Українознавство: навчальний посібник - Михайличенко Олег 2021
Українські міфологічні духи, істоти та демони
Українська культура своєрідна і багата на різноманітні демонологічні персонажі.
У тому, що демонів існує безліч, ніхто не сумнівається. Однак, починаючи з перших століть християнства, богослови і демонологи намагалися вирахувати точну кількість пекельних духів. У міфології з’явився напрям - демонологія - як сукупність переказів про живу й неживу природу на основі фантастичних уявлень людини про навколишній світ та істот, що керують ним.
Відомий грецький оратор Максим Тирський1 у ІІ-му столітті називає цифру в 30 000 демонів. Однак, подальші сторіччя збільшили число нечисті до неймовірних розмірів.
Іспанський теолог раннього Відродження Альфонс де Спіна2 у 1459 р., посилаючись на те, що від Бога відпала рівно третина небесних янголів, назвавши кількість демонів — 133 306 608.
Голандський окультист Йоган Вієр3 стверджував, що в пеклі живуть 7 405 926 демонів, керованих 72 князями. Демони формують 1111 загонів по 6666 у кожному.
Популярною стала теза з соціальних мереж, що всіх перевершили лютеранські богослови, які назвали фантастичну цифру - 2 665 866 746 664 демонів. Правда, походження цієї цифри невідоме.
Українська думка про демонів (демонологія) - це сукупність міфічних уявлень народу, яка спирається на віру в злих духів (демонів), що існують в історії української нації.
За думкою більшості дослідників, що переймаються демонологією, до найвідоміших українських міфологічних персонажів відносяться:
Баба (дика баба) — фантастичний образ народної міфології, зафіксований переважно на Західній Україні. Це висока, худа, з довгим волоссям жінка, якій приписували ворожі щодо людини функції (вона сидить у кукурудзі, може «вбити дитину залізним макогоном» або залоскотати до смерті).
Існує повір'я, що зловлена в полі баба служитиме господареві, як вірна наймичка. Подекуди вірять, що баба полюбляє підміняти ще нехрещених дітей на одмінків. Іноді в цьому образі вбачають жіночий образ домовика (домовинки, домані).
Баба-Яга — міфологічний образ, широко поширений в слов'янському фольклорі. У народних уявленнях постає у вигляді змії, відьми, знахарки, жриці, баби-бранки, мерця. Баба-Яга — «рід відьми або злий дух під личиною потворної баби». У тлумачному словнику В.Даля про неї йдеться: «Кістки у неї місцями виходять назовні з-під тіла; груди висять нижче пояса; вона їздить за людським м'ясом, викрадає дітей, ступа її залізна, везуть її чорти; під поїздом цим страшна буря, все стогне, худоба реве, буває мор і загибель; хто бачить ягу, стає німим».4
Баба-Яга на печі й погрожує з'їсти героя, котрий завітав до її «хатини на курячій ніжці».
Деякі науковці співвідносять таку казкову Бабу-Ягу з реальною старою, яку залишали помирати на холодній печі в нетопленій хаті (живий мрець). А сама хатка на курячій ніжці має також свій реальний відповідник у поховальних звичаях: ще на початку XX ст. на кладовищах траплялися могили під дахом (на зразок хатки), який тримався на одному стовпчику (ніжці).
Про зв'язок Баби-Яги з жертвоприносинами свідчить опис у казках її огорожі з настромленими на кілки людськими черепами.
Змій - популярний персонаж української демонології, а також фольклору, в якому злилися язичницькі, християнські та середньовічні фантастичні мотиви.
Змій є одним із основних образів світової міфології. Коло його значень надзвичайно широке. Це і творець світу, й уособлення стихій, і дух місцевості, й захисник, і сексуальний символ, і втілення нечистої сили, і володар вод та підземного вогню, і постійний казковий супротивник лицаря.
Змію притаманне зловороже ставлення до людей (він зваблює дівчат і жінок, вбиває чоловіків, спалює оселі тощо). Як представник нечистої сили, Змій може перевтілюватись: ударившись об землю, він набирає вигляду молодого привабливого парубка.
Може виглядати і як людина з кількома головами, має крила, які знімає, ідучи до людей. Заманюючи дівчат, змій підкидає на дорогу шовкову хустку чи каблучку. Котра з дівчат підніме якусь річ і принесе додому, до тієї й ходитиме змій ночами у вигляді гарного парубка. Аби позбутися змія, слід віднести знайдену річ назад. Полює змій і за людськими душами, підмовляючи людей записати їх йому за викуп.
Існує ще Змій-горинич — багатоголовий дракон, що дихає вогнем, негативний герой слов'янських народних казок та билин. У слов'янських мовах значення «гора» і «ліс» не розрізняються, тому є версія, що «горинич» — від слова «гора» у значенні «лісовий».
Відьма (відьмак) — міфологічний персонаж, походить від поняття відати, тобто знати все. Відьма здатна тільки на зло. В основному це жінки, які продали душу чорту.
Очі у відьми чорні та глибокі, погляд не гарний, на сонце ніколи не дивиться. Відьма може народитися тоді, коли вагітна жінка, готуючи страву на Святий Вечір, з’їсть вуглинку з печі, яка необережно впала до горщика.
У сім’ї, в якій народилися підряд сім дівчаток, одна з них стане відьмою. Відьом не слід плутати з чарівницями, бо чарівниці роблять тільки добро і багато знають, але нікому не шкодять.
На відміну від родимих, бувають відьми вчені. Це жінки, які продають свою душу чорту.
Учені відьми виходять вночі на двір у білих довгих сорочках з розпущеними по пояс косами. Вийшовши, закривають місяць хмарами, застеляють ними усе небо. Починається буря, а вони тоді біжать доїти чужих корів. Заганяють місяць у хлів, а там видоюють корів так, що з дійок разом з молоком дзюрчить кров. А ще вони вміють насилати серед літа град або сніг.
Відьми бояться знахарок, бо ті добре допомагають людям різним зіллям та замовляннями, знають про їх минуле і майбутнє.
Упізнати відьму можна, коли парубок накладе кашкет на голову дашком назад, на руках з пальців поробить дулі, одну руку засуне в кишеню, іншу за пазуху. Відьма не тоне у воді, може обертатися кішкою, собакою, мишою, жабою навіть неживими предметами.
Відьма помирає цілий тиждень. Вона реве бичачим голосом, блює кров’ю, вивалює язик. Щоб відьма не встала з могили, завжди у груди їй забивають осиковий кілок.
Упир — страшний чоловік, який допомагає відьмам у їх нечистих справах. Його сила набагато більша, ніж у відьом, і шкоди він робить значно більше. Це найдавніше уособлення зловорожих сил; покійник, що виходить з могили, аби поступово висмоктати з людини кров.
Із ним можна зустрітися при повному місяці, особливо в день рівнодення. У деяких розповідях говориться, що упирі — це душі нечестивих, які померли наглою смертю, а потім вселились у чисту християнську душу. Побутує думка, що той, хто став упирем початку продав свою душу чорту.
Упир може з’являтися в різній подобі (собаки, кота, двох хлопчиків), ходити пішки або їздити на коні. Упир має дві душі, одна з яких не покидає тіла й після смерті. Вважається, що упирі бувають родимі та роблені. Перші народжуються з хвостиком. Робленим упирем стає людина, на яку навіяно дух нечистої сили. Розпізнати упиря іноді можна за шістьма пальцями на руках і ногах, а після смерті - за свіжим яскраво-червоним обличчям.
Щоб знешкодити упиря, слід у його могилу кинути жменю маку, закопати осикового кілка, а подекуди й пробити ним потилицю покійника.
Вовкулака — міфічна істота, людина, що перекидається на вовка, або перетворена у вовка.
Вовкулаки — це перевертні, які можуть бути вночі вовком, а вдень людиною. Надзвичайні, напівфантастичні істоти. Вовкулаки можуть бути вроджені та зачаровані (обернені). Вродженим вовкулакою ставала людина, яка народилася під певною планетою.
Вірять також, що коли вагітна жінка побачить вовка, то в неї народиться дитина-вовкун.
Зачарованими ж стають хлопці, які випили «дурман- зілля», а також ті, яких обертають на вовків чаклуни й відьми. Таке перевтілення відьма може здійснити й без згоди людини.
На відміну від зачарованих вовкулак, які перебувають у вовчій подобі по кілька років, вроджені вовкулаки живуть усім як звичайні люди й лише в певний час, найчастіше вночі, перетворюються па вовків, об'єднуються з їхніми зграями та винищують худобу.
Існують різні засоби повернути зачарованому вовкулаці людську подобу: стягнути з нього шкуру, провести через хомут, розірвати мотузку, що висить у нього на шиї, тощо. Вовкулаки знищують худобу, крадуть добро, нападають на людей.
Позбавитися статусу перевертня неможливо. Ним людина стає або народжується назавжди.
Вій — міфологічна істота, зображувана в образі старого дідугана з величезними бровами. Назву свою отримав через довгі і густі вії, що тягнуться аж до землі.
Вій — найстрашніший і найсильніший представник нечистої сили Живе під землею. Як і всяка нечисть втікає з третіми півнями. Його погляд смертельний для живих істот.
Він має згубну, руйнівну силу, яка здатна провалити будинок під землю, а на його місці утворити водоймище.
Однак від цієї магічної сили рятує те, що Вій навколо себе нічого не бачить через свої надзвичайно густі та довгі брови й вії.
Віки (вії, брови) Вія піднімали вилами його помічники. У російській народній казці «Іван Бикович» зустрічається згадка про те, як відьминому чоловікові піднімають брови і вії залізними вилами. Людина, на яку дивився Вій, не витримує його погляду і помирає. Своїм поглядом Вій міг не тільки вбити людину, але і зруйнувати і звернути в попіл село чи місто. Існує думка, що саме з образом Вія пов'язане повір'я про «зглаз» — про те, що від злого погляду все гине чи псується.
У відомому творі М.В.Гоголя Вій присадкуватий, клишоногий, з жилавими, як міцне коріння руками і ногами, весь у чорній землі, з залізними пальцями, опущеними до землі. Його появі передує вовче виття.
Він не вбиває поглядом, а швидше знімає дію всіх оберегів. Він є як би провідником, а не самим убивцею. І головний герой повісті Хома помирає не від погляду Вія, а від власного страху.
Чорт (хорт, аспид, гаспид, диявол, біс, дідько) — персонаж слов'янської міфології, вважається уособленням усієї нечистої сили. Протягом віків він значно трансформувався, як і його функції та назви. Спочатку він називався бісом, кудесником, пізніше — чарівником, демоном, за християнських часів — дияволом, сатаною, чортом тощо.
Чорт має вигляд оброслої шерстю істоти з хвостом та невеликими ріжками. Його звірину природу також видають кігті, собача морда чи свиняче рило, іноді курячі ноги або крила кажана. Характерні прикмети — довгий ніс, палаючі очі, густе чорне волосся. Іноді чорт може перетворюватись на тварину, іноді він набуває форм якоїсь чудернацької істоти, що більше нагадує мавпочку.
Любить він і перевтілюватися у чорного пса, свиню або цапа. Звичайні місця його перебування — перехрестя доріг, болота, бур’яни або кущі бузини, порожні хати тощо — взагалі непридатні для проживання людей місця.
Чугайстер (чугайстрин, лісовий чоловік, лісова людина) — персонаж української міфології.
Веселий, життєрадісний, оброслий чорною або білою шерстю лісовий чоловік з блакитними очима, який танцює, співає і полює за мавками.
Походження назви «чугайстер» достеменно не зрозуміле. Сучасні дослідники пов'язують це слово з чугою, «чуганею» (верхнім одягом, який тчуть так, що він має вигляд великої овечої шкури з довгою вовною), зі сторожовими козацькими вежами, що їх називали чугами та природним рівчаком у камені — чугилом.
Чугайстра описують високим чоловіком. Він ходить по лісу в білому одязі або зовсім без одягу. Його не може вбити ні людина, ні звір. Йому тільки й треба, що сховатися в лісі і чекати мавок. А коли він їх побачить, то відразу ж схопить і розірве надвоє і з'їсть.
За побутуючими версіями, чугайстер - це заклятий чаклунами чоловік, якому «пороблено».5
Лісовик — міфологічний образ, який втілювався в подобу малого, бородатого дідка, меткого рухами, з поважним обличчям. Він дух лісу, його господар. Живуть Лісовики на густих деревах або по дуплах сухих дерев. Людей намагається заманити в хащу, де їх лякає. Усі лісові звірі послушні Лісовику, особливо зайці.
Коли Лісовик сердиться, мавки, під його грізним поглядом припиняють свої веселощі. Навіть дерева перед ним низько схиляють свої крислаті віти та знімають шапки, бо він володар лісових угідь. Лісовик любить здіймати галас, лякає людину, змушує її блукати, збиває з дороги. Може прикидатися знайомим, заводить з людиною розмову, а потім веде її, сплутавши дороги, далеко в ліс, у густі нетрі та болота.
Є у Лісовика помічник, якого звати Блуд. З ним він любить перегукуватися в лісі. Лісовик може стати вовком чи лисицею, а Блуд совою або іншим птахом і коли людина відгукнеться до них, заманюють її все далі і далі за собою, аж поки треті півні не заспівають.
Лісовик може стати пнем і купиною, перетворитися у звіра й птаха, він обертається ведмедем і тетеревом, зайцем, так ким завгодно, навіть рослиною, адже він не тільки дух лісу, але і його сутність: він мохами обростив, сопе, начебто ліс шумить, він не тільки ялиною показується, але й стелиться мохом — травою. Лісовики не стільки шкодять людям, скільки бешкетують і жартують, і в цьому випадку цілком уподібнюються своїм родичам — домовикам.
Мавка — казкова лісова істота в образі гарної оголеної дівчини з довгим розпущеним волоссям. Вважалося, що мавками стають мертвонароджені діти, померлі нехрещені немовлята, або ті, що померли на Русальному (Троїцькому) тижні. Рідше зустрічаються повір'я, що в мавок обертаються діти, прокляті батьками або викрадені нечистою силою.
Живуть на деревах у лісах, полях і в траві. Люблять жити і у гірських печерах. Там їхні світлиці вистелені та обвішані барвистими килимами. Навесні, як тільки починають розтавати сніги, мавки вечорами засаджують прогалини квітами, а коли все зазеленіє і розцвіте на довкіллі, бігають по травах, рвуть квіти, гойдаються на гілках дерев, мов у колисці, викачуються в житах, сплітають вінки і танцюють. Там, де вони танцюють, трава росте краще і густіше.
Мавки-дівчатка — істоти із світлим волоссям. Мавки-хлопчики мають руде, курчаче волосся. Їх можна було бачити на полях, перехрестях доріг або в лісі у вигляді малих дітей у білому.
Дорослі мавки - вродливі молоді дівчата, високі на зріст, з довгим волоссям, яке завжди уквітчане.
Мавки — небезпечні та шкідливі духи, можуть збити подорожнього з дороги, залоскотати до смерті чи наслати хвороби. Можуть залазити в будинок вночі і смоктати груди сплячих людей, як жінок, так і чоловіків, від чого ті чахнуть та вмирають. Захист від мавок — хрін, часник і полин.
Але у деяких місцевостях вважається, що мавкам все дарма і такі способи захисту на них не діють.
Водяник (Водяний) — різновид нечистої сили. Образ, пов’язаний із водною стихією. Це злий дух, образ чорта, який за наказом Бога потрапив у водне середовище і за там залишився.
Водяного представляли у вигляді голого обрюзглого старого, банькатого, з риб'ячим хвостом. Він обплутаний тіною або одягнений у червону сорочку, має велику огрядну бороду і зелені вуса. Має звірині чи риб'ячі риси — риб'ячий або коров'ячий хвіст, гусячі лапи з перетинками або коров'ячі копита, шкіра, як у миня, ріг на голові.
Міг обернутися великою рибою, звіром, птахом, сомом, щукою, коропом, великої чорної рибою або рибою з крилами, гусаком, качкою, півнем, колодою, потопельником, дитиною або конем.
Вважається, що водяний живе у вирах, ополонках, на закинутих водяних млинах, під млинами або шлюзами, на дні річки, де у нього є свій палац. Водяний любить висовуватися по пояс з води, плескати в долоні або по воді, реготати, іржати, як кінь, бекати бараном.
Улюблений час водяного — опівдні, на вечірній зорі, опівночі, а також при місяці. Він особливо небезпечний під час або напередодні великих свят: в ніч на Івана Купала, в Троїцьку суботу, на Іллю. Водяник не може шкодити людям від Хрещення до Великодня.
Він володар річок, ставків і водоймищ головує над русалками та опікується рибами. Живе здебільшого у вирах річок, коло млинів. Розгнівавшись, може руйнувати греблі, млини, розливати ріки, топити людей, може жорстоко помститися тому, хто порушить його спокій.
Щоб уберегтися від його гніву, треба вилити у викопану ямку на березі чарку горілки - це має задобрити його.
Русалки. Загальновідомо, що ці істоти являють собою вродливих дівчат з риб’ячим хвостом але це досить спрощена характеристика. В українській демонології це один із найколоритніших персонажів, уособлення небезпечної водяної стихії.
Русалки — це молоді та вродливі дівчата, котрі живуть на дні річок у чудових кришталевих палацах. Вони ходять голі, лише зрідка накидають на себе білу прозору накидку.
Уночі, коли сходить місяць, русалки виходять на берег, чешуть своє довге зелене волосся й водять хороводи. Чудовим співом вони заманюють юнаків чи дівчат, затягують їх у воду та залоскочують до смерті.
За поширеними уявленнями, русалками стають молоді дівчата, котрі втопилися, або маленькі діти, які померли до хрещення. Подекуди побутує думка, що русалками стають люди, які помирають на так званий Русалчин Великдень (на Троїцю).
Оберегом від них слугують хрест і полин- трава. Взагалі, за народною уявою існує декілька типів русалок: польові, лісові та водяні.
Домовик (Дідько) — персонаж міфології слов'ян, демонологічна істота, «хатнє божество», що опікується, допомагаючи й іноді шкодячи життю усієї родини, яка живе в одній хаті. Оселяється в новозбудованому будинку разом з людьми. Коли в домі негаразд, може з пересердя спалити хату. Коли в домі немає ладу, іде з хати геть.
Про походження домовика існує така легенда: Коли Господь скинув на землю всю непокірну і злу небесну силу, в будинки людей теж потрапили нечисті духи. Оселившись поруч з людьми, вони пообжились і пообмякли — перетворилися в доброзичливців і при цьому, навіть, виявилися з веселою та жартівливою вдачею.
Домовик любить самотність та спокій. Живе в печі, під піччю чи в запічку, на горищі або під порогом хати. Іноді має свою господиню, яку ласкаво називає Доманею, Домасею, Домахою або Домцею.
Домовик може перекинутися бараном, коровою, котом, пташкою і ходити собі по причіпку, бо дуже любить домашніх тварин.
Домовик не терпить, коли в хаті сварка, особливо коли розбивають горщики. Залишений на самоті у старій хаті, лютує вночі, але допомагає навести добробут у господарстві тому, хто приходить жити в пусту хату.
Примітки
1 Максим Тирський (ст.-грец. Μάξιμος Τύριος; II століття) — грецький ритор і філософ-платонік.
2 Альфонс де Спіна (Alfonso de Spina) — іспанський теолог XV ст.
3 Йоганн Вейер (нім. Johannes Weyer, також Weier і Wier (1515-1588) — голандський лікар і окультист
4 Толковый словарь живаго Великорускаго языка В.И.Даля. Изданіе общества любителей Російской словесности, учрежденаго при Императорском Московском Университет#. — Москва: Типографія А.Семена, 1863.
5 Пушик С. Чугайстер: міфічний персонаж народної поезії Карпат // Народна творчість та етнографія. — 1994. — № 2-3. — С. 53-63.
