Довідник з української мови - Дудка О. О. 2010

ФОНЕТИКА. ОРФОЕПІЯ. ГРАФІКА. ОРФОГРАФІЯ

Вимова приголосних звуків та позначення їх на письмі

1. Шиплячі приголосні звуки [ж], [ч], [ш], [͡д͡ж] вимовляються твердо: ни [жч]е, [ш]елест, ні [ч]. Вони частково пом’якшуються перед [і] та при подовженні перед ю, я: [ж̓ ]інка, [ш̓ ]ість, ні [ч̓ :]ю.

2. Губні приголосні [б], [п], [в], [м], [ф] та задньоротові [г], [к], [х], [ґ] також не бувають м’якими і можуть напівпом’якшуватися тільки перед [і] та рідко перед іншими голосними в іншомовних словах: [в̓ ]ітер, [г̓ ]іркий, т [х̓ ]ір, [б̓]юро, [п̓ ]ю[п̓ ]ітр, [б̓ ]язь.

3. Дзвінкі приголосні звуки в українській мові ніколи не оглушуються в кінці слова і складу перед глухими: [поٰдорож], [дуб], [лоٰжка], [л̓ ід], [риٰбка]. Виняток становить звук [г] у словах легко, вогко, нігті, кігті, дьогтю та похідних, де він вимовляється як [х]: ле[х]ко, во[х]ко, ні[х]ті і т.ін., хоча на письмі зберігається буква г.

4. Дзвінкі приголосні [͡д͡ж], [͡д͡з], [͡д͡з ’] вимовляються злито: проводжаю, дзвоник, дзьоб.

5. Дзвінкий звук [в] ніколи не уподібнюється до [ф], а, навпаки, може звучати як короткий (нескладовий) [ў]: любо [ў], ла [ў]ка.

6. Звук [ф] треба відрізняти від звукосполучення [хв]: фон, ферма, але хворий, хвоя.

7. Глухі приголосні перед дзвінкими вимовляються як парні їм дзвінкі: просьба [проٰз’ба], лічба [л’і͡д͡жбаٰ ], вокзал [воґзаٰл], боротьба [бород’баٰ ].

Якщо виникає сумнів, яку букву писати, то необхідно так змінити слово або дібрати споріднене, щоб після невиразного приголосного стояв голосний: молотьба, бо молотити ; легко, бо легенько.





Перша публікація: 01/01/2008

Останнє оновлення: 30/12/2023

Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.

Що було опрацьовано:

  • усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
  • редакційне упорядкування змісту;
  • уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
  • перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.

Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.