Економічний енциклопедичний словник - Мочерний С.В. 1995


Закон суспільного поділу праці

Закон суспільного поділу праці — закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між розвитком продуктивних сил і об'єктивно неминучим поглибленням процесу поділу праці в різних формах, зокрема спеціалізації виробництва й праці, та зростанням на цій основі продуктивності праці. Спеціалізація виробництва супроводжується підвищенням ступеня його однорідності, удосконаленням засобів і предметів праці, підвищення рівня механізації та автоматизації основних фондів, удосконаленням організації виробництва і праці. З.с.п.п. виявляється у трьох основних формах: загальній (поділ суспільного виробництва на окремі сфери, роди), частковій (поділ сфер і родів на окремі галузі й види виробництва) та одиничній (поділ праці всередині окремого підприємства на цехи, бригади, професії тощо). Зв'язок між розвитком продуктивних сил, суспільним поділом праці та зростанням її продуктивності виявляється передусім в частковій та одиничній формах. Своєю чергою, зростання продуктивності праці в цих формах — матеріальна основа появи нових великих суспільних поділів праці. Таким, зокрема, є четвертий великий суспільний поділ праці — відокремлення сфери нематеріального виробництва від сфери матеріального, яке відбулося в розвинених країнах світу (див. Суспільний поділ праці). В цих країнах активно формуються умови для наступних великих суспільних поділів праці, зокрема відокремлення інформаційної сфери від сфер матеріального та нематеріального виробництва, виокремлення управлінської праці в обох сферах наукової діяльності (кількість працівників у розвинених країнах світу з часу розгортання НТР подвоювалася кожні 10 років) та ін. Найповніше З.с.п.п. діє у формі одиничного поділу праці.





Перша публікація: 01/01/1995

Останнє оновлення: 30/12/2023

Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.

Що було опрацьовано:

  • усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
  • редакційне упорядкування змісту;
  • уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
  • перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.

Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.