Економічна та соціальна географія України. Районна частина - Мезенцева Н.І. 2008

Центральний суспільно-географічний район

1. Суспільно-географічне положення та історичні особливості розвитку.

2. Природні ресурси.

3. Демографічна ситуація, трудові ресурси, розселення населення.

4. Загальна характеристика господарства. Виробнича сфера.

5. Соціальна сфера. Транспорт.

6. Територіальна структура району. Господарські зв’язки.

7. Проблеми та перспективи розвитку.

Запитання для самоконтролю.

1. Суспільно-географічне положення та історичні особливості розвитку.

Центральний СГР у складі Кіровоградської та Черкаської областей займає площу 45,5 тис.км , або 7,5% території України. На думку авторитетних вчених, з метою надання динамізму господарству Кіровоградської та Черкаської областей їх доцільно об’єднати в один район, а «не заховати» їх проблеми знову у тінь більш розвинутих областей (як, наприклад, Черкаської в складі Столичного району чи Кіровоградської — Придніпровського). Але виділення Центрального району і надалі залишається спірним питанням. Це один з найменших в Україні районів, який за площею перевищує тільки Північно-Західний. Такі райони, як Причорноморський чи Столичний вдвічі більші за нього, але, наприклад, такі країни, як Естонія, Данія, Швейцарія чи Молдова поступаються за площею Центральному СГР.

У районі проживає понад 2,7 млн жителів, або 5,3% загальної кількості населення в Україні. За чисельністю населення район передостанній в Україні перед Північно-Західним. Він майже втричі менш населений, ніж Донецький, Причорноморський чи Столичний.

Район розміщений у центральній частині України і на його території знаходиться її географічний центр в містечку Добровеличківка Кіровоградської області. Саме через це і назва району — Центральний.

Центральний район спеціалізується на:

- вирощуванні і переробці сільськогосподарської продукції галузями харчової промисловості, насамперед, цукрової, олійної, молочно-консервної, плодоовочеконсервної тощо (І_с=1,5);

- машинобудуванні, а саме сільськогосподарському та виробництві обладнання для харчової промисловості (І_с=1,1);

- виробництві продукції хімічної промисловості, а саме: хімічних волокон, мінеральних добрив тощо (І_с=2,0);

- кольоровій металургії, а саме нікелевій промисловості (І_с=3,5);

- легкій промисловості (І_с=1,0);

- промисловості будівельних матеріалів (І_с=1,0).

Вигідність суспільно-географічного положення району визначають:

- розміщення у центрі України, а, отже, зв’язок транспортними магістралями із Столичним районом, Донбасом, промисловим Придніпров’ям, причорноморськими областями;

- розміщення у середній течії Дніпра. Дніпровський водний шлях має велике значення для формування і розвитку господарства району;

- розташування у безпосередній близькості до потужних паливних та металургійної баз України, як Донбас, Придніпров’ я та Північно-Східний район;

- розміщення у межах двох фізико-географічних зон - Ліс остепової і Степової, що визначає різноманітність природних умов, сприятливих в першу чергу для розвитку сільського господарства та різноманітної господарської діяльності населення.

Історія господарського освоєння території району налічує чимало століть.

У Х-ХІ ст. ці землі входили до складу могутньої східноєвропейської держави — Київської Русі, для захисту південних рубежів якої від печенігів, половців було збудовано ряд фортець, серед яких важливе значення мали Канів (у складі Дніпровської оборонної лінії) та Корсунь (Пороської оборонної лінії). Будівництво фортець тривало і в часи роздробленості, коли землі входили до складу Київського князівства, зокрема збудована Черкаська фортеця. За часів монголо-татарського панування важливим адміністративним центром був Канів — резиденція ханських баскаків — збирачів данини з навколишніх земель.

З другої половини ХІV ст. територія сучасного Центрального району підпала під володіння Великого Князівства Литовського (з 1471 р. — у складі Київського воєводства), а з утворенням у 1569 р. Речі Посполитої перейшла під польське панування.

У ХV-ХVІІ ст. важливими адміністративними центрами були Канів, Корсунь, Черкаси, Чигирин (центри староств), які з кінця ХVІ ст. почали отримувати магдебурзьке право.

Здавна територію району перетинав так званий «Соляний шлях» з Києва до Криму. У ХІV-ХVІІ ст. важливими центрами хліботоргівлі та ремесла були Канів і Черкаси. Окрім традиційних промислів, пов’язаних із переробкою сільськогосподарської продукції, чільне місце посідало виробництво поташу на Уманщині. На Черкащині та Канівщині значний розвитку набуло річкове рибництво. Територія сучасної Кіровоградської області залишалась фактично неосвоєною.

У часи визвольної війни 1648-54 рр. з переходом до нового адміністративно-територіального устрою важливе значення мали полкові центри — Чигирин (резиденція гетьмана), Черкаси, Корсунь, Канів, Умань на Правобережжі та Кальник на Лівобережжі. З 1667 р., за Андрусівським перемир’ям, правобережні землі повернулись до Польщі.

На незаселених землях степової частини в складі Російської держави у ХVІІІ ст. розпочалося будівництво фортець для захисту південних кордонів від турків і татар (зокрема Єлисаветград /нині Кіровоград/, Новомиргород) та створення окремих військово-адміністративних одиниць — Нової Сербії у межиріччі Дніпра, Синюхи, Тясмина, Інгула та Інгульця з центром у Новомиргороді та південніше — Новослобідського козачого полку з центром у Єлисаветграді, що згодом увійшли до новоствореної Новоросійської губернії.

1793 р. у складі Правобережної України частину території Центрального району було об’єднано з рештою у складі Росії у Вознесенському (центр — Новомиргород) та Київському намісництвах. З утворенням 1796 р. губерній Черкащина ввійшла до Київської (правобережна частина) та Полтавської (лівобережна частина), Кіровоградщина - Новоросійської, а з початку ХІХ ст. — Херсонської губернії.

У кінці ХІХ ст. найбільшими містами на території району були Умань, Черкаси та Єлисаветград, населення яких не перевищувало 30 тисяч. Його землі знаходились у сфері впливу економічних, торгівельних, науково- освітніх регіональних центрів, розташованих за його межами (Києва та Одеси).

У ХVІІІ ст. збудовано першу на території України цукроварню (с. Орлівець Черкаського повіту), а інтенсивний розвиток цукрової промисловості на території району припадає на другу поливну ХІХ ст.

Один за одним будувались у лісостеповій частині нові цукрозаводи: 1838 р. — у Смілі, 1844 р. — Кам’янці, 1848 р. — Городищі, 1851 р. - Шполі, 1854 р. —один з найбільших в країні рафінадний завод у Черкасах тощо.

Значного розвитку отримали й інші галузі харчової промисловості — лікеро-горілчана (зокрема, 1896 р. збудовано лікеро-горілчаний завод у Золотоноші), тютюнова (фабрики у Черкасах, Умані тощо), пиво-медоварна, борошномельна, олійна та ін. Важливе значення для господарського піднесення території мало будівництво заводу сільськогосподарських машин та інвентарю братів Ельворті у Єлисаветграді, чавуноливарних - у Черкасах, Умані тощо.

Значну роль у економічному розвитку території зіграло будівництво залізничних магістралей Київ — Одеса (через Єлисаветград), Харків — Одеса (через Єлисаветград, Знам’янку) у 60-70-х рр. ХІХ ст., Бахмач — Одеса (через Черкаси, Золотоношу) на початку ХХ ст., що мали на меті залучення сільськогосподарських регіонів країни до торгівельного обігу.

Важливими торговельними центрами у другій половині ХІХ ст. були Єлисаветград та Черкаси (основна товарна продукція — хліб, цукор, худоба, вовна). У Єлисаветграді функціонувала спеціалізована хлібна біржа.

Підготовка фахівців для різних галузей господарства здійснювалась лише у середніх спеціальних навчальних закладах.

Такими закладами були Головне училище садівництва та сільськогосподарське в Умані, ветеринарної медицини — у Золотоноші, комерційне, духовне, юнкерське у Єлисаветграді, учительська семінарія у Черкасах (нині Черкаський університет).

Після розпаду Російської імперії територія району завжди була в складі України (УНР, УРСР, Республіка Україна).

На початку 1920-х Пр.. частина Черкащини та Кіровоградщини входила до новоствореної Кременчуцької губернії. З ліквідацією губерній (1925) та переходом до окружного адміністративно-територіального устрою важливу господарську роль виконували окружні центри Черкаси, Зінов’євськ /Кіровоград/ та Умань. З утворенням областей у 1932 р. територія району не виокремлювалася в адміністративну одиницю, а була розділеною між кількома областями. 1939 р. з частин Одеської, Дніпропетровської областей було утворено Кіровоградську, а 1954 р. з частин Київської, Полтавської областей — Черкаську область.

Перед другою світовою війною лише одне місто на території району мало понад 100 тисяч жителів — Кіровоград (102 тис.), тоді як Черкаси —вдвічі менше (52 тис.).

З кінця 1940-х - початку 1950-х рр. розпочалась експлуатація Юрківського буровугільного басейну (Ватутіне), відкрито родовище бентонітових глин на Черкащині. У післявоєнний час важливе значення мав розвиток електроенергетики. Було збудовано Кременчуцьку та Канівську ГЕС. У 1960-70-х рр. господарське освоєння території проходило найвищими темпами. Розпочалось формування хімічного комплексу в Черкасах (збудовано завод хімічного волокна, хімкомбінат /згодом — ВО «Азот»/); у цей же час налагоджено виробництво твердих сплавів у Світловодську, збудовано шовковий комбінат у Черкасах, машинобудівні заводи в Умані, Каневі тощо.

2. Природні ресурси.

Більша частина району знаходиться в межах Придніпровської височини, менша — Придніпровської низовини, тобто рельєф є рівнинним. Клімат району є помірно-континентальним з м’якою зимою і теплим дещо посушливим літом. Такі передумови сприятливі для життєдіяльності населення.

Водними ресурсами район є забезпеченим достатньо. Головні річки — Дніпро з притоками Інгулець, Тясмин, Сула та ін. і Південний Буг. Усього на території району знаходиться більше 300 річок довжиною понад 10 км. Тут розташовані Канівське та Кременчуцьке водосховища, велика кількість ставків, що використовуються для водопостачання, зрошування та риборозведення. Велике значення має канал Кіровоград — Світловодськ.

Основне природне багатство Центрального району - ґрунти. У районі сформувались чорноземи від опідзолених до типових, що займають 95% у Кіровоградській та 55% у Черкаській областях. Є також сірі лісові, темно-сірі опідзолені, піщані ґрунти, торфові у заболочених заплавах, чорноземи лучні і лучно-болотні у долинах річок.

Ліси не відіграють важливої ролі в розвитку господарства, займаючи у Черкаській області 13%, у Кіровоградській — 6% території.

У районі поширені такі негативні фізико-географічні процеси, як лінійний змив та водна і вітрова ерозія, зумовлені розчленованістю рельєфу, зливовим характером опадів та легким механічним складом ґрунтів, абразія по берегах водосховищ і ставків, зсувні процеси, обвали тощо. Інтенсивність їх зростає із заходу на схід. Основними заходами протидії є регулювання стоку, заліснення схилів ровів і балок, лісонасадження вздовж різних водойм тощо. Велику роботу в цьому напрямку проводить Канівська гідромеліоративна станція.

Мінеральні ресурси Центрального СГР представлено:

- паливними: буре вугілля Дніпровського басейну з центрами видобутку в Олександрії та Ватутіному; уранові руди Інгульського рудника в Кіровоградській області; торф, великі поклади якого сконцентровані на лівобережжі Дніпра в долинах річок Ірдинь, Тясмин; горючі сланці (Олександрійське родовище);

- рудними: нікелево-хромові руди Побужжя, залізисті кварцити Попельні Кіровоградської області, запаси золота Юр’ївського та Клинцівського родовищ Кіровоградської області;

- нерудною сировиною: Заваллівське родовище графіту в Кіровоградській області дає 100% його видобутку в Україні. В районі поширені сірів і рожеві граніти, лабрадорити, габро, гнейси, пісковики, трепел, опока. Тут знаходиться найбільше в Україні Черкаське родовище бентонітових глин, а в Новоселицькому районі Кіровоградської області каолінові глини. В районі відкрито значні запаси бурштину.

Тут зосереджено значну кількість джерел мінеральних вод в Тальнівському, Звенигордському районах, радонових вод (Умань, Новоукраїнка, Знам’янка).

За рівнем забезпеченості ПРП на душу населення район належить до групи достатньо забезпечених. Найбільше значення для розвитку господарства мають земельні та мінеральні ресурси. Потенціал земельних ресурсів вдвічі перевищує середній показник забезпеченості земельними ресурсами на душу населення в Україні. Однак за ефективністю використання ПРП район відноситься до групи нижче середнього рівня використання.

3. Демографічна ситуація, трудові ресурси, розселення населення.

За характером та розвитком демографічних процесів район належить до найнесприятливішого типу в Україні. Тут нижча за середню в Україні народжуваність, дуже висока смертність, особливо у сільській місцевості, та високий показник природного скорочення населення (-8/1000 осіб).

У статевій структурі населення району переважають жінки (на 1000 жінок припадає 845 чоловіків). Тут вкрай несприятлива вікова структура населення: діти і підлітки — 21%, а пенсіонери — майже 26%. Особливо складна ця ситуація є у сільській місцевості, де співвідношення дітей і підлітків, населення працездатного віку та пенсіонерів таке: 19:47:34. Для населення характерною є низька мобільність, коефіцієнти інтенсивності прибуття і вибуття нижчі за середні в Україні. Центральний район належить до таких, де чисельність населення зменшувалась ще в період з 1979 по 1989 роки.

На території району спостерігаються значні відмінності в густоті населення: в Черкаській області — 70 осіб/км , а Кіровоградській — 50 осіб/км². Найвищою густота населення є у Звенигородському та Городищенському районах Черкаської області, а найнижчою - на півдні Кіровоградської області.

У Центральному районі налічується 28 міст, майже половина з яких мають чисельність населення до 20 тис., а третина — від 20 до 50 тис. Тут відсутні величезні міста і міста-мільйонери. У районі знаходиться лише два міста з чисельністю жителів понад 100 тисяч. Найбільшими містами є Черкаси (310 тис.), Кіровоград (270 тис.), Олександрія (99 тис.), Умань (90 тис.), Сміла (80 тис.). Питома вага міського населення у районі становить 57%. Рівень урбанізації території є низьким.

Для сільського розселення характерні долинно-яружний (у лісостеповій частині) та яружно-балковий (у степовій частині) типи сільських поселень з густою їх мережею.

У Центральному районі зосереджено 5% загальної кількості трудових ресурсів України. Особливістю району є те, що у віковій структурі трудових ресурсів найнижча частка осіб післяпрацездатного віку і, відповідно, найвища людей працездатного віку. За рівнями зайнятості та безробіття район відноситься до групи із середніми показниками.

У галузевій структурі зайнястості населення майже однакова частка зайнятих в промисловості, сільському господарстві та невиробничій сфері. Район належить до групи промислово-аграрної спеціалізації.

У національному складі населення значно переважають українці (88%). Росіяни складають 10%. Проживають білоруси, молдовани, євреї тощо. У цілому район мононаціональний.

Цікавим є факт, що в межах сучасної північної частини Кіровоградщини і південної Черкащини розташована територія з історичною назвою Нова Сербія. У 1752-64 рр. Нова Сербія була адміністративно-територіальною одиницею, створеною Царським урядом у період організації військових поселень для оборони південних кордонів. З Австро-Угорської імперії сюди переселили кілька сотень сербів, угорців, болгар, греків, волохів.

Домінуюча більшість віруючого населення Центрального району є християнами — православні (приблизно 60%) та протестанти (баптисти, п’ятидесятники та ін., приблизно 35%). Рівень релігійності населення є вдвічі нижчим за середньоукраїнський показник.

4. Загальна характеристика господарства. Виробнича сфера.

За рівнем економічного і соціального розвитку Центральний СГР відноситься до групи середньорозвинутих. Тут знаходиться понад 5% основних виробничих і невиробничих фондів України. Показники обсягів виробництва валової продукції та національного доходу на душу населення відповідають середнім показникам в державі. Район має індустріально- аграрну спеціалізацію, частка промисловості у структурі товарної продукції 56%, сільського господарства — 32%. З 1991 р. для району характерний дуже значний спад промислового та сільськогосподарського виробництва. Середньомісячна заробітна плата робітників і службовців є значно нижчою за середню в Україні.

Виробнича сфера. У промисловості району поєднуються машинобудування і металообробка, хімічна, легка і харчова промисловість, кольорова металургія, паливна та будівельна промисловість.

Машинобудування і металообробка спеціалізуються на виробництві:

- машин для сільського господарства (тракторні сівалки та гідравлічні насоси для тракторів виробляють у Кіровограді, зернозбиральні комбайни в Олександрії /концерн «Лан»/, устаткування для ферм в Умані, тракторні причепи в Золотоноші);

- устаткування для легкої і харчової промисловості в Черкасах, Смілі, Корсунь-Шевченківському, поліграфічної — в Олександрії;

- підйомно-транспортного устаткування в Кіровограді, Олександрії;

- верстатів в Умані, Кіровограді;

- телеграфної апаратури у Черкасах;

- приладів у Черкасах, Умані;

- телевізорів у Смілі («Оризон-ТБ»);

- друкарських машинок у Кіровограді тощо.

Харчова промисловість включає більше 20 галузей. Цукрова промисловість об’єднує 35 заводів (Шполянський, Олександрійський, Кам’янський, Смілянський тощо). У Черкасах і Городищі виробляють цукор-рафінад. Центрами спиртової та лікеро-горілчаної промисловості є Золотоноша, Умань, Косарі (Кам’янський район), Кіровоград. Ефірні масла виробляються у Золотоноші. Найбільші м’ясокомбінати розміщено у Черкасах, Кіровограді, Світловодську, Олександрії, Знам’янці птахофабрики — Смілі, Умані, Золотоноші тощо. Підприємства молочної промисловості розміщено в обласних та районних центрах. Найпотужніші - у Черкасах, Кіровограді, Олександрії, Умані. Сухе молоко та згущені молоко і вершки виготовляють у Жашкові, Тальному та Смілі. Потужні плодоовочеконсервні заводи є в Черкасах, Знам’янці, Умані, Добровеличківці тощо. У Кіровограді знаходиться одне з найпотужніших підприємств олійної промисловості, в Черкасах — тютюнова фабрика. У районі розвинуті борошномельна, хлібопекарська, пивоварна, спиртова та інші галузі.

Легку промисловість представлено виробництвом шовкових тканин у Черкасах, швейною, трикотажною, шкіряно-галантерейною промисловістю по всій території району. Підприємства з виробництва гігроскопічної вати та художніх виробів розміщено у Черкасах.

Хімічна промисловість виробляє штучні волокна, фарби, аміачну селітру, хімічні реактиви тощо. Всі ці виробництва сконцентровано у Черкасах. Предмети побутової хімії виробляються у Черкасах, Світловодську, Кіровограді, хімпрепаратні речовини (вітаміни) — в Умані.

Металургійна промисловість представлена ливарним заводом у Кіровограді, гірничо-збагачувальним у Долинській та Ватутінським комбінатом вогнетривів. У Побужжі Кіровоградської області працює феронікелевий завод. Два підприємства кольорової металургії знаходяться у Світловодську (комбінат твердих сплавів та завод чистих металів).

Паливна промисловість представлена видобутком бурого вугілля у Олександрії та Ватутіному та його переробкою на брекетних фабриках. Основою електроенергетики району є ТЕЦ (Черкаська, Кіровоградська, Олександрійська) та ГЕС (Канівська і Кременчуцька).

У Центральному районі функціонує Заваллівський графітовий комбінат. Будівельну промисловість представлено видобутком будівельного каміння, виробництвом щебеню, залізобетонних виробів, цегли тощо. Підприємства деревообробної і меблевої промисловості є в Черкасах, Шполі, Кіровограді, Світловодську і Новоукраїнці.

Агропромисловий комплекс. АПК північної частини Центрального району має спеціалізацію Лісостепової агропромислової зони, південної - Степової. Спеціалізацію Лісостепового АПТК визначають: м’ясо- і молокопромисловий, бурякоцукровий і зернопромисловий підкомплекси з виробництвом плодоовочеконсервної продукції, Степового — м’ясо-, молоко-, зернопромислові, олійнопродуктовий та плодоовочеконсервний. Навколо Черкас і Кіровограда сформувались АПТК приміської спеціалізації. Господарства району реалізують 15% цукрових буряків, по 10% зерна та олійних культур та по 9% м’яса і молока від загальної їх реалізації в Україні. Тут виробляється понад 12% цукру і майже по 9% м’ясопродукції та тваринного масла загального їх виробництва в країні.

Основу АПК району складає сільське господарство. Загальна земельна площа Центрального району 4551 тис. га. Сільськогосподарські угіддя займають 75% земельної площі, з них майже 90% — це рілля і 9% - сіножаті та пасовища. Таким чином, територія району є надмірно розораною.

У структурі посівних площ на зернові культури припадає майже 50%, технічних — 15%, овочі і картоплю — 7%, кормові — 28%. Основними культурами є зернові (озима пшениця, кукурудза, ячмінь, гречка, просо), технічні (цукрові буряки, соняшник, конопля), кормові (кормові буряки, люцерна), ефіроолійні (м’ята, коріандр). Розвинутими є овочівництво і садівництво. Тваринництво представлене скотарством, свинарством, вівчарством, птахівництвом, кролівництвом, шовківництвом, звіринництвом.

В АПК Центрального району розвинуті такі спеціалізовані підкомплекси: зернопромисловий, бурякоцукровий, плодоовочекон-сервний, олійнопродуктовий, м’ясо-, молокопродуктовий, коноплепромисловий.

5. Соціальна сфера. Транспорт.

Сфера послуг Центрального району має рівень розвитку нижче середнього. Район є достатньо забезпеченим шкільними та дошкільними закладами, клубами та бібліотеками, торгівельною мережею, підприємствами громадського харчування. Забезпеченість населення платними послугами знаходиться на низькому рівні. Товарообіг на душу населення є значно нижчим (на 25%) за середній показник в Україні. Забезпеченість населення житловою площею є найвищою в Україні.

У районі знаходиться 12 вищих навчальних закладів, або лише 4% від їх загальної кількості. Важливими науковими центрами є НДІ садівництва Лісостепу України ім. Л.Симиренка (с. Мліїв Черкаської області), ПКТІ Ґрунтопосівмаш у Кіровограді. Цікавим є те, що наукові установи Черкаської області входять до Північно-Західного наукового центру, а Кіровоградської — Придінпровського, що не сприяє координації наукової діяльності.

У Центральному районі розташована значна кількість історичних та культурних пам’яток. Зокрема, 11% музеїв, але відвідуваність їх є нижчою за середні показники в державі. Специфікою є те, що в районі зосереджені переважно літературно- та художньо-меморіальні музеї і музеї-будинки видатних митців України, як то М.Кропивницького, І.Карпенка-Карого (Кіровоград), Т.Шевченка (Канів), С.Гулака-Артемовського (Городище), М.Старицького, С.Нечуй-Левицького, К.Стеценка та ін. В районі є два відомих музеї-заповідники — могила Т.Шевченка у Каневі та хутір Надія, пов’язаний з життям І.Карпенка-Карого на Кіровоградщині, а також церква-музей (родинна усипальниця) роду Б.Хмельницького у Суботові Черкаської області. Тут функціонують такі специфічні музеї, як історії хліборобства (Тальне) та музей книги «Кобзар» Т.Шевчнка (Черкаси). Важливою історичною пам’яткою є Холодний Яр (Черкаська область).

Театри функціонують лише у обласних центрах. На території району знаходяться Канівський заповідник, унікальний дендропарк «Софіївка», Черкаський бор (останній великий лісовий масив Лісостепу України), багато пам’яток природи місцевого значення. Цікавим туристичним об’єктом є залишки фортеці ХVІІІ ст. св. Єлисавети у Кіровограді, найбільшої на той час в Європі фортифікаційної споруди з землі.

Дендропарк «Софіївка» в Умані закладено у 1796-1802 рр. в урочищі Кам’янка магнатом Феліксом Потоцьким як весільний подарунок Софії Вітт. Парк являє собою єдиний ансамбль рельєфу, води, рослинності, архітектури та скульптури загальною площею 160 га. З 1834 р. він називався Царським парком, а з 1929 р. — це державний заповідник, який з 1955 р. підпорядкований Академії Наук України. З 1983 р. — дендрологічний парк. Головна композиційна вісь —річка Кам’янка, на яку орієнтовані майже всі архітектурні композиції, побудовані на сюжети давньогрецької міфології.

Об’єктами паломництва є православні Красногорський (поблизу Золотоноші) та Мотронинський (Чигиринський район) монастирі; всесвітньовідомий центр паломництва іудеїв (хасидів) — могила цадика рабі Нахмана в Умані.

У Центральному районі наявна достатня для його потреб кількість об’єктів готельного господарства. Забезпеченість населення лікарями та лікарняними ліжками є недостатньою. На території району надзвичайно малою є мережа санаторіїв, пансіонатів, будинків відпочинку, хоча потенціал рекреаційних і лікувальних ресурсів достатній (лісові і річкові ландшафти, джерела мінеральних вод). Сьогодні тут використовуються Тальнівські джерела гідрокарбонатних столових вод та Знам’янські й Звенигородські радонові та з рекреаційною і лікувальною метою — лісові ресурси Черкаської області (санаторії Мошногір’я).

Транспорт. Транспортний комплекс представлений автомобільним, залізничним, річковим, повітряним та трубопровідним видами.

На автомобільний транспорт припадає 90% загальної кількості вантажних перевезень району. Довжина автомобільних шляхів 12,5 тис.км, у тому числі 11,0 тис.км з твердим покриттям. Густота автодоріг — 270 км/1000 км . Найпотужнішими автомагістралями є Санкт-Петербург — Київ — Одеса, Київ — Донецьк, Київ — Дніпропетровськ.

Територією району проходить 1551 км залізниць, з густотою 32,7 км/1000 км . Найпотужнішими залізничними вузлами є Знам’янка, Христинівка, Помічна, ім. Шевченка, Гайворон, Долинська, Цвіткове. Найважливіші залізниці Москва — Одеса, Київ — Херсон, Київ — Донецьк.

Річковий транспорт має порти у Черкасах, Каневі та пристань у Світловодську і використовує води Дніпра та Канівського і Кременчуцького водосховищ.

Аеропорти функціонують у Черкасах та Кіровограді.

По території району проходять важливі газопроводи «Союз», Кременчук — Кіровоград, нафтопровід Кременчук — Кривий Ріг.

6. Територіальна структура району. Господарські зв’язки.

На території Центрального району виділяють Черкаський та Кіровоградський мезорайони.

Черкаський мезорайон сформувався на основі Черкаського та Уманського господарських вузлів. Його спеціалізацію визначають галузі хімічної промисловості, машинобудування, харчової, легкої та будівельної промисловості.

Кіровоградський мезорайон сформувався на основі Кіровоградського господарського вузла та Олександрійського районоформуючого господарського центру. Його спеціалізацію визначають машинобудування, кольорова металургія, легка, харчова та будівельна промисловість. Особливістю мезорайону є те, що Світловодськ за локалізацією господарських зв’язків територіально тяжіє до Кременчуцького вузла Північно-Східного СГР.

Рис.6. Опорний каркас території Центрального СГР

Господарські зв’язки. Частка Центрального району в експортних поставках України мала і складає понад 2%, в імпорті - майже 2%. До району завозять кам’яне вугілля, нафту і нафтопродукти, природний газ, метал, сільськогосподарську техніку, автомобілі, прилади, продукцію легкої промисловості тощо. Центральний район постачає решті районів України сільськогосподарські машини (сівалки і гідравлічні насоси), будівельні матеріали, обладнання для харчової промисловості і громадського харчування, верстати, телевізори, друкарські машинки, продукти харчування (цукор, спирт, горілчані вироби, олію, плодоовочеві консерви, масло), продукцію хімічної промисловості (азотні добрива, хімреактиви, отрутохімікати), шовкові тканини, чистий графіт, нікель тощо.

7. Проблеми та перспективи розвитку.

1. Проблема недостатнього рівня економічного та соціального розвитку території.

2. Проблема функціонування Черкаського господарського вузла, профілюючою галуззю якого є основна хімія. Використання відсталих і екологічно небезпечних технологій призвело до значного техногенного впливу виробництва на навколишнє середовище, порушення природних ландшафтів, зростання захворюваності населення. Стратегія розвитку Черкаського господарського вузла передбачає екологічний контроль на виробництві, докорінну техніко-технологічну реконструкцію діючих потужностей основної хімії; поновлення природних ландшафтів; припинення виробництв, які невідворотно негативно впливають на навколишнє середовище.

3. Проблема радіоекологічного забруднення. Виходи українського кристалічного щита зумовили наявність родовищ уранових руд. Це негативно впливає на здоров’я населення. Так, Кіровоградська область займає перше місце в Україні за кількістю онкозахворювань (1824 чол./100 тис.жит. при середньому показнику в Україні 1356 чол./100 тис.жит.).

4. Проблема збереження родючих ґрунтів у зв’язку з тим, що в районі підвищеними є темпи їх ерозії.

Крім вищеперерахованих для Центрального району характерним є шерег проблем, що притаманні всім районам України (демографічна, соціальні, екологічні тощо).

Перспективи розвитку Центрального району пов’язані із докорінною техніко-технологічною реконструкцією підприємств основних галузей виробництва, розвитком АПК, створенням рекреаційного комплексу.

Запитання для самоконтролю:

1. Визначте особливості ПРП Центрального району.

2. Дайте оцінку відтворювальної бази населення району.

3. Проаналізуйте територіальну організацію галузей хімічного комплексу району.

4. Розкрийте значення АПК району у забезпеченні населення України продовольчою продукцією.

5. Вкажіть перспективні напрями розвитку господарства району.