Культурологія - Історія і теорія світової культури XX століття - В.В.Багацький, Л.І.Кормич 2004

Частина перша (1900 - 1945 рр.)
Розділ третій. Оновлення методів і напрямків розвитку мистецтва
Модернізм як художній метод

Модернізм виник в кінці XIX — на початку XX ст. Ідеологічне обгрунтування йому дав символізм. Очевидно, що модернізм — це вчення про модерн як стиль у мистецтві і літературі. Слово модерн (modern) означає модерний, новітній, сучасний. Поява його не була випадковою. Варто зазначити, що у філософії початку XX ст. став переважати песимізм, ірраціоналізм та індивідуалізм. Традиції художньої культури, побудовані на класичних зразках реалізму, коли дія відбувається в певний час, в конкретному місці, а сюжет твору є стрижнем, навколо якого обертаються всі герої і події, були зруйновані.

Новий погляд на світ, як завжди, встановили вчені. Цього разу це були філософи і психологи. Так, французький філософ, викладач університету А.Бергсон доводив, що людина може осягнути природу явищ, «життєвий порив», якщо звернеться не до розуму, а до інтуїції. Тобто для розуміння особливостей художньої творчості і пізнання більше значення мала інтуїція, а не інтелект.

З.Фрейд показав, що не все в людині підкоряється раціональному, і відкрив таємні сфери людської психіки. Так би мовити, переклав унікальну таїну душі на мову універсальних психоаналітичних схем. Проте його колега і соратник К.Юнг пішов ще далі і ввів у психологію поняття «колективного несвідомого» — глибинного шару психіки¹. Особливістю колективного несвідомого є його універсальність — спільність для всіх людей. За Юнгом, психіка не є похідною від чогось, навпаки, вона первинна і визначає буття людини. Колективне несвідоме — це початковий стан психіки. Його особливістю є всезагальна тотожність. Тобто для колективної психіки характерне відчуття тотожності всього живого. В такому стані знаходилися первісні люди, які не відокремлювали себе від природи. А тепер це відкрили для нас австрійські вчені-психологи.

Отже, людина, яка вивчає світ, мусить включати в об’єкт вивчення і свою свідомість. Зміщення інтересу з вивчення об’єкта на межу взаємодії суб’єкта і об’єкта є однією з особливостей нового наукового світогляду, що формується.

Хоч як це дивно, але саме люди мистецтва, а не науковці першими відчули зміну нових світоглядних установок. К.Юнг вважав, що люди мистецтва не так відірвані від колективного несвідомого, як решта представників західного суспільства. Вони чутливо вловлюють найменші зміни в його потоці. А потім це відображається в їхніх творах. Через те нові віяння ХХ ст. знайшли відображення в мистецтві раніше, ніж в науковому і суспільному житті. Митці, літератори стали засобом відтворення духу своєї епохи. У своїх творах вони показали світ не тільки таким, яким він існує сам по собі, а й таким, яким він нам здається.

Багатьом основним напрямкам культури ХХ ст.: експресіонізму, сюрреалізму, неоміфологічній манері письма в цілому, новому роману, плину свідомості, театрові абсурду тощо — притаманне шизофренічне начало.

Як бачимо, прорив несвідомого відбувся в сфері мистецтва. Утверджувалась культура, витоки якої знаходилися в глибинах індивідуальної психології. Художнім методом цієї культури був модернізм як сукупність різних течій. Йому притаманні деякі основні риси. Так, модернізм допускає деформацію реальності або й взагалі відмовляється від очевидної дійсності, створюючи нову реальність, що ґрунтувалась на естетизації брутального та ірраціонального. Модернізм проголошував самоцінність творів мистецтва поза всяким зв’язком з життям. Це було мистецтво заради мистецтва. Крім того, виразники цього стилю пародіювали інші твори мистецтва, передовсім традиційного. І як вже було зазначено, суттю модернізму було звернення до колективного несвідомого.

Отже, модернізм як художня система зобов’язаний своєю появою декадансу (втечі від реального життя, відторгненню соціальних проблем), а також авангарду, який закликав розпрощатися зі спадком минулого і створити щось не схоже на традиційне мистецтво. Авангард виник на фундаменті європейської естетичної думки. Первинною його спрямованістю було існування поза музеєм, поза історією мистецтва, суцільна провокація й іншість, несхожість стосовно до всіх традиційних культурних норм.

Поява декадансу визначила важливий період в історії культури всієї Європи. Це був час, коли процеси суспільного занепаду перетнули центр людської душі, формуючи відповідне сприйняття сучасності. Відбулися великі зміни в умонастроях і самопочутті людей. Ці зміни були надзвичайно глибокими. Недарма їх зафіксували великі поети, які відрізнялися інтуїтивною чутливістю до того, що Гегель називав «станом світу». Вони першими передали занепад, що насувався, мовою лірики. Саме вони виявили в тайниках власної свідомості його ознаки. Ці поети стали художніми виразниками занепаду і разом з тим його жертвами. Хоча певною мірою кокетувала з декадансом Зинаїда Гіппіус. Федір Сологуб, який прожив молодість, яку важко навіть уявити, писав багато своїх декадентських віршів з силою безпосереднього переживання.

Аналіз декадентства можна знайти в реалістичних романах початку ХХ ст. «Доктор Фаустус» Томаса Манна, «Життя Клима Самгіна» Максима Горького, «Жан-Крістоф», «Зачарована душа» Ромена Роллана відобразили цілі культурні формації і не могли залишити поза увагою такий характерний прояв духовного життя, як декадентство.

Модернізм — це множинність художніх напрямків із спільним світоглядом. Модернізм роздробив звичний художній образ, виділивши його окремі якості. Так, перебільшена увага митців до змісту образу отримала назву натуралізму, його виразність переросла в абстракціонізм, емоційна насиченість стала експресіонізмом, а багатозначність, надзвичайність і сьогодні відома як сюрреалізм. Модерністи вважали, що хаос сучасного життя сприяє загостренню почуття самотності людини, тому що ворожа дійсність лякає її своєю непереборністю.

Модерн як стиль прагнув до прикрашування дійсності, яка оточувала людину, підкресленої активності впливу на життєві процеси, видовищності і декоративності навіть у дрібницях. Модернізм — це мистецтво дрібниць. Знову ж таки, однією з причин цього був конфлікт між високими ідеалами і буденністю життя людини на Заході. Тому модерн намагався компенсувати останнє художніми засобами. Цікаво, що стиль «модерн» з’явився саме на Заході. Багато західноєвропейських країн мали на той час свої колонії на Сході. Задоволений меркантильний інтерес рано чи пізно мусив трансформуватись в естетичний. Що й сталось в кінці XIX — на початку XX ст. А результатом цього інтересу було поєднання в стилі «модерн» європейських та східних традицій культури. Від західного мистецтва модерну дістались романтизм, чутливість і тверда лінійно-структурна основа. А від східного — площинність, декоративність і орнаментальність.

Модерн, на відміну від імпресіонізму, є перш за все стилем дизайнерським. Він вносить мистецтво у приватне життя людини, прикрашає його, декорує побутові речі. Модерністи вважають, що форма в мистецтві важливіша, ніж зміст. Будь-яка річ може бути виконана у високохудожній формі. А джерелом цієї форми стали природа і жінка. Тому модерн за його вишуканість і витонченість вважають стилем жіночим.

Отже, найвидатнішими представниками стилю «модерн» були дизайнери, а не живописці. Винятком є відомий австрійський художник Густав Клімт.

Видатний англійський графік Обрі Бердслей народився в 1872 р. і прожив всього 25 років. Його ілюстрації до знаменитих книг і мала рекламна поліграфія принесли йому славу ще за життя. Та найбільше визнання творчість О.Бердслея отримала на початку XX ст. Найбільш вдало з цього приводу було сказано в одній з рецензій 1912 р., опублікованій у Петербурзі: «Він помер в самому кінці XIX ст., залишивши у спадок мистецтво, в якому все, починаючи від форми і закінчуючи змістом, створено для радості XX століття» (О.О.Савельєва).

Охоплюючи історію європейського суспільства і його культури принаймні за останні два століття, модерн для повсякденної свідомості уявляється як вичерпний і цілісний образ цивілізації Старого світу.

Примітки

¹ Кажуть, що світ уявного, підсвідомого був пізнаний і точно визначений ще в часи Софокла (Луї ван Дельфт).