Теорія культури - Олексій Панич 2009

Модуль 3. Психоаналітичні та структуралістсько-семіотичні концепції культури; історична культурологія «Школи анналів »
Тема 18. Семіотика культури в роботах Р.Барта

Ідея семіотики — науки про знакові системи — має доволі давнє походження: зокрема, свого часу появу такої науки передвіщав ще Локк в останніх рядках свого «Нарису про людське розуміння». Але як справді окрема наука семіотика почала оформлюватися лише у другій половині дев’ятнадцятого століття, головним чином зусиллями Чарльза Сандерса Пірса (який підхопив у Локка самий термін «семіотика»), німецького філософа Готтлоба .Фреге, а також Фердинанда де Соссюра — видатного швейцарського лінгвіста, який одночасно з семіотикою (Соссюр називав її «семіологією») вважається також і засновником «структуралізму» (цей термін вперше з’явився у книзі Соссюра 1916 року «Курс загальної лінгвістики», задовго до того, як ідеї структурного аналізу були перенесені Леві-Строссом в антропологію). Семіотика і структуралізм є насправді спорідненими напрямками аналізу — спочатку мови, а потім і будь-якого культурного явища як «мови» (себто, як знакової/значущої системи). Але якщо структуралізм, за визначенням, робить наголос на структурі, що складається з набору взаємопов’язаних елементів, семіотика зосереджується на аналізі устрою цих елементів і того, як вони можуть означати те, що вони, як вважається, насправді означають.

Ролан Барт — один з чільних французьких мислителів другої половини двадцятого століття, який зробив свій внесок у розвиток як структуралізму, так і семіотики, але в даному навчальному курсі залучено ту його роботу («Міф сьогодні» — фрагмент з книги Барта «Міфології», 1957), яка радше відноситься до семіотичного аспекту аналізу — а водночас, за своїм спрямуванням, складає цікаву паралель розглянутому у попередній темі структуралістському аналізу Леві-Стросса. Красномовним тут є вже порівняння самих назв, які обидві вказують на прагнення автора віднайти в культурі сьогодення прояви чогось такого — тотему у Леві-Стросса, міфу у Барта — що традиційно вважалося ознакою лише архаїчного, давно віджилого типу культурної свідомості.

1. Для Барта, цілком відповідно до канонів семіотики, міф — це не «вимисел» і не феномен людської «свідомості», а насамперед значуще повідомлення, комунікаційна система. Власне, це не стільки повідомлення, специфічне за змістом, скільки певна функція, спосіб повідомлення про що завгодно — так що міфом, на переконання Барта, може стати в принципі будь-що. Будь-яка річ може «сказати» нам дещо у такий спосіб, що тим самим перетвориться на міф; тим самим Барт заодно стверджує і те, що будь- яку річ, з точки зору семіотики (або семіології) можна розглянути як повідомлення, яке щось для когось значить.

2. Саму семіологію Барт визначає як «науку про форми, наскільки значення вивчаються у ній незалежно від їхнього змісту». Іншими словами, семіологія — це наука не про те, що саме значить той чи інший знак, а — як він це «значить», себто, як налаштована і як здійснюється сама його спроможність «значити». При цьому базовий устрій знаку, спираючись на Соссюра, Барт традиційно вбачає в розподілі його на три складових: (1) означувальне (рос. «означающее»), (2) означуване (рос. «означаемое»), і (3) власне знак, що являє собою асоціацію, встановлений (кимось) зв’язок першого та другого. Наприклад: означувальне — троянда, означуване — любовні почуття, власне знак — встановлений людиною зв’язок, відповідно до якого троянда означає любовні почуття відповідної особи.

3. Міф, згідно Барту, це — не просто семіологічна система (себто, система знаків), а вторинна семіологічна система, для якої знаки людської мови, як первинної семіологічної системи, взяті в єдності їхнього означувального та означуваного, є лише означувальним другого порядку, до якого додається нове, вторинне означуване. Іншими словами, міф — не мова, а метамова, на якій говорять про мову-об’єкт (мову першого порядку). Для ілюстрації цієї тези Барта візьмемо простий приклад: висловлювання «мама мила раму». Якщо йдеться про конкретну маму і конкретну раму, це, за Бартом, висловлювання першого порядку (припустимо, якщо дитина повідомляє своєму однолітку, що його мама робила сьогодні зранку); але якщо те саме висловлювання використовується на уроці української мови (вчителька каже: «діти, розглянемо речення: «мама мила раму»«), воно перетворюється на висловлювання другого порядку — не мовлення про предмети, а мовлення про мову — яке, за Бартом, і становить специфіку міфу.

4. Аналогічний за структурою приклад самого Барта — молодий африканець у французькій військовій формі на обкладинці журналу «Парі-Матч». Як мова першого порядку, це зображення (кольорова пляма на папері) означає те, що розпізнається на зображенні (чорношкіра людина у певному одязі під французьким прапором). Але водночас це висловлювання, у сукупності свого означувального та означуваного, має ще значення другого порядку: в ньому, згідно Барту, прочитується також означення Французької Імперії, якій вірно служать навіть ті, хто міг би (з якоїсь іншої точки зору) вважатися нею пригнобленими. Тепер можна домовитися про терміни: (1) означувальне стосовно мови першого порядку Барт іменує «сенс» (рос. «смысл»), а стосовно мови другого порядку «форма»; (2) означуване, в обох відношеннях, іменується «концепт»; (3) те, що поєднує перше і друге, для мови першого порядку іменується «знак», а для мови другого порядку — «значення».

5. Що потрібне, аби знак мови першого порядку став міфом, себто знаком мови другого порядку? Насамперед, вважає Барт, потрібне збіднення його сенсу (див. у попередньому пункті, що саме Барт розуміє під «сенсом»). Більш конкретно, потрібно, аби все багатство сенсу, що потенційно міститься в знаку першого порядку, ніби «випарувалося», і залишилася одна порожня форма, придатна для вкладення в неї іншого означуваного («концепту»). Продовжуючи наведений вище приклад: ми навряд чи зможемо сприйняти солдата на обкладинці журналу як знак/міф, що означає могутність Французької Імперії, якщо цей солдат розпізнаватиметься нами як конкретна людина, зі своїм ім’ям та прізвищем, своєю біографією, своїм неповторним життєвим шляхом, що привів його у французьку армію, тощо. Чорношкірий солдат у військовій формі означає могутність Французької Імперії саме тому, що його образ, як знак першого порядку, позбавлений для нас усіх подібних нюансів.

6. Аналізуючи докладніше устрій міфу як знаку, Барт виявляє між концептом і сенсом (див. визначення того та іншого у пункті 4) стосунки деформації — подібно тому, як для Фрейда латентний (прихований) сенс поведінки деформує її явний сенс (звертає на себе увагу, що Барт, як і Леві-Стросс, постійно тримає в голові психоаналітичні дослідження Фрейда під час здійснення власного аналізу). В метамові така деформація цілком необхідна, бо концепт мови другого порядку неминуче перелаштовує «під себе» сенс як складову мови першого порядку. Внаслідок такої деформації якраз і виходить (продовжуючи вже обговорюваний приклад), що чорношкірий солдат з ім’ям, прізвищем та конкретною біографією позбавляється всієї своєї історії і перетворюється на «порожню форму», придатну для збагачення її новим концептом (могутність Французької Імперії).

7. В цьому плані, тонко підмічає Барт, структура міфа є структурою алібі: сенс і форма (не будемо забувати, що і те і те говориться про означувальне, тільки стосовно мови, відповідно, першого та другого порядку) завжди знаходяться у різних площинах, а отже, ніколи не «зустрічаються» і, тим більше, ніколи не суперечать одне одному. Стосунки сенсу і форми міфу, в цьому плані, подібні стосункам прозорого скла і того, що видно за склом: ми можемо зосередити свій погляд або на першому, або на другому, але в жодному разі не на тому і тому одночасно. Така структура алібі може, вважає Барт, цілком свідомо використовуватися ідеологією в корисливих цілях: чому, власне, ви вважаєте, що чорношкірий солдат у французькій військовій формі означає могутність Французької Імперії? — це ж не можна довести! — перед вами лише образ солдата, і (формально кажучи) більше нічого! Відтак, міф каже нам щось завжди непрямо, неначе «ховаючись» за тим, що нам, на разі, говориться прямо й безпосередньо.

8. Сприймати міф, вважає Барт, можна у три різних способи. Перший: концепт заповнює форму, внаслідок чого ефект алібі зникає, міф як такий руйнується, а значення знов стає буквальним: чорношкірий солдат у формі перетворюється тоді на «знак» (себто, «приклад» або «символ») імперії, що для Барта означає принципово простіші стосунки, ніж ті, що пов’язані зі структурою міфу. Другий: деформуючий вплив форми на сенс усвідомлюється, а значення, відповідно, руйнується; це деміфологізуюче прочитання, що викриває міф як оману, або прочитання міфолога, який робить устрій міфу предметом спеціального аналізу. Третій: означувальне міфу сприймається як нерозривна єдність сенсу та форми, внаслідок чого міф, власне, якраз і споживається як такий; і тоді чорношкірий солдат у формі постає вже не як «приклад» і не як «символ» імперії, а як її безпосередній репрезентант — він є солдатом, і, на рівні вторинного означуваного, він саме і є імперією, унаочненою для сприйняття адресатом міфу.

9. Саме цей останній тип сприйняття міфу, вважає Барт, і експлуатується ідеологіями усіх часів, чим відкривається перспектива вивчення справжньої ролі міфу в історії людства. При такому прочитанні міф і не руйнується, і не викривається, а натомість натуралізується, подаючи свою подвійну структуру («алібі») так, ніби вона носить суто природний характер. Власне, це для Барта і є головною функцією міфу: натуралізувати історію, подавати суспільне як природне, тим самим виправдовуючи ту чи іншу ідеологію як належну до самого природного устрою речей. Роблячи це, міф, справді, впливає радше на позасвідоме, ніж на свідоме в устрої людської психіки — що додатково пояснює, звідки у Барта (як і у Леві-Стросса) виникає загострений інтерес до наукової спадщини Фрейда.

10. Отже, міф, в очах Барта, не символізує, а, навпаки, натуралізує означувані ним концепти. Але, виявивши у такий спосіб справжнє спрямування міфу, ми можемо тепер оцінити і наявний потенціал опору подібному процесу натуралізації. Найменше здатна опиратися міфологічній обробці повсякденна мова: вона надто гнучка і, відтак, надто готова прийняти на себе які завгодно вторинні значення, піддаючись на описану вище деформацію концептом сенсу. Більш успішно опирається міфу мова поетична: сучасна поезія, вважає Барт, прагне не натуралізувати штучно призначене людиною значення, а навпаки, використати мову суто технічно, намагаючись виразити з її допомогою сутність «самих речей» (тут Барт посилається на Сартра, деякі культурологічні ідеї якого будуть розглянуті в цьому курсі пізніше). Можна сказати інакше: для сучасної поезії мова — лише інструмент; для міфу мова — самоцінний факт, штучно перетворений на квазі-природну річ. Класична поезія, вважає Барт, опирається міфу не так успішно саме тому, що надає слову більшої ваги, робить його самодостатнім — що якраз і потрібно логіці міфу.

11. В окремих явищах художньої культури (Флобер) Барт знаходить цікавий випадок подолання міфу міфом, або створення «міфу про міф», внаслідок якого міф- об’єкт викривається за допомогою міфу ще іншого, вищого порядку.

12. Знов повертаючись до злободенних проблем сучасної культури, Барт, спираючись на свій аналіз устрою міфу, викриває міфологічність ідеологічного «розчинення» буржуазією, як суспільним класом, себе (а також інших класів та прошарків суспільства) в «національному» або «загальнолюдському». Притаманний міфу взагалі феномен алібі тут використовується буржуазною ідеологією для створення своєрідного «алібі буржуазії»: як висловлюється Барт, буржуазія — це «клас, який не бажає бути названим». У такий спосіб, «сховавшись» за загальнолюдські чи національні інтереси, штучно подаючи свої історично обумовлені прагнення як цілком « природні» й відповідні до довічних інтересів усього людства, буржуазія насправді лише маніпулює суспільством за допомогою міфу, аби зберегти і усталити своє класове панування.

Питання й завдання для самостійної роботи

1. Які аналітичні настанови поєднують міркування Барта із міркуваннями Леві-Стросса? У чому, на Ваш погляд, полягають найбільш значущі відмінності їхніх методологічних настанов аналізу явищ культури?

2. За яких умов, згідно Барту, будь-яке висловлювання і будь-яка річ може перетворитися на міф?

3. Яким, за описом Барта, є устрій знаку?

4. Якою, за описом Барта, є структура міфу як вторинної семіологічної системи? Які елементи устрою міфу Барт називає «сенс», «форма», «концепт», «знак», «значення»?

5. Що таке «збіднення сенсу» і чому воно є необхідним для створення міфу?

6. Чому устрій міфу необхідно передбачає деформацію «сенсу» «концептом»?

7. Що таке «алібі» як характеристика устрою міфу?

8. Якими є три вказаних Бартом способи сприйняття міфу? На який з них «розрахований» сам міф?

9. Що таке «натуралізація» як функція міфу?

10. Якою мірою знакова система (мова) може опиратися міфу? Від яких факторів залежить успішність подібного опору?

11. Що таке «подолання міфу міфом»?

12. Як, згідно Барту, міф використовується в ідеології панівного класу суспільства?

13. Які прояви сучасної культури, на Ваш погляд, можна плідно проаналізувати, використовуючи методологічні настанови бартівського семіотичного аналізу міфу?

Література

Основна література.

1. Ролан Барт. Миф сегодня // Ролан Барт. Избранные работы: семиотика, поэтика. — М.: «Прогресс», 1989. — С. 72-111.

Додаткова література.

2. Философский энциклопедический словарь. — М., 1994 (статья «Семиотика»).