Психологія управління в організації - М. Д. Прищак, О. Й. Лесько 2016

Розділ 3. Управління людьми
Комунікативні засади управління людьми
Комунікація як ключова функція керівництва

Суть комунікативної функції керівництва полягає в тому, що поза комунікацією неможливе розв’язання управлінських завдань, прийняття управлінських рішень, професійне зростання керівника та його співробітників.

При аналізі питання комунікації та спілкування виникає проблема визначення, співвідношення цих понять. В науковій літературі існують різноманітні (навіть взаємовиключні) підходи до визначення сутності, змісту та співвідношення цих понять. Не заглиблюючись в теоретичні дискусії, дамо визначення цих понять, яких ми будемо дотримуватися.

Комунікація (від лат. соmmuniсо — робити спільним: ділитися, наділяти, обмінюватися, радитися, повідомляти, спілкуватися, приєднувати, зв’язувати, з’єднувати, брати участь) — це стан (процес) співбуття та взаємодії людини (соціальної групи) зі світом.

Спілкування — міжлюдська комунікація на основі знакових систем.

Але у сфері людської діяльності, людського буття в цілому, комунікація не зводиться тільки до співбуття (взаємодії) між людьми та взаємодії на основі знакових систем. Тому комунікація, на нашу думку, є поняттям ширшим, ніж спілкування, а спілкування є формою і засобом комунікації у сфері міжлюдської взаємодії.

В міжлюдській взаємодії спілкування як форма і засіб комунікації є домінуючим. Це визначається, по-перше, тією роллю, яку спілкування відіграє в житті людини, а по-друге, комунікативним значенням, функцією мови. Тому в сфері міжлюдської комунікації ми будемо використовувати терміни «комунікація» і «спілкування» як синоніми.

Доцільним в контексті цих понять є також визначення поняття «взаємодія».

Взаємодія — процесуальний, діяльнісний компонент поняття комунікації.

Без комунікації (співбуття) керівника із співробітниками, без спілкування як взаємного обміну ідеями, думками та інформацією не може бути справжньої взаємодії, а отже й управління.

Управлінська діяльність керівника здійснюється в умовах спільної активності, взаємодії та діалогу і полягає у розв’язанні управлінських завдань засобами комунікації (спілкування), у передаванні знань і досвіду учасникам взаємодії, способі організування системи відносин на рівнях

«керівник — підлеглий», «керівник — група», «керівник — інші керівники» тощо, а також у створенні умов для розвитку особистості [32].

Керівник здійснює комунікацію і коли розмовляє по телефону, і коли проводить оперативну нараду, співбесіду чи бере участь у ділових переговорах, і коли розв’язує конфліктну проблему тощо. В кожній ситуації успіх визначається якістю комунікації, умінням керівника слухати й передавати інформацію, здатністю зрозуміти співрозмовника. Йдеться про широкий діапазон комунікативних знань, умінь і навичок, необхідних керівнику для управлінської діяльності.

Змістом управлінської комунікації є обмін інформацією, організація керівником взаємодії та взаєморозуміння.

Аналіз комунікативної природи управління людьми дає можливість визначити такі його особливості [32]:

- в управлінському процесі все перебуває у взаємодії та єдності — комунікації;

- комунікація як функція управління наділена інтегрувальною здатністю, що забезпечує реалізацію інших функцій;

- спілкування є принципово соціальним і діалогічним феноменом;

- керівник і підлеглий у процесі обміну інформацією, взаємодії та взаємного сприйняття є активними учасниками спільної діяльності;

- управлінська діяльність здійснюється в конкретному соціально-психологічному просторі, охоплюючи відносини всередині організації та її зовнішні зв’язки;

- у процесі управління реалізується комунікативний потенціал учасників спільної діяльності та спілкування;

- ефективність комунікації зумовлює характер управлінської діяльності, індивідуальні психологічні особливості учасників взаємодії, вибірковість відносин, рівень групової сумісності та ін.;

- керівник і підлеглий за комунікативного підходу до управління постійно перебувають у процесі комунікації;

- процес управління є не тільки контактом з людиною або групою людей, а й комплексом прихованих проблем, конфліктів, бар’єрів комунікативного процесу, який утворює смислову тканину згоди — незгоди, довіри — недовіри, поваги — неповаги та ін.

Неправильна форма управлінської комунікації породжує негативні реакції учасників взаємодії, серед яких:

- незадоволеність від належності до установи, в якій відбувається процес діяльності;

- незадоволеність від процесу роботи;

- виникнення інтриг та конфліктів;

- накопичення невисловлених образ;

- невизначеність відносин тощо.

Основні поняття і ключові слова: комунікація, спілкування, діалог, взаємодія.