Ґрунтознавство і географія ґрунтів - С.П. Позняк 2010

Розділ 9. Засолені ґрунти і солоді

Грунти, які містять у профілі легкорозчинні солі в кількостях, токсичних для рослин-негалофітів, називають засоленими. Вони поширені в зонах сухих і пустельних степів, у пустельній зоні, трапляються у степовій, лісостеповій і тайгово-лісовій зонах, а також на узбережжях морів та океанів.

Формування засолених ґрунтів пов’язане з накопиченням солей у ґрунтових водах і породах, чому сприяють відповідні умови. Солі утворюються в процесі вивітрювання гірських порід, у випадку виходу на поверхню морських соленосних осадів, виверження вулканів, унаслідок розкладення органічних залишків в умовах посушливого клімату, а також їхнім джерелом слугують мінералізовані ґрунтові води, які залягають неглибоко. Важливу роль у поширенні солей відіграють еолові процеси і процеси імпульверизації.

Інтенсивність перерозподілу солей і накопичення їх у ґрунтах визначаються кліматичними умовами, а також водно-фізичними властивостями ґрунтів і ґрунтотворних порід, розчинністю солей.

У розподілі солей на території суші виразно проявляється зональність. Найвища концентрація солей у ґрунтових водах і ґрунтах спостерігається в пустельній зоні, а найменша — у лісостеповій і степовій зонах. В якісному складі солей простежується певна закономірність. У лісостепових і степових районах у складі солей переважають карбонати і бікарбонати натрію, трапляються сульфати. У напівпустельній і пустельній зонах створюються сприятливі умови для утворення сульфатів і хлоридів натрію, гіпсу і нітратів, а також соди. На накопичення солей у ґрунтах важливий вплив має рельєф і дренованість території.





Перша публікація: 01/01/2010

Останнє оновлення: 30/12/2023

Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.

Що було опрацьовано:

  • усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
  • редакційне упорядкування змісту;
  • уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
  • перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.

Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.