Політологія: навчальний посібник Частина ІІ - Висоцький О.Ю. 2012

Лекція 8. Етнонаціональні відносини. Проблеми регіональної політики в Україні
Нації та принципи їх політичного самовизначення

Націю визначають як історично сформовану на етапі розвитку буржуазних відносин спільність людей, що має одну територію, мову, економіку, культуру і психологію. Деякі політологи розглядають націю як державно-правове утворення, тобто як макрогрупу, що проживає на певній території, має спільний уряд та інші політичні інститути. В даному випадку визначальним елементом націй є наявність або відсутність певної державної організації. Виходячи з цього, деяким народам відмовляється в праві навіть називатися нацією, якщо вони з якихось причин (іноземне поневолення, насильницька асиміляція) не мають свого державного утворення.

Вся історія людства характеризується боротьбою різних народів за своє самоствердження. Одні вважали своїм правом домінувати над іншими народами, безроздільно користуватися їхньою територією, ресурсами, інші — вважали своїм невід'ємним правом звільнитися і самостійно вирішувати свою долю. Одні народи в умовах своїх національних держав вдосконалювали свою економіку і культуру, інші — протягом багатьох століть мріяли про свою державності. І лише в ХХ ст. право націй на самовизначення і вибір форми свого облаштування став нормою взаємин демократичних держав, закріпленої Організацією Об'єднаних Націй.

Право на самовизначення — одне з найважливіших прав, яким володіють всі народи незалежно від своєї чисельності, рівня розвитку, місця розселення та інших характеристик. Самовизначення означає право будь-якого народу самостійно вирішувати свою долю, задовольняти усі свої потреби (етнічні, національні), визначати форму своєї державності, частково або повністю її міняти, входити до складу будь-якої держави (унітарної чи федеративної), відділятися і створювати власну державу, об'єднуватися з іншими державами в конфедерацію, співдружність і т. інш.

Політична самостійність є гарантом суверенітету й рівноправності народів, їх добровільності у виборі шляху розвитку. Національна державність виступає і найважливішим інструментом економічної, територіальної, культурної спільності народу, його духовної цінності і спадкоємності поколінь. Вона служить і фактором внутрінаціональної консолідації народу і його зв'язків з навколишнім світом.

Досвід показує, що чим малочисленіший народ, тим потрібніше йому державність як спосіб захисту від асиміляційних процесів, збереження своєї культури, мови, традицій етнічних норм. Історія свідчить про те, що багато народів, до недавно населяють нашу планету і не мають своєї державності, припинили своє етнічне існування. Асиміляційні процеси проходили і на території колишнього СРСР, де деякі нечисленні народи азіатській частині і півночі країни розчинилися в більш великих етнічних утвореннях.

Таким чином, сутність права націй на самовизначення полягає в тому, що свою долю народ вирішує сам, а не якийсь інший, більш численний, не якесь інше, чуже держава. Саме його рішення з приводу своєї долі (досягнуте в процесі голосування, опитування) є найважливішим, єдиним і остаточним.