Економічний енциклопедичний словник - Мочерний С.В. 1995

Суспільний характер праці

Суспільний характер праці — праця в умовах суспільного поділу праці, що постійно розвивається, за якої для виготовлення кінцевого продукту з метою задоволення колективних і суспільних потреб необхідно залучати дедалі більше праці окремих товаровиробників (передусім у сфері безпосереднього виробництва). На попередніх етапах еволюції товарного виробництва приватний характер праці товаровиробника отримував своє суспільне визнання лише на ринку — коли споживач купував створений ним продукт. За сучасних умов один з важливих принципів організації ринку в розвинених країнах світу полягає в тому, що потенційний виробник (підприємство, фірма, компанія), перш ніж почати виготовляти товар, знаходить покупця, попередньо укладає з ним письмову або усну угоду, контракт, в яких обумовлюються якість товарів, ціни, терміни поставок, платежі тощо. Великі компанії, використовуючи найновішу техніку, також вивчають попит на продукцію, його структуру й динаміку. На світовий ринок на основі попередніх домовленостей між виробниками і споживачами надходить майже 70% усіх товарів. Це означає, що суспільний характер праці, втіленої в товарі, виявляється вже на передвиробничій стадії, у процесі попередньої калькуляції окремих вартісних показників виробів, обсяг яких встановлюється попередньо, а приватний характер праці при цьому дедалі більше долається, конкретна праця заздалегідь значною мірою стає суспільною. Цьому сприяє укладання величезної кількості контрактів між державою і товаровиробниками при виконанні ними державних замовлень — створюється гарантований державний попит на продукцію. У сфері техніко-економічних відносин внаслідок еволюції товарного виробництва (див. Товарне виробництво), відбувається, по-перше, кооперація між тисячами і десятками тисяч видів конкретної праці для виробництва товару, розміщення філіалів корпорацій в різних куточках країни (завдяки розвиненій системі транспорту). По-друге, за умов інтернаціонального поділу праці вартість виражає техніко-економічні відносини (спеціалізації, кооперування тощо) не лише між підприємствами (а відповідно й працівниками) окремої країни, а й між компаніями (отже, і виробничим персоналом) багатьох країн. Водночас ускладнюються організаційно-економічні відносини.