Економічна та соціальна географія України. Районна частина - Мезенцева Н.І. 2008

Столичний суспільно-географічний район

1. Суспільно-географічне положення та історичні особливості розвитку.

2. Природні ресурси.

3. Демографічна ситуація, трудові ресурси, розселення населення.

4. Загальна характеристика господарства. Виробнича сфера.

5. Соціальна сфера. Транспорт.

6. Територіальна структура району. Господарські зв’язки.

7. Проблеми та перспективи розвитку.

Запитання для самоконтролю.

1. Суспільно-географічне положення та історичні особливості розвитку.

Столичний суспільно-географічний район сформувався у складі Київської, Житомирської і Чернігівської областей. Його площа 90,7 тис.км або 14,9% площі України. За цим показником район посідає друге місце в країні, поступаючись тільки Причорноморському. Столичний макрорайон є більшим за розмірами від таких держав, як Латвія, Литва, Австрія, і майже такий, як Португалія чи Угорщина.

На території району проживає 7,3 млн осіб, або 14,4% населення України. За цим показником йому належить третє місце після Донецького і Причорноморського СГР. За кількістю населення район не поступається таким державам, як Грузія, Ізраїль, Данія, Швейцарія чи Азербайджан.

Столичний СГР спеціалізується на виробництві продукції:

- машинобудування (І_с=1,3), приладів, верстатів, суден, літаків, сільськогосподарської техніки, екскаваторів, мотоциклів, технологічного обладнання для легкої і харчової промисловості тощо;

- хімічної промисловості (І_с=1,2), хімічних волокон, пластмас, шин, лаків, фарб, фармацевтичних препаратів тощо;

- легкої промисловості (І_с=1,6), шовкових, лляних, вовняних тканин, швейних, трикотажних, хутрових і взуттєвих виробів тощо;

- харчової промисловості (І_с=1,5), м’ясної, молочної, цукрової, тощо.

- будівельної індустрії (І_с=1,1), будівельного і оздоблювального каміння тощо;

- лісопереробної промисловості (І_с=1,5), меблів, картону, паперу тощо;

- вирощуванні льону (І_с=4,9), картоплі (І_с=1,8), хмелю тощо.

У цілому територія Столичного СГР характеризується вдалим суспільно-географічним положенням. Район є столичним, тобто на його території знаходиться столиця України — м. Київ — головний громадський центр держави.

Київ є багатофункціональною столицею поліцентричної держави з чітко вираженою перевагою загальнонаціональних функцій порівняно з іншими громадськими центрами держави (Харків, Одеса, Львів). Він виконує такі столичні функції:

- управління політичним, соціальним, культурним та економічним життям. В столиці знаходяться найвищі органи влади (Секретаріат президента, парламент, уряд, Верховний суд), осередки політичних сил (партій, рухів, громадсько-політичних об’єднань) тощо;

- репрезентативну. Тут знаходяться іноземні представництва (посольства, консульства, місії), проводяться зустрічі державних діячів з представниками інших країн, міжнародні форуми, виставки, вернісажі, розміщено наукові (НАН України та ін.), релігійні, військові, мистецькі (спілки письменників, композиторів та ін.) структури;

- інформаційну, що формується на основі попередніх і створює умови для повноцінного функціонування всіх столичних структур засобами радіо, телебачення, преси. У місті знаходиться широка мережа інформаційних каналів (міжнародні інформаційні центри, прес-служби тощо).

Столичність є потужним фактором розвитку не лише самого міста Києва, але й Столичного району в цілому. Поки що столичність Києва не має чітко вираженого впливу на територіальну організацію господарства району. Виключеннями є аеропорт Бориспіль, дачна зона для іноземних дипломатів у Пущі-Водиці та ін.

Водночас не можна не відмітити те, що Київ як столиця має ряд недоліків розташування. Так, у макроположенні місто зміщене на північ до Білорусі та Росії, у мікроположенні знаходиться безпосередньо близько до 30-км зони ЧАЕС.

У природно-географічному відношенні положення Столичного району характеризується пограничністю, перехідністю з Поліської до Лісостепової зони, які мають сприятливі умови для проживання і господарської діяльності населення.

Транспортно-географічне положення району є дуже вигідним. Район розміщений на перехресті міжнародних транспортних магістралей — залізничних, трубопровідних, автомобільних, повітряних.

Сусідське положення району визначається тим, що він межує одночасно з розвиненими і слаборозвиненими територіями суміжних районів. Основні промислові центри України (Донбас, Придніпров’я, Харків) перебувають на відстані не менше 500 км від Києва. Це вимагає зведення до мінімуму нераціональних перевезень сировини і палива, що суттєво впливає на спеціалізацію району.

Еколого-географічне положення макрорайону не є вигідним. Частину території дуже забруднено радіонуклідами після аварії на ЧАЕС і, це створює низку відповідних проблем.

Історія господарського освоєння. З давніх часів територію Столичного СГР заселяли наші предки, які належали до слов’янських народів. У геокультурному відношенні (етнографічному, історико-культурному, релігійному) це район зосередження, відокремлення і формування українського народу із східнослов’янських племен полян, древлян, сіверян. Це своєрідна геокультурна «метрополія».

Перші міста на території району виникли у V ст. (Київ, Вишгород), а у VIII-ІХ ст. склались союзи-князівства східнослов’янських племен — полянський (столиця Київ), сіверський (столиця Чернігів), древлянський (столиця Іскоростень, а після його знищення княгинею Ольгою у 946 р. — Вручій /Овруч/).

З кінця ІХ ст. більша частина, а до кінця Х ст. всі землі району було об’єднано у складі Київської Русі, що утворило ядро держави. У часи роздробленості тут існували Київське, Переяславське, Чернігвське, Новогород-Сіверське князівства. Їх столиці були на той час значними центрами ремесел, внутрішньої і зовнішньої торгівлі, державного управління.

Для захисту від кочівників навколо центрів удільних князівств протягом Х-ХІІ ст. були закладені оборонні лінії та окремі фортеці. Так, навколо Києва було споруджено Стугненську (Васильків та інші фортеці), Дніпровську (Трипіль та ін.) та Пороську (Богуслав, Володарів, Юр’їв /Біла Церква/ та ін.) оборонні лінії, а поряд з містом — фортеці у Вишгороді (на північ), Білгороді (на південний захід), Пересічені (на південь, нині — Китаївське городище). Навколо Переяслава — Посульську оборонну лінію (на території Північно-Західного СГР), фортеці на річках Трубіж, Удай (Прилуки та ін.), Остерський городець; навколо Чернігова — фортеці по Десні та її притоках, в Уненежі /Ніжині/, Любечі.

За часів Київської Русі найважливішим торговельно-ремісничим центром регіону був Київ, що славився майстерною обробкою металів, кості, дерева, каміння, виготовленням цегли, вапна, керамічних виробів тощо. У поліській частині району були поширені виробництво та обробка заліза.

Виробництво заліза в Поліссі здійснювалось на основі видобутку болотних руд (бурих залізняків), вміст заліза в яких складав 18-40%. Як паливо використовувалось деревне вугілля, що вироблялось безпосередньо в лісі.

За людністю найбільшими містами краю в ті часи були Київ (до 50 тис. жителів), Чернігів (25 тис.), Переяслав, Білгород, Василів (по 10-12 тис.).

1051 р. у Києві було засновано Києво-Печерський монастир (згодом - Лавра), який став найважливішим релігійним та науково-просвітницьким центром країни.

За часів монголо-татарської навали Київська Русь була ослабленою, призупинився її розвиток. Було знищено та понівечено майже всі міста — Київ, Чернігів, Новгород-Сіверський, Ніжин, Остер, Овруч, Житомир, Вишгород та ін.

У ХІV ст. землі району було захоплено Великим Князівством Литовським, а після Люблінської унії 1569 р. вони перейшли під польську владу і входили до Київського та частково Волинського (захід Житомирщини) воєводств. 1503 р. Чернігово-Сіверщина відійшла до Росії, а у 1618 р. повернулась до Польщі, де згодом було утворено Чернігівське воєводство.

У часи визвольної війни 1648-54 рр. землі району входили до складу Київського, Білоцерківського, Паволоцького, Кальницького полків на Правобережжі, Переяславського, Прилуцького, Чернігівського, Ніжинського — на Лівобережжі. Після Андрусівського перемир’я 1667 р. Лівобережжя та Київ з найближчим оточенням із збереженням полкового устрою відійшли до Росії, Правобережжя — до Польщі, де було відновлено Київське (центр — Житомир), Волинське воєводства.

Після ліквідації полкового устрою (1781 р.) лівобережна частина району увійшла до складу новостворених Київського, Чернігівського та Новгород-Сіверського намісництв. Правобережну частину 1793 р. (після другого поділу Польщі) було приєднано до Росії, де згодом включено до складу Київського і Волинського намісництв. Після адміністративної реформи 1796 р. землі району входили до Київської (центр — Київ), Волинської (центр — Новоград-Волинський, з 1804 р. — Житомир) та Малоросійської (центр — Чернігів), а після розділу останньої (1802 р.) — Чернігівської та частково Полтавської губерній.

У ХV-ХVІІ ст. найважливішими торгівельно-ремісничими центрами на території району були Київ, а також Чернігів, Біла Церква. Серед найпоширеніших ремесел та промислів — виробництво заліза, металообробка (основні центри — Київ, Переяслав), деревообробка (Чернігів), виробництво поташу (особливо на Київщині), переробка сільськогосподарської сировини (млинарство, винокуріння та ін.). У районі Києва та Чернігова промислове значення мало рибальство. Остер та навколишні села були найбільшим на той час регіональним виробником рибальських сіток. У Києві функціонував оптовий рибний склад. Спеціалізацію сільського господарства визначали скотарство, вирощування зернових (в основному жита), технічних (льон та ін.) культур.

У ХVІІІ ст. поряд із згаданими галузями почали розвиватися також селітроваріння (особливо на території Переяславського та Прилуцького полків), виробництво паперу (переважно на Чернігівщині), цегли (найбільші центри — Київ, Чернігів, Ніжин), скла, пеньки (Новогород-Сіверщина). Водночас з середини століття почали занепадати виробництва заліза, поташу. Серед перших мануфактур можна назвати Рашківську суконну (Прилуцький полк). Значну роль відіграло будівництво перших великих промислових підприємств, зокрема Київського збройного заводу «Арсенал» (1764 р.), Ніжинського мідноливарного (1791 р.) тощо.

Поряд із старими значно зростало значення таких торгівельно-ремісничих центрів, як Ніжин (на Лівобережжі) та Житомир (на Правобережжі). Найбільші ярмаркові центри на той час - Київ, Чернігів, Ніжин, Бердичів, Богуслав, Біла Церква. Чимала роль у торговельних відносинах відігравали суходільні митні застави на польсько-російському кордоні (Васильків, Стайки, Переяслав).

Ще з середини ХV ст. поселення району почали отримувати магдебурзьке право — Житомир (1444 р.), Київ (1497 р.), згодом — Васильків (1586 р.), Іскоростень (1598 р.), Новогород-Сіверський (1620 р.), Чернігів (1623 р.), Ніжин (1625 р.) тощо.

1632 р. шляхом злиття Київської братської та Лаврської шкіл було утворено Києво-Могилянський колегіум — перший освітній та науковий центр регіону. На початку ХVІІІ ст. засновані Малоросійський (у Чернігові), Переяславський колегіуми, а на базі Києво-Могилянського створено академію.

Значний підйом господарського розвитку території припадає на ХІХ ст., особливо другу його половину. Головним регіональним господарським центром залишався Київ — друге за чисельністю населення місто на території України (248 тис. жителів, 1897 р.). Серед найбільших міст району — Житомир, Бердичів, а також Чернігів, Ніжин, Біла Церква.

У той час суттєвий розвиток отримала харчова, передусім цукрова та борошномельна промисловість. Збудовано багато цукрових (найбільший — Андрушівський завод Терещенка на Житомирщині) та рафінадних (Деміївський, Бердичівський) заводів. За обсягами переробки зерна виділялась Київська губернія. Одне з найбільших в країні підприємств галузі — Товариство Київського борошномельного млина. Також розвивались спиртогорілчана (особливо у Київській) та тютюнова (особливо у Чернігівській губернії) промисловість.

Перше акціонерне товариство галузі (Товариство Кальницького цукрозаводу) створено на Київщині, а 1887 р. створено синдикат цукрозаводчиків, правління якого знаходилось у Києві.

З галузей легкої промисловості найбільшого розвитку отримали шкіряна (майже половина шкірзаводів було зосереджено на Київщині), суконна (підприємства якої розміщено у невеликих поселеннях по всій території району) та полотняна (майже всі підприємства зосереджені на Чернігівщині). На території району розташовувалася значна кількість цегельних, а також скляних (Київ, Радомисль), порцелянових (Коростень, Бердичів), деревообробних підприємств, паперові фабрики, фабрики гнутих меблів тощо. З середини ХІХ ст. розробляються запаси гранітів Житомирщини.

На другу половину століття припадає інтенсивний розвиток машинобудування та металообробки із спеціалізацією на виробництві обладнання для цукрової, винокурної, пивоварної промисловості, сільгосптехніки, парових котлів тощо. Серед найбільших підприємств — Південноросійський машинобудівний (згодом — «Ленінська кузня»), машинобудівний Гретера (згодом — «Більшовик»), з виробництва сівалок (згодом — «Червоний екскаватор»), кабельний (згодом — «Укркабель») заводи, Головні залізничні майстерні (згодом — електровагоноремонтний завод) у Києві, завод сільськогосподарського машинобудування у Білій Церкві. Також функціонувала низка чавуноливарних (Чернігів, Житомир та ін.), механічних заводів по всій території району.

Важливе господарське значення мало будівництво з другої половини ХІХ ст. магістральних залізниць, що перетнули територію району: Київ — Одеса, Курськ — Київ, Київ — Брест, Київ — Харків, Бахмач — Одеса тощо. Значну роль відігравали і водні транспортні артерії Дніпра та Десни. 1912 р. відкрито моторотрамвайну лінію Київ - Бровари.

У Києві засновано першу в Російській імперії станція швидкої допомоги (1881 р.), пущено першу на території України електростанцію (1890 р.), першу в країні електротрамвайну лінію (1892 р.), відкрито фунікулер (1905 р.).

У кінці ХІХ — на початку ХХ ст. відкрито низку лікувально-кліматичних курортів, зокрема Боярку, Ірпінь тощо.

Значним банківським центром регіону був Київ, де діяли приватний, комерційний, промисловий, міський банки, ряд філій загальнодержавних банківських установ. Кредитувались переважно цукрово-рафінадні та борошномельні підприємства. У місті було зосереджено найбільшу в Україні кількість бірж, оптових аукціонів, базарів.

У Києві було зосереджено найбільшу кількість вищих навчальних закладів, зокрема університет св. Володимира (1834 р.), політехнічний (1898 р., нині — технічний університет), комерційний (1908 р., нині — економічний університет) інститути, а також консерваторія, Вищі жіночі курси. У Ніжині функціонувала Гімназія вищих наук (згодом — фізико-математичний, юридичний ліцей, історико-філологічний, педагогічний інститут). Учительські семінарії існували у Коростишеві, Переяславі, учительський інститут — Чернігові тощо.

Протягом ХІХ — початку ХХ ст. відкрито ряд наукових товариств — юридичне, фізико-математичне, дослідників природи, історичне Нестора Літописця та інші при Київському університеті, Київських лікарів, Київське відділення Російського технічного товариства, Південно- Західне відділення Російського Географічного Товариства (Київ), дослідників Волині (Житомир). 1907 р. у Києві засновано Українське наукове товариство.

Після розпаду Російської імперії у Києві (1917 р.), згодом Житомирі (1918 р.) перебувала Центральна Рада, а 1919 р. Київ став столицею Української Народної Республіки, проте після проголошення УРСР цього ж року втратив столичні функції. З 1934 р. Київ став столицею УРСР, а з 1991 р. Республіки Україна.

Після адміністративної реформи 1925 р. окружними центрами були Київ, Біла Церква, Чернігів, Ніжин, Прилуки, Житомир, Коростень та Бердичів. 1932 р. утворено Київську та Чернігівську області, а 1937 р. з частин Київської та Вінницької - Житомирську.

Протягом 1920-30-х рр. на території району збудовано значну кількість важливих машинобудівних та хімічних підприємств, зокрема, авіаційний, імені Лепсе (згодом — «Київтрактородеталь»), каучуковий (згодом — «Червоний гумовик»), хіміко-фармацевтичний (згодом - ВО «Дарниця») заводи, комбінат хімволокна у Києві, завод протипожежного обладнання та фабрика пластмас у Прилуках, а також м’ясокомбінат у Києві, ряд конопле- та льонозаводів. Відкрито аеропорти у Жулянах та Броварах (останній зруйновано у 1941 р.), прокладено автомагістраль Москва — Київ.

До кінця 1930-х рр. відкрито значну кількість нових вищих навчальних закладів, передусім у Києві (медичний, педагогічний, інженерів цивільної авіації та ін.), а також у обласних центрах (зокрема педагогічні).

У 1940-50-х рр. тривало будівництво нових машинобудівних підприємств у Києві, Житомирі, Бердичеві, Коростені, Ніжині, а також Київського і Дарницького шовкових комбінатів. Відкрито аеропорт у Борисполі, прокладений магістральний газопровід Дашава — Київ. У 1960- 70-х рр. збудовано підприємства хімічної промисловості у Житомирі, Чернігові, Білій Церкві, Броварах, льонокомбінат у Житомирі, ряд електростанцій (зокрема Київські ГЕС, ГАЕС, ТЕЦ-5, Трипільська ДРЕС, Чорнобильська АЕС), розпочато промислову експлуатацію нафтових родовищ на Чернігівщині, прокладено газопроводи Шебелинка — Київ, Єфремівка — Київ. На 1970-ті рр. припадають значні роботи з осушення боліт на Житомирщині та Київщині, що далеко не завжди мало позитивні наслідки.

1951 р. у Києві відкрито перший в Україні телецентр, а у 1960 р. — перший метрополітен.

Аварія на Чорнобільській АЕС 1986 р. негативно вплинула на всі сфери господарства Столичного СГР.

2. Природні ресурси.

Інтегральний природно-ресурсний потенціал району складає 10,5% ПРП України. На формування районного господарського комплексу найбільший вплив мають грунтово-кліматичні, мінерально-сировинні, лісові та водні ресурси. Поєднання всіх цих факторів створює надзвичайно сприятливі умови для формування і розвитку складних і різноманітних за спеціалізацією галузевих і міжгалузевих територіальних комплексів, зокрема агропромислового, будівельного, лісопромислового, паливно-енергетичного та ін.

Район належить до таких, що є добре забезпеченими земельними ресурсами із значними запасами лісових і водних ресурсів та незначною питомою вагою мінерально-сировинних (за винятком Чернігівської області) та рекреаційних. У компонентній структурі ПРП значно переважають земельні ресурси. Забезпеченість на душу населення сумарним ПРП у Столичному районі нижча за середній показник в Україні.

За характером рельєфу (горбиста рівнина із зниженням висот на північ і північний схід) район характеризується сприятливими орографічними умовами для проживання і розвитку різних видів людської діяльності, оскільки перепади висот не перевищують 150-200 м, а ступінь розчленованості рельєфу є середнім.

Ґрунтово-кліматичні ресурси району в цілому є сприятливими для вирощування усіх культур помірної зони. У північній, Поліській, частині дерново- підзолисті, дернові, лучні і торф’яно-болотні ґрунти є бідними на поживні речовини, тому виникає необхідність вносити велику кількість органічних, а також мінеральних добрив. Середню і південну частину займають сірі лісові, опідзолені чорноземи та чорноземи типові, сприятливі для вирощування цукрових буряків, зернових культур. Клімат території є помірно- континентальним з м’якою зимою, теплим літом, достатньою кількістю опадів.

Район є добре забезпеченим водними ресурсами. Він має позитивний водогосподарський баланс. Річкова мережа належить до басейну Дніпра (Дніпро з притоками Десна, Прип’ять, Тетерів, Рось та ін.). У районі розміщено Київське та Канівське водосховища. Водні ресурси є дуже забрудненими: поверхневі — відходами виробництва і комунального господарства, підземні — радіонуклідами.

Лісові ресурси Столичного СГР виконують водоохоронну, ґрунтозахисну функції, постачають лісоматеріали різним галузям. Основні лісові масиви зосереджено у поліській частині (лісистість Полісся становить 25%). Столичний район має площу лісів 2259,5 тис. га або 25% від загальної площі лісів України.

Столичний СГР є недостатньо забезпеченим мінеральною сировиною із значною її територіальною диференціацією: добре забезпеченою основними видами мінеральної сировини є Чернігівська область, гірше — Київська і Житомирська.

Мінеральні ресурси Столичного СГР представлено такими видами:

- паливні: нафта і природний газ — Гнідинцівське, Леляківське, Прилуцьке, Богданівське та ін. родовища Дніпрово-Донецької нафтогазоносної області на території Чернігівщини; буре вугілля Дніпровського басейну в Житомирській області поблизу Коростишева; торф у поліській частині району. Запаси бурого вугілля і торфу мають місцеве значення;

- рудні: титанові руди (ільменіти) в басейні р. Ірша на Житомирщині. У цілому район є бідним на рудні ресурси;

- нерудні: фосфорити в Семенівському районі Чернігівської області; граніти і гнейси у басейнах річок Рось, Тетерів, Ірпінь (загальнодержавне значення мають червоні, рожеві і сірі граніти Житомирської області); лабрадорити і мармур в Житомирській області; суглинки, глини, кварцові піски, крейда, мергелі, каолін в Житомирській і Київській областях; вохра і умбра в поліських районах; самоцвіти (берил, топаз) у Київській області; пісковики у Чернігівській.

У районі є запаси мінеральних вод: Миронівське, Білоцерківське, Кагарлицьке джерела у Київській області, Щорсівське — Чернігівській тощо. З лікувальною метою використовують торфові й сапропелеві грязі Полісся.

3. Демографічна ситуація, трудові ресурси, розселення населення.

Демографічна ситуація району характеризується низькою народжуваністю (при цьому Чернігівська область має один з найнижчих в Україні показників народжуваності і найнижчий для сільської місцевості), високою смертністю (Чернігівська область має один з найвищих в державі показник смертності сільського населення), значним показником природного скорочення населення.

Чернігівська і Житомирська області входять до числа семи областей України, населення яких скорочувалось ще за період 1979-1989 рр. У Житомирській області значний відтік населення пояснюється відселенням із забрудненої радіонуклідами зони. Ряд особливостей має і Київська область: населення приміських районів кількісно зростає, південних — поступово зменшується, поліських і проміжних зменшується швидкими темпами.

У статевій структурі населення переважають жінки (при цьому у Чернігівській області частка чоловіків є найменшою серед регіонів України і складає лише 822 чоловіки на 1000 жінок). Вікова структура є несприятливою для відтворення населення району. Діти і підлітки складають 21%, працездатне населення — 53%, пенсіонери мають високу частку — 26%. Набагато гіршою є вікова структура населення сільської місцевості — співвідношення 19 : 46 : 35. Столичний район має максимальну в Україні частку пенсіонерів у віковій структурі сільського населення, а отже, його відтворювальна база абсолютно звузилась. На тисячу осіб населення припадає 317 пенсіонерів, що значно вище, ніж в середньому в Україні.

Густота населення району становить 80 осіб/км . У міграційних процесах переважають внутрірайонні переміщення таких типів: село - місто та місто — місто. У районі дуже поширеними є маятникові міграції, пов’язані із трудовими поїздками. Так, до Києва на роботу щодня приїжджає із навколишніх поселень до 200 тис. осіб.

У Столичному районі розташовано 50 міст, у тому числі одне місто-мільйонер, три з чисельністю населення понад 100 тис. Більше половини міст району мають чисельність населення менше 20 тис. Найбільшими містами є Київ (2620 тис.), Чернігів (310 тис.), Житомир (298 тис.), Біла Церква (215 тис.), Бердичів (90 тис.). У цілому міські жителі складають 72%. Рівень урбанізації не є високим. У межах району сформувалась Київська регіональна система розселення. Її ядром є найбільша в Україні Київська агломерація.

Київська агломерація охоплює територію Києво-Святошинського, Баришівського, Бориспільського, Бородянського, Броварського, Васильківського, Вишгородського, Макарівського, Обухівського, Фастівського і частково Кагарлицького, Іванківського Київської області та Бобровицького і Козелецького районів Чернігівської. Її площа дорівнює 18,2 тис.км².

Для агломерації характерна кільцева форма розселення. В її межах можна виділити дві підзони. Перша — у межах годинної доступності — є невід’ємною частиною самого ядра — міста Києва, її замикають в північно-східному напрямку Бровари, східному — Бориспіль, північно- західному — Димер, західному — Нємєшаєво, південному — Обухів і Васильків. Друга — у межах позагодинної — доступності є перспективною територією для експансії міста Києва. Головною віссю розширення агломерації є вісь схід — південний захід. Основне навантаження покладається на вісь Київ — Біла Церква.

У межах агломерації виділяються такі типи функціональних зон: зона промислового розвантаження Києва (Обухівський і Білоцерківський напрямки), зона розвитку міст-супутників (Броварський і Бориспільський напрямки), зона розвитку міст-спалень (Бородянський і Кагарлицький напрямки), зона індивідуального будівництва (Макарівський і Димерський напрямки), зона масового відпочинку (Дніпровський і Деснянський напрямки).

Для сільського розселення характерне є те, що в поліській частині району переважають малі села на підвищених вододільних ділянках, а в лісостеповій — долинно-яружний тип сільських поселень з густою мережею середніх і великих сіл.

У Столичному районі зосереджено 15% загальної кількості трудових ресурсів України. У їх структурі досить значною є частка людей післяпрацездатного віку. Рівень зайнятості перевищує середній показник в Україні, а у Києві є найвищим (понад 80%). За рівнем безробіття район належить до групи із середніми показниками.

Аналіз структури зайнятості населення дає можливості зробити такі висновки: Столичний район має найвищу частку зайнятих у сфері послуг, перш за все, за рахунок Києва; за галузевою структурою зайнятості виділяється високорозвинута Київська область з часткою зайнятих у промисловості — 30%, сільському господарстві — 10% та індустріально-аграрні Житомирська і Чернігівська область з майже однаковими частками зайнятих в промисловості і сільському господарстві (по 25-27%). Найвищий рівень зайнятості населення спостерігається в Київській області.

За винятком Києва район є мононаціональним. Етнічний склад такий: українці складають понад 85%, росіяни — понад 10%, євреї — 1,5%. Проживають представники багатьох інших національностей.

У ХІХ ст. у південній частині району проживала значна кількість єврейського населення, передусім у містах. Так, у Бердичеві у 1888 р. з 77 823 жителів — 62 366, або 80% — євреї.

Переважна більшість віруючого населення Столичного району — християни. Проте в його межах спостерігаються значні територіальні відмінності у релігійній структурі населення. Так, у Чернігівській області частка православних є найвищою в Україні (до 80%) та дещо нижчою протестантів (до 20%), У Київській — висока частка православних (приблизно 70%), чверть протестанти. Понад 60% віруючих Житомирської області — це православні, чверть протестанти, водночас тут найвища в Україні частка римо-католиків (12-13%). У Києві порівняно низькою є частка православних (35%) та протестантів (до 20%), але досить високою прибічників неохристиянських релігій (понад 10%). В цілому рівень релігійності населення є нижчим за середньоукраїнський.

4. Загальна характеристика господарства. Виробнича сфера.

Індекс рівня соціально-економічного розвитку району є близьким до середнього в Україні. При цьому спостерігається значна територіальна диференціація показника в межах району: високий рівень у Київській області, середній — у Чернігівській і нижче середнього — у Житомирській. Київська область є потужною історично сформованою базою, головним фактором розвитку господарства якої виступають кваліфіковані трудові ресурси; Чернігівська і Житомирська області промислово почали розвиватись порівняно недавно, спираючись на наявну сировинну базу.

Частка району у виробництві національного доходу України 15%, забезпеченості основними виробничими фондами — 13%, невиробничими — 20%. Середньомісячна заробітна плата робітників і службовців нижче середнього рівня, за виключенням Києва, де вона є найвищою в Україні.

Столичний район має складну функціонально-галузеву структуру господарства. До його складу входить декілька взаємопов’язаних міжгалузевих територіальних комплексів: паливно-енергетичний, машинобудівний, хімічний, будівельний, агропромисловий, лісопромисловий, транспортний, рекреаційний. З 1991 року для району характерний значний спад промислового і сільськогосподарського виробництва.

Виробнича сфера. Машинобудівний комплекс є одним з найважливіших у регіоні. Його продукція має не лише районне, але й міжнародне значення. Основну роль відіграють підприємства точного машинобудування, енергетичного, виробництво медичної апаратури. Фактором розвитку виробництва є наявність споживача, кваліфікованих трудових ресурсів, потужної науково-технічної бази. Підприємства працюють на довізній сировині з Придніпров’я і Донбасу. Центрами розміщення основних підприємств галузей машинобудівного комплексу району є:

- приладо- і верстатобудування — Київ, Житомир, Чернігів, Бердичів, Ірпінь, Васильків, Коростишів;

- електротехнічне — Київ, Бровари, Житомир, Чернігів, Фастів;

- виробництво кіно-, фотоапаратури, аудіо- та відеотехніки — Київ;

- електронне - Київ («Квазар-Мікро»)

- сільськогосподарське - Київ, Біла Церква, Ніжин, Малин, Новоград- Волинський, Прилуки;

- транспортне — Київ (річкові судна / «Ленінська кузня»/, літаки / «АВІАНТ»/, екскаватори, мотоцикли, тролейбуси), Коростень (шляхові машини), Бровари (автокрани);

У 1920 р. засновано Київський авіаційний завод, на якому спочатку ремонтувалась авіаційна техніка, а також виготовлялись запчастини до літаків. 1923 р. при заводі організовано конструкторське бюро, а двома роками пізніше створено перший чотирьохмісний пасажирський літак К-1. У післявоєнні роки на заводі збудовано перші гелікоптери (1946 р.), освоєно виробництво літака Ан-2 (1948 р.). З 1961 р. освоєно серійний випуск пасажирського літака Ан-24. 1974 р. на базі авіазаводу створено авіаційне виробниче об’єднання.

Нині державний авіаційний завод «АВІАНТ» спеціалізується на випуску літаків Ан-32, Ан-32П, Ан-124-100 «Руслан», а також виробництві медичних барокамер «Ока ЗМТ» та пральних машин «Либідь». Розробка нових літаків здійснюється авіаційним науково-технічним комплексом мені О.К.Антонова.

- виробництво обладнання для легкої, харчової і хімічної промисловості — Київ, Бердичів, Чернігів, Бахмач, Фастів, Коростень;

- виробництво протипожежного устаткування — Ладан Чернігівської області;

- виробництво предметів побутового призначення — Київ, Васильків, Житомир, Коростень.

Хімічний комплекс є важливою складовою господарства району. Майже 20% підприємств хімічного комплексу України знаходяться у Столичному районі. Головними центрами виробництва є: нафтохімічного — Гнідинці; хімічних волокон — Київ, Чернігів, Житомир; лаків і фарб - Київ, Ніжин; гумотехнічних виробів — Київ, Біла Церква; пластмас — Київ, Бровари, Прилуки, Фастів; хіміко-фармацевтичних виробів — Київ (фармацевтична фірма «Дарниця», Борщагівський фармацевтичний центр, «Київмедпрепарат»), Житомир; предметів побутової хімії - Київ, Коростень, Ніжин. У районі розвинутою є мікробіологічна промисловість, яка представлена Трипільським і Плахтянським біохімічними комбінатами та Нємєшаєвським біохімічних препаратів.

Лісопромисловий комплекс складається з лісового господарства, лісозаготівлі, деревообробки, меблевої і лісохімічної промисловості. Перші дві галузі розвиваються в північній Поліській частині району, де працюють близько 30 лісгоспів. Деревообробна промисловість розміщено на території району досить рівномірно і орієнтується на споживача (Київ, Житомир, Чернігів, Коростень тощо). Центрами виробництва меблів є Київ, Бровари, Фастів, Біла Церква, Ніжин, Прилуки, Житомир, Малин, Коростень та ін., паперового — Київ, Обухів, Чернігів, Корюківка, Житомир, лісохімічного — Кор.остень. В обласних центрах знаходяться фабрики музичних інструментів. Один з найвідоміших виробників пакувальних матеріалів ТЕТРА-ПАК Київ. У Чернігові функціонує фабрика лозових виробів.

Основними центрами харчової промисловості є найбільші міста району — Київ, Чернігів, Житомир, Біла Церква, Ніжин та ін. Найбільшого розвитку в районі набули такі галузі: цукрова (Яготин, Миронівка, Бердичів, Андрушівка, Бобровиця), солодова (Бердичів, Київ), м’ясна (Київ, Біла Церква, Чернігів, Ніжин, Прилуки, Житомир, Бердичів, Коростень тощо), молочна (Київ, Чернігів, Житомир, Ніжин, Яготин, Кагарлик та ін.), плодоовочеконсервна (Київ, Біла Церква, Ніжин, Житомир, Прилуки, Переяслав-Хмельницький тощо), олійна (Ніжин), ефіроолійна (Прилуки), лікеро-горілчана (Київ, Чернігів, Житомир), пивобезалкогольна (Київ / «Оболонь», «Поділ»/, Чернігів / «Десна»/), тютюнова (Київ, Прилуки), кондитерська (Київ /кондфабрика ім.Карла Маркса/, Житомир / «Житомирські ласощі»/, Чернігів / «Стріла»/) галузі, які задовольняють щоденні потреби населення району — борошномельна, круп’яна, хлібопекарська тощо.

Легка промисловість району включає такі галузі і найважливіші центри: шовкову (Київ, де знаходяться комбінати штучного та єдиний в Україні натурального шовку), вовняну (Чернігів, Богуслав, Березань), лляну (Житомир /ВАТ «Житомирльон»/, а також ряд поселень Житомирщини і Чернігівщини, де розміщені підприємства з виробництва льоноволокна), коноплепереробну (Короп, Новгород-Сіверський), швейну та трикотажну (Київ, Чернігів, Житомир, Прилуки, Біла Церква, Переяслав-Хмельницький, Ніжин, Фастів), шкіряно-взуттєву (Київ, Чернігів, Житомир), хутрову (Київ, Прилуки, Житомир, Бердичів).

Фабрики художніх виробів знаходяться у Києві, Чернігові, Прилуках, Ніжині, Переяславі-Хмельницькому, Богуславі тощо. У Києві діє завод механічних іграшок. Київ — один з найвідоміших центрів ювелірної промисловості (ВАТ «Українські ювеліри»).

Паливно-енергетичний комплекс Столичного СГР об’єднує паливну промисловість, а саме: буровугільну (Коростишівське родовище Дніпровського басейну), нафтогазову (Прилуцьке, Леляківське, Гнідинецьке, Бахмацьке родовища Дніпрово-Донецької нафтогазоносної області), торфяну (Броніківське, Бучманське, Ірпінське, Трубізьке та ін. родовища), та енергетику (Трипільська ТЕС, Кивські ГЕС, ГАЕС, ТЕЦ-5, ТЕЦ-6 тощо). Район є одним із недостатньо забезпечених паливними ресурсами, які він завозить з інших регіонів України. Водночас він є одним із значних споживачів електроенергії. Тут знаходиться сьома частина підприємств електроенегретики України.

Чорну металургію представлено заводом порошкової металургії у Броварах, кольорову металургію - обробкою титанових руд на Іршанському та Овруцькому гірничо-збагачувальних комбінатах.

Будівельний комплекс включає такі види виробництв: залізобетонних виробів (Київ, Біла Церква, Житомир, Коростень, Чернігів, Прилуки), стінових матеріалів (Ірпінь, Миронівка, Обухів, Коростишів), черепиці (Ірпінь), будівельних конструкцій (Бровари, Яготин), облицювальних матеріалів (Житомирська і Київська області). Добре розвинена порцеляново-фаянсова та скляна промисловість: Баранівський порцеляновий завод, «Коростенський фарфор», Вишневський художньої кераміки, Васильківський майоліковий, Гостомельський, Пісковський, Мар’янівський та інші заводи з виробництва скла, Житомирська дзеркальна фабрика.

Агропромисловий комплекс. Спеціалізація району пов’язана з наявністю двох агропромислових зон: Поліської в північній частині та Лісостепової на півдні. Поліський АПТК має молоко-, м’ясопромислову, льонопромислову та картоплепродуктову спеціалізацію з виробництвом зернопродукції, Лісостеповий — м’ясо-, молокопромислову, бурякоцукрову та зернопродуктову. У районі сформовано приміські Київський, Житомирський та Чернігівський АПТК з виробництвом овочів відкритого і закритого грунту, птахівництвом, молочним скотарством і свинарством та їх промисловою переробкою. Господарства району реалізують третю частину картоплі, по шостій частині молока і молокопродукції, яєць, м’яса, цукрових буряків загальної їх реалізації в Україні. Тут виробляється 1/5 тваринного масла і понад 1/6 виробництва в Україні м’яса, цукру, хліба і хлібобулочних виробів.

Основою АПК району є сільське господарство, в структурі товарної продукції якого на рослинництво припадає 55%, тваринництво — 45%. Загальна земельна площа району 9068 тис. га, або 15% загальної земельної площі України. Сільськогосподарські угіддя складають 58% земельної площі, з них 75% припадає на ріллю і 22% — на сіножаті та пасовища. Тобто в Столичному районі одна з найвищих часток сіножатей і пасовищ (третє місце після Північно-Західного і Карпатського) і досить низька ріллі. Це зумовлене розміщенням значної частини території району в межах Поліської фізико- географічної зони.

У структурі посівних площ сільськогосподарських культур зернові займають 44%, технічні — 6%, овочі і картоплі — 8%, кормові — 42%. Це зумовлено розвитком потужної кормової бази для тваринництва. В районі широкого розвитку набули такі його галузі як скотарство, свинарство, птахівництво. Тут наявні найсприятливіші умови для розвитку льонарства, картоплярства та коноплярства.

В АПК району сформувались такі спеціалізовані підкомплекси: м’ясо-, молоко-, льоно-, зернопромислові, картоплепродуктовий, бурякоцукровий, плодоовочеконсервний. В центральні і південній частині Житомирщини розвинутий хмелепромисловий, а у північно-східній частині Чернігівщини — коноплепромисловий підкомплекси.

5. Соціальна сфера. Транспорт.

Рівень розвитку соціальної сфери Столичного району є середнім, за виключенням Києва. Вартість платних послуг і товарообіг на душу населення перевищує середньоукраїнські показники. Забезпеченість населення району дошкільними закладами, школами, клубами і бібліотеками відповідає нормативам.

У Столичному районі знаходиться 22% вищих навчальних закладів України, де навчається 21% студентів. Із 62 закладів району 52 розташовано у Києві, зокрема Київський університет імені Тараса Шевченка та ряд провідних університетів і академій, що готують фахівців знайрізноманітніших спеціальностей.

У 1834 р. засновано Київський університет імені св. Володимира в складі філософського факультету з двома відділеннями — історико-філологічним і фізико-математичним. 1835 р. відкрито юридичний, 1841 р. — медичний факультети. У 1915-16 рр. університет було евакуйовано до Саратова. Після першої світової війни (1918-19 рр.) до нього приєднано Київські географічний, юридичний інститути, Вищі жіночі курси та ін. У результаті реорганізації у 1920-32 рр. на базі університету було створено Київський медичний інститут, Інститут народної освіти імені Драгоманова. 1930 р. на основі Інституту народної освіти створено інститути соціального виховання (згодом - педагогічний інститут), профосвіти та фізико-хіміко-математичний. Через гри роки на базі двох останніх відновлено університет у складі шести факультетів. У роки другої світової війни (1942-43 рр.) його об’єднано з Харківським в Український Об’єднаний університет евакуйовано до Кзил-Орди, а вже 1944 р. університет відновив свою роботу у Києві.

Головний корпус університету збудовано у 1837-42 рр. під керівництвом архітектора В.Беретті. Його стіни пофарбовано у червоний колір, чавунні бази та капітелі колон - чорний, що відповідало кольорам стрічок ордена св. Володимира. Девіз ордена «Користь, честь і слава» був девізом університету.

Нині на географічному факультеті Київського університету, зокрема, функціонують кафедри економічної і соціальної географії, географії України, країнознавства і туризму.

Наукові заклади району входять до складу Північно-Західного наукового центру НАНУ.

1981 р. створено Північно-Західний науковий центр АН УРСР. Він об’єднав наукові установи Київської, Житомирської, Чернігівської, Хмельницької, Вінницької та Черкаської областей з центром у Києві.

На території Столичного СГР розміщено такі науково-дослідні та проектно-конструкторські нститути: економіки, права, української мови і літератури, філософії, мистецтвознавства, фольклору і етнографії, історії України, фізики, хімії, ботаніки, зоології, географії, геології, кібернетики, математики, електрозварювання, матеріалознавства, механіки, медицини, санітарії та гігієни, фізкультури і спорту та чимало інших у Києві, сільськогосподарської мікробіології у Чернігові, хмелярства у Житомирі, розведення і штучного запліднення ВРХ у Броварах, механізації і електрифікації сільського господарства у Василькові, селекції і насінництва пшениці у Миронівці, порцеляни і скла у Вишневому тощо.

Третю частину театрів України розміщено в містах Столичного району — Києві, Чернігові, Житомирі, Ніжині, Білій Церкві. Тут же зосереджено і п’яту частину музеїв, відвідуваність яких перевищує середньоукраїнські показники, а у Києві є втричі вищою. Зокрема, у Києві знаходяться музеї історії Великої вітчизняної війни, історичний, книги та книгодруку, літератури України, театрального і кіномистецтва, медицини України, спортивної слави України тощо. Тут розміщено меморіальні будинки та квартири-музеї Т.Шевченка, Л.Українки, М.Рильського, П.Тичини, М.Лисенка та багатьох інших. Всесвітньовідомими є заповідники Києво-Печерський історико-культурний та архітектурно-історичний «Софія Київська».

Окрім Києва, на території району також розміщено меморіальні музеї М.Коцюбинського (Чернігів), В.Короленка, С.Корольова (Житомир), Г.Сковороди (Переяслав-Хмельницький), Л.Українки (Новоград-Волинський), А.Малишка (Обухів), О. Довженка (Сосниця) Оноре де Бальзака (Ружинський район) та інших видатних людей. На особливу увагу заслуговують історико-архітектурні Чернігівський і Новгород-Сіверський та історико-культурні Бердичівський, Качанівка, Переяслав-Хмельницький заповідники, Білоцерківський дендропарк «Олександрія».

Чернігівський історико-архітектурний заповідник створено 1967 р. До 1979 р. він був філією Київського державного архітектурно-історичного заповідника «Софіївський музей». До складу Чернігівського заповідника входять 34 пам’ятки архітектури, серед них - ансамбль на території колишнього Дитинця, який складають Спаський (ХІ ст.) та Борисоглібський (ХІІ ст.), собори, будівлі Чернігівського колегіуму (ХVІ-ХVІІІ ст., полкової канцелярії (Лизогуба, ХVІІ ст.), будинки архієпископа (ХVІІІ ст.) та губернатора (ХІХ ст.). Вздовж Валу розміщено 12 гармат Чернігівської фортеці (ХVІІ-ХVІІІ ст.). Також до складу заповідника входять ансамблі монастирів — Єлецького Успенського, Троїцько-Іллінського з Антонієвими печерами, Катерининська церква ХVІІІ ст.). На території заповідника знаходяться курган Чорна Могила та курганні могильники на Болдіних горах (Х-ХІ ст.).

Об’єктами туризму є палаци К.Розумовського (Батурин), кургани, могила князя Ігоря (Коростень) тощо. Тут розташовано Поліський заповідник. Окремо слід відмітити «міста-історії» — Київ, Чернігів, Ніжин, Новгород-Сіверський, Бердичів.

На території району зосереджено велику кількість об’єктів паломництва; у Києві розміщено центри більшості релігійних об’єднань України. У районі — головні святині українського православ’я — Києво-Печерська Лавра, Софіївський собор, а також велика кількість інших відомих монастирів (особливо на Чернігівщині). Є місця паломництва іудеїв (зокрема, у Бердичеві). У Києві діють православні духовні академії та семінарії, у Чернігові — семінарія. Католицька семінарія функціонує у Ворзелі (Київська область).

У Столичному районі знаходиться шоста частина готелів України, коефіцієнт використання місткості яких дорівнює середньому, а у Києві вдвічі вищий.

У Києві функціонують кіностудії художніх фільмів імені О. Довженка, науково-популярних фільмів.

У цілому соціальна сфера Столичного СГР складається з двох принципово різних утворень:

- структура соціальної сфери району, що є традиційною і аналогічною загальнодержавній;

- структура соціальної сфери міста Києва, обумовлена його столичною функцією, яка поєднує «традиційні» галузі і верхні поверхи невиробничої діяльності (адміністрація президента, парламент, уряд тощо).

За кількістю зайнятих у сфері послуг у розрахунку на 1000 жителів Київ вдвічі перевищує середній показник в Україні, в т.ч. в науці і науковому обслуговуванні — 6,5 рази, мистецтві - 3 рази, апараті органів управління — 2 рази. У галузевій структурі сфери послуг Києва на першому місці знаходяться наука і наукове обслуговування, на другому - освіта, охорона здоров’я, фізкультура і спорт, торгівля і громадське харчування. Це відповідає світовим тенденціям.

У цілому для Столичного району характерною є територіальна диференціація розвитку соціальної інфраструктури: високий рівень має Київ як центр обслуговування державного значення, що виконує всі види послуг; середній рівень мають центри обслуговування обласного значення Житомир і Чернігів та міжрайонного значення - Ніжин, Біла Церква. Для північної частини району характерним є низький рівень розвитку соціальної інфраструктури.

Рекреаційний комплекс Столичного району розвивається на базі використання джерел мінеральних вод, лісових і річкових (Дніпро, Десна, Рось та ін.) ландшафтів тощо. Він входить до складу Києво-Дніпровської регіональної рекреаційної системи. У районі зосереджено 10% санаторіїв і пансіонатів з лікування та 4% закладів для відпочинку. Тут функціонують бальнеокліматичний курорт у Білій Церкві, бальнеологічний у Миронівці та кліматичні у Боярці, Ірпені, Пущі-Водиці.

Транспорт. Транспортний комплекс району формують тісно взаємозв’язані між собою залізничний, автомобільний, річковий, повітряний і трубопровідний види транспорту, що приводить до утворення транспортних вузлів та політранспортних магістралей (з центрами сусідніх районів України та зарубіжних держав): Київ — Харків, Київ — Львів, Київ — Дніпропетровськ — Донецьк, Санкт-Петербург — Київ — Одеса, Київ — Москва, Київ — Варшава, Київ — Бухарест — Софія тощо. Довжина залізничних колій району становить 2,9 тис. км, густота — 37 км/тис.км. Найбільшими залізничними вузлами є Київ, Фастів, Чернігів, Бахмач, Прилуки, Коростень, Житомир, Бердичів, Новоград-Волинський, Ніжин.

Автомобільні шляхи з твердим покриттям мають протяжність 22,9 тис.км. Автомобільні магістралі проходять у напрямку з півдня через Київ до сусідніх держав (Росії, Білорусі) та з Києва до західного кордону.

Судноплавні річки Дніпро, Десна, Прип’ять з річковими портами Київ, Чернігів та численними пристанями (Остер, Славутич, Українка та ін.)

Повітряний транспорт обслуговує в основному міжнародні перевезення в аеропортах «Бориспіль» і «Київ». Функціонують аеропорти у Чернігові та Житомирі.

По території району пролягають нафтопроводи «Дружба», Гнідинці — Кременчук, газопроводи Уренгой — Помари — Ужгород, Дашава — Київ, Шебелинка — Полтава — Київ.

6. Територіальна структура району. Господарські зв’язки.

До складу Столичного СГР входять три суспільно-географічні мезорайони — Київський, Житомирський та Чернігівський.

Київський мезорайон сформувався на основі Київського та Білоцерківського господарських вузлів. Мезорайон спеціалізується на виробництві продукції машинобудування та металообробки (прилади і верстати, літаки, фотоапарати, річкові судна, морські риболовецькі траулери, екскаватори, мотоцикли, телевізори, медична апаратура, сільськогосподарська техніка тощо), хімічної промисловості (лаків, фарб, синтетичних волокон, гумотехнічних та азбестотехнічних виробів тощо), легкої промисловості (шовкових тканин, швейних і трикотажних виробів, взуття тощо), харчової промисловості (молочних, м’ясних, кондитерських виробів тощо).

Рис.5. Опорний каркас території Столичного СГР

Київський мезорайон має ряд специфічних рис: високий рівень урбанізації (тут сконцентровано більше 52% міських жителів Столичного району); висока концентрація виробництва в Києві, що зумовлює радіально-кільцевий тип територіальної структури господарства з чітко вираженими поясами навколо міста і секторами; всі види господарських зв’язків спрямовані до Києва.

Житомирський мезорайон сформувався на основі Житомирського господарського вузла та Коростенського і Бердичівського районоформуючих господарських центрів. Його спеціалізацію визначають виробництво машинобудівної продукції (верстатів, приладів, сільськогосподарської техніки), заготівля деревини, деревообробка та виробництво меблів, будівельних матеріалів, порцеляново-фаянсових виробів і скла, продукції харчової (цукрової, спиртової, м’ ясної, молочної тощо) та легкої промисловості.

Чернігівський мезорайон сформувався на основі Чернігівського господарського вузла та Ніжинського районоформуючого господарськогоцентра. Він спеціалізується на виробництві продукції машинобудування (верстати, прилади, сільськогосподарська техніка), паливній (нафтогазовій), лісовій, деревообробній, меблевій і паперовій промисловості, виробництві хімічних волокон та будівельних матеріалів, легкій (вовняній, швейній) та харчовій (молочній, м’ясній, плодоовочеконсервній тощо) промисловості.

Господарські зв’язки. У Столичному СГР ввіз переважає над вивозом продукції. Сюди надходять вугілля, чорні і кольорові метали, нафтопродукти, трактори та комбайни, автобуси, вантажні та легкові автомобілі, мінеральні добрива, верстати, продукти харчування тощо. Столичний район забезпечує Україну приладами, верстатами, екскаваторами, сільськогосподарськими машинами, хімічними волокнами, шинами, медичними препаратами, будівельним і оздоблювальним камінням, деякими видами продуктів харчування тощо. Але зв’язками по поставках сировини і готової продукції зв’язки Столичного СГР не обмежуються. Наявність в районі столиці держави зумовлює інтенсивні трудові, культурно-побутові, інформаційні і адміністративно-управлінські міжрайонні зв’язки.

Частка Столичного СГР в експортних поставках України є високою — 18%, імпорті — 32%.

На фоні в цілому незначних обсягів іноземних інвсетицій у господарський комплекс району, найбільші капіталовкладення серед регіонів України здійснюються в столицю — місто Київ (понад 40 % від загального обсягу зареєстрованих іноземних інвестицій). При цьому існує тенденція до підвищення ролі Києва як головного полюсу тяжіння іноземного капіталу.

7. Проблеми і перспективи розвитку.

Найважливішими проблемами розвитку Столичного СГР є:

1. Територіальна нерівномірність рівнів економічного і соціального розвитку: Київська область є високорозвинутою, тоді як Житомирська і Чернігівська мають низький рівень.

2. Дуже складна демографічна ситуація, особливо в Житомирській і Чернігівській областях.

3. Київ як столиця держави має велику притягальну силу, внаслідок чого місто перенасичене промисловими підприємствами до того ж невдало розміщеними (неврахування рози вітрів привело до того, що ДШК забруднює Печерський район, а завод медпрепаратів — площу Перемоги); місто має значні транспортні проблеми (транспортний зв’язок здійснюється через центр міста, існують диспропорції між розміщенням житлових масивів і місць прикладання праці, а пасажиропотік з лівого на правий берег здійснюється по трьох артеріях - мостах Патона, Метро і Московському); існує проблема самого статусу міста як столиці, територіального планування міста, створення другого центра Києва (Русанівка) тощо; потребують вирішення екологічні проблеми міста, адже Київ знаходиться в 130 км від Чорнобиля, викиди в атмосферу шкідливих речовин складають 300 тис. т на рік, з яких понад 70% — це продукти внутрішнього згоряння автомобільних двигунів, а викиди 42 підприємств у кілька разів перевищують ГДК, захворюваність киян на 24% є вищею, ніж у середньому по Україні, а жінок — на 38% тощо.

4. Екологічні проблеми є гострими для всього Столичного регіону. Передусім це пов’язано з Чорнобильською трагедією, у результаті чого частина території району вибула з господарського обігу і відійшла до «30-км зони», а Чорнобиль припинив функціонування як районний центр і промислове ядро господарського вузла. Радіаційно забрудненими є всі області, особливо Київська і Житомирська. Із господарського обігу вилучено багато тисяч гектарів сільськогосподарських угідь (для АПК втрачено майже всю територію Чорнобильського району, половину Поліського і Народицького), значні площі лісових масивів, створилася ненормальна психологічна обстановка. Через розміщення в зоні значного радіоактивного забруднення майже вилучено з використання Овруцьке родовище кварцитів, Іршанське родовище ільменітів тощо. Анулювались досить перспективні плани створення потужного наукового центру у Вишгороді, будівництво туристичного комплексу у Димері, організація мережі мисливських баз та угідь на правому березі Київського водосховища.

5. Проблема непродуманої меліорації Полісся.

6. Проблема переробки, складування і захоронення промислових і побутових відходів, незадовільного стану санітарної очистки міст і сіл.

Для Столичного району є характерним цілий ряд економічних, політичних, соціальних, демографічних та інших проблем.

На перспективу у Столичному районі прискореними темпами будуть розвиватись соціальний комплекс, насамперед сфера обслуговування, галузі наукоємних та працеємних виробництв.

Розв’язання соціальних проблем, пов’язаних із закриттям Чорнобильської АЕС, працевлаштуванням її працівників та їх сімей, передбачає реалізація проекту СЕЗ «Славутич» на базі створення сучасного бізнес-центру.

Використання наукового потенціалу столиці та району як одного з найперспективніших напрямів господарської діяльності реалізуватиметься передусім через вже створені технопарки «Інститут напівпровідників» та «Інститут електрозварювання ім. Є.О.Патона» у Києві та проектні «Агротехполіс Святополь» (Київська область), технополіс під базові галузі мікроелектроніки та обчислювальної техніки у Києві.

Запитання для самоконтролю:

1. Назвіть основні чинники розвитку господарства Столичного району.

2. Дайте оцінку столичного суспільно-географічного положення.

3. Визначте особливості територіальної організації галузей машинобудівного комплексу району.

4. Назвіть особливості територіальної організації сфери послуг району.

5. Проаналізуйте територіальну диференціацію рівнів економічного і соціального розвитку Столичного району.