Політологія: навчальний посібник Частина ІІІ - Висоцький О.Ю. 2012

Лекція 12. Світовий політичний процес та сучасні суспільно-політичні течії
Соціалізм і сучасна соціал-демократія

Соціалізм ( від латинського socialis — суспільний) — ідейно-політична течія, що стверджує ідеал суспільного устрою, заснованого на суспільній власності в її різноманітних формах, відсутності експлуатації, справедливому розподілу, матеріальних благ і духовних цінностей в залежності від затраченої

праці, на основі соціально забезпеченої свободи особистості. Виділяються два найголовніші підходи до соціалізму: марксистсько-ленінський та соціал-демократичний.

Теоретичними засадами соціал-демократії є роботи Ф.Лассаля, К.Каутського, Е.Бернштейна. Великий вплив на формування принципів соціал-демократії здійснили ідеї французького вченого П.Ж.Прудона, який пропонував організувати соціалістичне суспільство на основі дрібнотоварного приватного виробництва. Зокрема, в роботі «Що таке власність?» він пропонував знищити велику приватну власність шляхом розділу великого капіталу і в майбутньому суспільстві перейти до системи обміну послугами і товарами. В наступних своїх роботах П.Ж.Прудон переглянув частину своєї концепції і запропонував, як основу для своєї моделі суспільства, дрібнобуржуазну приватну власність та свободу конкуренції. Він обґрунтовував необхідність поступових економічних реформ, кінцевою метою яких є перетворення капіталізму в асоціативне суспільство дрібних підприємців. Таким чином, Прудон заперечував необхідність класової боротьби пролетаріату і виступав проти об’єднання робітників в політичні організації. В кінцевому результаті він прийшов до висновку про необхідність знищення держави, адже жодна держава, за його думкою не буде захищати інтереси робітників. Ідея П.Ж.Прудона щодо знищення держави була використана в анархічній ідеології, за якою повинен здійснитися перехід від політичного регулювання до промислового. Устрій, коли зникне політична влада, а все буде визначати економічна доцільність, сам П.Ж.Прудон назвав «анархією».

На межі ХІХ - початку ХХ ст.. Є.Бернштейн (1850 - 1932), ідеолог реформізму і ревізіонізму, проаналізувавши процес переходу капіталізму в монополістичну стадію, зробив ряд висновків, які кардинально розходилися з ленінськими. В праці «Проблеми соціалізму і завдання соціал-демократії» (1899) він сформулював основні напрями ревізії марксизму. Ревізіонізм (від лат. revisio — перегляд), по Леніну, це одна з форм ідеології дрібної буржуазії та середнього класу. В економічній теорії Бернштейн зробив висновок, що монополізація капіталізму веде до зростання чисельності робочого класу і слоужбовців різного роду і не веде до краху капіталістичних відносин. Ідея знищення приватної власності не є слушною, бо ніяка модель державного планування не може замінити механізму ринкової конкуренції. Він виступив за збереження приватної і різних колективних форм власності.

В політичній сфері Бернштейн обґрунтував роль соціал-демократичної партії — як партії соціальних реформ. З одного боку, він не заперечував класової боротьби, а з іншого, — абсолютизував тезу мирного вростання капіталізму в соціалізм. Соціалізм — це не частина комуністичної формації, а самостійна формація, яка не має чітких контурів. Під впливом часу , технічних і наукових змін уявлення про зміст соціалізму у людей змінюються. Головною ознакою соціалізму має бути не критерій наявності власності, а ступінь захисту державою працівників. «Кінцева мета — ніщо, рух — все» — головний девіз ревізіонізму. Змістом революційної діяльності визначалася легальна політична боротьба за допомогою реформ і тиску на панівні класи. Бернштейн заявив, що демократія і загальне виборче право знищують підгрунтя для класової ворожнечі.

Другий крупний теоретик і діяч соціал-демократії К.Каутський (1854 - 1938) доказував, що за допомогою держави можливо побудувати «демократичний соціалізм» .До 20-х років він зробив багато для популяризації ідей соціал-демократії і мав вплив в пролетарському русі. Жовтневу революцію в Росії він зустрів досить вороже, бо на цей час відмовився від ідеї диктатури пролетаріату і класової боротьби. Він був переконаний, що політична практика більшовиків приведе до нищівних результатів в лавах міжнародного пролетарського руху. Теоретичні основи соціал-демократії, закладені в працях вчених — марксистів ХІХ ст., в практичній діяльності сучасної соціал-демократії дещо трансформувались, в тому числі і під впливом суспільних потрясінь першої половини ХХ ст. В програмі сучасної соціал-демократії соціалізм — це не конкретний суспільний устрій, а процес упровадження соціальної справедливості в громадське життя.

Соціал-демократи відстоюють пріоритет мирних, еволюційних засобів досягнення рівності, ідея про поступове реформування буржуазного суспільства пов'язана з пропагандою соціального партнерства. Вони виступають за активне втручання держави в економіку, перерозподіл прибутків на користь незаможних прошарків, розвиток державного сектора економіки, численні соціальні програми.

Соціал-демократичний підхід характеризується наступними рисами: реформування капіталізму із збереженням принципа недоторканості приватної власності; соціальне партнерство різних класових прошарків; досягнення вищого рівня соціальної рівності і справедливості; забезпечення росту середнього класу.

Практичне впровадження політики соціал-демократії в деяких країнах (Німеччина, Швеція) призвело до досягнення достатньо високого рівня життя населення. Проте в 80-90-х рр. виникли проблеми монополізації в економіці, зростання бюджетного тягаря для пересічних громадян, зростання впливу бюрократії в державі і соціал-демократи в ряді країн втратили колишній вплив. Проте продовжує існувати Соцінтерн, що об’єднує понад 100 соціалістичних партій — як правлячих, так і опозиційних в різних країнах. На сьогодні соціал-демократична доктрина є дуже поширеною в країнах Західної і Північної Європи. Існує і християнський підхід до соціалізму, який проповідує ідею позбавлення трудящих від експлуатації і бідності шляхом морально-релігійного самовдосконалення, збереження приватної власності, засудження класової боротьби і соціальних революцій.

Концепція демократичного соціалізму. Таким чином, у ХХ ст. чітко виділилася розбіжність між комуністичним і соціал-демократичним напрямком. Теоретики ліберальної гілки соціал-демократії У.Пальме, В.Брандт, Б.Крайский, Ф.Міттеран та інші визнають в марксизмі тільки гуманістичні цінності, повністю заперечуючи диктатуру пролетаріату і революційні методи боротьби. В 50-ті роки ХХ ст. у Західній Європі сформувалися принципи демократичного соціалізму. По-перше, як вже вказувалось, соціалізм як суспільний лад не є метою чи ідеалом, це поступовий розвиток суспільства шляхом економічних і соціальних перетворень. З розвитком суспільства уявлення про соціалізм змінюються , незмінним залишається головний критерій — рівень соціальної захищенності та добробуту усіх громадян держави. По-друге, відмова від комунізму як формаційного поняття. По-третє, соціал-демократи вважають, що на сучасному етапі капіталізм настільки трансформувався, що не має потреби його знищувати. Змішана економічна система сучасного суспільства може керуватись надкласовою державою, яка, проводячи ефективну соціальну політику в інтересах середнього класу, з часом трансформує капіталізм в соціалізм. Таким чином, в їх розумінні, соціалістична модель суспільства — це єдність ринкової економіки, гнучкого планування, демократії і ефективної соціальної політики держави.

Сучасний демократичний соціалізм характеризується визнанням принципів надкласової, загальнолюдської етики; солідарністі і класового миру всіх соціальних груп та індивідів; рівністю соціальних можливостей, гармонією суспільних, групових та індивідуальних інтересів; взаємодопомогою і братерством. Приватна власність визнається природним фактором соціалістичного суспільно-економічного ладу. Кардинально розходяться погляди комуністів і соціал-демократів на функції держави. На думку соціал-демократів держава повинна не регламентувати всі сторони життя, а висловлювати інтереси всієї нації, тобто стати органом контролю і регулювання соціальних, класових і економічних суперечностей.

На сьогодні вплив соціал-демократів у більшості країн світу не зменшується. Одночасно, їх ідеологія набуває нових рис. А саме: підсилюється визнання ролі приватного сектору, під впливом зростання авторитету неоконсервативної доктрини у суспільстві в соціал-демократичних концепціях підсилюється етичний акцент — звернення до ідей особистої свободи, гуманізму праці, солідарності громадян. Більше уваги приділяється соціальній політиці, розробці нових концепцій соціалізації суспільства. Менш антагоністичними стали відносини з іншими ідеологіями, зокрема лібералізмом, розширюється соціальна база — соціал-демократи орієнтуються не тільки на робітничий клас, але і на середні прошарки суспільства.

Між тим, сама соціалістична модель розвитку знаходиться у своєрідному стані кризи, бо на практиці існує багато розбіжностей між теорією та практичним втіленням ідеї поступової трансформації капіталізму в соціалізм .

Так, з кінця 60-х років в світі розвивається так званий рух «нових лівих». Особливої ваги він досяг у країнах Латинської Америки. Теоретичною основою цього руху стали ідеї Д.Кон-Бендита, Г.Маркузе та інших. Прибічники цієї течії вважають, що оскільки, на сучасному етапі розвиток буржуазного суспільства позбавив робітничий клас його революційності, а класові конфлікти згладились і поступились місцем конфліктам між тими хто керує і тими, ким керують, то ідеї соціалізму і комунізму застаріли. «Нові ліві» стверджують, що ідеї соціал-демократії аморальні, держави як основний елемент політичної системи повинні щезнути, а формою організації суспільства мають бути комуни. Політичні партії — це атавізм, повинні існувати широкі суспільні рухи, метою котрих повинно стати поступове завоювання політичної влади. Головний центр своєї боротьби вони бачать в розробці нової системи етичних цінностей на противагу цінностям буржуазним. По-новому, ставиться питання про шляхи і засоби соціальних перетворень. «Нові ліві» вважають, що економічні і політичні перетворення повинні бути тісно пов’язані з етично-моральним перетворенням суспільства. Щоправда, конкретної політичної програми дій в «нових лівих» немає.