Культурологія - Історія і теорія світової культури XX століття - В.В.Багацький, Л.І.Кормич 2004

Частина перша (1900 - 1945 рр.)
Розділ третій. Оновлення методів і напрямків розвитку мистецтва
Нова художня мова літератури Росії

Культура кожного народу розвивається нерівномірно. Час від часу в ній переважає якийсь один вид мистецтва, який найповніше втілює всі проблеми цієї культури. В російській культурі такою домінантою стала література. Місія російської літератури полягає в тому, щоб зображати життя простої людини. А оскільки це література повчальна, напучувальна, то вона цю людину ще й вчить. Вчительська суть російської літератури — «глаголом жечь сердца людей».

Ця література створює історію, якої ще немає як зумовленої і цілісної дійсності. Вона також створює народ, бо згуртовує його навколо себе. Література фактично і створила найцінніше і загальне, що є в Росії, — культуру. Взагалі ж культура єдина, і спільні процеси охоплюють всі її сфери.

Хоч і побутує думка, що велика російська література почалася з ліцейських віршів О. Пушкіна і закінчилася на «Хаджі- Мураті», проте і наступні покоління письменників зробили свій внесок у її розвиток.

На кінець ХІХ — початок ХХ ст. реалістичний роман в російській літературі вже майже вичерпав свої можливості. Він повністю склався як жанр і нічого нового не міг запропонувати читачеві. Тому таким сильним і миттєвим був наступ модернізму й авангардизму.

Різноманітність західноєвропейських (А. Шопенгауера, Ф. Ніцше, М. Гайдеггера тощо) та вітчизняних (В. Соловйова, М. Бердяева) філософських ідей зумовила багатство художніх напрямів і течій російського модернізму, серед них провідними стали символізм, акмеїзм, футуризм та імажинізм.

З 1894 р. (часу вступу на престол царя Миколи Другого) і до 1936 р. (доби «великого перелому» в СРСР) існувала культурно- історична епоха, відома як російська «срібна доба». Основним її літературним напрямком був акмеїзм. Провідниками акмеїзму були Микола Гумільов, Анна Ахматова та Осип Мандельштам, хоча всього їх налічувалося близько сорока осіб. Критерії модернізму були дуже різні. Так, Л. Андреев проповідував хаос життя, В. Брюсов — філософію миті, М. Арцибашев у натуралістичних романах пропагував задоволення статевих потреб, Д. Мережковський відстоював новорелігійну свідомість, а Вяч. Іванов оспівував містичний анархізм.

«Трагічним тенором епохи» назвала Анна Ахматова видатного поета Олександра Блока. У своєму містичному світі він шукав Прекрасну Даму:

Предчувствую Тебя. Года проходят мимо —

Все в облике одном предчувствую Тебя.

Весь горизонт в огне — и ясен нестерпимо,

И молча жду, тоскуя и любя.

Елітарна культура «срібної доби» прагнула подолати суперечності між життям і творчістю, зробити творчість спонтанною, як життя, побудувати за художніми законами. Митці вели боротьбу за звільнення російського мистецтва від аскетичних ланцюгів минулого.

Поряд з модерністськими літературними течіями в Росії існувала відома поетична школа — ОБЕРІУ (російською мовою — Объединение реального искусства). Це була літературно-театральна група, що існувала в Ленінграді з 1927 до початку 1930-х рр. Як драматурги, члени групи передбачали європейський театр абсурду за 40 років до його появи в Парижі. Першими сюрреалістами серед них були Д. Хармс і А. Введенський. Найбільше члени цієї групи прославились своєю поезією.

Багато геніальних людей у своїх творах передбачили власну долю. Сталося це і з Даниилом Хармсом. Одного разу він вийшов з дому і щез. Лише потім стало відомо, що його було заарештовано і він помер в одній із сибірських в’язниць. Та Д. Хармс знав про це наперед, коли писав вірша «Мандрівник»:

До лісу темного якось зайшов той мандрівник.

І він з тих пір, і він з тих пір, з тих пір безслідно зник.¹

Жовтнева революція 1917 р. ознаменувала собою крах Російської імперії. Радянська влада почала своє існування з політики воєнного комунізму. Нова економічна політика, що прийшла йому на зміну, була з боку революції поступкою міщанству. В літературі це був кінець символізму, натиск футуризму. А через футуризм відбулося вторгнення політики в мистецтво. На вулиці вийшли «футуристи, барабанщики і поети» (В. Маяковський). Футуристи закликали скинути з корабля сучасності всіх попередніх класиків. Зрозуміло, що авангард був кроком вперед на шляху подолання класичних зразків мистецтва. Причому це риси не тільки поезії: те ж саме можна сказати про новітній живопис, графіку, архітектуру, театр.

В 1918-1920 рр. художники ще не вдавалися до політичних доносів — цього «досягнення» вже кінця 20-х рр. Навпаки, всі тоді говорили одне одному правду в очі. І якщо футуристи кидали своїм опонентам: «Ми прийшли випалити в мозку плісняву минулого», то і противники не соромились: «Що сказати, до прикладу, про рельєф Татліна? Такі рельєфи в достатку зустрічаються у вигрібних ямах». Якщо «ліві» іменували художників старої школи «художниками-буржуа», байдужими пролетаріату, то й «старики» відбивались так само: «Футуристи і кубисти просто-напросто відігруються на Жовтневій революції за ту зневагу, яка була виявлена до них за часів царя і Керенського...» Таким чином можна сказати, що культура початку 20-х рр. утверджувала пристрасну боротьбу думок.

Правда, ще ніхто з митців не знав слів Леніна: «...Мистецтво для мене — це. щось на зразок інтелектуальної сліпої кишки, і коли його пропагандна роль, яка нам необхідна, буде зіграна, ми його — дзик! дзик! — виріжемо. Через непотрібність»

Так сталося, що потім протягом всього ХХ ст. російський авангард спирався на рух мас, їхні настрої та інстинкти. Саме тоді авангард і досягав успіху, опинявся на чолі суспільного і культурного піднесення, коли стихійний масовий рух займав у російській історії керівні позиції. Особливо наочно це відбувалося саме в культурі футуристичного авангарду — весь час начебто на початку, в настрої нескінченних починань. Невипадково А.Тойнбі вважав футуризм, як і архаїзм, схожими стратегіями, які виникли в умовах кризи і розпаду цивілізацій, розколу в їхніх культурах.

Усі великі російські поети XX ст. народилися ще в XIX ст. Нова влада почала планове винищення класово чужих елементів в літературі і мистецтві. Літературна політика була частиною політики загальної — спочатку Леніна-Троцького, потім Зінов’єва-Каменєва-Сталіна і, нарешті, Сталіна-Єжова-Жданова. Як наслідок були знищені митці, народжені на початку 80-х років XІX ст., потім народжені в середині 90-х рр., а потім народжені в 10-х рр. XX ст. (Н.Берберова). Репресії почалися з арештів Оборонського, Б.Пільняка, формалістів-попутників, далі почалися арешти футуристів та молодих робітничих і селянських поетів, які до самого кінця 20-х років вірою і правдою служили новому режимові. Репресовані були не тільки відверто буржуазні учасники «Релігійно-філософських зборів», а навіть члени РАПП, які завчасно кинули в маси гасло про необхідність зниження культури взагалі, тобто про знищення інтелігенції. Вони ж загрожували кулею останнім символістам і акмеїстам. Та це їх не врятувало.

В 1919 р. почалася реєстрація усіх видів реалізму, оскільки соціалістичного тоді ще не було. Тому він тоді називався по- різному: монументальним, узагальненим, плакатним, статичним, динамічним, умовним.

В 1934 р. в Москві на I з’їзді письменників СРСР був проголошений як основний художній метод принцип соціалістичного реалізму. Він вимагав від художників слова політичної лояльності і ствердження у своїх творах революційних ідеалів. Віднині соціалістична держава поширювала свій контроль і на творчість. Вона диктувала уніфікацію тем і стилю, а також суворо карала за «відхід від генеральної лінії». Ейфорія художніх пошуків 20-х років, з погляду комуністичної партії, мусила змінитись на однодумність. Спочатку все, що порушувало новий естетичний канон, прирікалось на забуття, а згодом і на знищення разом з його творцями. Родоначальником соцреалізму був оголошений Максим Горький. Типовими представниками соцреалізму в Росії були Ф. Панфьоров («Бруски»), Ф. Гладков («Цемент»), М. Шолохов («Тихий Дон», «Піднята цілина») та інші. Вони оспівували перемоги радянської влади на фронтах громадянської війни, в індустріалізації і колективізації країни.

Вигідно вирізнявся серед письменників Ісаак Бабель, чия самобутня творчість характеризується видатною образотворчою майстерністю. Його творчі устремління визначили місце письменника серед фундаторів радянської літератури. І.Бабель був одним з небагатьох, хто формував її стиль. «Для слави (не для каталогів) Бабель і досі — автор однієї книги.

Ця одинока книга має назву «Конармія».

Музика його стилю зіштовхується з нестерпною жорстокістю деяких сцен.

Одному з оповідань — «Сіль» — випала доля, яка зазвичай відводиться віршам і лише в рідкісних випадках дістається прозі: багато хто знає його напам’ять» (Х.Л.Борхес).

На тлі вдаваної безсистемності репресій радянської влади закономірним є знищення тих письменників і їхніх творів, в яких гострий мовний зсув або погляд на дійсність під певним кутом зору давав просту і ясну картину суспільних перетворень. Згадайте лишень вірш О. Мандельштама:

Мы живем, под собою не чуя страны,

Наши речи за десять шагов не слышны,

А где хватит на полразговорца, —

Там припомнят кремлевского горца.

Ця строфа є яскравою ілюстрацією до періоду культу особи Сталіна. В 1937 р., перебуваючи в засланні, О. Мандельштам на запитання, що таке акмеїзм, відповів: «Туга за світовою культурою».

Прорив А. Платонова («Котлован», «Чевенгур») або М. Булгакова («Біг», «Біла гвардія», «Майстер і Маргарита», «Собаче серце») через завісу брехні був покараний владою забуттям за життя. Влада всіляко ізолювала письменника від дійсності, занурювала в інформаційну пустоту, нівелювала його творчий стиль. Таким чином стиралась творча індивідуальність письменників. Справді, чим стиль Ажаєва відрізнявся від стилю Пайової або стиль Бабаєвського від стилю Бубьоннова? На вершинах соціалістичного реалізму писались взаємозамінювані твори. Соцреалізм — це мистецтво високої анонімності. Він був варіантом масової культури в умовах репресивного соціалізму. Тобто «наявність письменників за відсутності літератури». Тим-то література за Сталіна являла собою разючий контраст з літературою Заходу, так само як і з новаторською за формою літературою російського модернізму.

Естетична програма соціалістичного реалізму зводилася до подолання модернізму як спроби «вискочити з історії» (Євгеній Добренко). Модернізм був тотально придушений, встановилось панування соціалістичного принципу приховання прийому, прагнення бути «ніяким» (Є.Дьоготь). Справді, розум, перебуваючи в руках одного класу, втрачає доказову силу.

Примітки

¹ Вперше в Україні переклад з російської віршів Д. Хармса для дітей здійснила письменниця Галина Малик.