Історія географії - Мирослава Влах 2018

2. Навчально-методичний розділ
2.3. Завдання семінарських і самостійних робіт змістового модуля 2 «Історія географії ХVIII-XX ст.
Тема 3. Територіальні відкриття ХІХ-ХХ

Мета: розкрити вплив територіальних відкриттів XIX - XX ст. на розвиток географічної науки і розширення географічної карти світу.

Знати: науково-теоретичні та суспільно-географічні перед умови територіальних відкриттів XIX - XX ст.; історію організації та проведення експедиційних досліджень XIX - XX ст.; наукові наслідки територіальних відкриттів XIX - XX ст.; зв'язок між великими географічними відкриттями й утворенням колоніальних імперій; англійські, данські, іспанські, нідерландські, портуґальські, французькі колоніальні володіння.

Уміти: визначати джерельну базу вивчення історії територіальних відкриттів XIX - XX ст.; пов'язувати географічну номенклатуру з історією територіальних відкриттів XIX - XX ст., зокрема з іменами дослідників; наносити на контурну карту світу схеми маршрутів головних експедицій і географічні об'єкти, названі на честь першовідкривачів.

Головні терміни і поняття: Антарктида, Арктика, Внутрішньоконтинентальна Африка, експедиція, Нова Ґвінея, Новий період історії, полігенізм, політична арифметика, рівноденні області Нового Світу, Співдружність націй, Центральна Азія.

План семінарського заняття

1. Навколосвітні експедиції Дж. Кука.

2. Дослідження А. Гумбольдта у Південній Америці.

3. Вивчення внутрішньої Африки. Формування політичної карти Африки колоніального періоду.

4. Територіальні відкриття в Азії у ХІХ ст. і розвиток військової географії (М. Пржевальський, П. Козлов, В. Роборовський, П. Семенов, І. Черський, В. Арсеньєв).

5. Дослідження океанів. Подорож І. Крузенштерна і Ю. Лисянського (1803 - 1806).

6. Антропологічні, етнографічні та гідрометеорологічні дослідження М. Миклухо-Маклая.

7. Полярні експедиції.

7.1. Експедиції в Арктику (Ф. Нансен, Р. Амундсен). Підкорення

Північного полюса (Р. Пірі, 1909).

7.2. Відкриття Антарктиди (Ф. Беллінсгаузен, М. Лазарєв, 1820; Дж. Баллені, 1839; Ж. Дюмон-Дюрвіль, 1838 -1840; Ч. Вілкс, 1838 -1842). Підкорення Південного полюса (Р. Амундсен, 1911; Р. Скотт, 1912). Наукове співробітництво в дослідженнях Антарктиди у ХХ - ХХІ ст.

Завдання: На контурну карту світу нанести схеми маршрутів експедицій видатних дослідників ХІХ - ХХ ст. і географічні об'єкти, названі на честь першовідкривачів.

Наприклад, іменем Гумбольдта названо такі географічні об'єкти:

- у Північній Америці гори Гумбольдта (з двома хребтами — Західним і Східним) з річками Гумбольдта й Малою річкою Гумбольдта, єдиним у США Національним лісом Гумбольдт- Тойябе; низовина Гумбольдта з сухим озером Гумбольдта й солоне болото Гумбольдта -у штаті Невада;

- пік Гумбольдта на хребті Санґре де Крісто на півночі штату Колорадо;

- у США ім'я Гумбольдта мають округ із містом Гумбольдт-Гілл при затоці Гумбольдта, а також два природні парки Гумбольдт-Лаґунз i Гумбольдт-Редвудз на півночі Каліфорнії;

- округ із містом Гумбольдт у штаті Айова;

- округ і окремо місто Гумбольдт у штаті Невада;

- вісім міст у штатах Арізона, Іллінойс, Канзас, Міннесота, Небраска, Південна Дакота, Теннессі та Вісконсин;

- два міські поселення у штатах Мічиган і Міннесота;

- район Гумбольдт-парк у Чикаґо;

- хребет Гумбольдта, льодовик Гумбольдта в Антарктиді;

- течія Гумбольдта (Перуанська) в Тихому океані;

- хребет Гумбольдта в Азії;

- гори Гумбольдта в Китаї, Австралії, Новій Ґвінеї, Новій Зеландії;

- пояс рослинності в Андах називали «Гумбольдтовим царством»;

- місто Гумбольдт у провінції Саскачеван у Канаді;

- пік Гумбольдта у Венесуелі;

- національний парк імені Александра Гумбольдта на Кубі;

- Національний ліс у Перу;

- гора Гумбольдта в південній частині Північного Уралу, в осьовій смузі Уральських гір, на захід від масиву Дєнєжкін Камінь (абсолютна висота — 1 410 м).

Література

1. Амундсен Р. Моя жизнь. Южньїй полюс / Р. Амундсен. — М. : Эксмо, 2012. — 448 с.

2. Атлас географических открытий / [пер. с англ. ; предисл. Дж. Хемминга]. — М. : БММ АО, 1998. — 248 с.

3. Богучарсков В. Т. История географии / В. Т. Богучарсков : учеб. пособ. для вузов / [под ред. Ю. П. Хрусталева]. — М. : Академический Проект, 2006. — С. 218 - 273.

4. Галицький В. І. Географічні відкриття : дослідження і дослідники : календар-довідник / В. І. Галицький, Н. Ф. Галицька. — К. : Рад. шк., 1988. — 308 с.

5. Гумбольдт А. Картини природи / А. Гумбольдт. — М. : Географгиз, 1959. — 268 с.

6. Джеймс П. Все возможные мири. История географических идей / П. Джеймс, Дж. Мартин [пер. с англ.]. — М. : Прогресс, 1988. — 672 с.

7. Забелин ёИ. М. Возвращение к потомкам. Роман-исследование жизни и творчества Александра Гумбольдта / И. М. Забелин. — М. : Мисль 1988. — 331 с.

8. Іванченко О. С. Дорогами Маклая / О. С. Іванченко. — К. : Молодь, 1987. — 365 с.

9. Исаченко А. Г. Развитие географических идей / А. Г. Исаченко. — М. : Мисль, 1971. — 416 с.

10. Костриця М. Син України (про М. М. Миклухо-Маклая) / М. Костриця, Н. Костриця // Історія української географії : всеукр. наук.-теор. часопис. — 2000. — Вип. 1. — С. 26 - 30.

11. Крузенштерн И. На парусниках «Надежда» и «Нева» в Японию. Первое кругосветное плаванье российского флота / И. Крузенштерн. — М. : Алгоритм, 2017. — 620 с.

12. Магидович И. П. Очерки по истории географических открытий : в 5 т. / И. П. Магидович, В. И. Магидович. — М. : Просвещение. — Т. 4. — 1985 ; Т. 5. — 1986.

13. Поросенков Ю. В. История и методология географии / Ю. В. Поросенков, Н. И. Поросенкова. — Воронеж : Изд-во Воронеж. ун-та, 1991. — 224 с.

14. Пржевальский Н. М. Путешествие в Уссурийском крае. 1867 - 1869 гг. / Н. М. Пржевальский. — М. : Географгиз, 1947. — 310 с.

15. Путилов Б. Н. Н. Н. Миклухо-Маклай / Б. Н. Путилов. — М. : Наука, 1981. — 214 с.

16. Семенов-Тян-Шанский П. П. Путешествие в Тянь-Шань в 18561857 годах / П. П. Семенов-Тян-Шанский. — М. : Географгиз, 1946. — 256 с.

17. «Человек с Луны» : дневники, письма, статьи Н. Н. Миклухо- Маклая / [сост., комент. и послесл. Б. Н. Путилов]. — М. : Молодая Гвардия, 1983. — 336 с.

18. Шевченко В. О. Тричі Перший (видатний мореплавець та географ Юрій Лисянський) / В. О. Шевченко. — К. : ДНВП «Картографія», 2003. — 128 с.

Питання для самостійної роботи

1. Опрацювати літературні джерела [5, 7], виявити залежність між головними науковими ідеями А. Гумбольдта й експедиційними дослідженнями ученого.

2. На підставі літературних джерел [8, 10, 15, 17] створити науковий портрет М. Миклухо-Маклая.

3. Розкрити зв'язок між дослідженнями внутрішньоконтинентальної Африки і колоніальною картою материка.

4. На підставі монографії В. Шевченка [18] дати відповідь на питання, чому Ю. Лисянського можна вважати тричі першим?

5. Пояснити зміст інтерв'ю М. Миклухо-Маклая кореспондентові газети «Сідней морнінґ ґералд» (1884):

«Моя особа — живий приклад того, як щасливо з'єдналися три одвічно ворожі сили. Гаряча кров запорожців мирно злилася з кров'ю їхніх, здавалося б, непримиренних ворогів — гордих ляхів, яка, в свою чергу, розбавлена кров'ю холодних німців. Чого в цій суміші більше? Який із її складників у мені найзначніший, судити було б необачно й навряд чи можливо. Я дуже люблю батьківщину мого батька — Україну, але ця любов не применшує поваги до вітчизни моєї матері - Німеччини й Польщі».

6. Розкрити залежність між англійськими територіальними відкриттями і дослідженнями, формуванням Британської імперії та функціонуванням міжурядової організації Співдружність націй (табл. 2.5).

Таблиця 2.5

Країни Співдружності націй¹

Питання для самоперевірки

1. Які географічні об'єкти досліджував А. Гумбольдт під час подорожі в рівноденні області Нового Світу в 1799 - 1804 рр.?

2. Обґрунтувати твердження: А. Гумбольдт — основоположник сучасної природничої географії.

3. Які головні події пов'язані з дослідженнями в Північній і Східній Африці? Яка роль у цьому Г. Барта і Г. Нахтігаля, Ф. Бартона і Дж. Спіка, Д. Лівінґстона і Г. Стенлі, інших дослідників?

4. Назвати головних учасників антарктичних експедицій першої половини ХІХ ст. Які ділянки узбережжя материка вони відкрили?

5. Головні уявлення учених ХІХ ст. про навколополюсний простір. Які експедиції намагалися досягти навколополюсної «ополонки»?

6. Які наукові висновки зроблено на підставі територіальних досліджень Азії у ХІХ ст.?

7. Які головні напрямки географічного мислення М. Миклухо- Маклая?

8. Що нового в дослідженні Центральної Арктики зробили Д. Де- Лонґ і Ф. Нансен?

9. Хто, на вашу думку, першим досяг Північного географічного полюса?

10. Які події передували підкоренню Південного географічного полюса? За яких обставин його досягли?

11. З'ясуйте залежність між Англійською колоніальною імперією, що сформувалася внаслідок територіальних відкриттів і досліджень, та сучасною англосферою, сформованою 55 країнами світу, у яких англійська мова є офіційною.

12. Яку країну після перемоги над іспанським флотом 1578 р. почали називати «Володаркою морів»?

13. Про кого англійський учений Т. Гекслі писав: «Ви один повстали проти цілого легіону полігеністів, і я, що свято вірив у полігенізм, визнаю себе переможеним. Ваші статті з антропології та етнографії папуасів зруйнували все, що я вважав незаперечним. Гірко визнавати себе обеззброєним, але хай живе істина»?

Словник термінів і понять

Експедиція — подорож зі спеціально визначеною метою — науковою чи військово-розвідувальною (як у часи Російської імперії чи нацистської Німеччини), що передбачає відповідну наукову, матеріально-технічну підготовку.

Новий період історії — період всесвітньої історії, що настав після періоду середніх віків. Поширенню поділу історії на давню, середню і нову сприяв твір французького вченого Ж. Бодена «Метод легкого вивчення історії» (1566).

Хронологічно, за традицією європейської історіографії, період нової історії починається на рубежі XV - XVI ст. з часу відкриття Х. Колумбом Америки (1492) чи виходу «Тез» Мартіна Лютера (1517), що стали поштовхом до церковної Реформації. У російській історіографії традиційно називають дату остаточного завоювання османами Константинополя та повалення Візантійської імперії (1453).

У радянській і пострадянській історіографії період після середніх віків прийнято розділяти на дві епохи: нову історію і новітню історію. У західній історіографії такого поділу немає, і всю історію з кінця Середньовіччя називають сучасною історією.

Критеріями визначення Нового часу, його новизни порівняно з попередньою епохою був, на погляд гуманістів, розквіт у період Ренесансу світської науки і культури, тобто не соціально-економічний, а духовно-культурний чинник. Період досить суперечливий за змістом. Високе Відродження, Реформація і гуманізм поєднувалися з ірраціоналізмом, демонологією («полювання на відьом») тощо.

Сенс поняття «Новий час» досить умовний, оскільки не всі народи вступили в цей період одночасно. Однак безперечне те, що в цей час відбулося виникнення нової цивілізації, нової системи стосунків «європейського світу», «європейського дива» та експансія європейської цивілізації в інші реґіони світу.

Полігенізм (від грец. πολός — численний, і γέυο — рід, походження) — теорія в антропології, згідно з якою людські раси — це різні види і навіть роди, які не мають спільного походження; обґрунтовує нерівноцінність рас, переважання білої раси над іншими; використовують для обґрунтування расизму.

Політична арифметика — термін у різні часи мав різні значення. Спочатку ним позначали теоретичне дослідження соціальних явищ у кількісному вираженні.

Термін належить одному з основоположників класичної політичної економії В. Петті (1628 - 1687), автору праці «Політична арифметика» (1683).

Політичні арифметики започаткували становлення демографії та соціальної статистики, уперше констатували наявність емпірично визначених закономірностей у явищах і процесах соціального життя й були новим кроком у розвитку соціального знання (яке переходило від простого спостереження, констатації та опису фактів до їхнього кількісного аналізу, поєднувало емпіричний і теоретичний рівні знання), створювали можливості передбачення та прогнозування соціальних явищ і процесів.

В. Петті визначив середньостатистичну тривалість життя в Англії, зробив спробу прогнозувати подвоєння кількості жителів Лондона, широко використовував порівняльний аналіз стану економічних показників в Англії, Франції, Голландії та ін.

Д. Ґраунт (1620 - 1687) уперше в історії науки виявив закономірності у співвідношенні між кількістю народжених хлопчиків і дівчаток (14:13), між кількістю померлих і новонароджених; його вважають основоположником демографії.

Співдружність націй (до 1947 р. Британська співдружність націй) — асоціація незалежних держав, що раніше входили до Британської імперії, які визнають британського монарха як символ вільного єднання. Не є політичним союзом. Це міжнародна організація, що налічує 53 члени (табл. 2.5).

¹ Усі держави, крім Руанди та Мозамбіку, входили до складу Британської імперії.