Політологія - Є.В. Перегуда 2011

Словник політологічних термінів

Абсентеїзм — ухилення від голосування на виборах.

Абсолютна монархія — вид монархії, якому властива необмежена влада монарха.

Автократія — політичний режим, за якого вища посадова особа держави володіє абсолютною владою.

Автономія — форма самоуправління соціальної спільноти. Поділяється на територіальну (автономія регіону в рамках унітарної чи федеративної держави), національно-територіальну (автономія регіону, в населенні якого переважає або становить істотну частку національна меншина), національно-культурну тощо.

Авторитаризм — тип політичного режиму, що базується на концентрації влади в єдиному центрі, максимальному розширенні компетенції виконавчої влади, обмеженні політичних прав та свобод, опозиційної діяльності, провідній ролі насильства для забезпечення влади.

Агент соціалізації — політична група, інститут, за допомогою яких відбувається політична соціалізація.

Агітація (пропаганда) — засоби інформування, суттю яких є встановлення інформаційного контролю за індивідами та надання їх політичним діям суворої спрямованості.

Адміністративне управління — діяльність органів державної влади, установ та організацій, державних службовців з управління ресурсами, спрямована на реалізацію проектів суспільного розвитку.

Анархізм — політичний рух, що ставить за мету знищення інституціональних, насильницьких форм управління.

Антрепренерська система — система рекрутування політичної еліти, джерелом якого виступають будь-які суспільні групи.

Асиміляція — «поглинання» одного етносу іншим, сприйняття першим етнокультурних особливостей другого.

Балотування — висунення політиком чи партією своєї кандидатури (списку) на виборах.

Бікампералізм — явище двопалатного парламенту.

Білінгвізм — явище соціалізації з використанням двох мов.

Біхевіоралізм — теоретичний напрям у політології, в його основі — уявлення про дію як реакцію на зовнішній стимул. Орієнтує на вивчення індивідуальної політичної поведінки шляхом застосування емпіричних методів.

Бонапартизм — політичний режим, який базується на авторитарних методах правління та лавіруванні між політичними силами широкого спектру, які опонують один одному.

Бюрократія — 1) система адміністративного управління, якій (за М. Вебером) властиві ієрархічність, чіткий розподіл обов’язків, система правил; призначення службовців; 2) прошарок чиновників—службовців.

Вето — 1) інститут блокування одним органом державної влади (Президентом, парламентом) рішення другого органу (відповідно ухваленого парламентом закону чи указу Президента). Буває відкладальним та абсолютним; 2) інститут заборони на прийняття рішення Ради Безпеки ООН одним з його постійних членів.

Вибори — спосіб формування органів влади шляхом голосування громадян. Передбачає процедури законодавчої регламентації виборчих

правил, оголошення виборів, висунення кандидатів, передвиборчої кампанії, саме голосування, підрахунок голосів та оголошення результатів.

Вибори змішані — вибори, за яких частина депутатів обирається за пропорційною, частина — за мажоритарною системами.

Вибори мажоритарні — вибори, за результатами яких мандати депутатів отримують кандидат (кандидати), які набрали більшість голосів. Поділяються на мажоритарні вибори відносної та абсолютної більшості.

Вибори пропорційні — вибори, які передбачають розподіл мандатів між політичними силами згідно з набраними ними відсотками голосів.

Виборча інженерія — розробка суб’єктами виборів алгоритму дій під час виборчих кампаній.

Виборча система — сукупність правил і прийомів, що застосовуються на виборах. Виокремлюють пропорційну, мажоритарну та змішану виборчі системи.

Виборче право — право обирати та бути обраним до органів влади. Поділяється на активне та пасивне.

Виборчий метр (квота) — найменше число голосів виборців, необхідне для обрання одного депутата

Відкрита політична культура — політична культура, яка здатна вбирати інокультурний досвід; схильна до інновацій та модернізації.

Відчуження політичне — перетворення чинників політичного життя на чужі щодо людини сили, що панують над нею.

Війна — збройне зіткнення між державами або певними групами населення якоїсь країни.

Влада — вплив однієї частини суспільства (індивіда, групи, організації тощо) на поведінку іншої у бажаному для першої напрямі.

Внутрішня політика — сукупність напрямів діяльності держави в економічній, соціальній, науковій, освітній, демографічній, правоохоронній, військовій та інших важливих сферах суспільного життя. Має на меті забезпечення ефективності функціонування суспільно-політичного ладу.

Вождь — політичний лідер, який має беззаперечний авторитет в угрупованні (нації, партії, етнічній групі) з точки зору формування цілей та виступає символом його єдності.

Воля політична — прагнення домагатися реалізації поставлених цілей незважаючи на перешкоди.

«Генералізована взаємність» — явище, коли зусилля одного члена співтовариства, спрямовані на участь у спільній справі, зустрічає відповідні зусилля інших. Введено в науковий обіг Р. Патнемом.

Геноцид — політика фізичного знищення етнічної групи.

Географічний детермінізм — теорія, яка пояснює особливості політичного процесу впливом географічної території.

Геополітика — теорія міжнародних відносин, згідно з якою зовнішня політика держави визначається геопросторовим положенням країни.

Герб — символ держави, регіону, аристократичного роду, складений за законами геральдики.

Гетерогенна політична культура — політична культура, в якій відсутня домінуюча політична культура.

Гільдійна система — система рекрутування політичної еліти, джерелом якого виступає сама еліта.

Гімн — музичний символ держави (партії, регіону).

Глобалізація — становлення єдиної системи фінансово-економічних, суспільно-політичних і культурних зв’язків на основі найсучасніших засобів інформатики і телекомунікацій та втягування більшої частини людства в цю систему (О. Вебер).

Голосування — волевиявлення громадян на виборах, референдумі, плебісциті.

Гомогенна політична культура — політична культура, в якій присутня домінуюча політична культура.

Громадські організації — організаційно оформлені об’єднання, створені для вираження й задоволення інтересів і потреб громадян.

Громадянська культура — термін, впроваджений Г. Алмондом та С. Вербою для позначення політичної культури суспільств, що складається з елементів патріархальної, підданської та партисипаторної культур.

Громадянське суспільство — в ліберальній політичній філософії сукупність інституалізованих суспільних відносин, які перебувають поза межами державного втручання.

Громадянськість — здатність і прагнення людини до активної участі у справах суспільства та держави на основі усвідомлення своїх прав і обов’язків. Антитеза поняттям аполітичність, абсентеїзм.

Громадянство — правовий зв’язок індивіда з державою, який зумовлює володіння правами та обов’язками, зафіксованими у законах.

Групи інтересів — об’єднання, створені для вираження і задоволення інтересів індивідів у відносинах з суб’єктами політики

Групи тиску — групи, що здійснюють вплив на органи влади.

Дейтократія — інформаційні еліти.

Дезінтеграція — шлях формування нової ідеології шляхом розщеплення існуючої; процес розпаду держави (країни).

Дезінформація — інформація, яка не відповідає дійсності.

Деідеологізації концепція — концепція, згідно з якою у сучасному світі ідеологія поступається місцем соціальній технології. З’явилась у 1950 — 1960-хх рр.

Делегітимація — процес втрати легітимності.

Демократія — суспільний лад, за якого джерелом влади є народ; тип політичного режиму, якому властиві обрання органів влади, здійснення влади на засадах плюралізму, змагальний характер політичної участі, функціонування незалежного суду, дотримання прав та свобод громадян.

Демократія представницька — вид демократії, за якої розгляд та вирішення державних питань здійснюється представниками населення, наприклад, в парламенті.

Демократія пряма — вид демократії, за якої рішення ухвалюються на основі безпосереднього і конкретного виявлення волі та думки громадян — на виборах, референдумах, при всенародному обговоренні законопроектів тощо.

Депортація — примусове виселення групи (етнічної) або індивіда з батьківщини.

Депутат — обраний член органу законодавчої влади або місцевого самоврядування, який представляє населення чи певні його групи.

Держава — форма організації суспільного життя, управління суспільством, що базується на публічній владі, здійснюється від імені народу, включає владні установи.

Державна політика — діяльність органів державної влади, усіх суб’єктів, наділених повноваженнями державної влади, з визначення цілей та пріоритетів розвитку суспільства, керівництва та управління суб’єктами соціальних дій щодо досягнення цих цілей.

Державне управління — сукупність адміністративного управління та проектування розвитку суспільства, його сфер.

Децентралізація управління — передача функцій управління на нижні рівні управління.

Деконцентрація управління — розподіл управлінських повноважень по горизонталі органів управління.

Диктатура — режим влади, яка спирається на насильство, придушення політичних та інших опонентів.

Дипломатія — офіційна діяльність держави в особі спеціальних інститутів і за допомогою спеціальних заходів, прийомів, методів, припустимих з позицій міжнародного права.

Дискримінація — позбавлення чи обмеження політичних та інших прав індивідів за певними ознаками (майновими, расовими, етнічними, статевими тощо).

Діаспора — частина етнічної групи, яка проживає за межами регіону, який є історичним ареалом для даної групи.

Довіра — готовність суб’єкта соціальної дії до встановлення відносин з іншими суб’єктами.

Доктрина політична — система поглядів і положень, що встановлює основні напрямки політичного розвитку. Доктрина утворює сукупність норм, що визначають реалізацію ідеологічних цінностей.

Домінуюча політична культура — комплекс політико-культурних елементів, властивих більшості соціальних груп суспільства.

Егоїзм (етноегоїзм) — прагнення забезпечити своїй нації (етносу) привілеї за рахунок інших.

Екологічна політика — діяльність у сфері регулювання відносин між суспільством та природою з метою створення життєздатного для людини навколишнього середовища.

Економічна політика — складова внутрішньої політики, спрямована на функціонування господарського механізму.

Екстремізм — політична стратегія і тактика, основний елемент яких — використання радикальних, часто незаконних та насильницьких заходів.

Електорат — сукупність громадян, які володіють виборчим правом..

Електронний уряд — система електронних інституцій політичної влади.

Еліти політичні — групи, які посідають найвищі статусні позиції в політичній ієрархії, мають вирішальний вплив на розробку, прийняття і впровадження політичних рішень.

Етатизм — методологічний підхід до вивчення політики, а також ідеологія, які абсолютизують роль держави та передбачають підкорення інтересів особистості та соціальних груп інтересам держави.

Етнографічні групи — елементи етносу, які мають культурні особливості (наприклад, гуцули, бойки, лемки).

Етнократія — влада етносу, його представників (етнічних лідерів, етнопартій). Проявляється у нав’язуванні культурних цінностей даного етносу, етнічної мови тощо.

Етно(національна)політика — цілі та заходи, які здійснюють політичні суб’єкти щодо регулювання міжнаціональних відносин

Етнонаціональні відносини — відносини між суб’єктами етнонаціонального розвитку (етносами, націями, етнічними групами, державними утвореннями).

Етнос (етнічна група) — усталена сукупність людей, яка характеризується спільним походженням, ареалом, етнічними властивостями (мова, культура, свідомість, самоназва).

Етноцид — політика знищення культури національної меншини та нав’язування їй культурних цінностей домінуючої етнічної групи.

Закон — загальнообов’язковий правовий акт, який регламентує певні сфери суспільного життя. Має вищу нормативну силу в державі.

Закрита політична культура — замкнений, орієнтований на локальні цінності, зразки і норми, тип, для якого властивим є традиціоналізм свідомості та поведінки. Закриті культури не здатні до продуктивного обміну цінностями з іншими політико-культурними системами.

Засоби масової інформації — індустріальні засоби поширення інформації серед масової аудиторії. Поділяються на друковані, аудіовізуальні та електронні.

Зовнішня політика — діяльність держави на міжнародній арені, яка регулює її відносини з іншими суб’єктами міжнародних відносин.

Ідентифікація (політична, етнічна) — віднесення на підставі певних ознак індивіда до політичної групи (етносу, нації).

Ідентичність (етнічна. національна) — приналежність індивіда до етнічної групи чи нації

Ідеологія політична — логічно впорядкована, систематизована політична свідомість і самосвідомість соціальних груп, через яку вони усвідомлюють та формулюють свої політичні інтереси, потреби, очікування, уявлення про ідеали політичного устрою.

Імперія — форма державного устрою, згідно з якою держава має у своєму складі інші держави.

Імпічмент — дострокове припинення повноважень Президента з визначених законом підстав (державної зради, правопорушення тощо).

Індоктринація — стиль спілкування, якій повністю ігнорує свободу людини та його право на вироблення власних політичних переконань.

Інтеграція — співробітництво держав, що приводить до виникнення наддержавних утворень; об’єднання етнічних груп; спосіб виникнення нової політичної ідеології шляхом синтезу елементів існуючих ідеологій.

Інтерес політичний — ставлення до влади, інших суб’єктів, що є рушійною силою політичної дії.

Іредентизм — об’єднання людей однієї національності в межах єдиної держави.

Керівництво політичне — визначення цілей розвитку суспільства (держави/партії/організації), організація спільноти на досягнення цілей.

Колектократія — теорія В. Винниченка, згідно з якою майбутній суспільний лад ґрунтуватиметься на колективних формах власності, які він протиставляв державній власності.

Колонія — держава, політично залежна від іншої держави.

Компроміс — форма врегулювання політичного конфлікту або суперечності, коли сторони йдуть на взаємні поступки.

Комунізм — політичний лад, що базується на суспільній власності на засоби виробництва та відсутності класів; політичний рух, який визнає, що суспільство у своєму розвиткові рухається до безкласового стану.

Комуніканти — особи/інститути, які оброблюють та інтерпретують інформацію.

Комунікатори — особи/інститути, які відправляють інформацію.

Комунікація політична — процес передачі політичної інформації, за допомогою якого вона циркулює між елементами політичної системи, а також між політичною та соціальною системами

Комунітаризм — ідеологічна течія кінця ХХ ст., яка ґрунтується на прагненні до потужного громадянського суспільства, самоврядування на різних рівнях суспільного життя, захисті навколишнього середовища тощо.

Конденсація — перетворення явищ масової свідомості, їх кристалізація в ідеологічні схеми та системи.

Консенсус — згода соціально-політичних сил щодо шляхів розв’язання політичних проблем.

Консерватизм — політична ідеологія, основними цінностями якої є традиції, природна нерівність індивідів, приватна власність, аристократизм, політична стабільність. Поділяється на традиційний консерватизм (відрізняється залежно від історичних та етнокультурних особливостей країни), неоконсерватизм та лібертаріанство. Два останні за економічними поглядами близькі до лібералізму в частині захисту приватної власності, підприємництва та обмеження ролі держави у економічному житті.

Конституційна (парламентська) монархія — вид монархії, за якого влада монарха обмежена конституцією.

Конституція — основний закон держави, регламентує функціонування усіх сфер суспільного життя.

Конструктивізм — теоретичний напрям в етнополітологи, згідно з яким етноси конструюються (елітами), зокрема, у сфері свідомості

Контрреволюція — повернення влади або суспільного ладу, який існував до революції; сукупність політичних сил — противників революції.

Конфедерація — союз держав для співпраці у певній сфері.

Конфлікт політичний — зіткнення політичних суб’єктів в їх прагненні реалізувати інтереси та цілі, пов’язані з боротьбою за владу.

Конфлікт антагоністичний — конфлікт, розв’язання якого неможливе в рамках існуючої соціальної системи.

Конформізм — відмова від критичного осмислення дійсності, погодження на цінності та інтереси, які людині нав’язують.

Контент—аналіз — метод дослідження у політології, який передбачає переведення інформації в кількісні показники.

Концепція політична — це певний спосіб трактування політичних явищ та процесів, включає основні знання про об’єкт.

Корупція — використання особою службових повноважень та пов'язаних із цим можливостей для одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб, а також обіцянка чи надання неправомірної вигоди посадовій особі з метою схилити її до протиправного використання службових повноважень та пов'язаних із цим можливостей.

Кратологія — наука про владу.

Криза політична — фаза політичного процесу, яка характеризується неможливістю ефективного функціонування політичної системи.

Культ особи — явище фактичного обожнення політичного лідера, пов’язування з ним усіх досягнень спільноти, віра у його безпомилкові дії.

Культура політична — сукупність позицій та орієнтацій учасників політичної системи; суб’єктивна сфера, яка лежить в основі політичних дій і надає їм значення.

Легітимність — переконання підвладних у правомірності влади, в тому, що вона має право приймати рішення, обов’язкові до виконання.

Легітимність дифузна — фундаментальна, тривала, переважно афективна підтримка влади, незалежно від результатів її діяльності.

Легітимність специфічна — ситуативна, нетривала, орієнтована на результат свідома підтримка дій влади.

Лібералізм — політична теорія та ідеологія, головною цінністю яких є індивід, його права та свободи. Роль держави вбачає у захисті прав індивідів з одночасним обмеженням її втручання до суспільних відносин.

Лібертаріанство — сучасний напрям в консервативній політичній думці, відрізняється крайнім антиетатизмом в економічних питаннях.

Ліві сили — частина спектру політичних сил, що відрізняється відданістю ідеалам соціальної солідарності, справедливості, рівності. Поділяються на ліворадикалів, яким властивий ідеологічний фундаменталізм та революціонаризм у тактиці, та лівоцентристів, які орієнтовані на співробітництво та компроміси з іншими політичними силами.

Лідер політичний — особа, яка здійснює вплив на учасників політичного процесу, організовує людей на досягнення цілей.

Лінгвоцид — політика знищення мовної основи етнічної групи.

Лобізм — організований вплив груп інтересів на суб’єктів політичних та адміністративних рішень.

Лобісти — особи, які займаються лобіюванням.

Мандат — доручення на виконання депутатом функцій представництва в органі влади (як правило, в парламенті та органі місцевого самоврядування). Буває імперативним (передбачає виконання наказів виборців та можливість відкликання депутата) та вільним.

Маніпулювання — приховане управління політичною свідомістю і поведінкою людей з метою змусити їх діяти або не діяти задля досягнення цілей політичного суб’єкту.

Медіакратія — влада засобів масової інформації.

Мерітократія — влада гідних, заслужених людей.

Метрополія — держава, яка володіє колоніями.

Міжнародні відносини — сукупність політичних, економічних, соціальних, правових, дипломатичних, військових, гуманітарних, ідеологічних, культурних та інших зв'язків між суб'єктами, які діють на світовій арені.

Міністерство — центральний орган виконавчої влади з чітко визначеною сферою компетенції (наприклад, міністерства внутрішніх справ, оборони, закордонних справ, економічного розвитку та торгівлі тощо).

Місцеве самоврядування — політичний інститут, управління місцевими справами самими місцевими громадами.

Міфологія — історично перша форма політичної свідомості, згідно з якою не лише першоджерелом влади, а й самим правителем є Бог.

Мобілізація — діяльність щодо використання ресурсів для забезпечення виконання політичних рішень.

Модернізація — вдосконалення політичної системи, пристосування її до завдань розвитку суспільства, викликаних науково—технічною революцією, новими системами політичної комунікації.

Модернізм — теоретичний підхід до вивчення міжнародної політики, згідно з яким держави є системами, схильними до зовнішніх та внутрішніх впливів, а головним завданням зовнішньої політики є політичне

посилення можливостей національного суспільства з підтримки постійного контролю над його зовнішнім оточенням.

Монархія — форма державного правління, за якої верховна влада належить одній особі (королю, князю, султану, царю, імператору), вона є довічною та успадковується.

Мультикультуралізм — принцип етнонаціональної політики, згідно з яким суспільне життя базується на полікультурності, поліетнічності.

Настанови політичні — соціально-психологічне явище, яке характеризується схильністю суб’єкта до певних форм політичної активності.

Натовп — короткочасне, контактне, чисельне скупчення людей, які знаходяться у стані емоційного збудження.

Націоналізм — у широкому значенні політичний рух та ідеологія, спрямовані на вираження та захист інтересів національної спільноти; у вузькому значенні різні варіанти націоналізму та відповідні політичні програми, презентовані партіями, організаціями, групами.

Національний характер — комплекс фізичних і психічних ознак, що об’єднують членів нації і відрізняють її від інших націй (О. Бауер).

Національні інтереси — система відносин, яка поєднує потреби функціонування та розвитку нації як єдиного організму (М. Головатий).

Національно—культурна автономія — форма самоорганізації національної меншини, спрямована на розвиток її національної культури.

Національно—територіальна автономія — форма самоорганізації національної меншини, в якій національний характер мають територіальні органи влади (місцевого самоврядування).

Нація — соціальна спільнота, яку об’єднують єдина держава (або прагнення до неї), єдині громадянство, юридичні права та обов’язки, усвідомлення як єдиної спільноти, спільність історії, культурних традицій.

Неоінституціоналізм — теоретико—методологічний напрям, згідно з яким характер функціонування політичних інститутів визначається індивідами, які діють в його рамках, а самі ці інститути є обмеженнями, що ведуть до взаємодії політичних суб’єктів.

Неоконсерватизм — напрям в сучасному консерватизмі, якому властиві такі цінності, як суспільні традиції, природна нерівність індивідів, приватна власність. За економічними підходами близький до неолібералізму.

Неолібералізм — напрям в лібералізмі ХХ — ХХІ ст., який характеризується різким антиетатизмом, відмовою від активної соціальної політики.

Некласова політична культура — тип політичної культури в умовах потужного розвитку комунікаційних систем та зближення громадських та приватних форм існування людини. Їй властиві відокремлення соціальних

питань від фінансово—економічних, посилення індивідуалізму, застережливе ставлення до бюрократії, спрямування політики на розв’язання конкретних проблем, розширення участі громадян в управлінні тощо.

Носій влади — орган влади, наділений повноваженням згідно з законодавством або документами партії (громадської організації).

Опозиція — політичний інститут, основними функціями якого є акумуляція протестних настроїв, тиск на владу для вдосконалення державної політики; партія чи група, що виступає проти правлячої сили та її дій.

Ордолібералізм — напрям у лібералізмі ХХ ст., в рамках якого допускається активний вплив держави на соціально-економічні процеси.

Орієнтації політичні — особливий різновид політичних настанов, заснований на системному уявленні суб’єкта про мету, план і засоби здійснення політичних дій.

Охлократія — влада, що спирається на настрої юрби.

Палавер — форма демократії, втілена в народних зборах, які мали місце у африканських та деяких інших народах на етапі становлення класового суспільства. Передбачає консенсуальне прийняття рішень, право на участь усіх в обговоренні актуальних проблем.

Панування — механізм владарювання, який передбачає нерівноправні стосунки між суб’єктами політики, підкорення, експлуатацію.

Парламент — орган державної законодавчої влади.

Парламентська республіка — вид республіки, за якої важелі виконавчої влади зосереджуються в уряді, який формується за наслідками парламентських виборів.

Партисипаторна політична культура — тип політичної культури, якому властиві значний інтерес громадян до політики, активне ставлення до влади, готовність брати особисту участь у політичному житті.

Партія політична — добровільне та організаційно оформлене об’єднання громадян, що виражає інтереси частини суспільства і прагне до їх задоволення шляхом здобуття, утримання і використання державної влади.

Партійна програма — документ, що містить оцінку партією поточного політичного моменту, перспектив розвитку суспільства, стратегічні цілі діяльності партії, її цілі в окремих сферах суспільного життя.

Партійна система — механізм відносин партій в контексті формування державної влади та державної політики.

Партійний статут — документ, який регламентує організаційне функціонування партії.

Партія кадрова — політична партія, що не має фіксованого членства, складається переважно з професійних політиків, зокрема представників партії у парламентах та інших органах влади, партійних активістів.

Пасіонарність — енергія, що визначає здатність етнічних колективів до історичної та політичної активності. Ця активність визначається кількістю енергії у системі (пасіонарна напруга), кількістю пасіонаріїв (носіїв пасіонарності) різних рівнів.

Патронаж (клієнтелізм) — спосіб реалізації політичної влади, коли підкорення здійснюється в обмін на надання матеріальних благ.

Переконання політичні — моральні принципи, усвідомлені потреби особистості, що спонукають її до певних дій у сфері політики.

Підданська політична культура — тип політичної культури, за якого індивіди усвідомлюють себе членами політичного співтовариства, але не беруть активної участі у політичних процесах.

Плебісцит — опитування думки громадян з важливої суспільної проблеми. Його результати часто не має зобов’язуючих наслідків.

Плюралізм — принцип організації суспільного життя, згідно з яким воно функціонує на засадах множинності політичних еліт, суб’єктів політичного життя або політичних ідеологій.

Подвійна етнонаціональна свідомість — одночасна самоідентифікація індивіда з двома чи більше етнонаціональними спільнотами.

Подвійне громадянство — інститут, за якого індивід може бути громадянином водночас двох держав.

Політика — сфера діяльності людей, яка пов’язана з взаємовідносинами між соціальними групами та ядром якої є проблема завоювання, утримання і використання державної влади.

Політика в сфері будівництва та архітектури — діяльність органів влади, інших суб’єктів політики в сфері регулювання будівельного комплексу, просторового розвитку населених пунктів.

Політична контркультура — політико-культурне утворення, що існує у суспільстві, але не має спільного поля з домінуючою культурою.

Політична подія — обмежений у часі момент взаємодії політичних суб’єктів, який впливає на розвиток політичних відносин.

Політична система суспільства — інтегрована сукупність політичних інститутів, організацій та зв’язків між ними, за допомогою якої здійснюється функціонування політичної влади в суспільстві відповідно до політичної культури.

Політична соціалізація — інтеграція індивіда до системи політичних відносин у суспільстві.

Політична субкультура — політична культура соціальної групи.

Політична участь — дії громадян з метою впливу на політичну владу, на процес прийняття політичних рішень.

Політичний процес — сукупність політичних подій, наслідком яких є зміна або стабілізація політичних відносин.

Політичний режим — сукупність характерних для певного типу держави політичних відносин, засобів і методів реалізації влади, стосунків між державною владою та суспільством.

Політичні відносини — відносини між суб’єктами політики (індивідами, соціальними групами, політичними партіями, громадськими організаціями, органами влади та місцевого самоврядування).

Політологія — наука про політику, про закономірності та особливості розвитку політичного процесу, про функціонування політичної системи і влади, про сутність форм, методи діяльності суб’єктів політики та проблеми міжнародних відносин.

Постбіхевіоралізм — методологічний підхід, що орієнтується на дослідження внутрішніх цінностей індивідів, які визначають політичні дії. Виник через нездатність біхевіоралізму пояснити деякі політичні явища.

Праві сили — спектр політичних сил, який відрізняють антикомунізм, ринковий фундаменталізм, націоналізм тощо. Поділяються на праворадикалів, до яких відносять фашистів або близькі політичні течії, та правоцентристів, до яких відносять консерваторів та правих лібералів.

Право законодавчої ініціативи — право внесення проекту закону на розгляд парламенту.

Право націй на самовизначення — принцип міжнародного права, який означає право націй визначати форму свого державного існування в окремій самостійній державі чи у складі іншої держави.

Правова держава — форма організації і діяльності публічно— політичної влади, яка функціонує згідно з принципом верховенства права, за якої діють усталені правові норми, встановлені у порядку, визначеному Конституцією, гарантуються права і свободи людини.

Президент — глава держави в республіках. Обирається населенням, парламентом або спеціальною асамблеєю. Залежно від форми державного правління є гарантом конституції, верховним головнокомандуючим, представляє державу у зовнішніх зносинах тощо.

Президентська республіка — форма державного правління, за якої Президент обирається народом, очолює уряд та призначає його членів.

Прем’єр—міністр — керівник уряду в парламентських та змішаних республіках.

Примордіалізм — теоретичний напрям в етнополітологи, прихильники якого дотримуються положения, що етноси існують об’єктивно, поза людською свідомістю.

Приходська політична культура — тип політичної культури (за класифікацією Г. Алмонда та С. Верби), якому властиві індиферентне чи негативне ставлення членів суспільства до політичної влади, відсутність у індивідів інтересу до політики та небажання брати участь у ній.

Прогнозування політичне — отримання інформації про можливий стан політичної сфери в майбутньому на основі вже відомих знань.

Психологія політична — це сукупність почуттів, емоцій, настроїв, переживань, стереотипів, які визначають ставлення індивідів та соціальних груп до політики.

Ратифікація — надання парламентом згоди на дію в державі міжнародного договору.

Ревіталізація — відродження старих ідеологічних схем в оновленій, модифікованій формі.

Революція — найгостріший вид політичних конфліктів, ознакою якого є різка зміна влади в державі, політичного ладу, створення нових політичних інститутів.

Регіоналізм — принцип організації суспільного життя, згідно з яким регіонам країни надаються широкі повноваження з управління суспільним життям; політична ідеологія, що базується на даному принципі.

Регіональна політика — діяльність держави щодо управління просторовим розвитком країни.

Регіони—донори — регіони, які спрямовують до державного бюджету більше коштів, ніж отримують з нього.

Регіони дотаційні — регіони, які отримують з державного бюджету більше коштів, ніж спрямовують до нього.

Республіка — форма державного правління, за якої вищі органи влади обираються.

Ресурси влади — засоби здійснення влади. Поділяються на нормативні, адміністративні, силові, інформаційні, економічні тощо.

Референдум — політична подія, центральним елементом якої є голосування громадян з важливої політичної проблеми. Результати голосування, як правило, обов’язкові для виконання органами влади.

Реципієнти — індивіди та групи, які отримують політичну інформацію.

Рішення політичне — спосіб розв’язання управлінської чи іншої політичної проблеми, визначення мети та алгоритму політичних дій.

Розподілу влади теорія — політико-правова теорія, згідно з якою державна влада за функціями, які виконують її органи, розподіляється на законодавчу, виконавчу та судову гілки.

Самоідентифікація етнічна (національна) — віднесення індивідом або групою себе до певного етносу (нації).

Свідомість етнічна (національна) — уявлення етносу (нації) про себе та інші народи та соціальні явища

Свідомість політична — ідеальне віддзеркалення політичної реальності та водночас рушійна сила політичних дій індивідів та груп. Поділяється, зокрема, на індивідуальну та групову.

Світовий політичний процес — сукупність подій, які розгортаються в політичній сфері міжнародних відносин.

Самосвідомість етнічна (національна) — віддзеркалює суб’єктивний вимір етнічної (національної) свідомості, уявлення етносу (нації) про себе, уявлення індивіда про свою етнічну (національну) приналежність.

Сегрегація — відокремлення етнічної групи від інших

Сепаратизм — політичний рух за відокремлення етносу (нації, території) від держави.

Соціал—демократія — одна з гілок соціалістичного політичного руху, яка базується на ідеалах солідарності, справедливості, класового співробітництва, відстоює тактику суспільних реформ.

Соціалізм — політичний лад, що базується на колективних формах власності на засоби виробництва; політичний рух, що керується ідеалами солідарності, справедливості, відстоює колективні форми власності.

Соціальна політика — державна політика, спрямована на стабільний розвиток соціальної сфери суспільства, задоволення соціальних потреб основних суспільних груп.

Стабільність політична — динамічна рівновага політичних сил.

Сталого розвитку концепція — концепція суспільного розвитку, ухвалена міжнародною конференцією у Ріо-де-Жанейро 1992 р. Грунтується на таких принципах: людство може надати розвитку сталого і тривалого характеру; обмеження в експлуатації природних ресурсів пов'язані з сучасним рівнем техніки та соціальної організації; необхідно надати всім людям можливість реалізувати надії на добробут; одна з головних причин екологічних катастроф — злидні; темпи росту населення мають бути погоджені з виробничим потенціалом екосистеми тощо.

Стоїцизм — філософське вчення у Давній Греції.

Стратегія політична — тривалі цілі, основні напрями політичної діяльності, визначення черговості цілей.

Суб’єкт влади — суб’єкт соціальної дії, який здійснює владний вплив.

Субсидіарності концепція — концепція державного управління, за якої управлінські функції зосереджуються на найнижчому з управлінських рівнів, на якому може бути вирішена управлінська проблема.

Суверенітет державний — верховенство державної влади всередині країни та її незалежність у зовнішній сфері.

Суспільні рухи — об’єднання, які не мають чіткого організаційного оформлення, створюються навколо однієї важливої проблеми.

Тактика політична — методи, форми діяльності з реалізації політичної стратегії.

Теократія — влада конфесійної організації суспільства;

Теорія політичного реалізму — теорія міжнародної політики, згідно з якою держави борються за владу на світовій арені, а зовнішня політика держави визначається національними інтересами.

Тероризм — форма ведення політичної діяльності шляхом насильства та залякування.

Толерантність — властивість суб’єкта, що полягає у вмінні співіснувати з носіями інших культур, політичних поглядів, мови.

Тоталітаризм — політичний режим, за якого політична система здійснює тотальний контроль над усіма сферами суспільного та особистого життя. Йому властиві однопартійність, обов’язкова для всіх ідеологія.

Традиції політичні — нормативні зразки політичної поведінки, що склались історично, передаються з покоління в покоління. Політичні традиції можуть бути динамічними і статичними, стійкими і нестійкими.

Транзитологія — сукупність концепцій переходу країн від недемократичних до демократичних політичних режимів.

Трансферт — передача коштів з місцевого до державного бюджету або навпаки.

Унітарна держава — форма державного устрою, якій властиві єдині правова система, громадянство, система вищих органів влади.

Управління конфліктом — здійснення впливу на хід конфлікту.

Уряд — орган (часто вищий) виконавчої влади у державі.

Уявлення політичні — образи політичних об’єктів, що формуються на ґрунті особистого досвіду та через соціальне спілкування. Вони можуть базуватися на об’єктивних політичних знаннях або існувати у вигляді політичних почуттів і настроїв, можуть бути істинними чи хибними.

Фашизм — політична ідеологія, яка базується на антидемократизмі, шовінізмі, расизмі, силових методах протидії опонентам.

Федерація — форма державного устрою, за якої держава складається з утворень, які володіють деякими атрибутами власної державності (конституціями, законодавчими органами, вертикаллю виконавчої влади тощо), але не є державами у міжнародно-правовому відношенні.

Фемінізм — рух за урівнення жінок у правах з чоловіками; ідеологія партій, які борються за рівність прав жінок та чоловіків.

Фобія (націо-, етно-) — вороже ставлення до інших націй (етносів).

Форма державного правління — принцип організації державної влади. Основні форми державного правління — монархія та республіка.

Форма державного устрою — одна з форм держави, яка віддзеркалює спосіб територіальної організації державної влади.

Функціонування політичне — здійснення й управління діяльністю політичних інститутів, спільними справами, процесами, задоволення потреб суспільства та соціальних груп.

Харизма — властивість політичного лідера, яка передбачає ідентифікацію в якості лідера у мас без раціонального підтвердження.

Ценз — обмеження у використанні політичних прав, зокрема виборчого.

Цивілізація — форма спільного життя людей, якій властиве відтворення соціальної структури відносин на основі пріоритету цінностей, ідеалів і життєвих смислів.

Цінності політичні — речі, предмети, явища політичної сфери, які оцінюються як засоби задоволення потреб, реалізації політичних інтересів індивідів та соціальних груп.