковий комплекс Японії — один з наймолодших. В цій країні частка витрат на науку перевищує 3% від ВНП. Особливістю є дуже прагматичний відбір пріоритетних напрямів, що дозволяє сконцентрувати інвестиції (частка держави становить 20%, 80% вносять приватні фірми). Фундаментальна наука розвинена порівняно слабко. Японці надають перевагу «шліфуванню» зарубіжних винаходів і доведенню їх до впровадження у виробництво з метою випуску продукції найвищої якості.

Пострадянські країни (у тому числі й Україна) ще донедавна відзначалися значною кількістю науковців та інженерного персоналу. Але незначні асигнування на проведення досліджень, розвиток переважно галузевої (відомчої) науки і слабке використання потенціалу закладів вищої освіти призвели до катастрофічної втрати позицій у світових рейтингах. Внесок української науки в глобальний науковий доробок складає близько 0,5% за кількістю публікацій, це місце в середині 4-го десятку країн світу (попереду нас не тільки вищезгадані країни, але й Норвегія, Португалія, Аргентина).

Серед інших країн помітно виділяється Китай, котрий за кількістю зайнятих в науці зрівнявся з Японією та Західною Європою, за кількістю опублікованих наукових статей вийшов на 2-е місце в світі після США. Китай успішно опанував космічні та ядерні технології військового характеру, досяг певних успіхів в електроніці, біохімії, селекції тощо.

Периферійні країни «третього світу» за рівнем науково-технічного потенціалу суттєво поступаються високорозвинутим постіндустріальним державам центру світового господарства. У більшості периферійних економік витрати на науку не перевищують 0,4% ВНП, в той час як у країнах «золотого мільярду» цей показник становить 2-3%. Ця ситуація формує залежність «третього світу» від іноземних технологій та провокує великі витрати на купівлю ліцензій. Типовою для периферійних економік є вузькість тематики досліджень, тісний зв’язок спеціалізації з експортним потенціалом країни (Азія — електроніка, Латинська Америка — сільське господарство і біотехнології).

Процеси інтеграції науки і виробництва в умовах НТР вимагають створення нових територіально-організаційних форм для зближення НДіДКР та виробничої сфери. Тому ще у другій половині ХХ століття на зміну традиційним університетським центрам та Академмістечкам прийшли нові типи територіальних наукових утворень — наукові і технологічні парки, інкубатори тощо. Вони являють собою просторову локалізацію деяких стадій НДіДКР та впровадження їх результатів у виробництво.

Найбільш сучасний і зрілий тип таких утворень отримав назву технополіс. Цю назву можна перекласти як «місто науки та технології». Організаційна, функціональна і територіальна концентрація НДіДКР в технополісах найбільше відповідає завданням НТР. В результаті створення технополісів досягається послідовна передача розроблених в них принципово нових технологій, матеріалів та виробів з однієї структурної одиниці до іншої - аж до поставок їх в якості товару на ринок. Завдяки територіальній близькості партнерів і їх взаємній зацікавленості в кінцевих результатах різко скорочується час на створення та впровадження у виробництво високотехнологічних новинок. Продукція технополісів, як правило, має експортне значення.

Технополіси швидко перетворилися на символ технологічного і економічного успіхів. Класичні, найкращі зразки технополісів: Сілікон Велл, Великий Бостон у США (комп’ютерні технології), Уолл Стріт в Лондоні (фінансова та банківська галузі), Голлівуд в Лос-Анджелесі (фільми та розважальні програми), Цукуба в Японії тощо (табл. 14.1). У пострадянських країнах технополіси створювалися переважно в межах військово-промислового комплексу (часто це були закриті міста), інколи в академічних установах (інститут електрозварювання імені Патона в Києві).

Фінансування технополісів зазвичай є змішаним — державним та приватним. Інвестиції у створення інфраструктури здійснюються найчастіше урядом — у сподіванні, що майбутній дохід від сплати податків перевищить первинні витрати. Пізніше великі кошти починають вкладати і бізнесмени. Це пояснюється тим, що лише наукомістка продукція є конкурентоспроможною на світовому ринку і на основі цього забезпечує стійкі прибутки; тільки в наукомістких галузях створюються нові робочі місця, тоді як в традиційних вони постійно скорочуються.

З часом територіальна інтеграція науки і виробництва в межах технополісу призводить до появи самодостатнього міського утворення з науково-дослідними установами, освітніми закладами, високотехнологічними наукомісткими підприємствами, житловими масивами, об’єктами рекреації тощо.

Передумовами для появи технополісів слугували не тільки технологічна складність дослідницьких експериментів, але й напруженість екологічної ситуації у великих містах, дефіцит територіальних ресурсів для їх розвитку, нестача комфортного житла. Ідея комплексного облаштування життєдіяльності населення і створення досконалої інфраструктури виявилася практично недосяжною в середмісті, реалізувати задум легше було за межами гіперурбанізованих територій. Таким чином, технополіси майже ідеально вписалися в політику стримування зростання надвеликих міст.

Якщо технополіси в містобудівному відношенні являють собою окремі поселення, які створюються в межах існуючих міських агломерацій і мегаполісів для «розвантаження» їх ядер, то технопарки є формою організації інноваційної діяльності в межах великих і надвеликих міст.

Таблиця 14.1

Порівняння провідних світових моделей технополісів і технопарків

В містобудівному відношенні технопарк є планувально вираженою частиною міської території, яка має необхідну інфраструктуру, де сконцентровані наукові установи та освітні заклади, впроваджувальні організації, а також високотехнологічні виробництва.

В центральних частинах надвеликих міст, де можливості територіального розвитку вичерпані, функції технопарків обмежуються наданням послуг з розробки та впровадження технічних і технологічних нововведень, а будівництво виробничих об’єктів — забороняється.

Як бачимо, існує прямий зв’язок між рівнями розвитку науки і освіти. Цікавим (щоправда, досить спірним і неоднозначним) показником ефективності освітніх систем країн є середній показник IQ⁵. Лідерство за ним сьогодні належить групі країн Східної Азії, традиційно високі показники мають європейці.

Середній рівень IQ населення Гонконгу становить 107 балів (1 місце в світі). Одну з найбільш жорстких і вимогливих систем освіти має Південна Корея, показник IQ її населення дорівнює 106 балам (2 місце). 3 місце займає Японія (105 балів), 4 місце належить Тайваню (104 бали). На 5 місці також представник Азії — Сінгапур (103 бали). Саме ці країни сьогодні є провідними постачальниками на світовий ринок високотехнологічної продукції, зокрема в галузі електроніки та інформаційних технологій.

Далі розташовується група західноєвропейських країн (Австрія, ФРН, Нідерланди, Італія) з показником середнього IQ населення у 102 бали. 101 бал мають швейцарці. Лише названа «десятка» країн має середній показник вище 100 балів. Український показник дорівнює 97 балам.

Найнижчий у світі рівень IQ фіксується у населення низькорозвинених доіндустріальних країн Африки (але слід приймати до уваги, що інтелект — це комплексне явище; отже вимірювати його одним тестом не зовсім коректно).

Не менш важливою опосередкованою оцінкою рівня розвитку науки й освіти є кількість Нобелівських лауреатів. За цим показником з великим відривом лідирують США. Це пояснюється можливостями, що надаються для дослідників з будь-яких країн світу в науково-дослідних установах США. Наступні місця належать Великобританії, ФРН, Франції. 5 місце займає батьківщина Альфреда Нобеля та країна розташування головного офісу Нобелівського комітету — Швеція. До «топ-10» також потрапляють Швейцарія, Японія, Канада, Росія (з врахуванням як усіх радянських вчених⁶, так і емігрантів⁷) та Австрія. Україна внаслідок тривалої бездержавності, недостатнього фінансування наукової діяльності та процесу «відпливу умів» в цьому списку не представлена.

Висновки:

1. Лише науко-технічне лідерство в сучасному світі вважається гарантією економічного процвітання. Досягти найвищого рівня соціально-економічного розвитку самим лише експортом сировини, металів, енергії практично неможливо.

2. Виробництво нових конкурентоспроможних товарів і послуг вимагає постійного оновлення технологій. Останні або закуповуються, або створюються самостійно.

3. До наукомістких галузей відносяться такі, що мають рівень витрат на досвідно-конструкторські розробки вищий за 4% грошового обігу (це переважно представники машинобудування — мікроелектроніка, робототехніка, аіваракетно-космічна промисловість, а також хімічної промисловості, зокрема одержання нових полімерних матеріалів, фармацевтики та біоіндустрії тощо).

4. Галузева структура науки представлена фундаментальними і прикладними дослідженнями, а також досвідно-конструкторськими розробками. Організаційна структура представлена закладами вищої освіти, дослідними центрами корпорацій та приватними дослідними фірмами, здатними проводити весь комплекс наукових робіт. В територіальній структурі світової науки виділяються Північноамериканський, Західноєвропейський та Східноазійський регіони, які практично збігаються з ядрами Центру світового господарства.

5. Фахівці вважають найбільш надійним шляхом прискорення інноваційного процесу створення технопарків і технополісів. Останні являють собою впорядковані території з високим рівнем розвитку виробничої, соціальної, комунікаційної та природоохоронної інфраструктури, що робить їх привабливими для розміщення нових підприємств, які спеціалізуються на проведення НДіДКР та комерційному освоєння новітніх технологій і конструкційних матеріалів.

6. Технопарки і технополіси забезпечують подолання існуючого розриву між науковими розробками та виробництвом. Підприємства, установи та організації, котрі розміщуються в технопарках і технополісах, характеризуються незначною ресурсо- та енергомісткістю, малотонажністю створеної продукції, екологічністю тощо. Стратегія технополісів — це прорив до нових сфер діяльності на основі розвитку мережі регіональних центрів вищого науково-технічного рівня, це інтелектуалізація всієї економіки.

7. Відмінності провідних моделей технополісів (американської, європейської, японської, постсоціалістичної) пов’язані головним чином з джерелами фінансування, особливостями підбору учасників та галузевою спеціалізацією.

8. Технополіси найчастіше розміщують в межах годинної транспортної доступності від ядра міської агломерації, що дозволяє формувати нове міське утворення, середовище якого поєднує переваги високої комунікативності великого міста з комфортністю умов проживання в передмісті.

9. Важливим фактором успішного розвитку науки є освітні комплекси країн, які забезпечують інтелектуальний рівень населення та відповідну продуктивність праці в усіх секторах економіки. За показником середнього IQ населення лідирують представники Східної Азії (Гонконг, Південна Корея, Японія, Тайвань, Сінгапур). Але за кількістю Нобелівських лауреатів зберігається значна перевага Заходу (США і країн Західної Європи).

¹ Наукознавство вивчає закономірності функціонування і розвитку науки, структуру і динаміку наукової діяльності, взаємодію науки з іншими сферами матеріального і духовного життя суспільства. У наукознавстві формується такий напрямок як статистичне дослідження структури і динаміки інформаційних масивів науки і потоків наукової інформації (наукометрія).

² Інформатика систематизує прийоми створення, збереження, відтворення, обробки та передачі різноманітних даних засобами обчислювальної техніки. Прикладні завдання інформатики полягають у розробці найефективніших методів керування інформаційними процесами, у визначенні способів оптимальної комунікації як у самій науці, так і між наукою та виробництвом. Інформаційні процеси, які відбуваються у природі, суспільстві і свідомості людини, вивчає гілка інформатики, що зветься геоінформатикою.

³ Елвін Тоффлер (1928-2016) — письменник, публіцист, соціолог, почесний професор 6 університетів США. Його найвідоміші праці «Футурошок» (або «Зіткнення з майбутнім») і «Третя хвиля» перекладені двома десятками мов та видані накладом у 6 млн. примірників кожна.

⁴ Приклади взаємозв’язку різних наукових напрямів: техніка + психологія = інженерна психологія, техніка + біологія = біоніка, техніка + мораль = інженерна етика, техніка + екологія = екотехніка. Формуються і більш складні зв’язки технічних знань з гуманітарним та художнім мисленням - наприклад, дизайн як проектно- художня діяльність.

⁵ IQ (intelligence quotient) — коефіцієнт інтелекту, кількісна оцінка рівня інтелекту людини, що визначається за допомогою спеціальних тестів. Інтелект розуміється як здатність ефективно мислити, швидко і точно обробляти різноманітну інформацію. Вважається, що з рівнем інтелекту пов’язані не тільки наукові досягнення та економічне процвітання, але й політична стабільність. Середній IQ Нобелівських лауреатів становить 166 балів. Значення IQ менше 70 балів клінічні психологи кваліфікують як розумову відсталість.

⁶ Наприклад, Лев Ландау - Нобелівський лауреат в галузі фізики, працював у Харківському університеті.

⁷ Іван Бунін отримав Нобелівську премію з літератури 1933 року. З 1920 року проживав у Парижі, де і похований на відомому «емігрантському» цвинтарі Сент-Женев’єв-де-Буа.

ГРАЙ ЩОБ ЗАРОБЛЯТИ

Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти