Економічний енциклопедичний словник - Мочерний С.В. 1995

Суспільний спосіб виробництва

Суспільний спосіб виробництва — діалектична взаємодія (взаємозумовленість тощо) продуктивних сил і відносин економічної власності, внаслідок якої продуктивні сили поступово переростають межі окремих типів і форм власності, видозмінюють їх і зазнають водночас активного зворотного впливу. Їх взаємодія характеризується особливостями взаємодії форми і змісту (див. Форма і зміст в економічному дослідженні). Сутність С.с.в. розкривається в законах його розвитку, оскільки вона є комплексом необхідних, постійних і глибоких зв'язків і відносин, що визначають особливості розвитку цієї системи. Законом розвитку С.с.в. є закон відповідності виробничих відносин (відносин економічної власності) рівню, характеру та структурі розвитку продуктивних сил, закон єдності праці і власності та ін. (див. Закон адекватності виробничих відносин рівню й характеру продуктивних сил). Рівень розвитку сучасних продуктивних сил характеризується якістю робочої сили, ступенем прогресу основних рис людини-працівника і людини-власника, технічною оснащеністю (а за сучасних умов — рівнем розвитку інформаційних технологій), ступенем оволодіння силами природи (зокрема ядерною, термоядерною енергією), рівнем розвитку наукомістких галузей, упровадженням найсучасніших форм і методів організації виробництва, ступенем розповсюдженості нових конструкційних, багатокомпозитних надчистих, надтвердих матеріалів, поширенням принципово нових технологій (мембранних, плазмових та ін.). Узагальнений показник сучасного рівня розвитку продуктивних сил — стан розвитку технологічного способу виробництва, що базується на автоматизованій праці й витісненні ним технологічного способу виробництва, заснованого на машинній і ручній праці. Характер розвитку продуктивних сил — спосіб, у який люди використовують свої продуктивні сили, їх окремі елементи (див. Продуктивні сили). Внаслідок цього, розширюються межі сукупного працівника спочатку в масштабах окремих національних країн, а відтак — окремих регіонів світового господарства. Загалом С.с.в. — суперечлива єдність відносин економічної власності та продуктивних сил і соціально-економічна форма поєднання безпосередніх виробників із засобами виробництва. У такому розумінні С.с.в. значною мірою синонімічне категорії «економічний устрій держави». В межах продуктивних сил найузагальненішою характеристикою їх структури є взаємодія між людиною і природою, яка означає водночас привласнення предметів природи через процес праці, а отже, відображає в динаміці відносини економічної власності щодо речового змісту сфери безпосереднього виробництва. Суспільною формою відносин економічної власності в цій сфері є відносини між людьми, передусім між власниками засобів виробництва і найманими працівниками, з приводу привласнення результатів праці, насамперед необхідного і додаткового продуктів. З огляду на це у з'ясуванні сутності закону відповідності відносин економічної власності рівню, характеру та структурі продуктивних сил, а також закону єдності праці і власності важливо зіставляти процес привласнення під час взаємодії людини з природою, а отже, потреби та інтереси людини-працівника і відносини між людьми з приводу привласнення результатів праці, тобто потреби й інтереси людини-власника. Визначальним аспектом привласнення для з'ясування типу суспільного способу виробництва є суспільний аспект, в якому відображаються соціально-економічний характер поєднання працівників із засобами виробництва, інтереси та потреби людини-власника, а отже, тип власності на засоби виробництва і робочу силу. У процесі еволюції людського суспільства існували первіснообщинний, рабовласницький, феодальний, капіталістичний С.с.в., в розвинених країнах світу відбувається формування досконалішого, сутнісно нового С.с.в. Основний економічний закон первіснообщинного ладу — необхідність спільними силами добувати засоби існування для виживання общини. Цей закон поєднував у певну цілісність закон єдності праці та власності, а також закон адекватності відносин економічної власності рівню і характеру розвитку продуктивних сил. За рабовласницького ладу діяли такі основні закони: закон виробництва і привласнення додаткового продукту з метою паразитичного споживання через позаекономічний (фізичний) примус до праці рабів та економічний примус вільних хліборобів, що свідчило про наростання антагонізму між двома сторонами С.с.в., між працею і власністю. Основним економічним законом феодального способу виробництва є виробництво додаткового прибутку у формі відробіткової та грошової ренти на основі позаекономічного примусу до праці та його привласнення феодалами. Капіталістичний спосіб виробництва виник на початку XVI ст. в окремих розвинених на той час країнах світу і домінує сьогодні приблизно у 80 розвинених країнах. У його межах з середини 60-х XX ст. почав формуватися вищий, досконаліший С.с.в. В 90-х на рейки капіталістичного способу виробництва стала й Україна (див. Капіталістичний спосіб виробництва). Кожний наступний С.с.в. був складнішим за попередній. Виявом цього в межах капіталізму є те, що С.с.в. охоплює у своєму розвитку дві стадії, а в межах вищої стадії виділяють певні ступені, функціонують різні моделі (див. Еволюція капіталістичної власності; Економічна система). С.с.в. детермінує розвиток інших підсистем економічної системи і водночас зазнає від них активного зворотнього впливу, насамперед впливу господарського механізму.