Гендер і географія в Україні - Наталія Мезенцева 2013

Розділ 6. Гендерний аналіз демографічних показників та поширення соціальних негараздів в регіонах Україні
2. Гендерні відміни поширення соціальних негараздів

Серед злочинців та самогубців в Україні переважну більшість складають чоловіки. Суїцид є «чоловічою» проблемою. 80%

самогубців в Україні є чоловіками. Алкоголізм в шість разів більше поширений серед чоловіків, ніж серед жінок.

Частка чоловіків серед засуджених за скоєння злочинів становить 86,9%. За всіма видами злочинів частка чоловіків є вищою за частку жінок. За структурою злочинів частка жінок найвища у таких видах злочинів, як хабарництво (21,1%) та шахрайство (19,9%).

Найбільша кількість засуджених чоловіків в цілому і порівняно з жінками в Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Луганській, Харківській областях та АР Крим. Переважання засуджених чоловіків над жінками характерне для всіх регіонів України.

Регіональні відміни коефіцієнта злочинності жінок в Україні є такими: найбільше значення коефіцієнта жіночої злочинності в Закарпатській, Волинській, Рівненській, Миколаївській, Хмельницькій та Житомирській областях; високий коефіцієнт жіночої злочинності в Чернівецькій, Чернігівській, Київській областях та м. Київ; середні значення коефіцієнта жіночої злочинності в Одеській, Черкаській, Кіровоградській, Полтавській, Сумській, Дніпропетровській, Запорізькій, Луганській, Херсонській та Тернопільській областях; найнижчим рівнем жіночої злочинності характеризуються Львівська, Івано-Франківська, Вінницька, Донецька та Харківська області.

Рис. 6.8. Коефіцієнт злочинності жінок в Україні у 2009 році

Щороку 25 листопада відзначається День ООН із ліквідації всіх форм насильства проти жінок. За результатами досліджень Світового Банку групою ризику щодо гендерного насильства є жінки у віці 1584

44 років, які найчастіше стають жертвами згвалтувань та домашнього насильства [187, с. 134]. Для жінок цієї вікової групи ймовірність захворіти на рак, потрапити у аварію, чи постраждати в наслідок катастрофи є нижчою, ніж постраждати від насильства. 50% жінок в світі, котрі загинули від насильницьких дій, були жертвами власних чоловіків та партнерів, як нинішніх так і колишніх.

За даними Всесвітньої Організації Охорони Здоров’я в США, Канаді, Ізраїлі, Південній Африці та Австралії частка жінок, що померли внаслідок насильницьких дій власних партнерів становить від 40% до 70%. В світі кожна п’ята жінка страждає від згвалтування або від спроби згвалтування за період свого життя. В Австралії, країнах Північної Америки та Європи більше половини жінок-інвалідів та третина здорових жінок були жертвами фізичного насильства [162].

В Європейському союзі із сексуальними домаганнями на робочому місці мають справу до 40% жінок. В державних школах Сполучених Штатів Америки 83% дівчат у віці 12-16 років зазнають різних сексуальних домагань. Жінки молодого віку є найвразливішим сегментом групи ризику і найчастіше потерпають від примусових сексуальних стосунків [117, с. 51].

Насильство проти жінок не обмежується певною культурою, регіоном чи країною або ж окремими групами жінок в суспільстві. Воно історично походить з нерівних владних відносин між чоловіками і жінками.

В Україні кожна шоста жінка у віці 15-49 років стає жертвою фізичного насильства. Третина жінок та чоловіків в Україні страждає від психологічного насильства протягом свого життя (найчастіше від постійних знущань та домінантної поведінки), 21% — від фізичного насильства, 17% - від економічного насильства (вимога звітувати навіть про незначні витрати, шахрайського використання чи знищення власності), 1% — від сексуального насильства [162].

30-40% щоденних викликів міліції в Україні, як правило, пов’язані з побутовим насильством. За статистикою половина бездомних жінок і дітей пішли жити на вулицю, рятуючись від насильства в сім’ї. Діти скривджених в сім’ї матерів у 6 разів частіше намагаються накласти на себе руки, а 50 % схильні до зловживання наркотиками та алкоголем. Майже 100% матерів, які зазнають насильства в сім’ї, народжують хворих дітей. 30% самогубств і 60% убивств жінок пов’язані з насильством у сім’ї.

В 2010 році в Україні найбільше згвалтувань було зареєстровано в Донецькій, Дніпропетровській, Київській, Харківській та Одеській областях і АР Крим, а найменше - в Чернівецькій, Рівненській та Тернопільській областях.

Рис. 6.9. Зареєстровані випадки згвалтувань в Україні у 2010 році

Для захисту прав людей, які постраждали від сімейного насильства, в Україні прийнято ряд законів та ратифіковано ряд міжнародних документів. Зокрема, Закон України «Про попередження насильства в сім’ї» та Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо встановлення відповідальності за вчинення насильства в сім’ї або невиконання захисного припису».

Дуже гострим питанням в Україні залишається соціальний захист потерпілих жінок, їх психологічна та соціальна реабілітація. Допомогу жінкам, що постраждали внаслідок торгівлі, експлуатації в проституції та насилля надають в центрах соціальної служби для молоді. В Україні діє більше 500 таких центрів. Управління у справах сім’ї та молоді також мають повноваження створювати установи, які надають соціальну допомогу потерпілим жінкам.

Активна соціальна робота по допомозі потерпілим жінкам в Україні та за її межами здійснюється Міжнародним жіночим правозахисним центром «Ла Страда». Допомога може бути надана потерпілим, які перебувають за кордоном, і включати в себе допомогу у пошуку особи за кордоном, вилученні її з місця утримання, оформленні документів на повернення, поверненні додому. Також безпосередня допомога може бути надана після повернення в Україну і включати організацію медичної та психологічної допомоги, працевлаштування. Найбільше звернень про допомогу до «Ла Страда» надходить від українок з Італії, Іспанії, Греції, Кіпру, Туреччини та Німеччини. Найбільше потерпілих від торгівлі людьми, які звертаються за допомогою до «Ла Страда» проживає в Дніпропетровській, Донецькій, Київській, Кіровоградській, Луганській, Миколаївській, Одеській, Сумській, Харківській та Херсонській областях і АР Крим [187].

Торгівля людьми також є однією з найгостріших соціальних проблем в Україні. Для України ця проблема не є новою. Ще в XV- XVII століттях українців, насамперед привабливих жінок, поставляли як рабів на татарські невільничі ринки в Криму. На сучасному етапі розвитку через особливості географічного положення та «прозорість» кордонів Україна опинилася на перехресті світових шляхів транспортування «живого товару». Міжнародні злочинні угрупування використовують Україну не лише як країну-транзит, але і як країну- донор у торгівлі людьми.

В світі боротьбу з торгівлею людьми було розпочато ще у XIX столітті. В 1899 році на міжнародному конгресі у Лондоні з проблем торгівлі жінками було прийнято звернення із закликом до всіх країн укласти багатосторонні угоди та створити національні комітети по боротьбі з торгівлею жінками. В 1904 році була укладена перша міжнародна угода про боротьбу з торгівлею білими рабинями, а в 1921 році було ухвалено міжнародну конвенцію про боротьбу з торгівлею жінками і дітьми.

У 1997 році уряд Нідерландів ініціював проведення в Гаазі Міністерської конференції Європейської Співдружності з питань торгівлі жінками з метою їхньої сексуальної експлуатації, де була прийнята Гаазька міністерська декларація європейських рекомендацій щодо ефективних заходів по запобіганню та боротьбі з торгівлею жінками з метою сексуальної експлуатації.

ООН розробила Конвенцію по боротьбі з транснаціональною організованою злочинністю та «Протокол про попередження та припинення торгівлі людьми, особливо жінками та дітьми, та покарання за це».

Для протидії торгівлі людьми та нелегальним міграціям Україна приєдналась до міжнародної спільноти і ратифікувала міжнародні документи, які декларують запобігання торгівлі людьми та дискримінації жінок. Зокрема в Україні ратифіковано Конвенції ООН «Про боротьбу з торгівлею людьми й експлуатацією проституції третіми особами», «Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок», Декларація ООН «Про подолання насильства над жінками» та ряд інших документів.

У 1999 році Кабінет Міністрів України затвердив Програму по запобіганню торгівлі жінками в Україні. Відповідно до Програми в 2000 році в Міністерстві внутрішніх справ створено спеціальні підрозділи по боротьбі з торгівлею людьми. Програма ініціювала створення міжнародного правового механізму переслідування та притягнення до відповідальності осіб, які займаються незаконним вивезенням та торгівлею людьми. Для координації діяльності міністерств і відомств в Україні створено Національну раду по боротьбі з контрабандою людей.

Країнами вивозу жінок і дітей з України є Туреччина, Угорщина, Кіпр, Чехія, Сербія, Хорватія, Німеччина, ОАЕ та ряд інших. Найбільше жертв торгівлі людьми вивозиться до Франкфурта (Німеччина), Ніцци (Франція), Відня (Австрія), Болоньї (Італія), Антверпена та Брюсселя (Бельгія). Основними постачальниками жінок як секс-товару є міста Луганськ, Дніпропетровськ, Донецьк, Херсон, Чернівці, Тернопіль та Черкаси. Основними методами вербування жінок для подальшого вивозу за кордон є трудові угоди, які складаються таким чином, щоб умови найму і характер професії були сформульовані спотворено, а також одруження за шлюбними оголошеннями і контрактами.

Торгівля людьми не обмежується лише секс-індустрією. Крім сексуальної експлуатації, жінками та дітьми торгують з метою залучення в боргову кабалу, втягнення в заняття злочинною діяльністю, жебрацтвом, усиновлення з комерційною метою, використання у збройних конфліктах або як біосировину. Останнім часом фіксуються випадки використання як жіночої, так і чоловічої рабської робочої сили.

За даними Міністерства внутрішніх справ України за останні 20 років жертвами торгівлі людьми стали близько 100 тис. українців [146]. У 2010 році найбільше осіб від торгівлі людьми потерпіло в Дніпропетровській, Донецькій та Луганській областях. Найменше таких випадків було зареєстровано в Вінницькій, Львівській, Закарпатській, Івано-Франківській, Хмельницькій та Чернівецькій областях, а в Тернопільській не трапилося жодного.