Фразеологія сучасної української мови - Ужченко В.Д. 2005

Розділ 6

КЛАСИФІКАЦІЯ ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ

§ 15. Функціональна класифікація

Для усного монологічного мовлення Д. Баранник запропонував функціональну класифікацію, виділивши п'ять основних груп: 1) фразеологічні метафори народного характеру: брати в шори, пасти задніх, хитрий як лисиця (ідіоми, приказки); 2) фразеологічні метафори літературного характеру: аннібалова клятва, троянди й виноград (крилаті метафоричні словосполучення); 3) фразеологічні образні узагальнення народного характеру: який Сава, така й слава (прислів'я); 4) фразеологічні образні узагальнення літературного характеру: бути чи не бути, не той тепер Миргород (крилаті синтаксично закінчені одиниці) і 5) специфічно жанрова фразеологія: що й треба було довести (стабільні «робочі» формули). Ці групи, додає автор, будуть одночасно й систематизацією фразеологізмів «за особливостями сприймання їх в усному монологічному мовленні» [17: 34—38].

Класифікацію у функціональному аспекті запропонував також С. Гаврин, виділивши шість основних типів: 1) образно-виразні стійкі сполуки, куди належать метафоричні одиниці (пустити червоного півня) або сполуки з метафоричними компонентами (яблуко незгоди), усталені порівняння (берегти як зіницю ока), евфонізми (із грязі в князі), сталі гіперболи й літоти (гарматою не проб'єш), тавтологічні сполуки (ливомлити), сполуки, утворені на основі поетичного синтаксису (правда — добре, а щастя — краще); 2) еліптичні сполуки (сказано — зроблено); 3) термінологічні фразеологізми (річ у собі, колінчастий вал); 4) афористичні фразеологізми (друзі пізнаються в біді); 5) контекстологічні сполуки (ті, що у В. Виноградова названі фразеологічними сполученнями); 6) ідіоми — стійкі словосполучення із втраченою внутрішньою формою (собаку з'їсти). Така класифікація вказує, на думку автора, на ті функції, які фразеологізми відіграють у мовленні: стійкі сполуки виконують образно-виразову й одночасно емоційно-експресивну функції; еліптичні сполуки лаконізують мову; термінологічні фразеологізми забезпечують точність; афористичні — вносять у мовлення перлини народно-авторської думки; контекстологічні сполуки полегшують конструювання мовлення.