Дитяча психологія - Т. В. Дуткевич 2012

Модуль І. Загальні питання дитячої психології
Тема 3. Короткий огляд історії та сучасного стану дитячої психології
Зародження знань щодо психічного розвитку дитини у філософії та природознавстві

Тривалий історичний період знання з дитячої психології накопичувались в надрах інших наук: філософії, педагогіки, природознавства. Вперше ідея вікового розвитку людини з’являється у Аристотеля (384 - 322 рр. до н.е.), який здійснив спробу визначити етапи розвитку людини як повторення етапів еволюції життя.

Перший в історії педагогічний трактат — відомий під назвою «Про виховання оратора» і написаний римським педагогом Марком Фабієм Квінтиліаном (42 - 118 рр.), містить уявлення про важливий вплив оточуючого середовища на психічний розвиток дитини. Автор вважає вплив сучасного йому суспільства шкідливим для виховання особистості.

Ян Амос Коменський (народився у Чехії у 1592 р.; помер в Амстердамі у 1670 р.) — видатний слов’янський педагог, основоположник наукової педагогіки — підкреслював необхідність враховувати вікові особливості дитини в навчанні та вихованні, вважав закони розвитку природи і людини взаємовідповідними, запропонував вікову періодизацію розвитку людини.

Джон Локк (Англія, 1632 - 1704 рр.) також підкреслював необхідність спиратись на природні властивості дитини при її вихованні.

Жан-Жак Руссо (Франція, 1712 - 1778 рр.) першим звернув увагу на те значення, яке відіграє період дитинства в житті людини, підкресливши його визначальну особливість — зростання самосвідомості, яке, за висловом ученого, призводить до «другого народження». Дитина — це не маленький дорослий, а своєрідна істота. Жан-Жак Руссо також вперше висловив ідею дитячої психології як науки.

Гельвецій і Дідро у Франції, Радіщев у Росії (XVIII століття) одностайно підкреслювали значення навчання і виховання у психічному розвитку дитини, але відрізнялись між собою поглядами на співвідношення біологічного й соціального в розвитку особистості. Вчені обстоювали ідею розвивального навчання, яке збуджуючи природну активність дитини, повинно формувати в неї спостережливість, допитливість.

Першою працею про психічний розвиток дитини була книжка німецького вченого Тідемана «Спостереження за розвитком духовних здібностей дитини» (1787 р.).

Німецький педагог Фридріх Фребель (1782 - 1852 рр.) розробив першу систему дошкільного виховання, яка спиралась на певні уявлення про закономірності психічного розвитку дитини. Зокрема, про те, що виховання покликане виявляти закладене в дитині божественне начало, а розвиток людини триває протягом всього життя.

Видатний педагог Адольф Дістервег (Німеччина, 1790 - 1866 рр.) наполягав на тому, що шкільне навчання повинно відповідати природі дітей і культурі народу.

У другій половині ХІХ ст. у природничо орієнтованій психології виникає метод експерименту (Вебер, Фехнер, Еббінгауз). Один з перших прикладів експериментально-психологічних досліджень у дитячого розвитку становлять роботи Івана Михайловича Сєченова (Росія, 1829 - 1909 рр.) «Рефлекси головного мозку» (1863), «Елементи думки» (1878). У них доводиться, що спадкова нервова організація дитини несе в собі тільки можливості розвитку, які реалізуються в ході її «реальних зустрічей» з навколишнім світом. Вчений підкреслював роль рухових аналізаторів у пізнанні й виробленні навичок та розглянув перехід від мимовільних до довільних дій.

Визначний вплив на розвиток дитячої психології справила діяльність Костянтина Дмитровича Ушинського (Росія, 1824 - 1870 рр.). Своєю фундаментальною працею «Людина, як предмет виховання» він заклав основи дитячої психології, розкрив значення психології у пізнанні людини. Було детально розглянуто співвідношення спадковості і суспільних умов, доведено необхідність виховання для засвоєння дитиною надбань людства.

Перші спроби експериментальних досліджень у дитячій психології зроблено і в інших країнах. В. Прейєр у своїй праці «Душа дитини» (Німеччина, 1881 р.) виклав результати спостережень і експериментів зі своїм сином від моменту його народження до року. Інший німецький психолог В. Штерн провів спостереження і зробив певні узагальнення щодо психічного розвитку і розвитку мовлення трьох дітей до 5 - 6 років (робота «Психологія раннього дитинства до шестилітнього віку», 1914 р.). К. Гросс вивчав ігри дітей і тварин (робота «Душевне життя дитини»). У Франції А. Біне розробив перші тести розумового розвитку дітей. У Швейцарії організовано інститут педагогічних наук, де працював Е. Клапаред — автор праці «Про психологію дитини».

На початку ХХ ст. серед передових психологів Росії розгорнувся рух за створення експериментальних основ дитячої психології. Значний внесок у цю справу зробили Г. І. Россолімо, О. П. Нечаєв, В. М. Бехтерєв, О. Ф. Лазурський. Вони ініціювали скликання низки з’їздів з педагогічної психології та експериментальної педагогіки (1906, 1910, 1913, 1916 рр.). О. П. Нечаєв виступив з критикою тогочасної дитячої психології, її відірваності як від експерименту, так і від педагогічної практики. Стало зрозумілим, що експеримент, відпрацьований у загальній психології, не може бути автоматично перенесеним у дитячу психологію, він повинен бути своєрідним і проводитись в процесі навчання і виховання. У 1910 р. відомий російський психолог Олександр Федорович Лазурський (1874 - 1917 рр.) запропонував природний експеримент, який органічно поєднував дослідницькі завдання дитячої психології із практикою навчання і виховання.

Висновки про зародження знань щодо психічного розвитку дитини у філософії та природознавстві:

- до ХVІІІ ст. знання з дитячої психології накопичувались в надрах філософії, педагогіки, природознавства;

- у ХVІІІ ст. Ж.-Ж. Руссо вперше висловив ідею дитячої психології як науки;

- перша праця про психічний розвиток дитини вийшла за авторством німецького вченого Тідемана «Спостереження за розвитком духовних здібностей дитини» (1787 р.);

- К.Д.Ушинський у ХІХ ст.. заклав основи дитячої психології;

- на початку ХХ ст. у дитячу психологію запроваджено природний експеримент (О. Ф. Лазурський).