Юридичний словник-довідник - 2021


Припинення права власності на землю

Припинення права власності на землю — процедура, що ґрунтується на встановлених законом підставах та порядку припинення права колективної та приватної власності на землю. Права власників земельних ділянок гарантуються законом. До таких гарантій належать і передбачені Земельним кодексом України вичерпний перелік підстав та порядок припинення права колективної та приватної власності на землю. Право колективної чи приватної власності на земельні ділянки може бути припинено у разі:1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) відчуження (продажу) земельної ділянки Раді народних депутатів; 3) викупу її для державних або громадських потреб; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України; 5) використання земельної ділянки такими способами, які призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 6) використання землі не за цільовим призначенням; 7) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років — для несільськогосподарських потреб; 8) укладення власником землі угод з порушенням встановленого порядку придбання або відчуження земельних ділянок. Припинення права власності на земельну ділянку у випадках, передбачених пунктами 1—3, здійснюється за рішенням відповідної Ради народних депутатів. У разі незгоди власника земельної ділянки у випадку, передбаченому п. 3, а також при вилученні земельної ділянки відповідно до пунктів 4— 8 П. п. в. наз. здійснюється в судовому порядку.





Перша публікація: 01/01/2021

Останнє оновлення: 30/12/2023

Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.

Що було опрацьовано:

  • усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
  • редакційне упорядкування змісту;
  • уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
  • перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.

Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.