Культурологія - Історія і теорія світової культури XX століття - В.В.Багацький, Л.І.Кормич 2004

Частина друга (1945-2000 рр.)
Розділ третій. Творчі течії у мистецтві
Художні течії і напрямки в літературі Китаю

Ще в 1942 р. керівник компартії Китаю Мао Цзедун провів в Яньані нараду з питань літератури і мистецтва. У своїх виступах на цій нараді він рекомендував творчим працівникам відмовитись від вантажу ідей і знань, стати листком чистого паперу. Вульгарно-соціологічне розуміння взаємозв’язку мистецтва з життям, розуміння мистецтва як інструменту, який роз’яснює смисл вказівок і настанов Мао Цзедуна, приводили до інтелектуально-психологічного переродження. Коли ж творча інтелігенція це зрозуміла, то було вже занадто пізно.

В 50-х рр. компартія розпочала боротьбу проти інакомислячих, «боротьбу проти правих елементів» як чергову розправу маоїстів з письменниками, художниками, вченими-гуманітаріями.

В 1966 р. це переродження творчої інтелігенції вже відбулося. Вона стала слухняним інструментом компартії в ідеологічній боротьбі. Тому Мао Цзедун зміг завершити реорганізацію соціально-політичного життя країни і її мистецтва за яньаньськими зразками казарменого комунізму.

Наступним етапом маоїзму була «культурна революція» 6070-х рр., в якій об’єктом для знищення обрали інтелігенцію взагалі. Після цієї революції письменники винесли на суд читачів жах подій, які пережив народ Китаю в той страшний час. У китайській літературі народився новий соціально-критичний напрямок, виникла «література шрамів», «звинувачувальна література», «література зображення мороку». Проте після «десятиліття смути» (культурної революції) вже минуло друге десятиліття, і в країні відбулись разючі зміни. Мимоволі постає запитання: як за порівняно невеликий термін так невпізнанно змінились люди, яким чином змогла відновитись і зміцнитись економіка?

У 80-ті рр. почалася кампанія проти духовного забруднення. Як і в кожній соціалістичній країні, в Китаї література обслуговувала політику. Правда, інколи лунали слушні застереження проти звуженого розуміння проблеми сприяння літератури справі модернізації та реформ у Китаї.

В кінці 80-х років у Китаї виходили друком понад 600 літературних журналів і газет. Серед них близько тридцяти були присвячені лише поезії й приблизно стільки ж літературній критиці. Протягом року в Китаї виходило друком понад сто романів, більше тисячі повістей, видавались багатотомні зібрання творів класиків і сучасників. Були зняті брехливі звинувачення, реабілітовані добрі імена всіх діячів літератури і мистецтва, які були репресовані в часи політичних кампаній і «культурної революції».

Та ще значнішими стали якісні зміни, ще помітнішим стало широке відображення дійсності й розмаїття сюжетів, форм, виражальних засобів. У кращих творах, які й визначають обличчя будь-якої літератури, були переборені тенденції поверхово-ілюстративні та схематизму. В творах письменників з’явилися образи живих людей з неповторними долями і характерами, з насущними проблемами, що хвилюють кожного.

Характерним для кінця століття літературним зразком є твори молодих письменниць, таких як Мьян Мьян і Чжу Вейхуі. Перша стала відомою завдяки своєму роману «Китайські цукерки», в якому вона описала життя китайської молоді 90-х рр. з усіма її проблемами, помилками, змінами в умах і серцях. Друга прославилась завдяки роману «Шанхайська лялечка», в якому розповідає про життя тієї шанхайської молоді, до якої належить і сама. З погляду емансипованої, асоціальної індивідуалістки вона оцінює сучасний Китай, який, пробуджуючись від десятиліть сплячки, відкриває для себе західну культуру. Реакція влади на обидва романи була однозначною — вони були заборонені. І даремно, тому що така література не є змістовною, естетично повноцінною. Скорше її можна назвати літературою перехідного періоду.