Юридичний словник-довідник - 2021


Договір схову

Договір схову — договір, за яким одна сторона (охоронець) зобов'язується зберігати майно, передане їй іншою стороною, і повернути його в цілості. Д. с. може бути як оплатним, так і безоплатним. Д. с. вважається укладеним з моменту передачі майна на зберігання (реальним), а у випадках, коли охоронець за умовами договору зобов'язується прийняти на зберігання майно, яке буде передане поклажедавцем, з моменту досягнення згоди сторін щодо істотних умов такої угоди, тобто буде консенсуальним. Залежно від розподілу прав і обов'язків Д. с. можуть бути односторонніми (реальні і безоплатні) і двосторонніми (реальні оплатні і коженсуальні). Цивільне законодавство передбачав особливі вимоги щодо форми Д. с., визначає права та обов'язки сторін, а також відповідальність охоронця за незбереження майна. Так, при втраті чи нестачі майна охоронець відповідає в розмірі вартості втраченого майна або частини нестачі, а при пошкодженні — в розмірі суми, на яку знизилася вартість майна. Підвищена відповідальність встановлена для професіональних охоронців, якими є організації, що здійснюють схов у силу своєї діяльності (ломбарди, камери схову тощо). Вони звільняються від відповідальності за незбереження майна лише у разі, якщо це сталося внаслідок непереборної сили. Готелі, будинки відпочинку, санаторії, гуртожитки та інші подібні організації відповідають за збереження майна громадян, яке знаходиться у відведених їм приміщеннях, навіть якщо майно не було здане їм на зберігання (крім грошей і цінностей). Схов може здійснюватись на підставі інших договорів (наприклад, купівлі — продажу) або вказівок закону (наприклад, щодо знахідки).





Перша публікація: 01/01/2021

Останнє оновлення: 30/12/2023

Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.

Що було опрацьовано:

  • усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
  • редакційне упорядкування змісту;
  • уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
  • перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.

Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.