Соціальна географія - М. І. Білецький, І. В. Ванда, Л. І. Котик 2019

ІІ.Навчально-методичний розділ
2.1. Семінарські й практичні завдання,завдання для самостійної роботи студентів, словник термінів, питання для самоперевірки
Змістовий модуль 2. Спеціальна соціальна географія. Тема 4. Географія культури та сакральна географія. Географія повсякденного життя

Мета: засвоєння студентами знань про об'єкт, предмет, завдання, зміст, структуру сакральної географії та географії культури; ознайомлення з передумовами й критеріями релігійного та етнографічного районування території України, особливостями розміщення на території держави релігійних та конфесійних об'єднань, головними релігійними центрами держави; висвітлення тенденцій інкультурації у соціальному просторі держави, окремих реґіонів; формування навиків опрацювання вихідного статистичного матеріалу, укладання соціально-географічних карт, виконання пояснювальних записок на тему вивчення соціально-географічних явищ та процесів.

Унаслідок вивчення теми студент повинен:

знати

- сутність понять: культура, релігія, географія релігії, сакральна географія, географія культури, мультикультуралізм, інкультурація, субкультура, секуляризація, екуменізація, географія повсякденного життя;

- тенденції динаміки й територіальні відмінності розвитку на території України релігійного життя;

- характерні риси етногеографічних реґіонів України;

- собливості формування повсякденного життя за різними реґіонами України;

- пам'ятки архітектури, занесені до переліку об'єктів охорони ЮНЕСКО;

- головні релігійні центри держави;

уміти

- аналізувати територіальні відмінності реґіонів України за релігійними та культурними особливостями;

- пояснити причини динамічних змін в інкультураційних процесах на території держави;

- відстежити тенденції впливу мультикультуралізму та секуляризації на соціальну сферу;

- висвітлити особливості поширення субкультур на території України та проаналізувати їхній вплив на повсякденне життя населення;

володіти

- знаннями про етнографічне та релігійне районування території України;

- навиками виконання й аналізу соціально-географічних карт;

- навиками роботи з узагальненою статистичною інформацією соціально-географічного змісту.

Головні терміни та поняття: релігія, культ, сакральний, географія релігії, сакральна географія, авраамітичні релігії, авраамічні віровчення, дхармічні релігії, дхармічні віровчення, монотеїзм, політеїзм, світові релігії, національні релігії, первісні вірування, проторелігійність, місцеві традиційні вірування і культи, християнство, православ'я, католицизм, протестантизм, іудаїзм, хасидизм, іслам, сунізм, шиїзм, буддизм, індуїзм, конфуціанство, юдаїзм, сикхізм, синтоїзм, анімізм, культ предків, магія, фетишизм, шаманізм, тотемізм, язичництво, теїзм, атеїзм, безвірництво, екуменізм, секуляризація, молитва, кармічна низка перероджень, сансара, дхарма, нірвана, йога, карма, каста, джаті, мокша, варна, табу, релігійна свідомість, релігійний культ, церква, лавра, Афон, монастир, монах, монахиня, самітник, пустельник, відлюдник, послушник, паломник, прочанин, паломництво, проща, хадж, релігійна громада, релігійна організація, релігійний район, індекс обмеження релігійної свободи, Всеукраїнська рада церков і релігійних організацій, Інститут релігійної свободи, Релігійно-інформаційна служба України, культура, культурологія, тип культури, домінантна культура, духовна культура, матеріальна культура, рідна культура, нерідна культура, чужа культура, світова культура, культура інфантилізму, культура інфантильності, культурне середовище, культурна адаптація, мовно- етнічна адаптація, лінгвокультурна адаптація, культурна дистанція, культурна дифузія, культурне різноманіття, Всесвітній день культурного різноманіття, культурне середовище, діалог культур, духовний код культури, культурний артефакт, універсум культури, установки культурні, культурний феномен, культурний шок, міжкультурні контакти, культурна пам'ять, престиж культури, носій культури, культурна спадщина, культурне спадкування, стійкість культури, мікрокультура, субкультура, акультурація, асиміляція, запозичення, інкультурація, компліментарність, культурні табу, мовні табу, тематичні табу, контактні табу, мультикультурна людина, міжкультурна трансформація особистості, міжкультурні бар'єри спілкування, культурні ареали, мультикультуралізм, багатокультурність, бікультурна особистість, географія культури, геокультура, головні (традиційні, сформовані) галузі географії культури, неголовні (перспективні, такі, що формуються) галузі географії культури, антропологічна географія культури, антропологія культурна, географія культурних інновацій, географія інкультурацій, інкультураційна географія, етногеографія культури, етнокультурна географія, історична географія культури, історико-культурна географія, топоніміка, культурно-географічна топоніміка, геотопоніміка, некрогеографія, культурно-територіальні єдності, історико-географічні реґіони, історико-культурні (культурно-історичні) реґіони, історичні реґіони, первинний мікротопонімічний ареал, державна мова, офіційна мова, материнська мова, рідна мова, світова мова, реґіональна мова, мовна меншина, Європейська хартія реґіональних мов або мов меншин, білінгвізм, двомовність, білінгв, насильницький білінгвізм, природний білінгвізм, штучний білінгвізм, комунікативні бар'єри, виживання мови, витіснення мови, вірність мові, вітальність мови, інтернаціоналізація мови, мовна агресія, етногеографія, етнологія, етногенез, корінний етнос, етнічна група, етнографічна група, етнічна територія, етнічна земля, етнографічна зона, етнографічне районування, етнографічний район, етнічна самоназва, національна специфіка, етнічна специфіка, стереотипи етнічні, національний статус, етнічний статус, національний стереотип, етнічний стереотип, етнічний автостереотип, національна традиція, етнічна традиція, національні упередження, етнічні упередження, етнофобія, національний характер, етнічний характер, духовне життя етносу, менталітет, етнічні цінності, ментальність, національна гідність, національна гордість, національний (етнічний) етикет, національна психологія, етнокультурна конвергенція, ксенофобія, манкурт, маргіналізація, патріотизм, поліетнічність, етноцид, лінгвоцид, толерантність, людська гідність, суспільний стан, національний брендинг, індекс брендів міст, індекс національних брендів, індекс сили національного бренда, Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури, ЮНЕСКО, Світова спадщина ЮНЕСКО, картина світу, географія повсякденного життя, Pew Research Center.

Завдання практичного заняття

1. З використанням додатка Д.1 «Релігійна мережа в Україні» обчислити темп зростання релігійної мережі. Заповнити таблицю «Темп зростання релігійної мережі в Україні 1985—2017 рр.». Пояснити причини динаміки зростання.

Темп зростання релігійної мережі в Україні 1985—2017 рр., %

Темп зростання релігійної мережі

де Т_р — темп зростання; К_к — кількісні показники фактичного року спостереження; К_п — кількісні показники попереднього до фактичного року спостереження.

2. З використанням додатка Д.2 «Структура релігійної мережі в Україні» побудувати кругову структурну діаграму «Структура релігійних організацій України за конфесійною належністю» станом на 2010 та 2017 рр. Обґрунтувати причини змін структурного розподілу.

3. Виконати картосхему «Релігійна ситуація в Україні»: способом картограми показати кількість релігійних громад за реґіонами в розрахунку на 10 000 населення (додаток Д.3). На карті позначити межі релігійних районів України (автори районування проф. О. Шаблій, проф. Л. Шевчук) (додаток Д.4).

4. Ознайомитися з особливостями етнографічного районування України (додаток Д.5). Виконати короткий опис етнографічних районів держави.

5. Письмово проаналізувати особливості власної повсякденної життєдіяльності. Окреслити її географію, описати чинники, що на неї впливають (звернути увагу на тенденції інкультураційних змін, мультикультуралізм, секуляризацію, виклики глобалізації).

Література

1. Бацевич Ф. С. Словник термінів міжкультурної комунікації / Ф. С. Бацевич. — К. : Довіра, 2007. — 205 с.

2. Білецький М. І. Соціальна географія : навч. посібник / М. І. Білецький, І. В. Ванда, Л. І. Котик. — [2-ге вид., допов.]. — Львів : Простір-М, 2015. — С. 73-100, 306-326.

3. Голиков А. П. Вступ до економічної і соціальної географії : навч. посібник / А. П. Голиков, Я. Б. Олійник, А. В. Степаненко. — К. : Либідь, 1997. — С. 232-238.

4. Гукалова І. В. Якість життя населення України : суспільно-географічна концептуалізація / І. В. Гукалова. — К. : МВС України, 2009. — 346 с.

5. Життя етносу : соціокультурні нариси : навч. посібник / Б. Попов, В. Ігнатов, М. Степико [та ін.]. — К. : Либідь, 1997.

6. Закон України « Про свободу совісті та релігійні організації» [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/987-12.

7. Інститут релігійної свободи [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.irs.in.ua.

8. Кисельов Ю. Про місце сакральної географії в системі географічних наук / Ю. Кисельов // Сучасні проблеми і тенденції розвитку географічної науки : матеріали міжнар. наук. конф. до 120-річчя географії у Львівському університеті (24-26 вересня 2003 р.) — Львів : Вид. центр ЛНУ ім. І. Франка, 2003. — С. 127-128.

9. Ключко Л. Суспільно-географічні дослідження релігійної сфери [Електронний ресурс] / Л. Ключко. — Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Chseg/2008_5/Klyuchko.pdf.

10. Ключко Л. В. Територіальна організація релігійної сфери Харківського реґіону : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. геогр. наук / Л. В. Ключко. — Х., 2010. — 20 с.

11. Ковальчук А. С. Географія релігії в Україні : монографія / А. С. Ковальчук. — Львів : Вид. центр ЛНУ ім. І. Франка, 2003. — 308 с.

12. Ковальчук А. С. Територіальні особливості динаміки чисельності релігійних організацій в Україні / А. С. Ковальчук // Вісн. Львів. ун-ту. Сер. геогр. — 1998. — Вип. 22. — С. 108-114.

13. Кубійович В. Наукові праці / [упоряд. та вступ. стаття проф. О. Шаблій]. — Т. 1. — Париж ; Львів : Фенікс, 1996. — 800 с.

14. Культурна політика України : національна модель у європейському контексті : аналітична доповідь / [за ред. С. І. Здіорука] [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/content/articles/files/Kultura_Zdioruk-beb1d.pdf.

15. Кучабський О. Г. Прикладні проблеми географії релігії / О. Г. Кучабський // Вісн. Львів. ун-ту. Сер. геогр. — 1998. — Вип. 22. — С. 83-89.

16. Кучабський О. Г. Релігійна сфера обласного реґіону : трансформація і територіальна організація : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. геогр. наук / О. Г. Кучабський. — Львів, 2000. — 20 с.

17. Любіцева О. О. Географія релігій : навч. посібник / О. О. Любіцева, С. В. Павлов, К. В. Мезенцев. — К. : АртЕк, 1998. — 504 с.

18. Масова культура / Українська і зарубіжна культура : навч. посібник / [за ред. К. В. Заблоцької]. — К. : Східний вид. дім, 2001. — 372 с.

19. Міністерство культури України [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://mincult.kmu.gov.ua.

20. Олена Степанів. Наукові праці. Есе. Спогади / [упоряд. О. Шаблій]. — Львів : Видавничий центр НТШ, 2003. — 608 с.

21. Олійник Я. Б. Вступ до соціальної географії : навч. посібник / Я. Б. Олійник, А. В. Степаненко. — К. : Знання, 2000. — 204 с.

22. Патійчук В. О. Територіальна організація релігійної сфери адміністративної області (на прикладі Волинської області) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. геогр. наук / В. О. Патійчук. — К., 1998. — 17 с.

23. Ровенчак І. Геокультурна реґіоналізація України у працях Володимира Кубійовича / І. Ровенчак // Праці НТШ. — 2003. — № 11. — С. 97-102.

24. Ровенчак І. Категорія «культури» у суспільній географії / І. Ровенчак // Вісн. Львів. ун-ту. Сер. геогр. — 2004. — Вип. 30. — С. 274-277.

25. Ровенчак І. І. Географія культури : проблеми теорії, методології та методики дослідження : монографія / І. І. Ровенчак. — Львів : Вид. центр ЛНУ ім. І. Франка, 2008. — С. 140-147, 166-173, 222.

26. Семигіна Т. В. Словник із соціальної політики / Т. В. Семигіна. — К. : Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2005. — 253 с.

27. Соціально-економічна географія України : навч. посібник / [за ред. О. І. Шаблія]. — Львів : Світ, 2000. — С. 457—478.

28. Соціокультурне середовище — комунікація — «колообіг» культури (спроба попередньої схеми) / Кісь Р. Глобальне — національне — локальне (соціальна антропологія культурного простору). — Львів : Літопис, 2005. — С. 86-99.

29. Статистичний збірник «Реґіони України», 2017 / [Держ. служба статистики України ; за ред. О. Г. Осауленка]. — К. : Консультант, 2018.

30. Статистичний щорічник України за 2017 рік / [Держ. служба статистики України ; за ред. О. Г. Осауленка]. — К. : Август Трейд, 2018.

31. Топчієв О. Г. Основи суспільної географії : підручник / О. Г. Топчієв. — Одеса : Астропринт, 2009. — С. 489-507.

32. Топчієв О. Г. Основи суспільної географії : підручник / О. Г. Топчієв. — Одеса : Астропринт, 2001. — С. 329-347.

33. Церковно-релігійна ситуація і державно-конфесійні відносини в Україні : підсумки десятиліття, тенденції і проблеми : аналіт. доповідь Центру Разумкова [ Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.razumkov.org.ua/ukr/files/category_journal/NSD119_ukr.pdf.

34. Шаблій О. І. Суспільна географія : теорія, історія, українознавчі студії / О. І. Шаблій. — Львів : Вид. центр ЛНУ ім. І. Франка, 2001. — С. 601-612.

35. Швебс Г. И. Прорыв в прошлое : научно-эзотерическое миропонимание / И. Г. Швебс. — Одесса : Маяк, 1998. — Кн. 1. — 300 с.

36. ШевчукЛ. Т. Сакральна географія : навч. посібник / Л. Т. Шевчук. — Львів : Світ, 1999. — С. 9-28, 41-44, 139-145.

37. Шевчук Л. Т. Соціальна географія : навч. посібник / Л. Т. Шевчук. — К. : Знання, 2007. — С. 229-268.

38. Щитова Н. А. География образа жизни : основные понятия и стратегия исследования / Н. А. Щитова // Вестник Моск. ун-та. Сер. геогр. — 2005. — № 5. — С. 12-18.

39. Articles in Cultural Geography [Electronic resource]. — Mode of access: http:// geocurrents.info/category/cultural-geography.

40. Country Brand Index [Electronic resource]. — Mode of access: http://www.brandingplaces.com/wp-content/uploads/2013/04/CBI_2012-Final.pdf.

41. European Cultural Parliament [Electronic resource]. — Mode of access: http:// www.kulturparlament.com.

42. Fellmann J. Human Geography : Landscapes of human activities / J. Fellmann, А. Getis, J. Getis ; [10th ed.]. — Boston : McGraw Hill, 2009. — P. 33-61, 156-174.

43. Nation Brands Index [Electronic resource]. — Mode of access: http://www.simonanholt.com/Research/research-introduction.aspx.

44. Pew Research Center [Electronic resource]. — Mode of access: http://www.pewresearch.org.

45. Pred A. Social reproduction and the time-geography of everyday life [Electronic resource] / A Pred. — Mode of access: http://www.jstor.org/discover/10.2307/49 0994?uid=3739232&uid=2129&uid=2&uid=70&uid=4&sid=21102677256503.

Словник термінів

Авраамітичні релігії (авраамічні віровчення) — релігії, які розвинулися на засадах віровчення праотця Авраама (іудаїзм, християнство, іслам).

Акультурація — процес засвоєння окремою особою (групою осіб, етносом), вихованих в одній культурі, елементів іншої культури. В процесі акультурації нову культуру можуть частково приймати / не приймати.

Анімізм — віра в те, що все живе має душу; віра в існування духів, одухотворення сил природи, тварин, рослин і предметів, приписування їм розуму, дієздатності і могутності. Одна з форм первісних вірувань.

Антропологічна географія культури — неголовна галузь географії культури (за І. І. Ровенчаком, 2008), яка формується на перетині географії культури й антропології.

Асиміляція — тип етнічних процесів, за яких сформовані етноси або групи, що відділилися від них, опинившись у середовищі іншого народу, переймають його мову і культуру, зливаються з ним, асоціюють себе з цим народом.

Атеїзм (безвірництво) — світогляд, для якого характерна відсутність віри в існування будь-яких богів, духів, вищих сил тощо. Протилежний термін — теїзм.

Афон (Афонська гора, Автономна Чернеча Держава Святої Гори Афон) — монастирська держава на східному виступі Халкідонського півострова Айон-Орос в Егейському морі. Відомий як держава монахів з VII ст. Доступ на Афон жінкам заборонено.

Бікультурна особистість — особа, яка вільно орієнтується в двох культурах, для якої друга культура стала такою ж, як рідна.

Білінгв — особа, яка володіє двома мовами і почергово (залежно від сформованої мовної ситуації) використовує їх у процесі спілкування.

Білінгвізм (двомовність) — володіння двома мовами.

Буддизм — дхармічне віровчення, найдавніша світова релігія (VI ст. до Р. Х.); зародилася в Давній Індії; сформувалася на ґрунті місцевих національних релігій; відкинула авторитет індійських Вед; передбачає дотримання морального закону як способу визволення душі й досягнення нірвани (стан переходу в абсолютний спокій). Поширений у Східній та Південно- Східній Азії.

Варна — назва великого соціального стану в традиційному індійському суспільстві. Історично сформовані чотири варни: священнослужителі — брахмани, воїни — кшатрії, торговці, фермери — вайшії, слуги, робітники — шудри. Зрідка виділяють п'яту варну — недоторкані. За традицією, більшість сучасних каст в Індії виводять походження від однієї з давніх варн.

Виживання мови — стійкість мови, її вітальність, задіяність у процесах міжособистісного і міжкультурного спілкування. Проблема виживання мови особливо актуальна в період агресії з боку іншої мови (Ф. С. Бацевич, 2007).

Витіснення мови — поступова заміна рідної мови етносу чужою мовою.

Вірність мові — постійне вживання рідної мови у випадках бі- або полілінгвального спілкування.

Вітальність мови — життєздатність, стійкість, виживання мови у несприятливих соціальних умовах або постійних некомфортних умовах спілкування

її носіїв. Залежить від давності писемних традицій, кількості мовців, підтримки держави, конкретної соціополітичної ситуації тощо (Ф. С. Бацевич, 2007).

Всеукраїнська рада церков і релігійних організацій (ВРЦіРО) — представницький міжконфесійний консультативно-дорадчий орган на території України, утворений 1996 р. Мета: об'єднання зусиль церков і релігійних організацій з духовного відродження України, координації міжцерковного діалогу як в Україні, так і за її межами, участі в розробці проектів нормативних актів з питань державно-конфесійних відносин, уживання комплексних заходів добродійного характеру. Рада функціонує на засадах рівності та рівноправ'я, поваги до внутрішніх настанов і традицій усіх чинних у рамках Конституції України релігійних організацій, є незалежною від органів державної влади України, політичних партій, інших громадських формувань та їхніх керівних органів.

Географія культури (геокультура) — одна з самостійних ділянок (галузей) суспільної географії, що досліджує геопросторову (територіальну) організацію сфери культури загалом або її окремих найважливіших форм прояву (підсистем): етнологічних, релігійних та історико-політичних (І. І. Ровенчак, 2008).

Географія культурних інновацій (географія інкультурацій, інкультураційна географія) — неголовна галузь географії культури (за І. І. Ровенчаком, 2008), яка формується в структурі географії культури під впливом нововведень науково-технічного прогресу (інновацій).

Географія повсякденного життя — науковий напрям соціальної географії, який досліджує географію щоденної життєдіяльності особи, групи осіб, етнографічної групи, етносу та вивчає, як повсякденні дії впливають на їхню життєдіяльність, на світ навколо них.

Географія релігії (сакральна географія) — галузева дисципліна соціальної географії (за О. Шаблієм), яка вивчає геопросторову організацію релігійної сфери суспільства. Термін сакральна географія запропонований 1991 р. О. Шаблієм.

Головні (традиційні, сформовані) галузі географії культури — етногеографія культури (етнокультурна географія), географія релігії (сакральна географія), історична географія культури (історико-культурна географія) (І. І. Ровенчак, 2008).

Державна мова — закріплена законодавством мова, уживання якої обов'язкове в органах державного управління, діловодстві, громадських органах та організаціях, на підприємствах, у державних закладах освіти, науки, культури, медицини тощо. Статус державної мови у багатонаціональних державах закріплюють законодавчо, зазвичай, за мовою більшості населення (Франція, Німеччина, Латвія). У деяких країнах статус державних надано двом і більше мовам незалежно від кількості членів мовних меншин (Швейцарія, Бельгія, Фінляндія, Афганістан, Індія). Згідно з рекомендаціями ЮНЕСКО (1953), державна мова — мова, що виконує інтеграційну функцію в рамках конкретної держави в політичній, соціальній та культурній сферах та відіграє роль символу цієї держави. Часто як синонім до поняття «державна мова» вживають «офіційна мова». ЮНЕСКО рекомендує (1953) розмежовувати ці поняття й під офіційною мовою розуміти мову державного управління, законодавства, судочинства.

Діалог культур — взаємодія культур, які контактують між собою у процесах міжкультурної комунікації, що забезпечує взаєморозуміння та духовне взаємозбагачення представників різних національних (етнічних) культурних спільнот.

Домінантна культура — набір цінностей, вірувань, традицій, звичаїв, правил поведінки, яких дотримуються всі члени спільноти (етносу, нації) та якими керуються в повсякденному житті.

Духовна культура — складова культури, яка охоплює мистецтво і філософію; створює особливий світ цінностей, формує і задовольняє наші інтелектуальні й емоційні потреби. Елементи духовної культури: звичаї, норми, цінності, знання, інформація.

Духовне життя етносу — сфера життєдіяльності етносу, яка охоплює особливості світобачення, мислення, свідомості, культури (звичаї, традиції, ціннісні орієнтації, стереотипи).

Духовний код культури — система умовних знаків, соціально-культурних особливостей, у яких відображені моральні цінності й еталони, пов'язані з базовими позиціями культури: добро—зло, погане—добре.

Дхарма — сукупність норм і правил, дотримання яких необхідне для збереження і підтримання загального порядку.

Дхармічні релігії (дхармічні віровчення) — релігії (індуїзм, джайнізм, буддизм, сикхізм), що вкорінені в індійській релігійно-філософській традиції та приймають як базову концепцію кармічної низки перероджень (сансара — плинність усього живого, процес переходу однієї тілесної оболонки в іншу, ланцюг страждань у земному житті, кругообіг народження і смерті, трансміграція душі).

Етнічна група — територіальна частина певного етносу, якій притаманні особливості культури, побуту, мови (діалект, говір), особлива самосвідомість, самоназва.

Етнічна самоназва — ім'я, яким традиційно називає себе певний етнос (нація, народність).

Етнічна територія (етнічна земля) — територія переважного розміщення певного етносу; зазвичай охоплює ареал його історичного формування і компактного розселення, а також змішування з іншими етносами.

Етнічний автостереотип — порівняно стійкі уявлення, судження й оцінки представників певної спільноти (етнографічної групи, етносу, нації) щодо самої себе: переважно це позитивні уявлення, судження з окремими негативними й критичними нотами, які сприймають з гумором (повільність, педантичність, скупість тощо).

Етнічні стереотипи — культурно-побутові стандарти, штампи, навички поведінки, які, передаючись зв'язками між поколіннями в процесі етногенезу та адаптації до довкілля, сформували неповторне обличчя етносів.

Етногенез — процес утворення етнічної спільноти. Складовими етногенезу є антропогенез, культурогенез, у тім числі лінгвогенез, психогенез.

Етногеографія — наукова дисципліна, яка вивчає географію народів (сучасні ареали розселення, їхня кількість, міграції тощо). Розвиваючись на стику географії та етнології, акцентує увагу на вивченні культури та побуту територіальних груп населення (М. Р. Влах, 2005).

Етногеографія культури (етнокультурна географія) — головна галузь географії культури (за І. І. Ровенчаком, 2008), яка найтісніше пов'язана з географією населення та охоплює два блоки етнокультурних досліджень: геокультурне вивчення етносів, геокультурне дослідження етнографічних груп етносів (субетносів).

Етнографічна група — складова частина народу, нащадки колишніх племен, які, утворивши один етнос, зберегли особливості свого традиційного пробуту, матеріальної та духовної культури (гуцули, бойки, лемки та ін.).

Етнографічна зона — історико-культурна, лінгвістична, адміністративно-географічна частина етнічних територій, населення якої виявляє земельну (земляцьку) солідарність, має певні господарсько-культурні особливості (м. Р. Влах, 2005).

Етнографічне районування — поділ території за локальними культурно- побутовими ознаками населення, що зумовлені особливостями його історичного розвитку й заселення, етнокультурними зв'язками з іншими народами.

Етнографічний район — локальна етнографічна територія у складі етнографічної зони, населення якої має місцеві культурно-побутові особливості.

Етнокультурна конвергенція — процес зближення етнічних спільнот як наслідок активних процесів міжкультурного спілкування представників різних етнічних (національних) спільнот, а також впливу соціально-політичних, економічних та інших процесів у суспільстві.

Етнологія — вчення про етногенез, тобто виникнення, розвиток, зникнення народів (етносів), характеристики специфіки світобачення, поведінки в різних народів (етносів). У науковий обіг термін уведений швейцарським ученим А. Шаванном (A. Chavannes «Anthropology and Science General de l'homme», 1788), поширення набув у першій половині XIX ст. завдяки працям В. Едвардса і Ж.-Ж. Ампера.

Етнофобія — упереджене вороже ставлення до представників певного етносу.

Етноцид — знищення культури народу; різновид етнонаціональної політики (політичної поведінки), спрямованої на знищення конкретного народу (етносу). На відміну від геноциду, який досягає тієї самої мети фізичним винищенням людей, належних до етносу, його можуть провадити комплексом заходів, що руйнують системні зв'язки всередині народу, підштовхуючи представників до переходу в іншу етнічну якість. Головна лінія в політиці етноциду — знищення основних ознак етносу (етнічної території, мови, культури, історичної пам'яті, самосвідомості). Найбільше зусиль у політиці етноциду докладають для знищення національних мов (лінгвоцид). Світове співтовариство, міжнародне право й гуманістична мораль рішуче засуджують будь-які прояви етноциду й розглядають його як злочин проти людства.

Європейська хартія реґіональних мов або мов меншин — хартія, метою якої є захист і розвиток історичних реґіональних мов і мов національних меншин у Європі. Схвалена у м. Страсбурґ (Франція) 5 листопада 1992 р. Україна ратифікувала хартію 2003 р. Згідно з положеннями хартії, мовами національних меншин на території України визнано білоруську, болгарську, гагаузьку, грецьку, єврейську, кримськотатарську, молдавську, німецьку, польську, російську, румунську, словацьку, угорську.

Запозичення — процес переміщення різних елементів однієї культури в іншу внаслідок культурних контактів.

Йога — одна зі шкіл філософії індуїзму, згідно з якою, людина може з'єднати свою душу з Богом, досягти найвищого ступеня самопізнання, самозаглиблення, цілковито звільнити власну свідомість від впливу довкілля.

Індекс брендів міст (англ. Anholt-GfK Roper City Brands Index) — показник, розроблений С. Анхольтом (S. Anholt) сумісно з партнерами GfK Roper Public Affairs & Media для оцінки сприйняття людьми міст високорозвинутих країн світу та країн, які відіграють важливу роль у світовому бізнесі, культурі, туризмі. У ході обчислення індексу до уваги беруть шість критеріїв: наявність (presence) — глобальний внесок міста в науку, культуру, управління, міжнародний статус і становище міста, відомість міста в світі; місце (place) — оцінка фізичного сприйняття людьми міста: приємність клімату, чистота довкілля, привабливість будівель і парків; передумови (pre-requisite) — сприйняття людьми головних якостей міста (доступність, розміщення), оцінка стандартів громадської та соціальної інфраструктури (школи, лікарні, транспорт, спортивні споруди); люди (people) — оцінка мешканців міста (привітні, радісні, відкриті) з метою визначення легкості / важкості входження в співтовариство, що відмінне мовно й культурно, оцінка власної безпеки; пульс (pulse) — визначення наявності в місті цікавих речей (дійств, атракцій), за допомогою яких можна безкоштовно провести час, а також як місто цікаво реагує на такі речі (дійства, атракції); потенціал (potential) — заходи освітньої та економічної можливості в площині міста: легкість у пошуку роботи, місце для започаткування бізнесу, для продовження вищої освіти. Індекс розраховують для 50 міст світу: Бостон, Чикаго, Денвер, Лос-Анджелес, Монреаль, Нью-Йорк, Філадельфія, Сіетл, Торонто (Північна Америка); Амстердам, Барселона, Базель, Берлін, Брюссель, Відень, Копенгаґен, Дублін, Единбурґ, Женева, Лондон, Мадрид, Мілан, Париж, Рим, Стокгольм (Західна Європа); Стамбул, Москва, Прага, Варшава (Центральна / Східна Європа); Окленд, Бангкок, Пекін, Гонконґ, Мельбурн, Мумбаї, Сеул, Шанхай, Сінґапур, Сідней, Токіо (Азійсько-Тихоокеанський реґіон); Буенос-Айрес, Мехіко, Ріо-де-Жанейро (Латинська Америка); Каїр, Кейптаун, Доха, Дубаї, Дурбан, Джидда, Йоганнесбурґ (Близький Схід / Африка).

Індекс національних брендів (англ. Anholt-GfK Roper Nation Brands Index) — показник, розроблений С. Анхольтом (S. Anholt) сумісно з партнерами GfK Roper Public Affairs & Media для оцінки іміджу та репутації країни у світі (національного брендингу). Оцінює національний бренд країни за шістьома параметрами (субіндекси): експорт, управління, культура і спадщина; люди, туризм; інвестиції та імміграція. Індекс розраховують для 50 провідних за соціально-економічним розвитком країн світу: Канада, США (Північна Америка); Австрія, Бельгія, Данія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Ісландія, Ірландія, Італія, Нідерланди, Норвеґія, Шотландія, Іспанія, Швеція, Швейцарія, Велика Британія (Західна Європа); Чехія, Естонія, Угорщина, Литва, Польща, Румунія, Росія, Туреччина (Центральна / Східна Європа); Австралія, Китай, Індія, Індонезія, Японія, Малайзія, Нова Зеландія, Сінґапур, Південна Корея, Тайвань, Таїланд (Азійсько-Тихоокеанський реґіон); Аргентина, Бразілія, Чілі, Куба, Еквадор, Мексика, Перу (Латинська Америка); Єгипет, Іран, Ніґерія, Саудівська Аравія, Південна Африка, Об'єднані Арабські Емірати (Близький Схід / Африка).

Індекс обмеження релігійної свободи (англ. Religious Restriction Index) — показник, який характеризує утиски релігійної свободи в державах світу. Методика розрахунку укладена 2007 р. науково-дослідним центром Pew Research Center (м. Вашингтон, США). Оцінює обмеження за двома критеріями: державні обмеження (Government Restrictions Index, GRI); соціальні, військові дії (соціальна нетерпимість, соціальне несприйняття) (Social Hostilities Index, SHI). Чим вищі показники за цими критеріями, тим вищий показник релігійних утисків у державі, і навпаки.

Індекс сили національного бренда (англ. Future Brand Country Brand Index) — показник сили дії національного бренда: відображає знання про країну, переваги країни, бажання відвідати і співпрацювати з країною та її мешканцями. Розроблений 2010 р. рекламною компанією Future Brand; до уваги взято п'ять ключових параметрів: система цінностей, якість життя, умови для бізнесу, спадщина, культура й туризм. Дослідження у 2017 р. охопило 118 держав світу.

Індуїзм (санатана-дхарма) — дхармічне віровчення, стародавня національна релігія, корені якої ведуть до ведичної цивілізації (ІІ тисячоліття — VI—V ст. до Р. Х.), її називають найдавнішою релігією. Поєднує в собі різні вірування і традиції, не має єдиного засновника, ґрунтується на положеннях і вченнях про карму, дхарму, сансару, мокшу, йогу. Індуїзм сповідують понад 1 млрд осіб, переважна більшість прихильників проживає на території Індії та Непалу.

Інкультурація — сприйняття автентичною культурою певних культурних інновацій, які надалі стають органічною та невід'ємною складовою цієї культури (І. І. Ровенчак, 2008); входження етносу, групи осіб, окремої особи, вихованої в одній культурі, в іншу культуру; засвоєння традицій, звичаїв, цінностей, світогляду, комунікативної поведінки, притаманних чужій культурі.

Інститут релігійної свободи (ІРС) — правозахисна громадська організація, основна мета якої — сприяння реалізації права на свободу совісті, віросповідання, переконань та інших суміжних прав людини, захисту моральності у суспільстві, а також збирання, аналізування та поширення інформації про стан законодавства і релігійного життя в Україні та світі. Заснована 2001 р. у Києві (Україна). Має статус неприбуткової організації, функціонує за кошти добровільних пожертв. Співпрацює з Всеукраїнською радою церков і релігійних організацій. Електронна адреса: http://www.irs.in.ua.

Інтернаціоналізація мови — поширення мови за етнічні (національні) межі, і як наслідок — ця мова стає спільною для низки етносів (народів), її можуть використовувати як засіб міжкультурної комунікації (Ф. С. Бацевич, 2007).

Іслам — наймолодша світова релігія. Виникла в VII ст. Засновником ісламу вважають Мухаммеда (570—632). Релігія визнає Аллаха єдиним Богом, проголошує віру в страшний суд і кару й нагороду після смерті. Засади ісламу викладені в Корані. Головні течії ісламу: сунізм, шиїзм. Поширений на Близькому Сході, у Північній Африці, Південно-Східній Азії.

Історико-географічні реґіони — історичні культурно-територіальні єдності, які сьогодні не мають офіційного адміністративно-територіального статусу, але їхня локалізація і територіальні масштаби відомі переважній більшості населення, одиниці недавно минулого адміністративно-територіального устрою (Галичина, Поділля, Буковина) (І. І. Ровенчак, 2008).

Історико-культурні (культурно-історичні) реґіони — території, які з геокультурного погляду поділяють на два типи — історичні реґіони та історико- географічні реґіони (І. І. Ровенчак, 2008).

Історична географія культури (історико-культурна географія) — головна галузь географії культури (за І. І. Ровенчаком, 2008), яка найтісніше пов'язана з історією та досліджує культурно-територіальні єдності, які сформувалися в процесі історичного розвитку під впливом політичних обставин. Цими єдностями є історико-культурні (культурно-історичні) регіони.

Історичні реґіони — культурно-територіальні єдності, які існували в минулому і нині відомі переважно спеціалістам (Переяславщина, Єдисан, Феодоро) (І. І. Ровенчак, 2008).

Іудаїзм (юдаїзм) — національна релігія представників єврейської нації, які проживали й проживають на території сучасної держави Ізраїль та за її межами. Ґрунтується на концепції всюдисущого вічного Творця, чия воля та особливе ставлення до єврейського народу відображені в Торі (п'ять книг у складі християнського Святого Письма — П'ятикнижжя). Іудаїзм заснований відповідно до ТаНаХу (Старого Заповіту) на заповітах Бога праотця Авраама близько 1750 р. до Р. Х. та доповнений заповітами Мойсея близько 1300 р. до Р. Х. Авраамітична релігія.

Карма — всесвітній причино-наслідковий закон, згідно з яким праведні або гріховні дії людини визначають її долю.

Картина світу — сукупність знань, думок, уявлень групи осіб, етносу, нації стосовно реальної або уявної дійсності.

Каста — замкнута група людей, у якій склалися специфічні традиції, норми поведінки, спілкування, стиль життя. Найбільшого розвитку кастова організація суспільства набула в Індії (соціальна система, важливий елемент національної релігії індуїзму), де на її позначення використовують термін джаті.

Компліментарність — взаємна симпатія / антипатія окремих осіб, груп осіб, етносів, націй, яка визначає поділ на «своїх» і «чужих» у міжкультурній комунікації.

Комунікативні бар'єри — перепони, непорозуміння, конфлікти, що виникають у міжособистісному та міжгруповому спілкуванні й визначені соціальними, релігійними, психологічними, лінгвістичними причинами.

Конфуціанство — національна релігія, в основі якої є етично-філософська школа, основа китайського способу життя, засновник якої — Конфуцій (551—479 р. до Р. Х.). Проповідуючи ідеальні стосунки між людьми, у сім'ї та державі (гуманність, почуття обов'язку, повага до старших, любов до людей, скромність, справедливість, стриманість), Конфуцій виступив за чіткий ієрархічний розподіл обов'язків між членами суспільства. Конфуціанство має риси первісних релігій: культ предків, ритуали, жертвоприношення.

Корінний етнос — етнос (народність), який здавна проживає на певній території. Протилежний термін — некорінний етнос.

Ксенофобія — нав'язливий страх стосовно чужинців (іммігрантів, біженців, трудових мігрантів, євреїв, ромів тощо) чи чогось невідомого, чужоземного (культури, мови, релігії, поведінки, манер спілкування, традицій) або ненависть до них. Уперше термін ужито у «Вебстерському словнику» (США, 1841).

Культ предків — одна з ранніх форм релігії (первісне вірування), що полягає в поклонінні душам померлих предків, яким приписують здатність впливати на життя пращурів.

Культура — сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених людством упродовж історії свого розвитку; певний рівень розвитку суспільства; інтегральне поняття, що об'єднує в собі науку, освіту, мистецтво, мораль, уклад життя, світогляд. Розрізняють: матеріальну і духовну культуру; домінантну культуру; рідну та нерідну культуру; світову та національну культуру. Закон України «Про культуру» (редакція 02.10.2018 р.) трактує культуру як сукупність матеріального і духовного надбання певної людської спільноти (етносу, нації), нагромадженого, закріпленого і збагаченого протягом тривалого періоду, що передається від покоління до покоління й охоплює всі види мистецтва, культурну спадщину, культурні цінності, науку, освіту та відображає рівень розвитку цієї спільноти.

Культура інфантилізму (культура інфантильності) — явище, яке простежується в суспільствах високорозвинутих держав світу: полягає у наявності в поведінці та діях дорослих людей фізичних або психічних рис дитячого віку; пояснюють небажанням дорослих людей брати на себе відповідальність. Приклад культури інфантилізму: розширення вікових рамок підліткового віку до 25 років у Великій Британії (2013); зростання частки людей, які не прагнуть позбавлятися соціальної та матеріальної залежності від батьків у США, Західній Європі.

Культурна (мовно-етнічна, лінгвокультурна) адаптація — пристосування представників некорінного етносу до соціального, культурного, мовного, комунікативного середовища території нового проживання.

Культурна антропологія — порівняльне дослідження культурних спільнот або суспільств; вивчення впливу географічних, історичних, соціальних і психологічних чинників на розвиток культури, її характерні риси та специфіку її змін (Ф. С. Бацевич, 2007).

Культурна дистанція — міра близькості / віддаленості культур.

Культурна дифузія — взаємне проникнення культурних рис і контекстів культури з однієї національної лінгвокультурної спільноти в іншу у випадку їхніх взаємозв'язків, зокрема, комунікативних контактів (Ф. С. Бацевич, 2007).

Культурна пам'ять — особлива символічно формалізована і ритуалізована норма фіксації, актуалізації і передачі культурних смислів, яку зберігають у традиціях, втілюють у знаках різної природи — пам'ятниках, пам'ятних датах, церемоніях (Ф. С. Бацевич, 2007).

Культурна спадщина — наслідок культурного спадкування; набуття в процесі життєдіяльності представниками окремих етносів (націй) культурних цінностей, інформації, значущої для цих етносів (націй).

Культурне різноманіття — загальне культурне надбання людства. Згідно з рішеннями ЮНЕСКО («Загальна декларація ЮНЕСКО про культурну різноманітність», 2001), культурне різноманіття світу повинно бути визнане і закріплене в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь, оскільки, будучи джерелом обмінів, новаторства і творчості, воно так само необхідне для людства, як біорізноманіття для живої природи. З метою популяризації ідеї культурного різноманіття 2003 р. ООН оголосила щорічне святкування 21 травня Всесвітнього дня культурного різноманіття в ім'я діалогу та розвитку й запропонувала всім державам-членам, міжурядовим органам, організаціям системи ООН і відповідним неурядовим організаціям інформувати громадськість про цінність і важливість розмаїття культур і, зокрема, сприяти за допомогою освіти та засобів масової інформації усвідомленню позитивної ролі культурного різноманіття.

Культурне середовище — аспекти життя особи (групи осіб, етносу, нації), які впливають на їхню етнічну, культурну ідентифікацію, спосіб життя, мову тощо; сукупність властивих конкретному суспільству культурних цінностей, звичаїв і звичок, які необхідно враховувати під час розробки проекту для того, щоб забезпечити його підтримку з боку населення і суспільної думки країни.

Культурне спадкування — передавання з покоління в покоління культурних цінностей, інформації, значущої для певної культури.

Культурний артефакт — втілення певної культури в конкретний матеріальний продукт, поведінковий чи мовний факт, соціальну структуру, оцінне судження тощо (Ф. С. Бацевич, 2007).

Культурний феномен — загальне поняття, яке стосується вияву всіх типів культурної специфіки життя певного етносу (нації).

Культурний шок — психологічно негативний стан (почуття безсилля, депресія, роздратування, відчай), який є наслідком нерозуміння та несприйняття окремих складових іншої культури або культури загалом.

Культурні ареали — зони територіального поширення певних локальних культурних типів і рис.

Культурні табу — заборона в деяких культурах на вживання окремих слів, зворотів, фразеологізмів (мовні табу), обговорення певних тем спілкування (тематичні табу), обмеження міжособистісних контактів, заборона деяких поведінкових ситуацій (контактні табу).

Культурні установки — історично сформовані й відкладені в соціальній пам'яті етносу ідеали, відповідно до яких конкретний процес чи певне явище кваліфікують як «важливе / неважливе», «добре / погане» тощо.

Культурно-географічна топоніміка (геотопоніміка) — неголовна галузь географії культури (за І. І. Ровенчаком, 2008), яка формується на перетині географії культури й топоніміки. Вона (за Р. Туровським, 2001) передбачає вивчення походження (етимології) топоніма і його динаміки у разі перейменувань; порівняльний аналіз різноманітних топонімів, які використовують для позначення одного й того ж місця, особливо в межах різних культурних груп; визначенням топоніма в дослідницьких цілях.

Культурологія — наука, яка вивчає специфіку розвитку матеріальної та духовної культури цивілізацій, етносів, націй у конкретно-історичному періоді, їхні взаємозв'язки та взаємовпливи.

Лавра — найбільші й найвпливовіші чоловічі монастирі (переважно православні). Лаврою безпосередньо керують намісники в сані архімандрита. У світі налічують 11 лавр: в Україні: Києво-Печерська (статус з 1051 р., УПЦ МП), Почаївська (статус з 1833 р., УПЦ МП), Свято-Успенська Святогорська (статус з 2004 р., УПЦ МП), Свято-Успенська Унівська студійського уставу (статус з 1898 р., УГКЦ); у Росії: Свято-Троїцька Александро-Невська (статус з 1797 р., РПЦ), Троїце-Сергієва (статус з 1744 р., РПЦ); у Грузії: Лавра Давид-Гареджі (заснована VІ ст., ГПЦ); у Греції: Велика Лавра, Афон (заснована 963 р., ГПЦ), Ая-Лавра (заснована 961 р., ГПЦ); Палестинські території: Мар Саба (Лавра Савви Освяченого, заснована 484 р., ЄПЦ); у Польщі: Супрасльський Благовіщенський монастир (заснований 1498 р., відроджено 1958 р., ППЦ).

Людська гідність — сукупність рис, що характеризують позитивні моральні якості, честь, повагу, гонор; усвідомлення людиною своєї громадянської ваги, громадянських обов'язків, самоповага.

Магія — сукупність прийомів і обрядів, які здійснюють з метою впливу надприродним на явища природи, тварин, рослин або людину. Одна з форм первісних вірувань.

Манкурт — особа зі стертою історичною пам'яттю (забула, відреклася від рідної культури, мови, батьківщини).

Маргіналізація — процес відриву особи (групи осіб) від рідного етносу, рідної культури; розрив взаємозв'язків зі своїм народом, його традиціями, культурою, мовою тощо.

Масовий білінгвізм — володіння представниками окремого етносу (нації) двома мовами, причому нерідну мову широко використовують у процесах між- культурної комунікації (англійська мова на глобальному рівні спілкування; німецька — у межах ЄС).

Материнська мова — мова, яку засвоює дитина з моменту народження, спілкуючись у сім'ї.

Матеріальна культура — складова культури, яка охоплює сукупність усіх матеріальних цінностей (будівлі, споруди, шляхи сполучення, технології тощо), тобто штучно створений людиною предметний світ («друга природа»). Вона створює і задає рівень життя суспільства; формує матеріальні запити людей; пропонує засоби їхнього задоволення.

Менталітет (етнічні цінності) — стиль життя суспільної групи, загальна орієнтація певної культури, прийнята в її межах ієрархія цінностей, принципів і постулатів спілкування; система переконань, уявлень і поглядів індивідууму або суспільної групи, відтворення сукупного досвіду попередніх поколінь.

Ментальність — спосіб мислення, загальна духовна налаштованість, установка особи (групи осіб, етносу) до навколишнього світу.

Міжкультурні бар'єри спілкування — комунікативні складнощі, зумовлені відсутністю навиків володіння культурними нормами, прийнятими в конкретній національній, етнічній, релігійній, культурній, мовній спільноті.

Міжкультурні контакти — різноманітні форми зв'язків між носіями різних культур. Наслідок міжкультурних зв'язків: взаємозбагачення культур, білінгвізм (полілінгвізм), формування полікультурної ситуації, культурна асиміляція.

Мікрокультура (субкультура) — сукупність складових матеріальної і духовної культури окремої групи осіб, об'єднаних спільними інтересами, професією, сферою діяльності.

Мовна агресія — насильницьке нав'язування етносу (нації) нерідної мови як засобу комунікації, освіти, науки тощо.

Мокша — звільнення від сансари: циклу народжень, страждань та обмежень цього світу.

Молитва — засіб спілкування вірного з Богом; звернення вірного до Бога, богів, інших надприродних істот, а також канонізований текст цього звернення. Наслідок молитви: відчуття Божої присутності, увага, простота, смирення, терпіння.

Монастир — релігійна громада монахів або монахинь, яка володіє належними їм землями, нерухомістю й утворює окрему самостійну релігійно- господарську одиницю. Релігійним осередком монастиря є монастирський храм. На території України монастирі засновували подвижники-монахи (Манявський скит, 1676), державні діячі (Михайлівський Золотоверхий монастир, 1108), нащадки багатих родів (Загорівський монастир, 1492). У монастирі проживають монахи (монахині) — члени релігійної спільноти, які, відповідно до обітниці (клятви), провадять аскетичний спосіб життя в межах монашої спільноти або відокремлено (самітник, пустельник, відлюдник); послушники — світські особи, що готуються стати монахами (монахинями); паломники (прочани) — мандрівники до святих місць.

Монотеїзм — віровчення про існування єдиного Бога, Творця всього сущого, видимого і невидимого, творіннями якого є всі фізичні та духовні істоти. Монотеїстичні релігії: три авраамітичні релігії: юдаїзм, християнство, іслам; нові релігії, що з'явилися на їхньому ґрунті, — сикхізм, растафаріанство, бабізм, бахаїзм. Ідея єдиного Бога також є в зороастризмі та більшості різновидів індуїзму.

Мультикультуралізм (багатокультурність) — наявність у межах суспільства певної території (регіону, держави) єдності кількох культур; напрям соціальної політики спрямований на підтримку та рівність розвитку всіх етнічних (національних) культур, представники яких проживають у межах території здійснення соціальної політики.

Мультикультурна людина — особистість, яка оволоділа кількома культурами й легко пристосовується до різних культурних ситуацій.

Насильницький білінгвізм — примус представників окремого етносу (нації) до вивчення та використання в процесі спілкування чужої (нерідної) мови.

Національна гідність — моральна самооцінка етносу.

Національна гордість — складне соціально-психологічне явище, яке охоплює національну гідність, усвідомлення історичного внеску свого етносу, гордість національно-культурними цінностями (перш за все рідною мовою).

Національна психологія — традиційні особливості психічної діяльності представників певного етносу (нації), які передаються від покоління до покоління. Виявляються в духовній культурі, звичаях, традиціях, віруваннях, мові тощо.

Національна специфіка (етнічна специфіка) — особливості, характерні риси нації (етносу), які склалися внаслідок самобутнього розвитку, творчості, комунікації тощо.

Національна традиція (етнічна традиція) — стандартизовані для певного етносу (нації) форми поведінки, які застосовують у всіх сферах життя.

Національний (етнічний) етикет — набір правил, який визначає поведінку людей, що належать до конкретної національної (етнічної) спільноти.

Національний брендинг — галузь знань і практичної діяльності, спрямована на дослідження, аналіз та коригування репутації країни; процес формування й просування на світовому ринку бренда країни. Британський політичний консультант С. Ангольт (S. Anholt) першим звернув увагу на системне дослідження національного брендингу (1996); співавтор методики обчислення Індексу національних брендів та Індексу брендів міст.

Національний статус (етнічний статус) — місце етносу (нації) в системі міжетнічних (міжнаціональних) стосунків. Він визначений як об'єктивними чинниками (участь в управлінні державою, рівень доходів представників етносу (нації), рівень освіти тощо), так і суб'єктивними (самооцінка та оцінка іншими етносами (націями)).

Національний стереотип (етнічний стереотип) — порівняно стійкі, схематизовані уявлення, судження, емоційно забарвлені оцінки щодо моральних, розумових, фізичних тощо рис, характерних для представників різних етнічних (національних) спільнот.

Національний характер (етнічний характер) — цілісна структура, яка характеризує особливості психіки, що сформувалися історично і відрізняють один етнос (націю) від іншого.

Національні релігії — релігійні системи, сформовані консолідованими етносами, націями; їхніми послідовниками є представники конкретних етносів, націй. Характерні ознаки національних релігій: спільноти, що сповідують національні релігії, є більш високоорганізованими порівняно з прихильниками первісних вірувань; територія поширення достатньо велика і часто виходить за межі етнічної (національної) території проживання прихильників релігії; достатньо велика кількість прихильників; добре розвинута культова інфраструктура. Характерна ознака національних релігій: носієм релігії може бути винятково особа, яка народилася від представників конкретного етносу або нації (іудаїзм, синтоїзм), ознак представника національної релігії, переважно, не можна набути у процесі життєдіяльності. Національні релігії: іудаїзм, індуїзм, сикхізм, конфуціанство, даосизм, синтоїзм.

Національні упередження (етнічні упередження) — необґрунтоване негативне ставлення до інших етносів (націй), яке не змінюється навіть за наявності переконливих свідчень того, що це судження помилкове.

Неголовні (перспективні; такі, що формуються) галузі географії культури — культурно-географічна топоніміка (геотопоніміка), антропологічна географія культури, географія культурних інновацій (географія інкультурацій, інкультураційна географія) (І. І. Ровенчак, 2008).

Некорінний етнос — етнос (народність), який проживає на певній території внаслідок міграції і для якого теперішня територія проживання не є споконвічною. Протилежний термін — корінний етнос.

Некрогеографія — географічні дослідження некрополів (поховань) (І. І. Ровенчак, 2008).

Нерідна культура (чужа культура) — культура, у межах якої не відбувається соціалізації особистості, якою особа чи група осіб не володіє або володіє недостатньо.

Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури ((ЮНЕСКО) англ. United Nations Educational, Scientific and Cultural Organization (UNESCO)) — міжнародна організація, спеціалізована установа ООН, яка займається питаннями освіти, науки, культури, сприяє ліквідації неписьменності, розвиткові національної культури, охороні пам'яток культури тощо.

Паломництво (проща) — мандрування людей до святих місць (християн — до Києва, Рима, Єрусалима; мусульман — до Мекки, Медини, Єрусалима, іудеїв — до Єрусалима). Термін походить від звичаю прочан привозити з Єрусалима пальмову гілку.

Патріотизм — суспільний і моральний принцип, що характеризує ставлення осіб до своєї країни; любов до рідної землі, батьківщини, відданість своєму етносу (нації), любов до рідної мови, культури.

Первинний мікротопонімічний ареал (ПМТА) — територія, де топоніми мають порівняно стабільного творця — жителів певного населеного пункту, які постійно користуються мікротопонімами у виробничо-суспільній діяльності, побуті тощо. ПМТА окреслений межами землеволодінь одного або декількох близьких поселень (О. І. Шаблій, 1969).

Первісні вірування (проторелігійність, місцеві традиційні вірування і культи) — релігії, які поширені в межах первісного або родоплемінного устроїв людства. Характерні ознаки: низький соціально-економічний розвиток спільнот, у межах яких поширені первісні вірування; локальний, замкнений простір життєдіяльності спільнот поширення; невелика кількість прихильників; давня історія зародження; слабка організація інфраструктури культу. Первісні вірування: тотемізм, культ предків, фетишизм, магія, анімізм, шаманізм.

Поліетнічність — наявність у межах однієї держави кількох етносів.

Політеїзм — віра в багатьох богів. Характерний для всіх первісних релігій (анімізм, фетишизм, тотемізм, культ предків).

Престиж культури — становище культури в межах цілісної ієрархії суспільства. Прямо не залежить від політичного, економічного стану етносу — носія культури. Рівень підтримки культури залежить від економічного і політичного стану держави.

Природний білінгвізм — засвоєння другої (чужої) мови у процесі безпосереднього (живого) спілкування з носіями цієї мови.

Реґіональна мова (мовна меншина) — мова, яку традиційно використовують на визначеній території держави громадяни держави, що утворюють групу, меншу порівняно з рештою населення держави, та яка відмінна від офіційної мови держави, за винятком діалектів офіційної мови держави або мов мігрантів («Європейська хартія регіональних мов або мов меншин», 1992).

Релігійна громада — первинна організаційно-структурна одиниця в системі релігійних організацій, яка об'єднує вірних одного напряму для організації їхнього сакрального життя; місцева релігійна організація вірних громадян одного й того ж культу, віросповідання, напряму, які добровільно об'єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб (Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації», 31.01.2019 р.).

Релігійна організація — релігійна громада, центр, монастир, релігійне братство, місіонерське товариство (місія), духовний навчальний заклад, а також об'єднання, що складається з зазначених вище релігійних організацій; їх представляють центри (управління); діють на підставі статутів (Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації», 31.01.2019 р.).

Релігійна свідомість — сукупність образів, уявлень, почуттів та переживань, що мають предметом священне, вище та істинне буття та є такими, що спрямовані до означених предметів.

Релігійне районування — науково обґрунтований поділ території дослідження на релігійні райони. Релігійне районування України обґрунтовано та розроблено О. Шаблієм і Л. Шевчук (1999); виділено чотири релігійні райони: Західний, Центральний, Східний, Південний.

Релігійний культ — система релігійних дій, предметів і символів, апробованих у релігійній практиці впродовж певного часу та змінюваних за потребою. Релігійний культ пов'язаний з релігійними уявленнями вірних і спрямований на задоволення їхніх релігійних потреб.

Релігійний район — значна частина території, що об'єднує кілька адміністративних одиниць (областей, регіонів тощо), у межах яких простежується своєрідна територіальна організація релігії: подібна сакральна інтенсивність життя, близькі за значенням показники кількості релігійних громад на певну кількість населення, кількість жителів на одну релігійну громаду, кількість конфесій на певну кількість населення, певний рівень забезпечення культовими об'єктами, наявність притаманної цій території духовної та адміністративної ієрархії тощо (Л. Т. Шевчук, 1999).

Релігійно-інформаційна служба України (РІСУ) — аналітичний проект Інституту релігії та суспільства Українського католицького університету (з 2001 р.). Виконує: моніторинг релігійної ситуації на території України, моніторинг релігійної свободи, міжрелігійної толерантності; організовує конференції, круглі столи з проблем релігії; досліджує та популяризує сакральну культуру, іконопис, сакральну музику тощо. Електронна адреса: http://risu.org. ua.

Релігія — сукупність духовних уявлень, що ґрунтуються на вірі в існування Бога або богів, у надприродні сили, а також відповідна поведінка та специфічні дії людини (культ). Релігія охоплює: сукупність звичаїв, обрядів, правил життя і поведінки людей. Релігії класифікують: 1) за відношенням до віри в Бога (монотеїстичні, політеїстичні, атеїстичні); 2) за походженням та світоглядними підвалинами (авраамітичні, дгармічні); 3) за інтегральним показником: час виникнення, територіальне поширення (первісні вірування, національні релігії, світові релігії, нові релігійні рухи).

Рідна культура — культура, якою особа володіє від моменту народження.

Рідна мова — мова нації, мова предків, що пов'язує особу з її етносом, попередніми поколіннями, їхнім духовним світом.

Сакральний — внутрішній, священний, святий, потаємний, духовний, особливий світ людини, групи людей, суспільства, у якому основним у житті є взаємозв'язок, спілкування з Богом, Вищим Розумом тощо.

Світова культура — безліч самобутніх культур, які перебувають у діалозі та взаємодії одна з одною, доповнюють одна одну.

Світова мова — мова, що має такі ознаки: глобальність поширення та використання; вживання як робочої мови в органах ООН; виконання важливих суспільних комунікативних функцій. Світові мови (2013): англійська, французька, іспанська, арабська, російська, китайська.

Світова спадщина ЮНЕСКО — видатні культурні та природні цінності, що становлять надбання всього людства. Ці цінності перелічені в списку ЮНЕСКО. Головна мета списку — зробити відомими і захистити об'єкти, які є унікальними. Станом на початок 2017 р. у списку було 1073 об'єкти (832 культурних, 206 природних, 35 змішаних).

Світові релігії — релігії, які на початок ХХІ ст. мають найбільшу кількість вірних, значне територіальне охоплення, яке не залежить від національних чи етнічних меж, чітко сформовану релігійну інфраструктуру, а осередки релігійного життя є практично в усіх державах світу. Світові релігії: християнство, буддизм, іслам.

Секуляризація — процес, результатом якого є відмежування всіх секторів суспільства, культури від релігійного впливу. Сутність секуляризації: поділ людського буття на дві сфери — світську і релігійну, що не перетинаються одна з одною.

Сикхізм — дхармічне віровчення, національна релігія, заснована на території північно-західної частини півострова Індостан — Пенджабі — духовним учителем Нанаком (1469-1539). Поєднує ідеї індуїзму (концепція карми і переродження, відкидають кастову систему) та ісламу (Бог єдиний, духовного визволення можна досягнути угамуванням власного еґо). Поширений на території Індії, Шрі-Ланки.

Синтоїзм — національна релігія мешканців Японії, за основу якої взято анімістичні, фетишистичні, тотемістичні вірування. Це гедоністична релігія, яка розглядає людську природу як апріорно добру. Головне кредо релігії: жити зараз, а не готувати себе до загробного життя.

Стійкість культури — властивість культури виживати у різних несприятливих умовах розвитку, функціонування, впливу інших культур, соціальної політики тощо.

Суспільний стан — великі угруповання людей, що умовно об'єднані економічним, соціальним, правовим становищем у соціальній ієрархії (соціальній структурі) суспільства.

Табу — 1) заборона, що-небудь заборонене; 2) релігійна заборона на використання певних предметів, дій, порушення якої передбачає покарання (надприродними силами, світськими засобами).

Теїзм — релігійне, філософське вчення, яке вважає Бога абсолютною нескінченною особистістю, яка створила світ, його підтримує, ним керує, стоїть над світом і людиною. Протилежний термін — атеїзм.

Тип культури — найзагальніша класифікація культури, за основу якої взято одну чи кілька теоретично сформульованих ознак.

Толерантність — терпимість, ставлення з розумінням до представників інших культур (міжкультурна толерантність), релігій (релігійна толерантність), етносів, націй (національна толерантність).

Топоніміка — наука, яка вивчає географічні назви, їхнє походження, смислове значення, розвиток, сучасний стан, написання, вимову. Розвинулася на перетині трьох наук: географії, історії, лінгвістики.

Тотемізм — віра у містичний зв'язок, «кровну» спорідненість певного роду, племені з певним видом тварин / рослин (тотем — предмет або істота, яку вважають засновником племені). Одна з форм первісних вірувань.

Трансформація особистості міжкультурна — суттєва зміна світогляду, рівнів мовної, культурної і комунікативної компетенції особистості під впливом глибокого ознайомлення з іншою культурою, участі в міжкультурній комунікації з використанням нового культурного та комунікативного досвіду (Ф. С. Бацевич, 2007).

Універсум культури — сукупність усіх феноменів («предметів культури», прецедентних текстів, прецедентних імен, прецедентних фактів тощо), характерних для певної культури.

Фетишизм — сліпе поклоніння чому-небудь, підроблення; одна з форм первісних вірувань, за основу якої взято поклоніння предметам неживої природи, які наділені, за уявою вірних, надприродними властивостями (фетиш).

Хадж — паломництво в ісламі, пов'язане з відвідуванням Мекки (Мечеть Аль-Харам, Каабс) та її околиць (гора Арафат, долина Міна) і Медини (гора Мухаммеда). Уважають, що хадж повинен здійснити кожний спроможний на це мусульманин хоча б один раз за життя.

Хасидизм — містичне відгалуження іудаїзму, що виникло на території України в першій половині XVIII ст. як опозиція до догматично-обрядового формалізму. На території м. Умань (Україна) є могила засновника братславського хасидизму — Раббі Нахмана (Ребе Нахман), до якої щороку на хасидський Новий рік (Рош Гашана) приїжджають паломники (Ізраїль, США) у кількості від 20 тис. осіб.

Християнство — найбільша світова релігія, яка виникла в І ст. на території сучасної Палестини. В основі релігії є віра в Ісуса Христа як втілення і прояв Бога заради спасіння всього людства. Священна книга християн — Біблія. У християнстві існують три основні напрями: католицизм (Західна Християнська Церква) та православ'я (Східна Християнська Церква) сформувалися внаслідок розколу Християнської Церкви 1054 р., протестантизм виокремився 1517 р. У ХХ ст. почався рух на зближення Християнських церков екуменізм (створення Всесвітньої ради церков (1948); взаємне скасування анафем (1965) Патріархом Константинопольським Афінагором I і Папою Римським Павлом VI, накладених 1054 р.). Християнство поширене в Європі, Африці на південь від Сахари, Америці, Австралії.

Церква — культова споруда в християн, у якій відбуваються релігійні богослужіння.

Шаманізм — віра в можливість окремих людей з винятковими здібностями спілкуватися з духами, отримувати від них необхідну інформацію, використовувати силу духів у конкретних цілях тощо. Поширений на території Сибіру, Центральної Азії, Північної Америки, Індонезії, Океанії. Одна з форм первісних вірувань.

Штучний білінгвізм — засвоєння другої (чужої) мови у процесі її вивчення дидактично (школа, вищий навчальний заклад, мовні курси).

Язичництво — будь-яка традиційна релігія певного народу, відмінна від сучасних глобальних релігій.

Pew Research Center — науково-дослідний, мозковий центр США (м. Вашингтон), який працює у сфері дослідження внутрішньодержавних (США) та світових проблем соціальної політики, громадської думки, демографічних тенденцій. Заснований 1990 р. Д. Келлерманом (D. Kellermann). Фінансований благодійним фондом The Pew Charitable Trusts та грантами фундації William and Flora Hewlett Foundation. Моніторить громадську думку в усьому світі з ключових проблем людства для формування загальної думки про ставлення в світі (окремих регіонах, державах) до цих ключових проблем. Реалізує сім проектів (2017): свобода релігії та суспільне життя; глобальні відношення; Інтернет і американське життя; латиноамериканські дослідження; дослідження для людей і преси; соціальні й демографічні тенденції; видатні досягнення в галузі журналістики. Під егідою організації 2007 р. укладено та розраховано індекс обмеження релігійної свободи. Електронна адреса: http://www.pewresearch.org.

Завдання та вправи для самостійної роботи

1. Прочитайте параграф 4.5 «Територіальна організація релігій» навчального посібника Л. Шевчук «Сакральна географія» [36, с. 139-145]. На яких особливостях територіальної організації релігійної сфери наголошує автор? Як ці особливості впливають на виокремлення на території України релігійних районів?

2. Ознайомтеся з аналітичною доповіддю, підготовленою фахівцями Центру Разумкова «Церковно-релігійна ситуація і державно- конфесійні відносини в Україні» [33]. Які загрози для національної безпеки держави мала подальша зміна церковно-релігійної ситуації на території України?

3. Проаналізуйте розвиток релігійної мережі в Україні (додаток Д.3). Виокремте реґіони найбільшого зосередження монастирів, найактивнішого розвитку мережі недільних шкіл.

4. Використовуючи дані «Індекс обмеження релігійної свободи в світі» [44], виокремте п'ятірку держав світу з найбільшими обмеженнями релігійної свободи з боку: а) держави; б) громадськості (соціальне несприйняття). Оцініть рівень релігійної свободи в глобальних державах (США, Китай, Росія, Німеччина, Велика Британія, Франція, Індія, Бразілія, Іран, Південна Африка, Австралія, Японія).

5. Опрацюйте тему 5 «Місце і роль культури у життєдіяльності суспільства» розділу XVIII «Географія культури» підручник О. Топчієва «Основи суспільної географії» [31, с. 492—498]. Чому культуру називають «якісною характеристикою суспільства»?

6. Ознайомтеся з підходом проф. І. Ровенчака до структурування географії культури [25, с. 119]. Які галузі географії культури автор зачислює до основних, а які — до неосновних і чому?

7. Перегляньте параграф 3.5.4 «Інкультураційна географія» монографії І. Ровенчака «Географія культури: проблеми теорії, методології та методики дослідження» [25, с. 166 — 173]. Які проблеми розкриває нова наука у сфері соціальної географії?

8. Ознайомтеся з індексом національних брендів [43]. Яка роль субіндексів культура і населення у формуванні інтегрального індексу національних брендів?

9. Перегляньте перелік об'єктів світової спадщини ЮНЕСКО в Україні (додаток Д.6). Які культурні, природні, змішані об'єкти України доцільно включити до об'єктів світової спадщини?

10. Проаналізуйте повсякденне життя мешканців Вашого регіону проживання. Які його характерні риси? Які позитивні / негативні зміни у повсякденному житті відбулися за останні десять років? Чим зумовлені ці зміни? Як вони впливають на збереження самоідентичності мешканців краю?

Питання для самоперевірки

1. Розкрийте сутність поняття «географія релігії».

2. Поясніть відмінність між поняттями «географія релігії» та «сакральна географія».

3. Назвіть об'єкт вивчення географії культури.

4. Розкрийте особливості розвитку географії повсякденного життя в Україні.

5. Поясніть особливості релігійної ситуації в розрізі окремих реґіонів України.

6. Перелічіть та схарактеризуйте релігійні райони України (за О. Шаблієм, Л. Шевчук).

7. Перелічіть етнографічні райони України.

8. Схарактеризуйте етнографічні райони України.

9. Розкрийте сутність тенденції мультикультуралізму в українському соціумі.

10. Обґрунтуйте позитивні / негативні сторони процесу секуляризації у світі та в Україні?