Культурологія - Історія і теорія світової культури XX століття - В.В.Багацький, Л.І.Кормич 2004

Частина перша (1900 - 1945 рр.)
Розділ третій. Оновлення методів і напрямків розвитку мистецтва
Нова художня мова літератури Англії

Художня література Англії першої половини століття творилась в обставинах цікавих і надзвичайних. Самий початок століття ознаменувався смертю королеви Вікторії і кінцем «вікторіанської епохи». Разом з королевою Вікторією в перший рік ХХ ст. англійська буржуазія поховала свою «золоту добу». У спадок новим поколінням англійських літераторів залишився метод критичного реалізму (соціального реалізму), розвинутий «вікторіанцями» Ч. Діккенсом, В. Теккереєм, Д. Еліотом .

Різноманітність течій і угруповань, полеміка між ними, спроби окремих письменників втрутитись у соціальну політику уряду наштовхувались на переважаючий консерватизм суспільства. І одночасно виступи молодих літераторів, постановка нових, раніше заборонених тем в їхніх творах і бурхлива реакція читачів у відповідь — все це свідчило про інтенсивність літературного життя Англії.

Два основних методи і напрямки розрізняються в англійській літературі на початку століття—реалістичний і декадентський, або авангардистський. Правда, останній тут не був таким яскравим, як, наприклад, у Франції. Була розвинута також фантастика і фентезі.

Критичний реалізм втілювався в творах Т. Гарді, Д. Мере- діта, С. Батлера, Б.Шоу, Г.Велса, Д.Голсуорсі тощо. Вони розвивали традиції класичного соціального роману.

Протилежними реалізму за змістом і формою були такі напрямки, як натуралізм творців «літератури трущоб» Дж.Мурра, Дж.Гіссінга, А.Моррісона. Близькими естетам були неоромантики Р.Л.Стівенсон («Острів скарбів», «Дивна історія доктора Дже- кіля і містера Хайда») і Джозеф Конрад («Лорд Джім», «Тайфун», «Ностромо»). Ім’я Річарда Льюїса Стівенсона згадується тут у зв’язку з тим, що він був певним чином предтечою модернізму. А романтика морських мандрів як у Стівенсона, так і у Конрада поєднується з глибоким психологізмом і серйозними моральними і соціальними проблемами. Трагічна суперечність між прагненням до добра та любові і неможливістю їх досягнення становлять основний конфлікт романів обох авторів.

Незвичайною є доля Джозефа Конрада. Син польського повстанця, сімнадцятилітнім юнаком він покинув батьківщину, молодість провів у Франції, став моряком. Жодного слова не знаючи англійською, прибув до Лондона, найнявся матросом на англійський вітрильник. Через кілька років став капітаном, а ще через кілька книжками Дж. Конрада зачитувались не тільки в Англії, а й у Європі.

На Заході вважають близькими між собою творчість неоромантиків і літератури дії через те, що ці групи розвивали колоніальну тематику. Справді, вони її розвивали, але з різних позицій. Перші колоніалізм засуджували, а другі його схвалювали й оспівували. Цими бардами колоніалізму були Р.Кіплінг, Р.Хаг- гард і А.Конан-Дойль. Варто звернути увагу на найталановитішого серед них — Р.Кіплінга. Це він першим вивів у своїх творах образ «людини дії» —солдата, чиновника, місіонера. Цей тип героя замінив у його книжках звичний образ авантюриста. На самому початку ХХ ст. під час англо-бурської війни, яку Кіплінг схвалював, йому було 36 років. Він знаходився якраз посеред свого життєвого шляху. І майже в кінці шляху письменницького. Його ще перекладають у всьому світі, він отримує величезні гонорари. В 1907 р. йому присудили Нобелівську премію з літератури «за ідейну силу і майстерність стилю», але в основному це все визнання його минулих заслуг. В кінці свого найбільш плідного періоду Кіплінг написав прекрасний роман «Кім», який вийшов друком в 1900 р., коли автор був уже для багатьох одіозною постаттю з репутацією імперіаліста.

Вустами героя свого роману «Світло погасло» Кіплінг сформулював тезу, за якою у «всякого на одну вдалу роботу припадає не менше чотирьох невдалих. Зате одна ця удача сама по собі виправдує все інше.» Слова ці були мимовільним передбаченням долі творів самого Кіллінга. Безжальний час відсіяв усе невдале, слабке, тенденційне і залишив нам лише найцінніше. Розгадку цієї стійкої зачарованості творчістю Кіплінга, мабуть, слід шукати в тому, що Андре Моруа назвав «природним, постійним зв’язком з найдавнішими, з найглибшими шарами людської свідомості».

З усіх англійських письменників тільки один Кіплінг отримував легендарні гонорари — шилінг за кожне слово. Веселий і чуттєвий Діккенс не отримував і десятої частки цих грошей. Кіплінг — єдиний з англійських письменників, чиї твори заслужили честь вийти повним зібранням ще за життя автора. А це означає, що деякі забуті аспекти вікторіанської епохи навіки закарбовані на сторінках його творів.

Класичним англійським «романом виховання» був «Тягар пристрастей людських» — найвидатніший твір Сомерсета Моема. Та найбільшої майстерності цей письменник досяг в оповіданнях. В Англії спадщину Моема відносять до так званої «малої класики» («minor classic»), хоча це не заважає його творам і сьогодні бути дуже популярними в багатьох країнах світу.

Цього письменника можна розглядати як пізнього вікторіанця, молодшого сучасника Шоу, Голсуорсі, Честертона, Веллса¹ і Беннета. Всі вони писали в епоху, коли Англія була могутньою світовою державою, і здавалося, що такою вона залишиться назавжди. Впевнена в собі, вікторіанська Англія дозволяла таким письменникам, як Шоу і Веллс, знущатись над гіршими якостями її суспільства. Шоу висміював її буржуазну мораль, Голсуорсі викривав її скупість і жагу накопичення багатств. Честертон захоплювався її минулим і бунтував проти сучасності, а Веллс жалів Англію за її помилки, що не заважало йому їх поділяти.

Дивно, але Моем, який був найменш критично налаштований, виявив більше презирства до найгірших якостей вікторіанського суспільства, ніж будь-хто із згаданих письменників. І це при тому, що всім очевидна ввічливість і стриманість у поведінці англійців на людях, упорядкованість їхнього повсякденного життя. Це суспільство справді будує турботу про себе на взаємній увазі всіх його громадян, тоді як, наприклад, у Франції панує відносна соціальна анархія.

Ціла група блискучих письменників Англії розвивала модерністські напрямки в літературі. Такими були Д. Джойс, Т. С. Еліот, В. Вульф, О. Гакслі. Батьком епічного модернізму називають сьогодні Д. Джойса. За одних тільки «Дублінців» він заслуговував місця серед класиків. Основну частину свого творчого життя Джойс прожив в Європі, на материку. Занурившись з головою в літературну працю, він не помітив навіть Першої світової війни. Більш того, він не помічав навіть людей поряд із собою. Д. Джойс обідав в одних і тих же кафе, де часто бував і В.Ленін. Але письменник Джойс вустами своїх літературних героїв висловив почуття, надії і сподівання читачів його творів. А політик Ленін приніс неймовірні страждання мільйонам своїх співгромадян. Доля сама вибирає виконавців власних вироків.

Джойс вважав, що справжнього тріумфу національний дух може досягти тільки в освоєнні європейської художньої традиції. Тільки це дасть можливість створити на її основі нове мистецтво. Зразком нової художньої мови літератури став роман Джойса «Улісс» — історія одного дня в межах одного міста. Кожна глава книги співвіднесена з певним часом дня, органом тіла, видом мистецтва, символом, кольором, літературним прийомом і пригодою Улісса, сина Лаерта з роду Зевса.

Роман Джойса «Улісс» своїм змістом звернений не так до почуттів читача, як до його інтелекту. Щоб зрозуміти написане автором, треба знати всі чи хоча б основні мистецькі надбання людства. Створити такий шедевр Джойсові вдалося за рахунок духовного пошуку, напруженого життя навіть підсвідомості. Джойсів «Улісс» став своєрідною енциклопедією модернізму. Правда, Карл Юнг стверджував, що «абсолютно безнадійна пустота — домінанта всієї книги». Західноєвропейські ж і американські послідовники Джойса² оголосили внутрішній монолог його героя універсальним методом художнього зображення характеру.

Представником рафінованої буржуазної інтелігенції, так званих «високочолих», був у літературі Англії Олдос Гакслі. Початок його творчості припадає на 20-ті рр. Першими романами Гакслі були «Танок блазнів» та «Контрапункт». На час, коли вийшов друком «Контрапункт», автор вже досяг середини свого життєвого шляху. Гакслі віддавав перевагу «Контрапункту» перед іншими своїми романами. Оскільки Гакслі був переконаний, що мистецтво є організацією видимого хаосу в упорядкований людський світ, то й свій роман він будував за музичними законами.

Назва роману — «Контрапункт», тобто вид багатоголосся, що заснований на одночасному поєднанні і розвиткові низки мелодій. У цьому романі Гакслі з байдужістю природознавця вивчає своїх сучасників і не виявляє нічого, окрім безпліддя, гонитви за насолодами і відсутності моральних підвалин. Безлад у середовищі героїв його роману Гакслі відтворює засобами хаотичної композиції. У відповідності з методами експериментальної англійської літератури 20-х рр. він удався до безсюжетності. Гакслі звертається до жанру роману-дискусії, в якому дія створюється не розвитком характерів і доль, а зіткненням філософських поглядів і світоглядів. Відкидаючи традиції класичного роману, Гакслі разом з тим відкидав і крайні прояви модернізму.

Одним з найбільш видаваних друком англійських письменників на початку XX ст. був Едвард Дансейні. Він друкувався в усіх можливих журналах; видав друком 13 романів, 17 збірників оповідань, 41 п’єсу, 8 збірників поезії. Серед них у хронологічному порядку: «Боги Пегани», «Час і боги», «Оповідання сновидця», «Драми богів і людей», «Далеке, зруйноване», «Хроніки Родригеса», «Драми близькі і далекі», «Сяючі двері», «Благословіння Пана», «Дорожні нотатки Джозефа Джоркенса».

При читанні його творів виявляється, що Дансейні на початку століття писав справжню і прекрасну фентезі. А його оповідання про надприродне, фантастичне відкидають як алегоричні тлумачення, так і наукові пояснення. Його оповідання просто чарівні. Видно, що лорду Дансейні затишно в його хисткому світі. Цікаво, що до цього з’яву напрямку фентезі пов’язували з іменем Дж. Р. Р. Толкієна. Цілком справедливо фентезі називають законнонародженим дитям народної казки і наукової фантастики.

Примітки

¹ Цікаво, що перше видання зібраних творів Г.Веллса вийшло друком не на батьківщині, а в санкт-петербурзькому видавництві Пантелеева в 1901 р. Через кілька років там же видавництво «Шиповник» опублікувало ще одне зібрання творів англійця. А в 1909-1917 рр. видавець П.П.Сойкін видав друком перше в світі Повне зібрання творів Г.Веллса в 13-ти томах.

² Б.Пільняк і Б.Пастернак в некролозі Андрію Белому стверджували, що «Джойс — це саме втілення майстерності в сучасній європейській літературі... треба пам’ятати, що Джеймс Джойс — учень Андрія Белого».