Ґрунтознавство і географія ґрунтів - С.П. Позняк 2010

Розділ 12. Ґрунти вологих лісових субтропічних, тропічних і екваторіальних областей
12.2. Жовтоземи

Жовтоземи, як і червоноземи, утворюються в умовах субтропічного вологого і теплого клімату. Жовтоземи, на відміну від червоноземів, містять більше кремнезему (55-65%) і значно менше півтораоксидів (25-30%), через що жовтоземи не мають такого яскравого забарвлення, як червоноземи. Жовтоземам властивий силікатний характер вивітрювання.

Жовтоземи мають значно виразніші ознаки опідзолення, отож їхній профіль чітко диференційований на генетичні горизонти. У жовтоземах виділяють у профілі такі горизонти:

Но — лісова підстилка (3-4 см);

Н — гумусовий горизонт, сірувато-палевий, грудкуватий або грудкувато-горіхуватий, ущільнений, важкосуглинковий;

НЕ — неясно опідзолений, бурувато-палевий з жовтим відтінком, нечітко виражена структура, ущільнений, суглинковий;

І — ілювіальний, світло-жовтий, з Fe-Mn плямами, грудкувато-призматичної структури, ущільнений, суглинковий;

Р — ґрунтотворна порода, жовто-оранжевого забарвлення з Fe-Mn конкреціями.

Жовтоземи за гранулометричним складом суглинкові й глинисті. У мінералогічному складі переважають мінерали каолінітової, монтморилонітової і гідрослюдової груп. У цих ґрунтах міститься менше мінералів півтораоксидів (гетиту і гібситу). По всьому профілю вищий вміст SiO₂, а найбільший він у підзолистому горизонті.

Жовтоземи містять 4-5% гумусу, а в окремих випадках до 10%, азоту 0,2-0,4%. З глибиною кількість гумусу різко зменшується. У складі вбирних катіонів переважає кальцій (60-80% від ємності вбирання), решту припадає на магній і водень. Реакція ґрунтового розчину слабокисла (рН 5-6). Жовтоземи характеризуються менш сприятливими, ніж червоноземи, фізичними властивостями (рис. 12.2).

Рис. 12.2. Будова профілю, склад і властивості жовтозему (за В. А. Ковдою, Б. Г Розановим, 1988)

Жовтоземи бідні доступними резервуарами елементів мінерального живлення рослин і швидко втрачають свою родючість при освоєнні , зокрема розорюванні. Окрім того, вони мають несприятливі фізичні властивості: низьку водопроникність, високу адсорбційну вологоємність, наявність внутріґрунтового водотривкого горизонту, погану аерацію, слабку оструктуреність, високу ерозійну піддатливість. Все це ускладнює землеробське використання жовтоземів, до цього додається ще й незручний рельєф схилів. Найпридатнішими ці ґрунти є для створення постійних плантацій (чай, цитрусові, тунг та інші), фруктових садів і виноградників. для підвищення урожайності необхідно вносити високі норми органічних і мінеральних добрив.

Жовтоземи поділяють на підтипи: підзолисто-жовтоземні, жовтоземнооглеєні, підзолисто-жовтоземно-глейові. Найпоширенішими є підзолисто-жовтоземні ґрунти, які великими масивами трапляються в Ленкоранській низовині, у Східній і Південно-Східній Азії, на Флориді та інших територіях. Вони відрізняються від решти жовтоземів насамперед морфологічною будовою. Їхній профіль чітко диференційований на дві частини: верхню — світлішу, сіро- білувату, і нижню — зазвичай строкато-забарвлену. Диференціація профілю простежується і аналітично за гранулометричним, валовим хімічним і мінералогічним складом. Найхарактернішою ознакою є наявність конкреційних горизонтів, які інколи утворюють суцільну конкреційну плиту.

Найхарактернішими особливостями цих грунтів є відбіленість верхньої товщі (до 40-50 см) за наявності малопотужного світло-сірого гумусового горизонту в його поверхневій частині; рясність залізо-марганцевих конкрецій аж до утворення суцільного конкреційного горизонту потужністю 30-60 см у середній частині профілю; наявність строкатозабарвленої (оглеєної) глинистої товщі під конкреційним шаром; висока озалізненість всього профілю; низька ємність катіонного обміну; низька гумусованість за різкого падіння вмісту гумусу з глибиною і його фульватний характер; висока кислотність всього профілю, як актуальна, так і потенціальна; висока ненасиченість ґрунту і різка диференціація профілю за вмістом глини і мулу; сіалітний склад мінеральної маси при каолінітово-півтораоксидному складі мулуватої фракції.

Потенціальна родючість таких грунтів дуже низька. Вони характеризуються несприятливими фізичними властивостями і бідні елементами мінерального живлення рослин. У випадку розташування конкреційного шару близько до поверхні необхідне проведення підривних робіт для розпушування. Освоєння цих грунтів і окультурення можливе лише з великими капітальними затратами і постійним внесенням високих норм органічних і мінеральних добрив. Слабка природна дренованість спричиняє необхідність проведення відповідних меліоративних робіт, зокрема поверхневого або глибокого дренажу.