Культурологія - Історія і теорія світової культури XX століття - В.В.Багацький, Л.І.Кормич 2004

Частина друга (1945-2000 рр.)
Розділ другий. Вплив соціального і технічного прогресу на духовну культуру
Культурологія

Культурологією називається наука про культуру. Найавторитетніші культурологи XX ст. вважають, що основним завданням культурології є вивчення процесу переходу від природи до культури. Вважається, що наукова культурологія відокремилась від філософії як окремий предмет у другій половині XIX ст.

Культурологія вивчає характер існування і розвитку культури в конкретно-історичній формі певного суспільства. Серед зарубіжних культурологів можна назвати, на нашу думку, принаймні двох — О.Шпенглера і А.Тойнбі, ідеї яких мають значення і сьогодні. Перший є автором концепції локальних культур, а другий — локальних цивілізацій.

О.Шпенглер вважає, що кожна локальна культура є самодостатньою і відокремленою, а тому приречена на загибель. Історія культури і природи різко протиставлені. Головним методом дослідження у О.Шпенглера є аналогія між культурами, і що важливо, аналогія культури як такої організмові людини. Філософ ділить історію культури на чотири етапи: дитинство, юність, зрілість і старість. Як тільки культура досягає етапу старості, вона костеніє, її судини і суглоби втрачають гнучкість. У цьому стані культура перетворюється на цивілізацію. Зокрема, О.Шпенглер припускає, що цивілізація для європейської культури настане в XXI ст., та вже тепер не варто бути поетом чи музикантом, а краще зайнятися економікою або технікою. Ці поради філософ звертає до молоді.

А.Тойнбі не схвалює аналогію культури і організму людини. Він стверджує, що людина належить не до виду цивілізації чи культури, а до виду Homo Sapiens.

А.Тойнбі ділить історію людства на локальні цивілізації, кожна з яких проходить за час існування чотири стадії. В основі цивілізації лежить релігія. Понад два десятки цивілізацій, що існували досі, впливали одна на одну. До сьогодні дійшли п’ять діючих цивілізацій.

Як поняття культури у О.Шпенглера, так і поняття цивілізації у А.Тойнбі охоплюють занадто широкий історичний простір. А нам відомо, що культурно-історичний процес здійснюється не в таких гігантських масштабах. Кожне його досягнення здобувається за більш короткий проміжок часу і внаслідок діяльності геніїв, творіння яких були підсумком непомітної, кропіткої роботи мас.

Цікавою є теорія культури іспанського філософа Х.Ортега- і-Гассета. Сам цей філософ для XX ст. став тим, ким був Ж.-Ж. Руссо для XVIII ст., а К. Маркс — для ХІХ ст. Так от, Х.Ортега-і-Гассет розглядав культуру як засіб, інструмент, що допомагає людині в житті. Людину філософ часто порівнює з тими, хто потрапив в корабельну катастрофу: для того, щоб врятуватися, вона мусить за щось ухопитися, і вона хапається за культуру, її принципи, цінності, ідеї. По суті, каже філософ, культура є системою переконань. З цієї точки зору ідеї культури відрізняються від ідей науки: останні людина знає, а в перші вона вірить, вона ними живе. Відокремлює культуру від науки і природа їх істин: істини науки анонімні, вони існують об’єктивно, окремо від людини. Істини культури мають сенс, лише ставши частиною її життєдіяльності.

Культурологія пояснює, що розвиток людини в культурі проявляється в трьох основних формах: по-перше, в культурній, творчій діяльності; по-друге, в засвоєнні культурних багатств; по- третє, в особистому прояві культури.

Мова в останньому випадку йде про культуру як кордон і межу діяльної активності людини, за якими вона переходить до самознищення. Ця межа дозволеної діяльності може і не усвідомлюватись, як звичайно і буває. Та вона сприймається й передчувається як захисний механізм, який вживають, закликаючи, скажімо, відродити національну культуру чи врятувати довкілля, налагодити економіку. Цей метод застосовують і тоді, коли навіть незрозумілий зв’язок між зверненням до вітчизняних цінностей і уникненням загрози самій цивілізації. Отже, культура проявляє себе перш за все в усьому, що гарантує життєдіяльність людини. Це тим більш важливо в умовах, коли суспільний характер діяльності людини став виявлятись в універсальних формах. Тобто культура є не що інше, як найбільш універсальна характеристика світу людини і відношення людини до світу.

Відповідно до поширених серед західних соціологів уявлень культура Нового часу поділяється на три етапи. Два останніх припадають на другу половину XX ст. Другий її етап — це масова культура. Вона пов’язана з потребами серійного індустріального конвеєра. Виробництво та уніфікація робочої сили приводять до уніфікації смаків споживацького ринку. Масова культура небезпечна тим, що приводить до нівеляції станових, етнічних і регіональних культурних особливостей. Третій етап — постмодерністська культура (з 60-х рр.), пов’язана з переходом до інформаційного суспільства. Культура перетворюється на продуктивну силу, тому що стає одночасно і продуктом, і товаром.

Відомо, що природні явища фатально мінливі, а плоди людських рук і розуму, тобто культура, позбавлені саморозвитку. Вони можуть або перейматись, або руйнуватись. В такому суспільстві людина усвідомлює себе, знаходить своє місце не через виробництво, а через культуру. Вищою сходинкою культури є інтелектуальне самовідсторонення, в ході якого людина дивиться на себе начебто збоку, відсторонено.

Культурологія має три основних значення. По-перше, вона охоплює всю сферу антропологічного знання. Саме антропологи вважають себе в сучасній науці головними спеціалістами з культури. По-друге, культурологія включає в себе весь комплекс гуманітарних та історичних наук. По-третє, термін «культурологія» може визначити і соціологічне знання там, де його предметом є масова культура.

На кінець XX ст. сформувався новий науковий світогляд. Головною його рисою є уявлення про єдність світу, в якому кожен елемент дорівнює за значенням решті елементів і людина є одним із багатьох елементів цієї єдності.