Повний новітній довідник школяра

Українська мова

Словосполучення

Просте речення

Звертання

Звертання — це слово або словосполучення, що називає особу чи предмет, до яких звертається мовець:

Неси ж мене, коню, по чистому полю! (І. Франко)

Місяченьку, наш голубоньку, ходи до нас вечеряти! (Т. Шевченко)

Звертання буває непоширеним і поширеним, може виражатися іменником у кличному відмінку або іншою частиною мови, яка виступає у ролі іменника:

«А де ж ти, волоцюго, волочився до цього часу?» — крикнула Кайдашиха з хати (І. Нечуй-Левицький). — Звертання непоширене.

Ой заграй, заграй, синеньке море, та під тими байдаками! (Т. Шевченко) — звертання поширене.

Роди нам, земле, юних серцем, о земле, велетнів роди! (П. Тичина) — звертання виражене іменником у кличному відмінку.

Любая, милая, чи засмучена ти ходиш, чи налита щастям вкрай? (П. Тичина) — звертання виражене прикметником.

Вставай, хто серцем кучерявий! (П. Тичина) — звертання виражене займенником із пояснюючими словами.

Звертання в реченні виділяються комами. Якщо звертання стоїть на початку речення і вимовляється з особливою, окличною інтонацією, то після нього ставиться знак оклику. Вигуки о, ой у ролі підсилювальних часток від звертання комами не відділяються:

Діду, серце, голубчику, заграй яку-небудь (Т. Шевченко).

Рости ж, серце-тополенько, все вгору та вгору! (Т. Шевченко)

Весно красна! Любі мрії! Сни мої щасливі! Я люблю вас! (Леся Українка)

Ой Дніпре мій, Дніпре, широкий та дужий! (Т. Шевченко)

О, ой — підсилювальні частки.

Але: Ой, стіни мої мурованії, світличка моя мальованая! (Нар. пісня)

Не можна плутати зі звертаннями займенники ти, ви, які є підметами або додатками в реченні:





Перша публікація: 01/01/2008

Останнє оновлення: 30/12/2023

Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.

Що було опрацьовано:

  • усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
  • редакційне упорядкування змісту;
  • уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
  • перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.

Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.