Юридичний словник-довідник - 2021

Договір довічного утримання

Договір довічного утримання — угода, згідно з якою одна сторона — особа, непрацездатна за віком або за станом здоров'я (відчужувач), передає у власність другій стороні (набувачеві майна) будинок або частину його, натомість набувач майна зобов'язується надати відчужувачеві довічно матеріальне забезпечення в натурі у вигляді житла, харчування, догляду і необхідної допомоги. За Цивільним кодексом України Д. д. у. повинен бути нотаріально завірений. У ньому зазначається оцінка відчужуваного будинку, що встановлюється за згодою сторін, а також види матеріального забезпечення, що їх надає набувач майна відчужувачеві, та грошова оцінка їх, яка також визначається за згодою сторін. Відчуження будинку за життя відчужувача не допускається. Випадкове руйнування будинку, одержаного набувачем майна від відчужувача, не звільняє його від обов'язків, взятих на себе за договором. Д. д. у. може бути розірваний за вимогою відчужувача, якщо набувач майна не виконує обов'язків, взятих на себе за договором; за вимогою набувача майна, якщо з незалежних від нього обставин його майновий стан змінився настільки, що він не має змоги надавати відчужувачеві обумовлене забезпечення. Якщо договір із зазначених вище підстав розірвано, набувач майна повинен повернути будинок відчужувачеві. Витрати на утримання відчужувача, зроблені набувачем майна до розірвання договору, не відшкодовуються. У разі смерті набувача майна обов'язки за Д. д. у. беруть на себе ті спадкоємці, до яких переходить відчужений за договором будинок. Якщо у набувача майна немає спадкоємців або вони відмовляються від Д. д. у., будинок, відчужений на умовах довічного утримання, повертається відчужувачеві.