Граматика української мови - О. К. Безпояско 1993

ПРИКМЕТНИК

5. ЛЕКСИКО — СЕМАНТИЧНІ КАТЕГОРІЇ ВІДНОСНИХ ПРИКМЕТНИКІВ

Категорія темпоральності

Лексико-семантична категорія темпоральності становить ряди граматичних форм ад'єктивів, які час існування або буття предмета відтворюють як його визначальну особливість, у відтемпоральному прикметникові часова протяжність явища позамовної дійсності є його ознакою, напр.: «Літній вечір... Гори в млі, В золоті вершини... А під ними ллється десь пісня України» (О. Олесь); «Зіграй мені осінній плач калини. Зіграй усе, що я тебе прошу» (Л. Костенко).

Відтемпоральні прикметники належать до похідних лексем, які виникли внаслідок трансформації, або згортання, речень, що обов'язково супроводжує конденсацію висловленої думки. Підґрунтям для цих прикметників є назви часових понять: літо, вечір, доба, рік, квітень тощо,— зіставлені семантично з фрагментами об'єктивного світу, напр.: «Пливе печаль. Біліють смолоскипи Грайливо пофарбованих ялин — Вони стоять немов у червні липи, Забрівши в сивий і густий полин» (В. Симоненко) . Конструкція у черені липи має денотативне значення, відображаючи існування в часі об'єкта навколишньої дійсності.

Утворення відтемпоральних прикметників є процесом морфологічної ад'єктивації, спричиненої структурними амі нами всередині вислову, коли іменники — назви часових відрізків — потрапляють у залежну від іншого іменника позицію, напр.: «Передвечірні сутінки спадають у лощину» (О. Гончар) Сутінки (які?) перед вечером + Сутінки спадають у лоашну. У присубєтантивній позиції конструкція перед вечором є означенням — атрибутом, отже, виконує синтаксичну функцію прикметника, а це вважається початковою стадією переходу іменника в категорію прикметника. Наступна за синтаксичною стадія морфологічної ад'єктивації супроводжується втратою формальних ознак іменника і набуттям відповідних флективних засобів прикметника, пор.: сутінки перед вечором — передвечірні сутінки, дощі в травні травневі дощі, грози у червні червневі грози, заняття в суботу — суботні заняття.

Міжкатегоріальний перехід від іменника до прикметника виконують суфікси -ов-(-ев-), -н-, -ак-, які конкретизують у словоформі спільне, інваріантне значення часу, поєднуючись з твірними основами субстантива різної лексичної наповненості. Суфікс -ов-(ев-) спеціалізується на відтемпоральних прикметниках, утворених від основ іменників — назв місяців, напр.: «Трави в'януть під млосною спекою, Крутить вихор серпневий пил» (В. Симоненко); «Мед липневий в келихи налито» (А. Малишко); «Шаленство листопадових вітрів, зміна відлиги морозами — все це прелюдія зими» (журн.).

Суфікс -н- оформляє ад'єктиви від назв днів тижня: суботній, недільний, а також від одиниць часу: річний, місячний, денний, годинний, секундний, але добовий, тижневий. Прикметники, які походять від назв пір року, утворюються за допомогою суфіксів -я-, -ов-(-ев-), -ан-, напр.: літній, зимовий, весняний. У цій групі лексем помітна синонімія прикметникових форм зимовий — зимній, весняний — весінній, літній — літяний, пор.: «І нечутно лине довга ніч зимова» (В. Сосюра); «Короткий день минає, настає ніч зимня» (Панас Мирний); «...тягнеться весіння квітка до сонця» (А. Шиян); «І весняні квітки запашні Не для мене розквітли в гаю» (Леся Українка); «Садок приснився коло хатц, Весела літяна пора» (П. Грабовський); «Літньої пори, тихими та теплими ночами... думаю та горюю...» (Марко Вовчок).

Паралельні відтемпоральні прикметники по-різному співіснують у сучасному мовному вжиткові. У парі зимовий — зимній лексема зимній поступово набуває не часового, а якісно-часового значення, тобто стилістично розмежовується з лексемою зимовий і закріплюється в художній літературі та розмовно-побутовому мовленні, напр.: «Од вітру зимного обсипались діброви» (М. Рильський). У деякої частини таких лексем якісний компонент посилився, що викликало зниження, а згодом зникнення семи часу, напр.: «Як лід зимна думка майнула йому [лікареві] блискавкою через голову» (О. Кобилянська). Прикметник весінній рідко вживаний у сучасному нейтральному мовленні, а літяний є спорадичною формою. Існування спільнокореневих, але різноморфемних прикметників свідчить про незавершений процес поділу сфер сполучуваності між суфіксами -н-, -ов-, (-ев-), -ан- у похідних ад'єктивах, утворених від назв пір року.

Прикметники вечоровий та вечірній теж є синонімами і перебувають у різних стильових вимірах. Форма вечоровий обмежена мовою фольклору, художньої творчості, у нейтральній лексиці здебільшого вживається форма вечірній, напр.: «І стояли дерева німі на осонні, Знемагала в пилюці вечірня імла» (В. Симоненко) і «Черкають повітря вечорове у бриючім польоті ластівки» (В. Сосюра).

Залежно від контексту відтемпоральні ад'єктиви передають часове або якісно-часове значення. У прикметниках з власне — часовою функцією увага зосереджується на часі існування властивості або особливості предмета, факту, події, напр.: літньо-осінні бої, літня посадка картоплі, букет з літніх квіток, дерева весняної рубки, весняні польові роботи, недільні обіди, суботні зустрічі, вечірня форма навчання, місячні курси, секундна пауза, добовий раціон.

Прикметники виражають якісно-часове значення тоді, коли називають ознаки предмета, явища, яких вони набувають у відповідний період часу (сема часу) і характерні для цього періоду (сема якості). Якісно-часова функція прикметника зумовлена появою в нього відтінку переносного значення, яке може мати різні ступені перенесення ознаки аж до переходу в клас якісних прикметників, при цьому вагомий вплив має іменник, від якого залежить відтемпоральний ад'єктив, пор.: «Але в серці моїм ніколи Не замовкне весняний грім» (В. Симоненко), тобто грім, який чути весною; «Був тихий весняний вечір» (І. Нечуй-Левицький), тобто характерний для весни; такий, який буває весною; «А Давидові спогади-зелені, весняні» (А. Головко), тобто ті, які тільки з'явилися, первісні. Окрему групу прикметників із семою темпоральності утворюють відприслівникові ад'єктиви, напр.: завтрашній день, торішній сніг, сьогоднішня нарада, тутешній житель, давній друг.