Економічний енциклопедичний словник - Мочерний С.В. 1995


Закони розвитку людини

Закони розвитку людини — внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між потребами та інтересами людини, з одного боку, й їх задоволенням у процесі створення матеріальних і нематеріальних благ та їх споживання, з іншого, внаслідок яких (зв'язків) упродовж існування людської цивілізації в соціально-біо- логічній сутності людини поступово відносно посилюється соціальна сторона і формується всебічно розвинена особистість, соціальна людина. В межах цього глобального соціологічного закону можна виокремити закон зростання потреб (див. Закон зростання потреб), закони розвитку людини економічної (див. Закони розвитку людини економічної), закони розвитку людини соціальної (див. Закони розвитку людини соціальної) та ін. Водночас З.р.л. зазнають істотної модифікації в межах окремих суспільно-економічних формацій і діють лише стосовно окремих класів. Так, за рабовласницького ладу розвиток класу рабовласників відбувається внаслідок деградації класу рабів; у феодальному суспільстві клас феодалів розвивається внаслідок зубожіння селян-кріпаків; за умов капіталізму — клас капіталістів розвивається внаслідок жорсткої експлуатації найманих працівників, що найбільшою мірою властиво для нижчої стадії цього способу виробництва. Ця залежність значною мірою була виражена в обґрунтованому К.Марксом всезагальному законі капіталістичного нагромадження (див. Загальний закон капіталістичного нагромадження). Лише в останні ЗО років XX ст. і на початку XXI ст. ця залежність між розвитком класу капіталістів за рахунок найманих працівників у деяких розвинених країнах світу, передусім у Швеції, значно послаблюється. Така залежність повністю відімре лише за умови побудови народної економіки та розвитку справді соціалістичного способу виробництва.





Перша публікація: 01/01/1995

Останнє оновлення: 30/12/2023

Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.

Що було опрацьовано:

  • усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
  • редакційне упорядкування змісту;
  • уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
  • перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.

Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.