Культурологія - Історія і теорія світової культури XX століття - В.В.Багацький, Л.І.Кормич 2004

Частина друга (1945-2000 рр.)
Розділ четвертий. Східна Європа: занепад культури в 40-х, початок її відродження в кінці 80-х років
Необхідність подолання догматизму і схоластики у дослідженнях суспільствознавців східноєвропейських країн

Цілих п’ятдесят років Західна і Східна Європа йшли своїми шляхами до прогресу. Засобами його досягнення для першої був лібералізм, для другої — марксизм. Громадяни «обох Європ» у своїх невдачах звинувачували протилежну систему, а успіхи приписували лише собі. Якщо виробництво не досягало успіхів, то в цьому були винні або комуністи Східної Європи, або капіталісти Західної. Та з часом почали зароджуватися сумніви щодо справедливості ідеї поступу. Дедалі менше залишалося тих, хто вірив у людину як коваля свого щастя. Бруд, покидьки і кіптява — свідчення презирства людини до довкілля, як природного, так і культурного. В листопаді 1989 р. впала Берлінська стіна завдовжки в 155 км, яка до того впродовж 28 років розгороджувала Німеччину надвоє¹. Відбувся перехід від «холодної війни» до миру. Все це в остаточному підсумку обумовило шлях до реконверсії².

На сході Європи розпалась система країн, об’єднаних комуністичним режимом. Тріумфальні перемоги демократії в кінці 80-х і на початку 90-х рр. відбулися на просторах не тільки від Берліна до Москви, а й від Сантьяго до Кувейта. На заході Європи 15 найбільш розвинутих країн об’єдналися в спільний ринок, що охопив 300 млн. чоловік програмою вільного пересування людей, капіталів і послуг. Це об’єднання стало федеративним полюсом всього континенту. З цього моменту європейська ідея стає суттю розвитку людства.

Чимало конфліктів і ворожнечі залишив у спадок народам нових незалежних країн Східної Європи колишній комуністичний режим. Виникають ці конфлікти ще й через несприйняття однією частиною населення землі культури інших етнічних груп всередині цих країн. Вирвавшись з обіймів тоталітаризму, людина отримала можливість вільно приймати рішення, а разом з тим і відповідати за них. Гострішою стає потреба в знаннях про людину, суспільство, його історію. Оновлення суспільства неможливе без піднесення рівня культури народу.

У зв’язку з цим зростає потреба людини в суспільствознавчих знаннях. Світ народів Східної Європи після падіння комуністичних режимів опинився на роздоріжжі. Сьогодні потрібна об’єктивна оцінка сучасності. Її можуть дати тільки суспільствознавці — історики, філософи, політологи³. Потрібен прогноз нашого подальшого розвитку. І останнє — наростаюча потреба в суспільних науках викликана і необхідністю збереження та розвитку духовності народу, його культури⁴, тому що загибель старих культурних форм життя і несприйняття нових народами Східної Європи може призвести до катастрофи.

Починати треба з оновлення суспільствознавства. Потрібно здійснити деідеологізацію і деполітизацію гуманітарних наук. Мовою марксистської історії неможливо було викласти суспільний досвід, яким збагатилася людина в довоєнній період і особливо в 60-80-х рр. Відтворити справжнє братство людей, які розуміють одне одного, попри різницю в мовах і територіях, під силу, мабуть, тільки церкві й університетам. Віра і наука в історії людства були двома нормативними дисциплінами, що надавали сенсу людській долі. Нині ми знову звертаємося до них по допомогу.

Примітки

¹ 3 1949 по 1961 рік (коли була збудована стіна) з НДР до ФРН втекло 2 млн. 600 тис. чоловік, тобто шоста частина населення Східної Німеччини.

² Реконверсія (лат.) — переведення народного господарства після війни на виробництво продукції мирного часу.

³ Динамічні зміни відбувались, наприклад, в суспільствознавстві Угорщини. Так, з 1989 по 1994 рік там було написано 150 підручників з історії. В їх створенні брали участь 700 авторів. В середині 90-х років в країні найбільшою популярністю користувались приблизно шість підручників. В Угорщині кошти для придбання підручників видавались батькам учнів у вигляді спеціальних чеків. З ними покупці отримували в магазині підручники, які вважали кращими.

⁴ Філософ К. Леві-Стросс (Франція) і вчений та письменник І. Єфремов (Росія) стверджували, що майбутнє має належати гуманітарним наукам або його не буде взагалі.