Гендер і географія в Україні - Наталія Мезенцева 2013

Розділ 2. Зарубіжні дослідження з гендерної географії
1. Зарубіжна гендерна географія

Наприкінці 60-х років XX століття в суспільствознавстві сформувався новий напрям наукових досліджень, який був присвячений аналізу статевих взаємин із акцентом на з’ясування місця жінки в цих взаєминах. Він отримав назву гендерних досліджень. Найбільш гендерно сенситивними виявилися психологія, соціологія, філософія та філологія, згодом географія. Основним досягненням гендерних досліджень різних наук було те, що у своїх теоретичних та емпіричних положеннях вони орієнтувалися не лише на суб’єктів-чоловіків, але й суб’єктів-жінок. Чоловічу модель поведінки в гендерних дослідженнях не вважають нормою в суспільстві і на її підставі не оцінюють поведінку жінок в суспільному житті.

Рис. 2.1. Концепт зарубіжної гендерної географії

Зарубіжна гендерна географія впродовж свого розвитку мала такий концепт: дослідження гендерних ролей на початковому етапі розвитку; дослідження гендерних співвідношень з середини 80-х до початку 90-х років XX ст.; дослідження гендерної ідентифікації на сучасному етапі розвитку.

Традиційно першість у гендерних дослідженнях мали вчені англо-американської школи суспільної географії.

В «Енциклопедії суспільної географії» Г. Пітцла (2004), сказано, що вражаюча кількість досліджень останнім часом сконцентрована на просторових аспектах гендерних відмінностей. Основним результатом таких досліджень в культурній географії є усвідомлення того, що жінки в будь-якому суспільстві сприймаються не так позитивно, як чоловіки [177, с. 83].

Г. Пітцл вважає, що в усіх культурних групах населення можна знайти різні аспекти гендерної нерівності. Автор розмірковує над тим, що лише демографічний факт сприяє жінкам щодо гендерної нерівності: жінки живуть довше, ніж чоловіки. Однак, рівень оплати праці у жінок нижчий, ніж у чоловіків, навіть коли робота має складність і відповідальність однакового з чоловіком ступеня. Значно менша кількість жінок, порівняно з чоловіками, зайнята у середньому та великому бізнесі, має достойне кар’єрне зростання в корпоративній ієрархії.

На думку Г. Пітцла, гендерна нерівність характерна як для розвинених країн, так і ще більшою мірою для країн, що розвиваються. Як приклад автор наводить те, що більшість культур в країнах, що розвиваються, ставляться прихильніше до народження дітей чоловічої статі. Вбивства ненароджених та новонароджених дівчаток (характерні, наприклад, для Китаю 1980-х років) є негативною ілюстрацією фаворитизму наданого чоловічій статі [177, с. 85].

У «Соціальній географії» за редакцією П. Панеллі (2009) зазначається, що формування гендерної географії відбувалося в 70- 80-х роках XX століття. Суспільні географи досліджували гендерні співвідношення у всіх сферах життєдіяльності та інтерпретували всі відміни за допомогою картографування і аналізу відмінностей просторових моделей та умов. Суспільні географи цього періоду намагались пояснити ці умови, проаналізувавши соціально- економічну політику влади на різних рівнях (дім, місцевість, міста, регіони, нації) [184, с. 54].

У першій половині 80-х років XX століття праці суспільних географів були спрямовані на виявлення гендерної нерівності. В другій половині 1980-х років в працях розкривались теоретичні засади гендеру. Мова йшла про необхідність розробки концепції, за допомогою якої можна пояснити, як гендерні нерівності формуються. Ранні теоретики пояснювали гендерні відміни за допомогою теорії гендерних ролей, відповідно з якою гендерні ролі чоловіків та жінок будуть розподілені відповідно їх очікуванням у таких сферах, як види праці, інтереси в економіці та політичних справах [184, с. 57].

Впродовж 1980-х років відбувся перехід від рольової теорії до гендерних стосунків (відношень). Це стало суттєвим поштовхом для розвитку гендерної географії. Гендерні ролі розглядали як сталі та лімітовані форми, що пояснюються за допомогою гендерних стосунків, гендерних співвідношень. Теорія гендерних стосунків фокусувалася на динамічних соціальних процесах, що поширюються досить нерівномірно по території.

У 1990-х роках на етапі зародження постмодерністських теорій суспільні географи прийшли до висновку, що основою гендеру є гендерна різниця. Вони зазначали, що гендер - це конструкт, який бере за основу гендерні подібності, які асоціюють чоловіків і жінок з простором, виробництвом, діяльністю та виражаються поведінкою, інтересами [184, с. 67].

Зокрема, Тіверс на прикладі дослідження урбанізованих територій доводив, що без гендерного аналізу дослідження будуть неповними. Монк та Хенсон в географічній періодиці опублікували ряд статей, в яких наголошували на важливості появи в географії гендерних напрямів дослідження. Суспільні географи досліджували гендерні співвідношення у різних галузях економіки, розкривали сутність диференціації жінок на ринку праці, рівень оплати праці чоловіків і жінок, сфери зайнятості жінок в сільській місцевості та містах, гендерний розподіл праці різних верств населення.

В середині 1990-х років суспільні географи прийшли до висновку, що гендер є сукупністю процесів, що спричинені гендерною ідентичністю. Ідентифікація може змінюватися і пристосовуватись до варіативних, транзитних і швидкоплинних культурних процесів. Ідентифікація асоціюється з виглядом, місцем та діями. Культурні процеси об’єднують ідентифікацію і простір разом, щоб сформувати соціальні очікування.

Претт та Хенсон показали, як місце роботи та місце проживання по-різному впливають на формування гендерної ідентифікації, провівши опитування чотирьох різних груп населення в Ворчесторі в США. Вони прийшли до висновку, що різні гендерні ідентифікації стосуються жінок, які проживають в різних місцевостях. Одне з порівнянь ілюструє цей зв’язок. У Мейн Саусі, де значна кількість іспаномовного населення і іммігрантів з Азії, що працюють робітниками на фабриці, ідентифікація жінки включає стабільність і толерантність до нудної, повторюваної роботи, що потребує умілих рук. Тому, досить багатий середній клас, що проживає в Вестбороу, ідентифікує жінку як важкопрацюючу, залежну і схильну до позитиву та поваги [184, с. 74].

Літтл показав різні шляхи формування гендерної ідентифікації у сільській місцевості, на прикладі британських сіл. Він довів, що ідентифікація утверджується згідно з поняттям про сільський спосіб життя та місце жінки в ньому. Він виявив, що сільська жінка асоціюється з сім’єю, оселею та обмеженнями у суспільній діяльності [184, с. 75].

Суспільні географи також досліджували процеси, що впливають на формувань чоловічої ідентифікації, і виявили, що стереотипи поширюються і формуються в різних місцевостях і сферах зайнятості по-різному [184, с. 56; 178, с. 235].

В «Словнику суспільної географії» Д. Грегорі, Р. Джонстона, Дж. Претт, М. Ворса та С. Вотмор (2009) автори розмірковують про те, що останнім часом в гендерних дослідженнях змістився головний акцент від відносно статичних гендерних ролей до гендерних відносин, тобто до вивчення того, як будуються багатогранні гендерні відносини у всіх сферах життя. Акцент був зроблений на різниці між фемінізмом і маскулінізмом — видами існування гендеру залежно від ситуації та поєднання расових, класових, релігійних, статевих, національних та інших соціальних і географічних відмінностей [185, с. 244].

Автори вважають, що ставлення до гендера в географії тривалий час не було відокремлене від поняття біологічної статі такою самою мірою, як в інших дисциплінах. Внаслідок аналітичних процедур спричинилися два гендери - чоловічий і жіночий, які є основними характеристиками гендерних відносин. На їх думку, стать і гендер є однаково соціально важливими.

«Словник суспільної географії» містить огляд розвитку феміністичної географії, яка походить із жіночого руху 1960-х років і має значне інституційне забезпечення: постійні доповіді феміністичної географії з’являються в Progress in Human Geography and Urban Geography; написані навчальні посібники з феміністичної географії та феміністичний словник суспільної географії [185, с. 247].

На думку авторів, у роботах феміністичних географів можна виділити такі спільні тенденції:

- феміністичну географію позиціонують як міждисциплінарне субполе. Феміністичні географи проектують взаємозв’язки між усіма аспектами життя через субдисциплінарні кордони економічної і соціальної, політичної і культурної географії;

- більшість феміністичних географів розділяють думку, що ситуативні знання є важливішими, ніж окремі і універсальні знання;

- феміністичні географи намагаються зазначити специфіку процесів у окремих місцях;

- феміністичні знання корелюють із політичними поглядами на соціальні трансформації, але допускають велику кількість варіацій [185, с. 250].

Важливим завданням феміністичних географів в 1970-х роках було звернути увагу на жінок, розвиваючи географію жінок. Метою такої діяльності була гендерна рівність. На той час враховувались два основні вихідні положення: жіночий досвід та сприйняття часто відрізнялися від досвіду та сприйняття чоловіків; доступ до багатьох можливостей (від оплачуваної найманої праці до обслуговування) для жінок був обмеженим. Це дало змогу сфокусуватися на окремих індивідах, ролі жінки як доглядальниці, домогосподарки у співіснуванні з існуючими просторовими структурами, плануванням оздоблення помешкання, доступністю транспорту та інших видів послуг тощо. Критика географічного жіночого підходу полягала в тому, що гендерна нерівність пояснена концепцією гендерних ролей, яка обмежує концентрацію уваги на жінці протиставленій чоловічій статі, на стосунках між чоловіками та жінками і випливає з нединамічної соціальної теорії, що зображає жінок пасивними одержувачами ролей.

Позитивними діяннями феміністичних географів того періоду були спроби реструктуризувати місто так, щоб зменшити гендерну нерівність та покращити якість життя. В містах увага англо- американських феміністичних географів була сконцентрована на соціальному та просторовому відокремленні приміських будинків від місць прикладання праці. На їх думку, ізоляція жінок як домогосподарок у передмістях виникла в результаті спільного впливу стратегії домогосподарства робітничого класу, політики уряду та чоловічої ваги в сім’ях і торговельних організаціях [185, с.257].

З кінця 1980-х років феміністична географія перемістила свою увагу від питання гендеру і класу до ширших географічних понять — ідентичності та розбіжностей. Феміністичні географи все більше уваги приділяли різниці гендерних відносин на фоні сексуальних нахилів, расових, етнічних, вікових, релігійних, статевих, національних стосунків. Фокусуючись на чисельних ідентифікаціях та уявленнях, акцент було зміщено від матеріальних і просторових обмежень до можливості стабілізації.

В 2000-х роках феміністичні географи розвинути аспекти дослідження. Вони переосмислюють критичну геополітику для розвитку політики безпеки, що базується на безпеці громадянина і приділяє менше уваги суспільству в цілому. Державне насилля, утиски та тортури чоловіків і жінок, тероризм, ремаскулінізація та мілітаризація повсякденного життя — це ті теми, які привернули увагу феміністичних географів в сучасному світі [185, с. 263; 174, с. 154; 181, с. 122].

В «Енциклопедії суспільної географії» Б. Варфа (2006) мова йде про те, що ще від самого витоку у 1970-х роках американська феміністична географія фундаментально вплинула на всі напрямки суспільної географії. Розгляд будь-якої субдисципліни в суспільній географії неможливий без врахування вагомого доробку феміністичних географів і його впливу на географічні теорії, практики та методи. Внесок феміністичних географів в суспільну географію полягає, насамперед, в тому, що вони підняли питання присутності жінок в географії та питання місця і ролі жінок на ринку праці [176, с. 157].

Так, феміністичні географи звернули увагу на невелику кількість жінок у професіях академічної суспільної географії. Вони припускають, що переважаюча більшість чоловіків у складі суспільної географії, як в минулому, так і зараз, вплинула на те, що вивчалося і вивчається у географії. Дослідження та наукова робота у суспільній географії є універсальною, але представники феміністичної географії прийшли до висновку, що універсальні уявлення про побудову світу належать чоловічому світосприйняттю.

Вони вважають, що переважаюча більшість чоловіків у географії та недостатня схоластична увага до життя жінок та властивих їм тем, стають ще більшою перепоною для жінок на шляху до входження у цю сферу.

Феміністичні географи дослідили різницю матеріальних світів чоловіків та жінок. їхньою мотивацією було показати, що в житті жінки та чоловіки керуються різним світоглядом. Вони доводять, що ідентичність жінок відбувається завдяки гендерним соціальним розумінням просторута навколишнього середовища [176, с. 163].

Впродовж 70-80-х років XX ст. феміністичні географи досліджували вплив на жінок економічних змін та реструктуризації. Попереднє економічне вчення ігнорувало різницю між життям жінок та чоловіків і вважало, що лише життя чоловіків є нормою. Феміністичні географи доводили, що гендерний розподіл праці обмежив можливості жінок займати високооплачувані посади. Жінки традиційно ізолювалися в гетто (певні райони, частини міста), виконуючи роботу, яка позначалася як «жіноча», роботу «рожевих комірців», роботу низького рівня кваліфікації у сфері послуг, роботу у неформальному секторі [176, с. 167].

Феміністичні географи намагалися поєднати гендерну економіку з соціальним життям та культурним простором і довести, що вони є взаємозалежними. На їх думку гендерний поділ праці пояснює способи побудови регіонів, міст та передмість, щоб відображати та відновлювати гендерну різницю. Відокремлення таких понять як робота та дім відображають домінантні гендерні норми, які розміщують жінок у приватний простір домогосподарств, а чоловіків у громадських місцях (жінки знаходяться в передмісті, чоловіки в місті).

Б. Варф пише про те, що в усьому світі вважається, що чоловіки утримують жінок економічно, а жінки повинні берегти сімейне вогнище і створювати домашній затишок. Тому, коли жінки ідуть на роботу заради заробітної плати, їх вважають придатними лише для роботи по догляду та для роботи, яка є менш престижною чи перспективною порівняно із чоловічою роботою. Феміністичні географи доводять, що участь жінок у трудовому процесі сформована соціальними стосунками гендера, класу, раси, місця проживання, простору, а також расистських ідеалів, що лежать в основі простору та практики [176, с. 169].

Феміністичні географи вважають, що географія як дисципліна неадекватно визначила та теоретизувала гендерні стосунки, які мають значний вплив на повсякденне життя, навколишнє середовище, економіку та політику.

На думку Б. Варфа, географічні вивчення гендера запропонували проникнення у гендерну конструкцію простору і важливість місця для гендерного життя. Гендерна географія вирізняється з-поміж інших наук своїм ставленням до розуміння гендера та статі. З другої половини 1970-х років гендерні ролі, стосунки, втілення та їхня взаємодія з місцем, просторовими процесами, ландшафтами та навколишнім середовищем стали важливими сферами географічних досліджень. Ця концептуалізація є центральною у застосуванні географами понять гендер/стать та їх використанням для пояснення різних теорій [176, с. 171].

Гендерна географія концентрує свою увагу не лише на жінках, а включає в поле дослідження чоловіків та інші форми гендера/статі (наприклад, транссексуальних індивідів). Визначною рисою феміністичної географії в цьому питанні є політична мотивація до аналізу. Гендерна географія не пов’язана з політикою або феміністичними методологіями. Це вирізняє гендерну географію від феміністичної.

В «Енциклопедії суспільної географії» Б. Варфа йдеться про те, що до кінця 1970-х років географічне вчення не визнавало гендера і представляло лише географію чоловіків. Визнаючи відсутність жіночої складової, географія як наука домоглася, щоб жінок додали до географічного дослідження. Це вчення створило «географію жінок» [176, с. 173].

Вдалим доробком географії жінок стали атласи, які містять інформацію про працевлаштування жінок, інциденти домашнього насилля, доступні притулки для жінок, що потерпають від насилля, способи штучного запліднення, аборти, показники шлюбів та розлучень тощо. Однак зосередження уваги лише на жінках не давало відповіді на питання, як чоловіки та жінки впливають один на одного, як вони по-різному використовують простір, створюючи власний гендерний простір. Тому суспільно-географічне вчення сконцентрувалось на вивченні основних громадських місць для чоловіків (робочі місця, громадський транспорт тощо) та жінок (переміщення жінок на роботу, до школи, дитячого садка, маркету тощо). Були виявлені відміни за місцем розташування, регіональні, національні особливості, вплив глобалізації на гендерні ролі та стосунки. Представники гендерної географії з’ясували, що гендерні ролі і гендерні стосунки не співпадають у різних місцях та у різний час [176, с. 175].

З кінця 1990-х років чоловіки та маскулінізм опинилися в центрі уваги гендерної географії. Вивчаючи розбіжності між чоловіками, як і розбіжності між чоловіками та жінками, географи дослідили, як окремі представники маскулінізму стали підпорядкованими простору та часу (наприклад, як чоловіки робочого класу Шефілда відрізняються від професіоналів фінансової сфери у Нью-Йорку).

Б. Варф визначає, що у постструктуральній гендерній географії досліджуються межі та відміни між чоловіком і жінкою. Це розуміння гендера/статі вбачає в гендері/статі щось таке, що ми періодично робимо, щоб стати чоловіком, жінкою, а не те, ким ми насправді є. Порушення закону гендера, таке як трансвестити, транссексуальні та інтерсексуальні індивіди ілюструє той факт, що гендер і стать не обов’язково пов’язані термінами чоловік — маскулінізм, жінка — фемінізм. Бендери часто мають певні коди і норми, що стосуються чоловіків та жінок. Дотримання правил поведінки, гендерних норм та просторова і часова зміна цих норм демонструє поділ на статі. Ці категорії з’являються, щоб бути природними і люди, які не підходять до цих категорій, вважаються ненормальними [176, с. 178; 179, с. 274].

За останнє десятиліття гендерна географія набула поширення у Швейцарії, Німеччині, Австрії, Швеції, Іспанії, країнах Азії, Латинської Америки, Центральної та Східної Європи (Польща, Угорщина, Румунія, Сербія та ін.). Зокрема, в Інституті географії Сербської Академії наук у 2007 році відбулася презентація проекту «Гендер в географії». В 2007 році японські вчені опублікували «Гендерний атлас Японії».

Значного розвитку гендерні дослідження набули у Скандинавських країнах. Тут сформовані центри гендерних досліджень при університетах. Наприклад, у Фінляндії з 1987 року функціонує Інститут гендерних досліджень при Бельгійському Університеті, з 1989 року — Центри гендерних досліджень в Університетах Йоенсуу, Ювяскеля та Лапландському університеті в Рованіємі. Гендерні дослідження активно розвиваються в університетах Турку і Тампере.

В країнах Азії релігійні та культурні чинники не сприяють розвитку ідей гендерної рівності, хоча існує необхідність дослідження гендерних проблем в більшості із них. В окремих країнах сформовано центри гендерних досліджень, але подолання гендерних диспропорцій в них є досить проблематичним.

Сучасні гендерні географічні дослідження у зарубіжних країнах сконцентровано на гендерних аспектах міграцій, зайнятості, проблемах гендерної ідентифікації, гендерних аспектах територіального та міського планування. Зокрема, численні дослідження присвячено вивченню жіночих міграцій та гендерних проблем зайнятості у найрізноманітніших аспектах — від сільської місцевості до світових міст, від міграцій домогосподарок до міграцій жінок-академіків. В Росії гендерний підхід використано при дослідженні соціального розвитку регіонів. Завданням такого дослідження є оцінка гендерної нерівності, її просторових проявів та динаміки. Науковий пошук таких досліджень спрямований на те, щоб виявити, як територіальна та гендерна нерівності, накладаючись одна на одну, впливають на відмінності у соціальному розвитку регіонів [56, с. 240].

У рамках Міжнародного Географічного Союзу діє окрема Комісія з питань гендеру та географії, членами якої є представники понад 60 країн з усіх частин світу. Щороку комісія організовує одне або два засідання для розширення співробітництва серед науковців, здійснює наукові видання результатів гендерних досліджень в географії.

Центральною темою Комісії з питань гендеру та географії в період 2008-2013 років стало розширення та підтримка гендерних наукових досліджень не лише в англо-американському центрі, але і в різних регіонах світу, де здійснюються такі дослідження. Комісією було проведено ряд симпозіумів та конференцій з метою підвищення ролі та значення гендерних досліджень географів та забезпечення співпраці і взаємодії між дослідниками щодо методології досліджень та розвитку гендерних програм. Зокрема, було проведено міжнародні симпозіуми, за матеріалами яких опубліковано тематичні збірки - «Феміністичні географи в усьому світі» (Барселона, редактор — М. Д. Г. Рамон); «Громадські простори і соціальне різноманіття» (Цюріх, редактор Е. Бюхлер), що включає матеріали стосовно гендерного характеру міських громадських просторів: планування і дизайну, використання і привласнення простору, перетинів між державним і приватним; «Жінки Азії: стать, міграції та робота» (Тайбей, редактор — Н. Чіанг). Спеціальний випуск під назвою «Перспективи викладання географії та гендер в постсоціалістичному, неоліберальному світі» виданий за редакцією Дж. Монк включає матеріали досліджень, представлені на зустрічах в Угорщині та Румунії у 2009 році. В 2013 році в Японії проводиться конференція «Стать, влада і знання: створення глобальної мережі через локальну чутливість».

Найширше коло питань гендерної географії охоплює чотирьохтомне видання «Гендер і розвиток: критичні концепції у дослідженнях розвитку» (Лондон, редактор Дж. Момсен), де розкрито історію формування гендерної географії, охарактеризовано офіційні документи, висвітлено проблеми гендерного поділу праці, гендерні аспекти культури та охорони здоров’я. Питання гендерної географії висвітлюються у фаховому журналі «Гендер, місце і культура».