Культурологія - Історія і теорія світової культури XX століття - В.В.Багацький, Л.І.Кормич 2004

Частина друга (1945-2000 рр.)
Розділ третій. Творчі течії у мистецтві
Образотворче мистецтво: живопис

Мистецтво — це стилістична парадигма¹ будь-якої культури. Воно являє собою цілеспрямоване пристосування видимості до реальності, вважає англійський філософ Альфред Вайтхед.

В основу живопису покладено рисунок. Однак прихильники абстракціонізму вважають, що колір в живописі грає ту саму роль, що й звук у музиці. Мовляв, не зображення предмета на картині, а тільки колір викликає відповідну реакцію у глядача. І все ж таки ідею твору можна висловити тільки в композиції, рисунку і кольорі.

Живопис поділяється на монументальний і станковий. Перший — це розпис фасадів, будинків, стін, стель. Другий — це картини, пейзажі, портрети, натюрморти, написані на полотні, яке для цього натягують на підрамник і закріплюють на мольберті, на станку. Вважається, що на кінець XX ст. художник повинен був знати і вміти все те, чим займались живописці до нього.

В живописі Заходу існує величезна кількість течій і напрямів. Ось деякі з них: сюрреалізм (від франц. — надреалізм), абстрактний експресіонізм, поп-арт, оп-арт, фан-арт, редімейд, кінетичне мистецтво, геометрична абстракція тощо. Наявність такої кількості стилів і напрямків у живописі країн Заходу свідчить про відсутність там офіційної ідеології, яка б обмежувала можливості художника у самовираженні.

Як писав О. Тоффлер, «від майоріння стилів і шкіл живопису мерехтить в очах. Ледве встигнеш помітити школу, що розвивається, і зрозуміти її мову, як вона вже щезає». Найбільш довговічна школа панувала максимум двадцять років, з 1940-го по 1960-й. Це був абстракціонізм.

Коли після Кандінського з’явився Джаспер Джонс, а потім Френсіс Бекон, це було новим словом, тому що вони створили власну естетику. Після появи перших абстракціоністів здавалося, що майбутні шляхи мистецтва вже визначилися і віднині всі підуть лише в цьому напрямку.

Але після цього повернувся фігуративний живопис. Настав другий період у розвитку абстракціонізму. В ньому відбулась спірітуалізація, коли предмет живопису був перенесений на внутрішнє психологічне життя людини. Саме тут знаходяться витоки автоматичного живопису сюрреалістів і абстрактних експресіоністів. Він був пов’язаний з фіксацією внутрішніх видінь. Дехто з сучасних художників вважає, що абстрактний живопис закінчився з появою концептуального мінімалізму (Тіберій Салаші).

Після чого почалася справжня чехарда: «поп», який проіснував п’ять років; «оп», який зумів привернути до себе увагу публіки років на два-три; нарешті, «кінетичне мистецтво», самою суттю якого є недовговічність. Естетична цінність будь-якої художньої течії сприймається за щось байдуже для її долі.

Сюрреалісти, наприклад, вважають, що реальність суб’єктивна і що мистецтво є не відображенням світу, а вираженням особистої ситуації у житті кожного митця. Вони відстоюють право художника на яке завгодно самовисловлення. Найвідомішим серед сюрреалістів був іспанський художник Сальвадор Далі².

Сюрреалізм вважається однією з ключових течій у західному мистецтві взагалі. В основі сюрреалізму лежить принцип поєднання несумісних подробиць. Сьогодні він охоплює і живопис, і скульптуру, і літературу, а також театр і кіно.

Наприклад, в театрах США в 70-ті рр. йшли п’єси без слів³, на сцені відтворювався світ фантазії глухонімих.

Абстракціоністи⁴ творчий процес розглядали як занурення у світ інтуїтивних порухів душі. Експресивні лінії і кольорові плями діють безпосередньо на нервову систему глядача. В 40-х рр. у Франції і США найпопулярнішим був варіант абстракціонізму під назвою «ташизм» — мистецтво плям і клякс (таш з франц. — пляма). Його очолював Джексон Поллок (США). Абстракціонізм поширився світом: в Італії, Швейцарії, Франції, Німеччині, Японії. В США і Франції для абстракціоністів були відкриті музеї, проводилися численні виставки. Серед лідерів його можна назвати канадійця Гарольда Тара.

Правда, післявоєнний абстрактний експресіонізм Дж. Поллока, В. де Куншта та інших є явищем у мистецтві вторинним, тому що повторював із запізненням авангард європейський. Останній культивувався десятиліттям раніше не тільки у Франції, а й в Україні, Росії і Німеччині. Проте динаміка й експресії нового американського живопису і пластики вигідно відрізнялись від подібних явищ в Європі. Небезпідставно вважається, що на американському грунті були відтворені ті культурологічні імпульси, які починали оновлення мистецтва в Європі на початку XX ст.

Друга світова війна зруйнувала Європу, винищила величезну кількість людей, сплюндрувала долі живих. Здавалося, настав кінець культурній гегемонії Європи у світі. Переважаючий вплив США у світовій економіці (план Маршалла), американський маскульт у культурі, здавалося, завершували формування світу на американський взірець у другій половині XX ст. Справді, деякий час США були лідером, диктували моду у світовій культурі. Художня література, кіномистецтво, пластичні і візуальні мистецтва, так само як і архітектура США, дали світові зразки новаторства. Цим США завдячують еміграції в Новий світ величезної кількості європейських інтелектуалів, які втекли від переслідувань фашистських режимів Італії, Іспанії, Німеччини.

І тільки з появою і розвитком постструктуралістської філософії перш за все у Франції і появи нових поколінь художників у Європі становище змінюється на її користь. Приблизно з 60-х рр. всеохоплюючим стає новий напрямок в культурі — постмодернізм, батьками якого знову ж таки були філософи Європи. Відтоді запанувала відносна культурна рівновага між Старим і Новим світом.

Післявоєнні десятиліття в образотворчому мистецтві України, як і всього Радянського Союзу, характеризуються торжеством соціалістичного реалізму.

Із загального художнього процесу того часу випадає творчість видатної примітивістки Катерини Білокур. Хтось з мистецтвознавців характеризує жанр, в якому працювала художниця, як квітковий іконопис. Рослинні лики буття в живописі К.Білокур були далекими від панівної ідеології, що й стало запорукою високої його якості.

Ще одна видатна художниця Тетяна Яблонська, яку називають «стихійним екзистенціалістом», пройшла у своїй творчості кілька етапів — реалістичний, імпресіоністський, екзистенціальний.

Велике піднесення переживало образотворче мистецтво України в кінці 80-х — 90-ті рр. Всередині країни та за її межами за останні десять років організовано кілька сот художніх виставок. Місце українського художника починає регламентуватися ринком і його рейтингом у ринковій ієрархії. Ліквідація марксистсько-ленінської ідеології сприяла розвиткові найрізноманітніших напрямків і стилів.

Заслуженою славою батьків постмодернізму в Україні користуються такі художники, як киянин Олександр Дубовик і львів’янин Любомир Медвідь. Вони обидва належать до тих художників, які вже десятки років визначають рівень і тенденції українського мистецтва.

Твори монументаліста О.Дубовика побудовані на межі фігуративного і нефігуративного мистецтва. Подразлива трансавангардна багатозначність Л.Медведя сформувалась у розриві з попередніми системами образотворчого мислення. «Його полотна характеризує блискуча живописна майстерність, глибокофілософські, перейняті внутрішньою експресією, іноді болісним напруженням образи — образи чи то далекого минулого («Праслов’яни», 1981), чи то драматичних періодів, близьких нам за часом («Емігранти», 1981), чи сучасності («Хлопчик з птахом», 1987) (Оксана Жирко-Козинкевич).

Обидва ці художники відомі не тільки в Європі, а й на американському континенті, а їхні картини прикрашають приватні колекції і музеї багатьох країн світу.

До речі, ці двоє митців пишуть літературні твори: Олександр Дубовик як письменник став відомим через свої «Палімпсести»; Любомир Медвідь пише художню прозу — «Кому повінь підвалиною» і вірші, в яких він робить спробу впорядкувати хаос буття й осмислити власну екзистенцію. Як кимось вже було сказано, художнє мислення Л.Медведя та його образний світ мають відверто літературний характер. «Світ існує, щоб увійти в книги», — написав колись Стефан Малларме. Тобто все сказане є лише приводом для паперової купки з літерами, стиснутої палітурками. Справді, інтелігенція освоює дійсність за допомогою друкованого слова.

Київський художник Р.Масаутов захоплюється історичною наукою, має в цій галузі свої видані друком праці. Натхненним дослідником кольору є талановитий київський художник Т.Сільваші. Він присвятив цій темі не одну статтю.

Щось подібне вже спробували робити далекосхідні художники в більш ранні століття. Правда, в ті часи було характерним, наприклад, в Японії тісне поєднання поезії з живописом в одному творі. Письменництво ж українських художників кінця XX ст. засвідчує правдивість твердження про те, що мова є універсальною формою існування культури.

Творчість ще одного українського художника Івана Остафійчука органічно вплітається в тканину світового образотворчого мистецтва, а отже, і культури. Живописна манера митця дає багато можливостей для роздумів над шляхами і майбутнім мистецтва взагалі. Розмаїття технічних прийомів, які поєднують і народну творчість, і ташизм, і експресіонізм та дещицю інших стилів, привело митця до вироблення свого власного стилю. Він свідчить про вишукану майстерність художника, запорукою якої стала величезна працьовитість, вміння створити з окремих відчуттів і спостережень мистецький витвір.

В картинах «На базар», «Жінка біля криниці», «Тривожні роздуми», «Між хмарами», «Степові трави» та багатьох інших Іван Остафійчук знову й знову звертається до вічних проблем буття. Його полотна спалахують відкритими природними кольорами, вселяючи оптимізм і підносячи хвалу вічному життю.

Людство завдячує християнству за ту високу культуру, яку воно залишило у спадок. І сьогодні невичерпні багатства її надихають митців на творчість. Так, складний світ релігійно-філософських образів втілила в своїх картинах львівська художниця Ярослава Король. Більшість її творів можна назвати релігійними картинами. Художниця звернулась до зображення безмежного світу християнства. Я. Король є представницею нової генерації митців, яка на основі віри і таланту відроджує духовний світ свого народу.

Широта творчих інтересів Ярослави Король вражаюча: вона пише не тільки ікони, а й картини на історичні та літературні теми. їй також під силу салонні портрети, книжкова графіка, яка починає відроджуватись в Україні. Мистецькі твори Ярослави Король зберігаються в музеях, церквах і приватних зібраннях України, Англії, Італії, Канади, Франції, США. Репродукції її картин вміщують на шпальтах часописів Бельгії, Італії та інших країн Європи.

В кінці 80-х рр. в образотворчому мистецтві України піднялась «нова хвиля». Вона пройшла по всіх культурних центрах України — концентричними колами від Києва до Львова, Одеси, Харкова і решти осередків образотворчого мистецтва. «Головним одеським постмодерністом» був названий Олександр Ройтбурд. І справді, він поєднував у собі ваговиту, ледь опасисту матеріальність і містику, «неохимеризм», «гіпнотичний сеанс» і «психоделічне вторгнення в галюциноз».

Творчість плеяди одеських художників-авангардистів другої половини ХХ ст. — О.Ануфрієва, Л.Ястреб, В.Маринюка, В.Цюп- ка, В.Стрельникова, В.Баранця — визначала собою стан справ в образотворчому мистецтві півдня України. Образотворче мистецтво — це матеріальне втілення візуальних образів, уяви, враження. Це парафраз слів Валерія Басанця стосовно його творчості як художника-урбаніста, живописця, графіка і скульптора.

Незвичайна живописна манера цього художника навіює безліч асоціацій. Побачені начебто через непрозоре скло картини і графіка В.Басанця, на яких зображені кубики будівель і кулі дерев і кущів, — вся ця сукупна геометрія нагадує традиції аналітичного розкладу форми в кубізмі. А, наприклад, графіка «Дерева на тлі міського пейзажу» чимось нагадує топографічний знак водоспаду. Енергія і радість кольору, театральність композицій, у свою чергу, наводять на згадку про Куїнджі, а далі і про фовістів. Та в цього митця немає безпосередніх вчителів, як, врешті, і послідовників. Що можна стверджувати напевне, так це те, що ніжний, неупереджений погляд В.Басанця на світ, дитяча справжність проявляють у зовнішньому ознаки таємного. Коли вдивляєшся в його картини, то «чути і видно, як трава росте». Незаперечним є те, що художникові вдалося «залишити слід на витку історії, що швидко стирається» (С.Б.Кримський).

Культурний процес завжди тісно пов’язаний з народом, з територією і завжди має тільки йому притаманні ознаки. Та й способи вираження тотожні: це слово, рух, лінія, скульптура, архітектура. Однак, володіючи ними, людина створює образ відповідно тільки до свого сприйняття дійсності. І якщо образ стає символом, то він сприймається і читається сучасниками і нащадками. Такою є і творчість одеського митця Юрія Горобця. Вона втілена в акварелях, графіці, писаних олією пейзажах, жанрових картинах і мариністиці.

Людина втратила панівне становище в світосприйнятті художника. Кожна частка світу набула самості, самоцінності. В творах Ю.Горобця немає добра й зла, красивого і потворного, а є тільки світ води, земної тверді, неба. А в них вільно підноситься все живе. І в цьому царстві всього живого вільно почуває себе художник Ю.Горобець. Його твори є класичним свідченням не тільки епохи, а й безумовного таланту митця.

Великий вплив на становлення художника здійснили А.Ацманчук, М.Божій, В.Власов, А.Попов. Від них Ю.Горобець перейняв сонячну палітру і прагнення до творчої досконалості. Ю.Горобець біля 30 років був художником-постановником на Одеській кіностудії. За його участю було поставлено десятки фільмів. Та це не завадило художникові назавжди повернутися до станкового живопису і віддати йому всі свої сили і талант.

Кажуть, що мистецтву Юрія Горобця притаманна «неголосна виразність» (Л.Сауленко). Це відповідає дійсності перш за все тому, що художник не є трибуном. У нього інше завдання — за допомогою кольору здійснювати чуттєво-моральнісний вплив на глядача. І це йому вдається повною мірою. Ми є свідками рідкісного випадку збігу доброї, відкритої, чутливої душі художника і його можливості все це висловити у своїх чудових творах.

Яскравим спалахом на тьмяному тлі можна назвати творчість молодої художниці Валерії Левенцової. Вона є представницею одеської мистецької школи, підвалини якої закладали ще такі митці як К.Костанді та інші. В. Левенцову вчили В.Чернов, Є.Кучінська, Т.Єгорова, В.Філіпенко. Художниця знаходиться під впливом творчості Катерини Білокур, Марії Примаченко, Олександра Івахненка, Густава Клімта.

Складна і важка доля художника сьогодні не позначилася на характері творчості В.Левенцової. її роботи не можна віднести до якогось одного стилю і жанру. Тут і розкішні батики, і вишукана графіка, і надзвичайно яскравий і талановитий живопис. Та давно вже помічено, що відсутність одного стилю — це теж стиль. Художниця свідомо змішала уривки фігуративної, абстрактної, конструктивістської властивості. В канву її творчості включені також супрематичні елементи. Пульсуючий колір, утвердження площинності в динамічній кольоровій рівновазі — в одних роботах; і зразу ж руйнування площинності, багато- вимірність простору — в інших, притаманне творам Валерії Левенцової. А змішана техніка виконання (олія, емаль, пастель, лаки) справляє вражаючий ефект на глядача.

Серед розмов про занепад і вторинність українського образотворчого мистецтва як їх заперечення і утвердження майбутнього світового визнання стала творчість Валерії Левенцової.

Представником салонного постмодернізму є В.Попов, лубочного фольк-стилю — Ю.Горбачов, «сюрреосимволізму» — С.Поярков. Ці київські художники поставили своє мистецтво на промислову і комерційну основу. Таких художників багато.

Одним з феноменів російської культури другої половини XX ст. є творчість Леоніда Пуригіна. Будь-яка з композицій цього художника сприймається як живий Всесвіт, який містить всі її якості і властивості. Вона обов’язково пронизана деревом життя або хрестом з фігурою самого митця.

Метод зображення, яким користується художник, називають фантастичним реалізмом. Л.Пуригін показує дійсність немовби з космосу, використовує метафори, уподібнення, неймовірні асоціації і пластичні метаморфози. Жахнувшись нелюдськості нашого буття, художник у наївній надії на щастя і досконалість людини створює свій казковий світ.

Розмір таланту художника можна визначити за пізнаваністю його картин. У деяких художників (Ів Тангі, Де Кіріко, Фонтана) пізнаваність робіт відбувається завдяки однаковості. Але Пікассо, наприклад, незважаючи на всі його різні періоди, пізнаваний здалеку, бо він схожий тільки на самого себе. Таких лег- копізнаваних і в той же час різних, мінливих художників сьогодні залишилося зовсім небагато. Роберт Раушенберг — один з них. Його ім’я стало своєрідним символом сучасного мистецтва США. Він є одним з родоначальників поп-арту, художніх концепцій, що змінили уявлення про специфіку і уявно-виражальні можливості мови живопису.

Вважається, що ядром художньої класики і модернізму є стилеутворення. А поп-арт позбавлений стилю в його традиційному розумінні. Тепер у західній культурі через поп-арт поняття «художній стиль» трансформувалось в альтернативне поняття «стиль життя». Така зміна акцентів спонукала до ревізії катарсису⁴ — ще одного важливого інструменту традиційного мистецтва. Так, Ясперс Джонс і Роберт Раушенберг представляли ранній поп-арт чи навіть були його попередниками. А вже Гой Ліхтенштейн став перехідною постаттю на шляху до «класичного» поп-арту. Основними ж його постатями вважаються Енді Ворхол, Джейс Розенквіст, Клаес Ольденбург і Том Вессельман.

В середині 60-х рр. одночасно в США і країнах Західної Європи виник концептуалізм як реакція на абстракціонізм і мінімалізм. Останні ставили емоцію, енергію, форму вище за смисл. Концептуалісти ж прагнули виділити в творі насамперед закладену в ньому ідею. На їхнє переконання, в основі кожного предмета лежить смисл, для якого людство не знайшло кращого вираження, ніж слово. Родоначальником західного концептуалізму був Джозеф Кошут.

Народження концептуалізму в Росії теж припало на 60-ті рр. Одним з перших російських представників цього напрямку вважається «передчасний концептуаліст» Б.А.Смирнов. Біля витоків традицій російського концептуалізму, серед інших, стояв Віктор Пивоваров. Справу своїх попередників продовжує Ілля Кабаков. Він є майстром інсталяції⁵. Його картинами є написи на папері, каліграфічно виписані букви, каталогізовані фото, уривки фраз. Стиль Кабакова ще називають «канцелярським примітивом».

Після ближчого знайомства з концептуалізмом глядач ще раз переконується, що для того, щоб ним займатись, не потрібна спеціальна художня освіта чи природна обдарованість. Концептуалістом може стати будь-хто, в кого є вдома дещиця старої вибракуваної сантехніки і бажання створити з неї композицію.

Існує широке і вузьке розуміння концептуалізму. Широке розуміння зводиться до збивання, викорінювання творів мистецтва, що в принципі притаманно всьому постмодернізму. Для концептуаліста підручним матеріалом може бути все що завгодно: розбитий унітаз, зламане колесо автомобіля, стара газета, діряве відро тощо. Таке використання промислових виробів як вихідного матеріалу для творчості ставить мистецтво на грань повного знищення, розчинення в навколишньому середовищі.

У більш вузькому розумінні концептуальне мистецтво зводиться до лінгво-естетичних експериментів і стає справою обраних, втаємничених у мистецтво. Залежно від використання того чи іншого матеріалу в концептуальному мистецтві розрізняються такі течії, як боді-арт, ленд-арт, перформанс, відеоарт тощо.

Інсталяція — вироби, які створюються за допомогою колажування і конструювання різнорідних і видозмінених матеріалів і предметів, що заповнюють простір, а також визначають і описують його. «Дороге сміття», — кажуть про них журналісти.

Різноманітні формалістичні напрямки в живописі є своєрідною моделлю мистецтва країн Заходу. Існує принаймні два механізми його дії. Один з них зайнятий виробництвом абстрактного мистецтва, розрахованого на фахівців, на еліту. Другий — виробництвом масової культури. Змичкою між ними слугує поп- арт.

Характерною рисою сучасного мистецтва є не створення шедевра, а винахід нової концепції світу, незвичайного погляду на речі. Тому на виставках сьогодні більше колег, ніж глядачів, так само як і в театрах та бібліотеках. Творці нового світу мистецтв приходять сюди в пошуках нових алгоритмів.

Мистецтво великих міст не уникло сьогодні вульгаризації, девальвації перевірених часом цінностей. Занепад мистецтва проявляється у змішуванні грубості і рафінованості. Штучність мистецтва стає дедалі очевиднішою, більш умоглядною, абстрактною. Мистецтво починає втрачати здатність до органічного розвитку. Еклектизм сучасного мистецтва і культури не підлягають сумніву.

Беруть гору копіювальники, що реалізують не органічний стиль, а моду. Може, й справді культура — це те, що відпало від культу, а тому позбулося свого коріння? Тоді і живопис, як сказав Павло Флоренський, — це іконопис, що втратив Бога.

Послідовники Зігмунда Фрейда вбачають у художникові невротика, який володіє щасливою здатністю надавати приємної форми своїм невротичним маренням. Тому смисл мистецтва вони бачать в аналізі тих чи інших найрізноманітніших марень, ігноруючи всяке відтворення дійсності. Як сказав поет:

Художнику немає скутих норм,

Він — норма сам, він сам в своєму стилі.

(Ліна Костенко)

Примітки

¹ Парадигма — в даному разі система, зразок.

² Арам Хачатурян був якось в Іспанії і зробив візит до Сальвадора Далі. Поки він очікував на хазяїна дому, зазвучала його мелодія «Танець з шаблями», зайшов мажордом і оголосив: «Сальвадор Далі!» Тої ж миті через зал пробіг голий Далі з шаблею в руках і щез за дверима. Знову з’явився мажордом і оголосив: «Прийом закінчено!»

Мимоволі пригадуються слова Паоло Веронезе: «Ми, живописці, користуємося тими ж вольностями, якими користуються поети і юродиві!»

³ Основні ознаки спектаклю дивіться в параграфі «Театральне мистецтво».

⁴ Фундаторами абстракціонізму були В. Кандінський (Україна) і Робер Делоне (Франція).

⁵ Катарсис — духовне очищення глядача в процесі співпереживання при спогляданні твору мистецтва.