Граматика української мови - О. К. Безпояско 1993

ПРИСЛІВНИК

4. СИНТАКСИЧНІ ПАРАМЕТРИ ПРИСЛІВНИКА

У визначенні синтаксичної ролі прислівників у реченні сформувалося три основних підходи: перший і найбільш поширений — прислівники виконують синтаксичну функцію обставини; другий приписує прислівникові всі синтаксичні функції частин мови; третій, що розглядає прислівник як суто похідну частину мови, відводить йому роль придієслівного некерованого другорядного члена і детермінантного другорядного члена, що зумовлено синтаксичним характером його лексичного значення, яке конкретизується як атрибутивні та обставинні семантико — синтаксичні відношення. Саме ці дві синтаксичні функції визначають специфіку прислівника як частини мови, тому що вирізняють його з- поміж інших частин мови. Функцію придієслівного некерованого другорядного члена виконують насамперед відприкметникові морфологізовані прислівники на -о, -е, а також незначна частина відіменникових аналітичних і морфологізованих прислівників, пор.: високо літати, голосно сміятися, хороше прибрати, рішуче діяти; Пил стоїть стовпом, Хлопчик гуде джмелем. Такі прислівники не зумовлюються валентністю опорних дієслів у реченні і поєднуються з ними зв'язком прилягання. У функції детермінантного другорядного члена вживаються власне — обставинні відсубстантивні прислівники із значенням часу, причини, мети, допустовості і частково місця, а також віддієслівні морфологізовані прислівники з суфіксами -учи, -ши/-вши, пор.: Лікар виписав рецепт після обстеження хворого і Обстеживши хворого, лікар виписав рецепт; Школярі відпочивають улітку; Дитина тремтіла від холоду; Делегація прибула для підписання договору; Навкруги зеленіли луги. Прислівники з детермінантного функцією залежать від підметово-присудкової основи речення в цілому.