Відповіді до підручника Хімія 8 клас - Григорович О.В. 2016-2020

Тема ІV. Основні класи неорганічних сполук
28. Класи неорганічних сполук
Контрольні запитання

1. Оксидами називають бінарні сполуки за участі Оксигену: Р2O5, СO2 СrO Сu2O.

2. Загальна формула оксидів — ЕxОy

3. Кислотні оксиди — це оксиди, неметалічних елементів та оксиди металічних елементів зі ступенем окиснення, більшим ніж +3, наприклад: SO3, СO2, NO2, СrO3, Мn2O7 тощо.

Основні оксиди — це оксиди металічних елементів зі ступенем окиснення, не більшим ніж +3, наприклад: СаО, Na2O, MgO, BaO, FeO тощо.

4. Несолетворні оксиди — це оксиди, яким не відповідає ані кислота, ані основа. До них належать: NO, N20O, CO, SiO.

5. Кислоти — це сполуки, що складаються з йонів Гідрогену, які можна замінити йонами металічних елементів, та кислотного залишку. Структуру, яка залишиться після відривання від молекули кислоти одного або кількох катіонів Гідрогену, називають кислотним залишком.

6. Кислоти класифікують за двома ознаками: за вмістом Оксигену та за основністю. За вмістом Оксигену кислоти бувають Оксигеновмісні (HNO3, H2SO4, Н3РO4) та безоксигенові (НСl, H2S, HF).

За вмістом Гідрогену кислоти бувають однооснбвні (НСl, HNO3), двохосновні (H2S, H2SO4) та трьохосновні (Н3РO4).

7. Основи — це сполуки, що складаються з йонів металічного елемента й одного або декількох гідроксид-іонів ОН». Розчинні основи називають лугами.

8. Солі — це сполуки, що складаються з йонів металічних елементів і кислотних залишків.

9. Солями (а).

10. Кислотами (б).

11. Оксидами (г).

12. Солі утворені йонами металічних елементів і кислотними залишками (а).

13. Гідрогену (б).





Перша публікація: 01/01/2016-2020

Останнє оновлення: 31/12/2023

Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.

Що було опрацьовано:

  • усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
  • редакційне упорядкування змісту;
  • уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
  • перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.

Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.