Історія географії - Мирослава Влах 2018

3. Інформаційно-допоміжний розділ
3.3. Статті, тексти лекцій
Внесок професора Євгена Храпливого у розвиток української агрогеографії

Висвітлено наукову біографію українського професора-аграрника Є. Храпливого (1898 - 1949), розкрито сутність його теорії громадської агрономії та програми піднесення українського села на засадах розвитку кооперативного руху. Особливу увагу звернено на статистичні дослідження сільського господарства галицько-волинських земель довоєнного періоду.

Постановка проблеми. Розвиток традиційного економічного напряму вітчизняної суспільної географії, що потребує у сучасних умовах своєрідного «реанімування» на нових методологічних засадах, зумовлює необхідність дослідити становлення його науково-теоретичних засад в історичному аспекті. Особливо це стосується географії сільського господарства, оскільки поступальний розвиток цієї сфери економічної діяльності був перерваний практикою соціалістичних «перетворень» у 20-30-х роках ХХ ст. у межах УРСР та у післявоєнний період на західноукраїнських землях. Специфічний соціально-економічний розвиток нашої країни призвів до того, що постаті українських учених-аграрників були забуті, а їхні наукові напрацювання відкинені.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. До неординарних постатей учених-аграрників належить і професор Євген Храпливий (1898-1949) - виразник кооперативних ідей в українській аграрній науці довоєнного періоду, поборник матеріального добробуту й освітньо-духовної культури українського селянства. Здобувши освіту на агрономічному факультеті Віденської Земельної Академії, вивчивши досвід кооперативного руху європейських країн, попрацювавши в гуртках Товариства «Сільський господар» і читальнях «Просвіти», у Ревізійному Союзі Українських Кооператив (РСУК), Є. Храпливий доходить висновку, що найшвидшого економічного та соціального розвитку українського села можна досягнути через демократичний кооперативний рух, самостійність селян у визначенні виробничого напряму сільськогосподарських підприємств, а також через їхню участь в обслуговувальних і збутових кооперативах.

Постать Є. Храпливого у радянські роки була незаслужено забутою. Тільки зі здобуттям Україною незалежності з'явилися наукові публікації, присвячені цьому вченому, виконані переважно у руслі історії української економічної думки, історії українського кооперативного руху. Наукових розвідок щодо внеску Є. Храпливого у розвиток науково-теоретичних засад географії сільського господарства немає, що й зумовлює актуальність проведеного дослідження.

Виклад основного матеріалу дослідження. Близькість ідей Є. Храпливого з організації сільського господарства до сучасних наукових основ сільськогосподарського виробництва, заготівлі та переробки сільськогосподарської продукції, до концепції міжгалузевого комплексування, що домінувала в радянській економічній географії, пояснює необхідність залучення його наукової спадщини до історії становлення української агрогеографії.

Є. Храпливий в основу перебудови українського села пропонує теорію суспільної (громадської) агрономії. У наукових розвідках «Шляхи праці нашої суспільної агрономії» (Львів, 1931), «Як піднести наше хліборобство» (Львів, 1932) Є. Храпливий визначає засади, програмні напрями і завдання суспільної агрономії у розвитку західноукраїнського сільського господарства.

Агрономія, за Є. Храпливим, - це праця над піднесенням сільського господарства. Вона поділяється на приватну та публічну. Приватна - це та, яку провадять господарі, публічна - заходи, які здійснює держава, самоврядування, добровільні хліборобські організації. «Суспільна аґрономія, себто ця ділянка агрономічної праці, яка поставила собі за завдання службу суспільству, народові, працює в приватній і в публічній аґрономії, вибираючи з одної і другої те, що конечне для зорганізованого загалу хліборобів» [5, с. 3].

Є. Храпливий стверджує, що найкраще суспільна агрономія розвивається у тих країнах, де державні та самоуправні закони переносять велику частину ініціативи і праці на самих зорганізованих хліборобів і на створені ними установи. На західноукраїнських землях аграрна політика польської держави характеризувалася централізацією, етатизмом, що загалом заважало розбудові хліборобського самоврядування. Розвиток суспільної агрономії - економічної за своєю сутністю, — сприяв піднесенню національної економічної культури українського селянства. Українська кооперація на українських землях у Польщі за кількісними показниками значно переважала польську. На 10 тис. українців в окремих повітах припадало від 10 до 15 кооперативів [1, с. 63].

Програма суспільної агрономії, насамперед, включала агрономічні заходи держави й осередку праці суспільної агрономії — Товариства «Сільський господар» — щодо розвитку селянських господарств, зосереджуючи увагу на їхній виробничій організації, шляхах підвищення рентабельності господарювання. Вона передбачала запровадження високоврожайних сортів сільськогосподарських культур, перспективних порід тварин, птиці, розведення прибуткових садів і городів, раціональне використання нових сільгоспмашин, мінеральних добрив та інших виробничих засобів.

У кінцевому підсумку йшлося про те, щоб забезпечити селянинові можливість жити без боргів, щоб зробити його як виробника і продавця сільськогосподарської продукції незалежним від приватної торгівлі, яку слід проводити в організованих формах. Суспільна агрономія, за Є. Храпливим, мусить займатися також громадськими угіддями - пасовищами, луками, полями.

Важливим завданням суспільної агрономії було розв'язання також проблеми збуту сільськогосподарської продукції, зокрема її перероблення і реалізації за вигідними для селянських господарств цінами в умовах ринкової конкуренції. Це завдання виконували кооперативні організації, а також головний кооперативний центр краю - РСУК у Львові. Програма суспільної агрономії допомагала регулювати кількісні та якісні показники сільськогосподарського виробництва залежно від кон'юнктури ринку з урахуванням можливостей кооперативів щодо заготівлі, переробки та реалізації продукції.

Завдяки діяльності провідної кооперативної організації «Центросоюз» була налагоджена закупівля продукції в селянських господарствахта її експорт. З 1924 р. «Центросоюз» експортує, наприклад, яйця в Австрію, Англію, Італію, Іспанію та Німеччину, птицю — в Німеччину, Австрію, Чехословаччину і Англію. Крім цього, у Львові «Центросоюз» заснував зразкове м'ясопереробне підприємство беконної свинини, а також власні крамниці для реалізації м'ясопродуктів; через Львівську зернову біржу реалізував зерно; закуповував городину і фрукти, які продавались у Львові та промислових центрах Західної Польщі; налагодив продаж прядива льону текстильним фабрикам Лодзі; створив так звані машинні спілки, які закуповували сільськогосподарську техніку й інвентар для громадського користування; організовував страхові кооперативи; допомагав в організації сільськогосподарських виставок; сприяв у придбанні племінної худоби, птиці, сортового насіння зернових і технічних культур [3].

Суспільна агрономія, надаючи допомогу в організації селянських родинних господарств, заготівлі та переробці сільськогосподарської продукції, розв'язувала при цьому проблему зайнятості населення регіону; захищала селянські господарства від грабунку торговельними, промисловими та фінансовими посередницькими комерційними структурами, від правопорушень державних органів.

Програма суспільної агрономії, запропонована Є. Храпливим, за своєю суттю є програмою підвищення матеріального добробуту галицьких селян, їхнього освітньо-культурного рівня. У програмі Хліборобського вишколу молоді, перевиданій у 1932, 1936, 1938 роках, а також у рефераті, виголошеному на Першому українському педагогічному конґресі (1935), Є. Храпливий закликає відродити зруйновану християнську мораль, професійний інтерес до селянської праці.

Значущість суспільної агрономії Є. Храпливого на сучасному етапі трансформаційних процесів у сільському господарстві не тільки не зменшилась, а, навпаки, зростає. Роздержавлення та приватизація землі, проведена в Україні, посилює значення, за висловлюванням Є. Храпливого, «хліборобського самоврядування», «суспільних організацій», які забезпечують «демократизацію хліборобського поступу, децентралізацію цієї праці в державному і в самоуправному устрою, одночасно викликання ініціятиви у кругах хліборобів, а разом з тим і покликання їх до конструктивної праці в ділянці суспільної агрономії» [5, с. 7].

Організаційна діяльність Є. Храпливого доповнювалася також науковими дослідженнями, особливо у галузі молочарства. Історико-географічне значення мають праці «Основи кооперативного молочарства» (Львів, 1927), «Молочарське книговодство» (Львів, 1926, 1930), «Наші молочарські кооперативи в 1925 р.» (Львів, 1927), а також «Сільське господарство галицько-волинських земель» (Львів, 1936). Аналіз економічних показників діяльності молочарської кооперації - провідної галузі сільського господарства регіону - доповнюється визначенням головних шляхів розвитку товарного виробництва селянських дрібних господарств. Подвижницькою можна назвати також діяльність Є. Храпливого з підготовки та видання « Сільськогосподарської енциклопедії» (Львів, 1939. Зшиток 1 (від «Абориґенний» до «Біольоґічно-динамічна господарка») - помітного явища не тільки в українській, а й у європейській аграрній науці того часу.

Є. Храпливий - автор карти «Сільський господар» в «Атлясі ...» В. Кубійовича, на якій відображено територіальну організацію крайового господарського товариства, що мало за мету захист станових інтересів українських хліборобів. На карті значковим способом показана централя, філії та сільськогосподарські школи; на карті-врізці — кількість сільськогосподарських гуртків по селах (на 100 га місцевості).

Висновки. У сучасних умовах актуалізується головний висновок з наукової, практичної та освітньої діяльності Є. Храпливого про значущість української кооперації у національно-економічному відродженні України. Історичний досвід українського кооперативного руху, зокрема щодо проведення політики економічної незалежності від інших країн, орієнтації на власні сили, мобілізації народних капіталів, вивчення можливостей внутрішнього ринку та міжнародної економічної кон'юнктури, виявлення потреби в іноземних інвестиціях тощо, може бути використаний при обґрунтуванні напрямів розвитку національного агробізнесу, заходів забезпечення продовольчої стабільності держави та її інтеграції у європейську торговельну систему.

Література

1. Атляс України й сумежних країв / [за заг. ред. В. Кубійовича]. — Львів : Укр. вид. ін-т, 1937. — 113 с.

2. Злупко С. М. На чатах рідної землі : Євген Храпливий — учений, організатор, патріот / С. М. Злупко. — Львів : ЛНУ ім. І. Франка, 1999. — 283 с.

3. Коваль Ф. Кооперація — доленосний феномен України / Ф. Коваль. — Львів : Сполом, 2008. — 206 с.

4. Українська економічна думка : хрестоматія / [упор. С. Злупко]. — К. : Знання, 1998. — 448 с.

5. Храпливий Є. Шляхи праці нашої суспільної агрономії / Є. Храпливий. — Львів : Т-во « Сільський господар», 1931. —С. 3 - 30.

¹ Надруковано за: Влах М. Р. Внесок Євгена Храпливого у розвиток української агрогеографії / М. Р. Влах // Українська кооперація : історія, сучасність та перспективи розвитку : матеріали Всеукр. наук. конф. — Львів : Вид-во Львів. комерц. акад. 2009. — С.263 - 266.