Довідник з української мови - Дудка О. О. 2010

МОРФОЛОГІЯ. ОРФОГРАФІЯ

Займенник

Загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль

Займенником називається самостійна частина мови, що вказує на предмети, ознаки чи кількість, але не називає їх.

Так, займенник я вказує на особу того, хто говорить, т и — на співрозмовника, він — на особу чи предмет, про які говориться, такий — на будь-яку ознаку, стільки — на кількість.

Займенники співвідносяться з іменниками, прикметниками та числівниками і відповідають на питання хто? що? який? чий? ск ільки?

Займенникам, що вказують на предмети, властиві морфологічні ознаки, подібні до іменників. Одні з них указують на істот (я, ти, ми, ви, хтось, хто-небудь), інші — на неістот (що, щось, абищо). Окремі з них можуть мати рід (він, вона, воно) і число (вони, ми). Усі займенники, що вказують на предмети, змінюються за відмінками (його, кому-небудь, абичим).

Займенники, що вказують на ознаки предметів, поєднуються з іменниками і змінюються відповідно до форм іменників за родами, числами і відмінками (мій зошит, мого зошита, мої зошити; моя книга, моєю книгою, у моїх книгах).

Займенники стільки, скільки змінюються, як кількісні числівники, за відмінками, а котрий, як порядковий числівник, за відмінками, родами і числами (скількох, скількома; котрий, котре, котрої, котрими).

У реченні займенники, що вказують на предмети, можуть виступати підметом, іменною частиною складеного присудка, додатком, обставиною. Ми з тобою просто — ти і я (В. Симоненко). На шлях я вийшла ранньою весною і тихий спів несмілий заспівала, а хто стрівався на шляху зо мною, того я щирим серденьком вітала (Леся Українка). Йому [ Панькові] знову хотілося побачити Одарку біля-себе (Б. Грінченко).

Синтаксична функція займенників, що вказують на ознаку, схожа з прикметниками. Ці займенники виступають переважно означенням або іменною частиною складеного присудка. Цвіт в моєму серці, ясний цвіт-первоцвіт, ти той цвіт, мій друже... (П. Тичина). З тим свистком життя спалахувало і все довкола ставало якимось іншим (Ю. Смолич). Ти, дівчино, не моя (Народна творчість)

Займенники, співвідносні з числівниками (стільки, скільки), вказують на невизначену кількість, змінюються лише за відмінками, виконують роль підмета, додатка, обставини або означення.

Скільки зір у весняному небі, стільки співів у серці моїм (В. Сосюра). Скільки ж казок про нас перекажуть? Стільки ж пісень проспівають про нас? (О. Довженко). « Скільки ще годин їхати?»— поцікавився Дорош (Григорій Тютюнник). Запашна, співуча, гнучка, милозвучна, сповнена музики і квіткових пахощів — скількома епітетами супроводяться визнання української мови (О. Гончар).