Політологія: навчальний посібник Частина ІІІ - Висоцький О.Ю. 2012

Лекція 9. Політичний процес та його структура. Політичне лідерство та політична еліта
Політична стабільність і конфлікти

Стабільність — це збереження режиму стійкості та узгодженості з мінімальними відхиленнями. Повна політична стабільність явище виняткове, тому що зміна урядів, активність опозиції звичні для більшості країн, в тому числі і для тих, які вважаються політично стабільними.

Стабільність не завжди благо для громадян. Сталінський режим 30-50-хх років придбав стабільність. Влада була міцна і стійка, але в той же час періодичні чистки партії, масова підозрілість і репресії призвели до того, що ніхто не міг почувати себе впевнено в тій політичній системі. Порядок підтримувався безмежним єдиновладдя, підкріпленим страхом.

У періоди правління Брежнєва, Андропова, Черненка також зберігалася політична стабільність на основі жорсткої центральної партійної влади. У той же час життєвий рівень людей все в більшій мірі підтримувався за рахунок продажу у величезних кількостях нафти і газу, а промисловість і сільське господарство приходили в занепад, в суспільстві наростала незадоволеність сформованою політичною системою. Країна в соціальному, економічному, політичному розвитку сильно відстала від розвинених країн. Природно, назріла необхідність демократичних перетворень, і суспільство сподівалося, що з приходом нових політичних керівників з'явиться можливість нової творчої діяльності народних мас на благо собі та країні.

Насправді ж відбулася дестабілізація політичного режиму, нові демократичні інститути народом фактично не були прийняті з огляду на те, що наше керівництво на чолі з М.С.Горбачовим поспішало якнайшвидше реформувати суспільство, не враховуючи сформувався менталітет народу. У цьому відношенні більш розумно до реформ підійшли китайські керівники на чолі з Ден Сяо Піном. Зберігши існуючу політичну систему, вони поступово стали впроваджувати ринкові відносини і зуміли нагодувати мільярдний народ і пробудити у нього ініціативу до праці.

В цілому ж демократія повинна привести до стабільності, оскільки вона дає можливість керівництву балансувати між правими і лівими і реагувати на вимоги суспільства. Але невдоволення громадян своїм, головним чином, економічним і соціальним становищем може призвести до дестабілізації, якщо не будуть прийняті закони і не організоване життя людей по ним. Конфлікти в політиці властиві будь-якому суспільству, бо політичні цінності по-різному засвоюються різними поколіннями, не завжди органічно вписуються в реальну політичне життя. Політичні інститути демократії можуть бути використані не тільки для досягнення стабільності, але і як засоби нагнітання напруженості і наростання конфліктів. Джерелом конфліктів є ще й те, що реальне політичне співтовариство людей завжди формується через їх взаємодію, припускаючи як співробітництво, так і змагальність. Звідси ми можемо дати наступне визначення політичного конфлікту: це різновид і результат конкурентної взаємодії двох і більше сторін, що оспорюють один у одного розподіл владних повноважень або ресурсів.

Конкурентне взаємодія викликається в основному трьома причинами. Перша причина — це об'єктивні джерела — сформовані у суспільстві неспівпадаючі статуси суб'єктів політики, їх різні системи і потреби у владі, недолік ресурсів. В даному випадку уникнути конфліктів сторін, різним чином включених в політичну гру, можливо тільки шляхом перетворень або міняють саму організацію влади в суспільстві, або за допомогою змін статусу політичної діяльності конкуруючих суб'єктів.

Друга причина — суб'єктивні джерела — відмінність людей, груп, об'єднань за ідейним поглядам, за оцінкою історичних і актуальних подій. Такі конфлікти найчастіше виникають у тих країнах, де стикаються якісно різні думки про шляхи реформування державності, закладаються основи нового політичного устрою, шукаються шляхи виходу з соціальної кризи. Якщо, приміром, розбіжності стосуються основоположних цінностей і пріоритетів політичного розвитку, досягнення згоди між конфліктуючими сторонами доводиться домагатися протягом досить тривалого часу.

Третя причина пов'язана з усвідомленням громадянами своєї приналежності до соціальних, етнічних, релігійних і іншим спільнотам і об'єднанням, що визначає розуміння ними свого місця в соціальній і політичній системі. В демократичній Україні, де утворилася велика кількість політичних партій і об'єднань, змінилася роль профспілок, перестали діяти гарантії пов'язані з безплатною освітою, медичною допомогою — людина стала визначати своє положення в суспільстві, в тому числі і з органами влади, самостійно. Часто, не знаходячи взаєморозуміння з ними, він змушений вступати в конфлікт, який викликає політичну напругу в суспільстві і може призвести до громадянської непокори.