Українознавство: навчальний посібник - Михайличенко Олег 2021
Головні релігійні (церковні) свята українців
Церковні свята — дні, визначені церквою для богослужбового шанування подій з життя Христа, Богородиці та святих.
Найбільші свята звуться також празниками — від церковно-словянського слова «празний» (день, вільний від будь-якої роботи), коли віряни зобов'язані утримуватися від повскденних робіт і присвящати день молитвам. На кожне свято Церква має окремий сценарій служби, який описаний у книзі — Типікон.1
На Русі від часів її хрещення вживалися різні типікони (типики). Рукописні Типікони мають назву Устав або «Око церковноє». Повний Типік «Устав Церковного П#нія» появився у 1780 р. Типікон періодично редагується керівництвом церкви з метою поліпшення здійснення богослужінь, уточнює та збирає в одне всі можливі їхні комбінації і подає точні вказівки, як у тому чи іншому випадку «уставно» та зразково відправляти те чи інше богослужіння. Типікон поділяється на три частини.
Перша частина містить загальні вказівки про порядок молитвослів'їв і священнодійств на службах громадського богослужіння, про поведінку людей, що моляться, про спосіб життя ченців.
Друга частина містить особливі вказівки проведення молитв і священних дійств і на їхній порядок при богослужінні.
Третя частина містить загальні вказівки на деякі короткі пісноспіви, викладає текст пісноспівів.
Найважливіші церковні свята в Україні — це Дванадесяті свята — дванадцять найважливіших свят після Пасхи, присвячених подіям земного життя Ісуса Христа і Богородиці.
Вони відбуваються за хронологією церковного року, який починається 1 (14) вересня. До них відносяться:
1. Різдво Богородиці - 21 вересня;
2. Воздвиження Хреста Господнього - 27 вересня;
3. Введення до храму Пресвятої Богородиці - 4 грудня;
4. Різдво Христове - 7 січня;
5. Хрещення Господнє - 19 січня;
6. Стрітення Господнє - 15 лютого;
7. Благовіщення Пресвятої Богородиці - 7 квітня;
8. Вхід Господній у Єрусалим - неділя перед Великоднем;
9. Вознесіння Господнє - 40-й день після Великодня;
10. День Святої Трійці - 50-й день після Великодня;
11. Преображення Господнє - 19 серпня;
12. Успіння Богородиці - 28 серпня.
Свята діляться на перехідні та неперехідні. Перехідні — це такі, які не мають фіксованої дати, а визначаються відліком днів від Великодня (Пасхи):
✵ Вхід Господній у Єрусалим - неділя перед Великоднем;
✵ Вознесіння Господнє — 40-й день після Великодня, завжди в четвер;
✵ День Святої Трійці — 50-й день після Великодня, завжди в неділю.
Більшість дванадесятих свят неперехідні, тобто мають фіксовану дату. Дванадесяті свята поділяються на Господні і Богородичні. Господні стоять вище Богородичних.
Різдво Богородиці (21 вересня)
Про цю подію в Святому Писанні не сказано. Подробиці цієї події відомі з тексту «Протоєвангеліє Якова» середини II століття.2
Згідно оповіді, у благочестивої сімейної пари — Іаокима і Анни довгий час не було дітей. Коли первосвященик відмовив Іоакиму у традиції принести Богу жертву у зв’язку з тим, що він бездітний і «не створив потомства Ізраїлю», то Іоаким пішов у пустелю молитися і молився там сорок днів, а його дружина Анна молилася вдома.
У цей час їм обом було видіння ангела, який сказав Анні: «Господь почув молитву твою, ти зачнеш і народиш, і про потомство твоє говоритимуть в усьому світі».3
Через дев'ять місяців у Анни народилася дочка, яку назвали Марією. Про її народження раділи небо і земля. З нагоди її народження Іоаким приніс Богові великі дари і жертви, отримав благословення первосвященика, священиків і всіх людей за те, що удостоївся благословення Божого. Потім він улаштував у своєму будинку великий бенкет, і всі веселилися і славили Бога.
Свято Різдва (народження) Божої Матері у Східній Церкві відноситься до дуже давніх релігійних традицій, хоча, не можна точно визначити часу, коли віно з'явилося.
Існує легенда, що традиція з’явилася відтоді, коли на честь Різдва Богородиці на початку IV ст. мати імператора Костянтина — св. Олена збудувала в Єрусалимі храм. До сього дня храм не зберігся але традиція відзначати різдво Богородиці увійшла у церковний календар.
Донині в Єрусалимі збереглась церква Святої Анни, зведена на місті будинку, у якому, згідно з переданням, Анна народила Богородицю. Церква була збудована лицарями першого хрестового походу в 1142 р. при підтримці королеви Мелісанди — набожної правительки Єрусалимського королівства.
В Україні є велика кількість храмів на честь Різдва Пресвятої Богородиці. Найвідоміші з них у Києві — Церква Різдва Пресвятої Богородиці (Києво-Печерська лавра) та Церква Різдва Богородиці (Кухмістерська слобідка4).
З образом та життям Богородиці пов’язані народні календарні християнські свята - Пречиста (непорочна), назви яких використовуються у церковному календарі:
Перша Пречиста — 15/28 серпня - день успіння5 (смерті) Богородиці. Успіння - кінець земного життя Богородиці та переселення її в життя небесне.
Як свідчить легенда, після того як Ісус Христос вознісся на небо, Матір Божа лишилася під опікою апостола Івана Богослова. Незадовго до свого успіння Божа Матір прибула до Єрусалима. Увесь час вона присвячувала невтомним молитвам.
Одного разу на Голгофі до неї з'явився архангел Гавриїл і сповістив, що настав час її переселення до життя небесного. За звісткою архангела, успіння Богородиці мало статися о третій годині. Святі апостоли запалили свічки і оточили урочисто прикрашену постіль, на якій лежала Мати Божа.
Зненацька засяяло божественне світло і до людей зійшов сам Ісус Христос у супроводі янголів, архангелів та праведних душ. Побачивши сина, Матір Божа дуже зраділа і без жодних тілесних страждань віддала Богу свою душу.
Через три дні апостоли не знайшли у труні тіла Богородиці, а тільки її поховальні покривала. Це був доказ того, що Божа Мати справді вознеслася на небо.
Друга Пречиста - 8/21 вересня - день Різдва (народження) Богородиці;
Третя Пречиста — 21 листопада / 4 грудня — Введення в Храм Пресвятої Богородиці або, в народі, — Введення.
Згідно легенди, коли Діві Марії виповнилося три роки, Іоаким та Ганна привели її в Єрусалимський храм, щоб присвятити її на служіння Богові.
Свято Різдва Пресвятої Богородиці відзначається щороку православними вірянами 21 вересня, а католиками 8 вересня. У цей день підкреслюється, що Божа Мати є великою праведницею, помічницею і заступницею людей, яка народженням Христа зробила перший крок до вічного спасіння усіх людей.
Воздвиження Хреста Господнього (2 7 вересня)
Воздвиження Чесного Хреста Господнього (Здвиження, Здвиг) — велике християнське свято. Відноситься до Дванадесятих свят - найважливіших у східному обряді.
Християни святкують Воздвиження Чесного Хреста Господнього 27 вересня (14 вересня за старим стилем).
У давні часи римські імператори робили численні спроби знищити навіть найменші спогади про життя й діяння Ісуса Христа, про священні місця, із ним пов'язані. Один з імператорів — Андріан — віддав наказ засипати землею священну гору Голгофу, а також Гроб Господній.
На штучно створеному імператором пагорбі було збудовано святилище богині Венери та поставлено статую бога Юпітера. Протягом тривалого часу на цьому місці збиралися язичники для виконання культових дій, зокрема жертвоприношення. Але минуло 300 років, і християни знайшли Гроб Господній та Хрест Божий, на якому було розіп’ято Ісуса.
Хрест був знайдений матір'ю імператора Костянтина — Великого царицею Оленою (Геленою), яка приїхала в Палестину і єрусалимським єпископом Макарієм
У результаті розкопок 314-333 рр. була знайдена печера Гробу Господнього, а неподалік від неї були виявлені три хреста. Хрест Ісуса Христа був упізнаний тоді, коли хвора жінка, приклавшися до нього, отримала зцілення. За іншим переказом - від зіткнення з цим хрестом воскрес померлий, якого несли по вулиці для поховання. Звідси і пішла назва — Животворящий Хрест.
У зв’язку з цим, віряни попросили патріарха Макарія воздвигнути хрест Господній на горі, щоб віруючі люди могли бачити його здаля. Цариця Олена (Гелена) після всіх цих подій привезла до Єрусалима часточку від хреста Господнього та знайдені гвіздки
Костянтин Великий віддав наказ побудувати в Єрусалимі храм на честь Христового Воскресіння. Посвячення храму відбулося єрусалимським єпископом Макарієм 13 вересня 335 року. Наступного дня — 14 вересня (старий календар) / 27 вересня (новий календар) після освячення храму було встановлено святкування Воздвиження Хреста Господнього.
Свято Воздвиження, присвячене Хресту Госпоньому, висловлює вшанування християнами Голгофського Хреста як знаряддя спасіння людства. Назва вказує на урочисте підняття Хреста вгору («воздвиження») після виявлення його в землі.
Введення до храму Пресвятої Богородиці (4 грудня)
Введення у храм Пресвятої Богородиці (грец. Είσοδος της Υπεραγίας Θεοτόκου εν τω Ναω, лат. Praesentatio S. Mariae in templo) — християнське свято, засноване на легенді про те, що батьки Богородиці святий Іоаким і свята Анна, виконуючи обітницю посвятити свою дитину Богу, у трирічному віці привели свою дочку Марію в Єрусалимський храм, при якому вона жила до свого заручення з праведним Йосипом. У народі це свято ще називають Третя Пречиста.
Святкують Введення 21 листопада за юліанським календарем, що відповідає 4 грудня за григоріанським.
Про події, що послужили основою для свята, повідомляються у вже згадуваному «Прогоєвангеліє Якова» і «Євангеліє псевдо-Магвія»6.
Коли Діві Марії виповнилося гри роки, її благочестиві батьки виконали свою обітницю, дану перед Богом після народження Марії. Вони скликали родичів, запросили ровесниць своєї дочки, одягли її в найкращий одяг і зі співом духовних пісень повели її в храм для посвячення Богу.
Її подруги-ровесниці, як і Сама Марія, йшли із запаленими свічками у руках.
На зустріч їм вийшли священики на чолі із первосвящеником.
Іоаким та Анна з благоговійними молитвами поставили Марію на першу сходинку, що вела у храм.
Драбина мала п'ятнадцять великих сходин за числом псалмів, які священики співали при вході у храм. Трирічна Марія сама, без будь-якої сторонньої допомоги, зійшла по високих сходах.
Там первосвященик зустрів і благословив її. Святий Дух навіяв первосвященикові, що Марія призначена Богом стати матір'ю Сина Божого, який відкриє людям вхід у Царство Небесне.
При храмі Пресвята Марія жила близько одинадцяти років і виросла глибоко благочестивою, в усьому покірною Богу, надзвичайно чемною і трудолюбивою. Пресвята Марія вирішила присвятити все своє життя тільки одному Богу. Для цього Вона дала обітницю ніколи не виходити заміж, тобто назавжди залишитися цнотливою дівою.
Введення в храм Пресвятої Богородиці — третє велике свято церковного року, який слідує за Різдвом Пресвятої Богородиці і Воздвижениям Хреста Господнього. Воно підводить нас до превеликого свята - Різдва Христового.
Різдво Христове (7 січня)
Різдво Христове (грец. Η κατά σάρκα Γ έννησις του Κυρίου και Θεού και Σωτήρος ημών) — один із головних християнських свят, встановлене на честь народження Ісуса Христа від Діви Марії. У православ'ї входить до числа дванадесятих свят, передує Різдвяний піст.
У християнській церкві з кінця II до IV ст. події Різдва згадувалися в день Богоявлення — 6 січня. Поява окремого свята Різдва і відзначення його 25 грудня відносяться до середини IV століття. За однією з легенд це було обумовлено прагненням християнської церкви витіснити широко поширений в Римській імперії культ «Непереможного Сонця», чиє народження відзначали 25 грудня.
Перші розповіді про подробиці народження Ісуса Христа з’явилися у двох джерелах: «Протоєвангелії Якова» і «Євангелії Псевдо-Матвія».
Але докладна розповідь про народження Ісуса Христа наводиться тільки у євангелістів Луки та Матвія.
Імператор наказав провести перепис населення. Для цього кожен повинен був з'явитися в місто, де народився. Діва Марія була вагітна але вона разом із Йосипом вирушила до Віфлеєму, бо Йосип був звідти родом.
Дорога була довгою і важкою, вони йшли пішки по гористій місцевості, а коли досягли Віфлеєму і стали шукати місце для ночівлі, то виявилося, що всі заїжджі двори заповнені.
Знайти притулок у місті їм не вдалося, тому вони вийшли за межі Віфлеєму й натрапили на печеру, в якій пастухи зазвичай ховалися від негоди. Саме там народила Марія свого сина і поклала в ясла.
Як ідеться у Євангеліє від Матвія, в околицях в цю ніч не спали кілька пастухів, сиділи біля вогнищ і берегли свої стада.
І опустився до них з небес сяючий ангел: «Не бійтеся, я благовіщу вам радість велику, яка буде всім людям, бо нині народився у місті Давидовому Спаситель, який є Христос Господь, і ось вам знак: знайдете дитинку сповиту, що лежить в яслах».
Коли ангел зник, пастухи вирішили піти в печеру і на власні очі переконатися у сказаному — вони дійсно побачили немовля, сплячого в годівниці для худоби.
Після народження Ісуса йому прийшли поклонитися пастухи, сповіщені про цю подію явищем ангела. Згідно євангелісту Матвію, на небі була явлена чудесна зірка, яка привела до немовляти волхвів7. Вони піднесли дари - золото, ладан8 і смирну9.
Дізнавшись про народження Ісуса і бажаючи його знищити, цар Юдеї Ірод наказав убити всіх немовлят у віці до 2 років. Однак Христос був чудом врятований від смерті, тому що ангел повелів Йосипу разом з родиною бігти в Єгипет, де вони й жили до смерті Ірода.
Різдву Христовому у православній традиції передує сорокаденний Різдвяний піст12 — від 14 листопада (27 листопада) по 24 грудня (6 січня) включно. Встановлення Різдвяного посту відноситься до часу раннього християнства.
В історичних джерелах він згадується з IV століття. Спочатку Різдвяний піст тривав 7 днів, після чого реформою 1166 р. за рішенням патріарха Константинопольської православної церкви Луки Хрисоверга при імператорі Мануїлі піст став сорокаденним.
Хрещення Господнє (19 січня)
Хрещення Господнє — християнське свято, встановлене на честь хрещення Ісуса Христа в річці Йордан Іоанном Хрестителем, про що оповідається євангельській історії.
Згідно з євангельською оповіддю, коли Ісусу Христосу виповнилось 30 років, він прийшов до Іоана Хрестителя11 з метою прийняти хрещення. Під час хрещення на Ісуса зійшов Святий Дух у вигляді голуба. Одночасно голос з небес проголосив про те, що Ісус є сином Бога.
Ось як оповідається про цю подію у Євангелії від Матвія:
«Тоді приходить Ісус із Галілеї на Йордан до Іоана — хреститися від нього.
А Іоан забороняв Йому і казав: Мені треба хреститися від Тебе, і чи Тобі приходити до мене?
Але Ісус сказав йому у відповідь: Залиши так, як є, бо так належить нам звершити всіляку правду. Тоді [Іоан] допустив Його.
І охрестився Ісус, і відразу вийшов з води, — і ось, розгорнулися Йому небеса, і побачив він Духа Божого, Котрий спускався, мов голуб, і опустився на Нього.
І ось, голос із небес пролунав: Це Син Мій улюблений, у Котрому Моя добра воля».12
Згідно євангельським оповіданням, після свого хрещення Ісус Христос пішов у пустелю, щоб на самоті, упродовж сорока днів у молитві і пості підготуватися до виконання місії, з якою він прийшов на землю. Там його намагався спокусити диявол але Ісус не піддався. Про це йдеться у Євангелії від Луки:
«І сказав Йому диявол: Якщо Ти Син Божий, то накажи цьому каменеві вчинитися хлібом.
Ісус сказав йому у відповідь: Написано, що не хлібом єдиним буде жити людина, але кожним словом Божим».13
Свято відзначається 19 січня. Важається, що на Хрещення Господнє, з опівночі до опівночі, вода набуває цілющих властивостей і зберігає ]х протягом року, лікуючи тілесні й духовні хвороби.
У цей день у всіх містах і селах, де є церкви, святять воду. Віддавна в народі освячену на Водохреще воду вважають своєрідним спасінням від багатьох недуг. Її дають пити тяжкохворим, нею освячують храми, домівки і тварин.
Залишається загадкою той факт, що вода освячена на Хрещення Господнє не псується, не має запаху і може зберігатися впродовж року. Дехто схильний вважати, що цьому сприяє срібло від хреста, який священик занурює в воду під час обряду. Проте, ця думка є помилковою, оскільки не завжди у воду занурюють срібний хрест, а використовують дерев'яний чи з будь-якого металу, а вода все одно роками не псується.
Напередодні Водохрещі святкується «Голодна кутя», або другий Святий Вечір. Увесь цей день віруючі люди нічого не їдять — постяться. Вечеряють, коли вже засяє вечірня зоря.
На вечерю вживають пісні страви - смажену рибу, гречані млинці на олії, кутю та узвар.
Після вечері всі кладуть свої ложки в одну миску, а зверху — хлібину, «щоб хліб родився».
На другий день зранку ходять до церкви святити воду. Цією свяченою водою починається трапеза, нею ж кожний господар кропить усіх членів сім'ї, хату, інші будівлі, криниці.
Стрітення Господнє (15 лютого)
Стрітення (Стрітення Г осподнє, Стрітення Господа Нашого Ісуса Христа, лат. Praesentatio Jesu in Templo) — одне з дванадесятих свят, яке відзначається на 40-й день після Різдва.
Відзначають його в пам'ять про те, як Свята Діва Марія принесла до Єрусалимського Храму Ісуса Христа на 40-й день після Його народження. Відзначати його почали з кінця V століття.
Закон описаний у Старому Заповіті постановляв, що жінка яка народила хлопчика 40 днів, а дівчинки 80 днів, була ритуально «нечистою». Для очищення кожна мати мала принести до церкви однорічне ягня на цілопальну жертву, як знак визнання над собою найвищої Божої влади і подяки, та голуба чи горлицю - як жертву очищення від гріхів. Якщо ж жінка бідна, і неспроможна придбати ягня, то вона повинна принести дві горлиці. Після цього жінка вважалась очищеною.
Згідно з Євангелієм від Луки, коли Діва Марія разом з Йосифом принесла Ісуса до храму, їх зустрів старий Симеон, який чекав зустрічі з Господом вже багато років.
Симеон був праведником і від Духа Святого і був оповіщений, що він зможе вмерти лише тоді, як побачить Ісуса Христа.
Те й здійснилося - Симеон міг тепер одержати вічний спокій. Побачивши Ісуса, він узяв його на руки і віддав хвалу Богу, промовляючи слова, що увійшли у відому молитву: «Нині відпускаєш раба Свого, Владико, за словом Твоїм із миром». Старець сповістив, що Немовля, яке йому нарешті судилося побачити, вийде «на служіння та спасіння людей».
Свято Стрітення на Заході спочатку було Господським, згодом стало вважатися Богородичним та називатися Очищення Пречистої Діви Марії або Пожертвування Ісуса у святині.
У Східній Церкві Стрітення належить до Богородичних празників і подекуди має також назву Стрітення Пресвятої Богородиці.
У дохристиянських звичаях Стрітення (Стрічення) сприймалося, як зустріч зими з весною, що «в цей день зима весну зустрічає, заморозити її хоче, та сама лиходійка від свого хотіння тільки потіє».
У церквах цього дня святять воду і свічки. Такі свічки називають стрітенськими, або у інших звичаях «громичними», бо їх ставили перед образами під час грози, щоб захистити людей і худобу від блискавки. Освячену цього дня у церкві воду використовували проти наврочення («зглазу»). Нею кропили тварин і людей у найвідповідальніші моменти життя.
Благовіщення Пресвятої Богородиці (7 квітня)
Благовіщення (церк.-слав. Благовіщеніе; грец. Εύαγγελισμόρ лат. Annuntiatio — проголошення) — подія і присвячене їй християнське свято. У цей день за євангелійською історією архангел Гавриїл сповістив Діві Марії про майбутнє народження від неї Ісуса Христа.
У православ'ї належить до дванадесятих свят. Святкують Благовіщення березня за юліанським календарем відповідає, що 7 квітня за григоріанським. У католиків і протестантів святкується 25 березня за григоріанським календарем.
В основі свята лежить повідомлення архангела Гавриїла Діві Марії «благої вісті» про народження у неї божественного немовляти - Спасителя роду людського. Після того, як Марію заручили з Йосифом, з'явився до неї архангел Гавриїл. Про це йдеться у Євангеліє від Луки:
«Ввійшовши до неї ангел, сказав їй: «Радуйся, благодатна, Господь з тобою! Благословенна ти між жінками.» Вона ж стривожилась цим словом і почала роздумувати в собі, що могло значити те привітання.
Ангел їй сказав: «Не бійсь, Маріє! Ти бо знайшла ласку в Бога. Ось ти зачнеш у лоні й вродиш сина й даси йому ім'я Ісус. Він буде великий і Сином Всевишнього назветься. І Господь Бог дасть йому престол Давида, його батька, і він царюватиме над домом Якова повіки й царюванню його не буде кінця.»
А Марія сказала до ангела: «Як же воно станеться, коли я не знаю мужа? «
Ангел, відповідаючи, сказав їй: «Дух Святий зійде на тебе й сила Всевишнього тебе отінить; тому й святе, що народиться, назветься Син Божий.»
Тоді Марія сказала: «Ось я Господня слугиня: нехай зо мною станеться по твоєму слову!» І ангел відійшов від неї».14
Святкування Благовіщення встановлене Церквою у IV ст. після того, як самостійно почали відзначати Різдво Христове. Дату Благовіщення встановили, відрахувавши 9 місяців від Різдва - часу божого зачаття. Якщо цей день співпадає з Пасхальними святами, то святкування Благовіщення не скасовується.
В Україну свято прийшло з утвердженням християнства. У народі одержало назву «третьої зустрічі весни». Вважається, що весна в цей день остаточно поборола зиму, Бог благословляє землю і відкриває її для сівби.
За народними уявленнями, лише після Благовіщення можна було розпочинати польові роботи. Раніше ж «турбувати» землю вважалося великим гріхом.
До цього свята лелеки зазвичай прилітали з вирію та починали вити гнізда. Існувало повір'я, що на Благовіщення відкривалася земля і з неї виповзали змії, вужі та інші плазуни.
У цей день здавна існував звичай випускати на волю пташок: «Щоби співали на волі, Бога прославляли та просили щастя-удачі тому, хто їх випустив». Господар випускає на волю, на сонце також всіх тварин, навіть пса і кота виганяє на подвір'я — «щоб чули весну і самі про себе дбали».
Пасічники цього дня виставляють на двір вулики.
У цей день не можна працювати. Особливо по господарству. Все, що у цей день буде зроблено - зіпсується. А що буде посаджено — засохне. Існує поговірка: «На Благовіщення пташка гнізда не в’є, а дівка косу не плете».
Вхід Господній у Єрусалим ( неділя перед Великоднем)
Вхід Господній у Єрусалим, Вербна неділя, Пальмова неділя (грец. Κυριακή των Βαΐων, ст.-слов. Неділя Ваїй) — християнське свято, що відзначається у тиждень, що передує перед Великоднем, тобто шостий Тиждень Великого Посту.
У просторіччі називається Вербною Неділею, що пов'язано з тим, що пальмові гілки в слов'янських країнах замінювали на верби.
У день неділі відзначається вхід Ісуса Христа у Єрусалим. Народ зустрічає його як царя і кидає йому під ноги пальмові листки. У середньоморському регіоні пальми вважались знаком життя і перемоги, а у Ізраілі символом незалежності та перемог ізраїльського царя. Ослиця (осел) є символом скромності царя і його ненасильницької влади.
Євангеліє від Матвія сповіщає: «Вони привели до Ісуса ослицю й осля, і одежу поклали на них, і Він сів на них. І багато народу стелили одежу свою по дорозі, інші ж різали віття з дерев і стелили дорогою.
А коли увійшов Він до Єрусалиму, то здвигнулося ціле місто, питаючи: Хто це такий? А народ говорив: Це Пророк, Ісус із Назарету Галілейського! Потому Ісус увійшов у храм Божий, і вигнав усіх продавців і покупців у храмі, і поперевертав грошомінам столи, та ослони продавцям голубів.
І сказав їм: Написано: Дім Мій буде домом молитви, а ви робите з нього печеру розбійників.
І приступили у храмі до Нього сліпі та криві, і Він їх уздоровив. А первосвященики й книжники, бачивши чуда, що Він учинив, і дітей, що в храмі викрикували: Осанна Сину Давидовому, обурилися, та й сказали Йому: Чи ти чуєш, що кажуть вони? А Ісус відказав їм: Так. Чи ж ви не читали ніколи: Із уст немовлят, і тих, що ссуть, учинив Ти хвалу? І покинувши їх, Він вийшов за місто в Віфанію, і там ніч перебув».15
За думкою євангеліста Матвія та стародавніх церковних тлумачів, у день Входу Господнього в Єрусалим виповнилося старозавітне пророцтво про образ явища світу очікуваного Месії.
У рочистий вхід Царя не на коні, а саме на ослі, пояснюється давнім звичаєм: царі їздили на віслюку для того, щоб показати, що вони не бажають війни. Осел представлявся тваринам, що символізує стан світу, тому і Христос в'їжджає в Єрусалим на ослі, знаменуючи тим самим, що Він буде царювати не силою зброї, але Духом Господнім. Саме так вступав в Єрусалим і предок Спасителя — цар Давид.
Свято Входу Господнього в Єрусалим присвячене останнім дням земного життя Ісуса Христа.
Вхід до Єрусалиму знаменує собою близькість перемоги життя над смертю і гріхом.
Одночасно Вхід являє собою і початок кінця земного життя Христа-Спасителя і завершення багатовікового шляху людського роду до свого спасіння. Вхід до Єрусалиму передує собою смерть Ісуса, Його розп'яття.
Вознесіння Господнє (40-й день після Великодня)
Вознесіння Господнє (Вознесіння, Вшестя) ) - подія новозавітної історії, зішестя Ісуса Христа в плоті на небо і встановлене церквою християнське свято. Повна назва: Вознесіння Господа Бога і Спасителя нашого Ісуса Христа (грец. Άνάληψις του Κυρίου και Θεού και Σωτηρος ήμων Ιησού Χριστού), який відзначається на 40-й день після Великодня і завжди припадає на четвер.
Згідно з християнським вченням після воскресіння Христа через сорок днів Бог забрав його на Небо, хоч до цього Він ходив по землі. Це останній день, коли можна вітатися словами «Христос воскрес!». Опісля Вшестя це вже заборонялося.
Після Воскресіння Ісус Христос сорок днів залишався на землі. Він мав зійти на небеса відразу, але Він залишився на землі, щоб переконати всіх в істинності Свого Воскресіння.
Про Вознесіння Господнє коротко розказано в заключних розділах двох Євангелій — від Марка і від Луки:
«І вивів їх геть [з города] до Віфанії і, піднявши руки Свої, благословив їх. І коли благословив їх, став віддалятися від них і підноситися на небо. А Вони поклонились Йому, і повернулись до Єрусалиму з великою радістю. І постійно вони перебували в храмі, переславляючи й хвалячи Бога. Амінь».16
Христос був піднесений на небо Своєю божественною силою.
Після цього ученики Ісуса Христа повернулись у Єрусалим з великою радістю і залишалися там усі разом, очікуючи зішестя Святого Духа. Всі вони молилися в храмі Божому, славлячи і складаючи подяку Богові. З ними були Діва Марія — Мати Господа Ісуса Христа зі своіми родичами.
У ці дні апостоли, помолившись, вибрали за жеребом з інших учеників Христових дванадцятого апостола Матфія на місце Іуди-зрадника.
Вознісшись на небо, Ісус Христос, згідно з Його обіцянкою, невидимо завжди знаходиться на землі між віруючими. Тому після празника Вознесіння прийнято, вітаючись, говорити «Христос посеред нас».
Свято Господнього Вознесіння стає загальнознаним у IV столітті. Його своїми проповідями звеличили святі Іван Золотоустий, Григорій Ніський, Епіфан Кипрський, Лев Великий й інші.
У слов'янській народній традиції вважалося що з цього дня починається повний розквіт весни і перехід до літа.
Під вечір розпалювали велике вогнище - символ настання пробудження і розквіту природи. З цього дня випускають колос озимі злаки.
День Святої Трійці (50-й день після Великодня)
День Святої Трійці (Трійця, П'ятидесятниця (грец. Πεντηκοστή) — один з головних християнських свят.
Православні церкви святкують День Святої Трійці в неділю в 50-й день після Великодня. Свято входить до переліку дванадесятих свят.
У народі це свято ще називають П'ятидесятницею тому, що зішестя Святого Духа на Апостолів сталося на десятий після вознесіння Ісуса Христа, тобто, на п'ятдесятий день після його Воскресіння.
Саме зі сходження Святого Духа на апостолів починається історія створення святої вселенської (кафолічної) апостольської Церкви, від якої ведуть своє походження всі сучасні християнські громади на нашій планеті.
Після вознесіння Ісуса Христа настав десятий день: це був п'ятдесятий день після Воскресіння Христового. Всі апостоли разом з Божою Матір'ю і з іншими учнями Христовими та іншими віруючими перебували в одній світлиці в Єрусалимі.
Ось як про це йдеться у «Законі Божому» відомого священика — протоієрея Руської православної церкви за кордоном Слобідського С.О. 17:
«Була третя година дня, за єврейським рахунком годин, тобто, по-нашому - дев'ята година ранку. Раптом зробився шум з неба, ніби від сильного вітру, і наповнив увесь дім, де перебували учні Христові. І з'явилися вогненні язики і спочили (зупинилися) по одному на кожному з них. Всі сповнилися Духа Святого і стали славити Бога різними мовами, яких раніше не знали».18
Так Дух Святий, за обітницею Спасителя, зійшов на апостолів у вигляді вогненних язиків. Він дав апостолам здатність і силу для проповіді Христового вчення всім народам. А зійшов у вигляді вогню у знак того, що має силу спалювати гріхи й очищати, освячувати і зігрівати душі.
Свято П'ятидесятниці почали широко відзначати з IV століття, після прийняття церквою догмата про трійцю - визнання існування єдиного Бога з одночасним визнанням трьох його проявів (ликів, іпостасей): «Ідіть, научайте всі народи, хрестячи їх в Ім'я Отця, і Сина, і Духа Святого».19
Преображення Господнє (19 серпня)
Преображення Г осподнє (грец. Μεταμόρφωσις του Κυρίου και Θεού και Σωτήρος ημών Ιησού Χριστού — Преображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа) — описане в Євангеліях таємниче преображення, явище Божественної величі і слави Ісуса Христа перед трьома найближчими учнями під час молитви на горі. Свято християнської церкви. У народній традиції називається також Яблучний Спас або Другий Спас.
У Католицькій церкві святкується 6 серпня. У разі якщо 6 серпня випадає на будній день, то святкування може бути перенесено на наступне неділю.
За Євангеліями від Матвієя, Марка та Луки одного дня Ісус узяв із собою трьох апостолів: Петра, Якова та Івана і привів їх на гору Фавор. Там на їхніх очах він «переобразився»: його вбрання стало сліпучо білим, а обличчя засяяло, мов сонце. Біля нього Мойсей та Ілля. Світла, ясна хмара огорнула їх, а голос із тієї хмари промовив: «Це — мій улюблений Син, що я його вподобав: його слухайте».20
Розповідь про преображення подається між двома повідомленнями Ісуса про близьку смерть і воскресіння. У цій сцені присутність Мойсея та Іллі поруч з Ісусом означає зв'язок між старим і новим Завітом. Світло, що переображує Ісуса, є водночас відображенням божественної слави і передвістям слави його воскресіння.
Спускаючися з гори, Ісус заборонив учням говорити про побачене ними, «поки Син Людський не воскресне з мертвих».21
Свято почало відзначатися в Палестині з IV століття, з часу, коли імператриця Олена побудувала на горі Фавор храм на честь Преображення.
У народній традиції східних слов'ян Преображення називається Другим Спасом або Яблучним Спасом. Народну назву свято отримало через те, що, в цей день освячується виноград нового врожаю і інші плоди, а там, де його немає, — то яблука, після чого їх дозволялося вживати в їжу. Освячення плодів проводиться в кінці святкової літургії і є вираженням дару від Бога.
У православному іконописі композиція Преображення завжди зображується серед скелястого пейзажу. На іконах Христос зображується у величі своєї божественної слави, яка символічно виражена в особливій білизні його одягу. Білизна підкреслюється німбой (мандорлой)22 — темним колом, на тлі якого Ісус. Мойсей та Ілля зображуються по обидва боки від Христа, присутні також священик і диякон.
Успіння Богородиці — 28 серпня
Успіння Богородиці (грец. Κοίμησις Θεοτόκου Koimesis Theotokou) — східнохристиянське свято, день смерті (успіння) Діви Марії — матері Ісуса Христа.
Історичних даних, як довго Божа Мати ще перебувала на землі після Христового Вознесіння, немає. Про те, коли, де і як Вона померла у Євангелії нічого не згадано.
Свято має подвійний зміст: зрозуміла людська скорбота поєднується з радісною упевненістю в тому, що смерті і небуття просто не існує. На це вказує і слов'янська назва: «Успіння», - тобто, «Сон», за яким буде пробудження і слава.
До VI століття Успіння не святкувалося серед християн як церковне свято. Історія появи свята Успіння описана у Іоанна Дамаскіна23 у творі «Друге похвальне слово на Успення Богоматері».
До моменту своєї смерті Богородиця проживала в Єрусалимі, відвідувала для молитов Голгофу і Гроб Господній. Одного разу під час молитви їй з'явився архангел Гавриїл, який повідомив, що через три дні вона відійде до Христа Бога. Заспокоюючи Марію, щоб вона була готова до свого смертного годині, архангел сповістив їй:
«Син Твій і Бог наш з архангелами і ангелами херувимами і серафимами, з усіма небесними духами і душами праведних зачне Тебе, Матір Свою, в небесне царство, щоб Ти жила і царювала з них нескінченне час»
В ознаменування своїх слів архангел вручив пресвятій Богородиці гілку райського дерева (фінікової пальми), вказавши нести ії' перед труною Богородиці при похованні.
Під час поховання зчинилося дуже багато чудес. Доторкаючись до одру Божої Матері сліпі прозрівали, біси виганялися, всяка хвороба зцілялася у людей.
Поховання Богородиці апостоли зробили в гробниці, де були упокоєні її батьки Іоаким і Анна, і її чоловік Йосип.
Через три дні після поховання Божої Матері у Єрусалим прибув апостол Хома, який був відсутній на похороні. Він дуже засмутився, що не зміг попрощатися з Божою Матір’ю.
Апостоли погодилися відвалити камінь від могильної печери, щоб дати Хомі можливість попрощатися з тілом Божої Матері. Коли апостоли відкрили печеру, то побачили, що там, де лежало тіло Богоматері, лежать лише одні похоронні пелени. Тіло Богоматері вознеслося до Бога.
Існує православний переказ, що на третій день після поховання Богородиця з'явилася апостолу Фомі і кинула йому на втіху Свій пояс з Неба.
У православ'ї свято Успіння Богородиці відноситься до числа дванадесятих свят і має 1 день святкування і 8 днів післясвяткування.
Святу передує двотижневий Успенський піст з 14 серпня по 27 серпня включно, який є найбільш суворим після Великого посту.
У східно-християнській церкві склалася традиція написання «святкових» ікон, присвячених особливо шанованим святим. Ікони поміщаються у другому знизу ряду іконостаса.
Святковий ряд складають в основному ікони дванадесятих свят.
Примітки
1 Типікон (типік) (цеор.-слов. Тупїконь, Типик), (грец. Τυπικόν від топос — зразок, статут) — книга, що містить церковні приписи про те, як вести різні богослужіння.
2 Протоєвангеліє Якова — апокрифічне євангеліє (від грецького слова πρώτος, (protov) — «перше», «початкове», що розуміють як перед-євангеліє), написане в середині ІІ ст. Євангеліє Якова, можливо, є найбільш раннім текстом, що засвідчує поклоніння Діві Марії, стверджуючи про її вічне дівоцтво.
3 Протоевангелие Иакова. Глава 4.
4 Кухмістерська слобідка — колишнє село, територію якого поглинув київський житловий масив Березняки.
5 Успіння — у значенні засинання.
6 Книга про народження благодатної Марії і дитинство Спасителя, написана єврейською мовою євангелістом Матвієм і перекладена на латину блаженним Ієронімом Стридонським у IV ст.
7 Волхви (відуни, віщуни) — слов'янські жреці, носії релігійних знань, передбачень.
8 Ладан (ст.-грец. λήδανον, λάδανον; лат. Olibanum — олібанум або олібан; араб. ،ة — lubban) — ароматична деревна смола, що отримується з дерев роду Босвелія. Одне з найдавніших пахощів.
9 Смирна — запашне речовина, що добувається з тернистого дерева (Cistus ereticus),
10 Піст — аскетичний подвиг і система утримання від життєвих задоволень і благ, які бере на себе християнин на певний час. Вважається, шо вперше піст був запропонований Богом прабатьків людства — Адаму і Єві, яким заборонялося їсти від Дерева пізнання добра і зла.
11 Іоан Хреститель, Іоан Предтеча (бл. 2 р. до н. е. — бл. 30 р.) — здійснювач ритуального очищення водою. Згідно з Євангеліями: попередник Ісуса Христа, шо пророкував його пришестя, жив у пустелі і потім проповідував хрещення покаянням для юдеїв, хрестив у водах Йордану Ісуса Христа.
12 Євангеліє від Матвія. — Гл. 3, вірш 13-17.
13 Євангеліє від Луки. — Гл. 4, вірш 3-4
14 Євангеліє від Луки. — Гл.1, вірш 28-38.
15 Євангеліє від Матвія. — Гл. 21, вірш 7-17.
16 Євангеліє від Луки. — Глава 24, вірш 50-53.
17 Слобідський Серафим Олексійович (1912-1971) — протоієрей Руської православної церкви за кордоном. Автор відомого підручника «Закон Божий».
18 Слободской С.А. «Закон Божий», 1957. — Часть 203. Режим доступу: http://azbyka.ru/otechnik/Serafim Slobodskoi/zakon-bozhij/203
19 Євангеліє від Матвія. — Глава 28, вірш 19.
20 Євангеліє від Матвія. — Глава 17, вірш 5.
21 Євангеліє від Мавка. - Глава 9, вірш 9.
22 Німб (від лат. nimbus — хмара) умовне позначення сяйва навколо голови в зображенні Христа, Богоматері, інших святих.
23 Іоанн Дамаскин (675-753) — християнський святий, знаменитий візантійський богослов і філософ, церковний письменник, шанований у більшості православних спільнот по всьому світу.
