Політологія - А. Колодій 2003

Книга ІІ. Держава і політика
Розділ 19. Політичне прогнозування
19.2. Етапи, принципи і методи політичного прогнозування

Розробка прогнозів різних видів має певну логічну послідовність, яка виражається в основних етапах прогнозування (табл. 19.3).

Таблиця 19.3.

ЕТАПИ ПРОГНОЗУВАННЯ

Політичне прогнозування розпочинається з передпрогнозної орієнтації або розробки програми дослідження. На цьому етапі уточнюються завдання прогнозу, визначаються характер, масштаби, об’єкт, періоди основи і попередження прогнозу, методи, засоби, структура дослідження.

В результаті передпрогнозної орієнтації виникає документ «Завдання на прогноз», в якому визначаються цілі і завдання прогнозу, порядок його розробки.

З метою виконання завдання прогнозу проводиться прогнозна ретроспекція, тобто дослідження історії розвитку об’єкта прогнозування і прогнозного тла з метою одержання їх систематичного опису. Одночасно будується базова модель прогнозованого об’єкта методами системного аналізу. Для уточнення моделі може використовуватися опитування населення та експертів.

Прогнозна ретроспекція переходить в прогнозний діагноз — такий етап, коли досліджується систематизований опис об’єкта прогнозування і прогнозного фону з метою виявлення тенденцій їх розвитку і вибору (розробки) моделей та методів прогнозування.

Результати прогнозного діагнозу використовуються на етапі прогнозної проспекції при будові серії гіпотетичних (попередніх) пошукових і нормативних моделей прогнозованого об’єкта, які втілюються в певному прогнозному документі.

За тим наступає етап верифікації, тобто оцінки вірогідності, точності, обґрунтованості прогнозу. Підготовлений прогноз аналізується експертами і проводиться коригування, тобто уточнення прогнозу на основі його верифікації і нових або додаткових даних. Розробляється остаточний варіант прогнозу, який є результатом синтезу прогнозів. Матеріали розробленого прогнозу стають основою нової передпрогнозної орієнтації з новими даними політичного фону і новим циклом дослідження, чим забезпечується безперервність і наступність прогнозування.

Принципи політичного прогнозування

Результативність діяльності суб’єктів політичного прогнозування залежить від послідовного дотримання на всіх його етапах науково обґрунтованих принципів прогнозування. До них належать: системність, погодженість, безперервність, альтернативність, верифікація, рентабельність прогнозування.

Принцип системності політичного прогнозування вимагає аналізу об’єкта прогнозування як складної сукупності елементів, інтеграція яких дає нову якість. Необхідно дослідити зміст взаємозв’язків всередині сукупності, а також напрямки зв’язків між об’єктом прогнозування і прогнозним фоном, тобто середовищем. Системний аналіз вимагає побудови прогнозу на основі системи засобів і моделей, що можливо здійснити за допомогою комп’ютерних технологій.

Принцип погодженості вимагає поєднання нормативних і пошукових прогнозів різної природи та різного періоду попередження.

Принцип безперервності передбачає постійне коригування прогнозів з урахуванням нової інформації, яка дає змогу точніше передбачити певну політичну подію.

Принцип альтернативності (варіативності) прогнозування передбачає допущення можливості різних сценаріїв, моделей, варіантів розвитку політичних подій. Цей принцип означає також розмежування варіантів розвитку на ті, що збуваються, і на ті, що за передбачуваних умов не можуть збутися. Нині всі види прогнозів (внутрішньополітичні, зовнішньополітичні, воєнно-політичні) розглядаються з позицій альтернативності.

Принцип верифікації прогнозування вимагає постійного визначення вірогідності, точності і обґрунтованості прогнозів.

Принцип рентабельності прогнозування вимагає перевищення економічного ефекту від використання прогнозу над затратами на його розробку.

Поняття і типологія методів політичного прогнозування

Метод політичного прогнозування — це складний спосіб (або сукупність простих прийомів) теоретичного і дослідження перспектив розвитку політичних явищ і процесів, конкретна форма послідовних теоретичних і практичних підходів до розробки прогнозів на основі всебічного пізнання об’єкта прогнозування.

Методи політичного прогнозування, яких налічується понад 150, можна класифікувати в залежності від способу одержання прогнозної інформації, рівня формалізації, загального принципу дій (табл. 19.4). За способом одержання інформації виділяють фактографічні та експертні, а також методи верифікації, які аналогічні до формалізованих та інтуїтивних методів. Інтуїтивне прогнозування застосовується тоді, коли об’єкт політичного прогнозування є дуже простий або настільки складний, що аналітично врахувати дію багатьох факторів практично неможливо. В таких випадках застосовують метод експертних оцінок чи опитування експертів. Одержані індивідуальні і колективні експертні оцінки використовують як кінцеві прогнози або як вихідні дані в комплексних системах прогнозування.

Таблиця 19.4.

МЕТОДИ ПОЛІТИЧНОГО ПРОГНОЗУВАННЯ

При виборі методів прогнозування, які об’єднуються в системи, враховується глибина попередження прогнозу та її співвідношення з тривалістю еволюційного циклу розвитку об’єкта прогнозування. Формалізовані (фактографічні) методи прогнозування політичного процесу є дійсними, коли величина глибини попередження вкладається в рамки еволюційного циклу.

Інтуїтивні методи прогнозування поділяються на дві групи: індивідуальні і колективні експертні оцінки. В групу індивідуальних експертних оцінок входять метод інтерв’ю, метод побудови сценарію, аналітичні доповідні записки. В групу колективних експертних оцінок входять анкетування, метод експертних комісій, «мозкових атак» (колективної генерації ідей), Дельфійський метод , та метод побудови прогнозного сценарію.

Клас формалізованих методів в залежності від загальних принципів дії можна розділити на екстраполяційні, системно-структурні, асоціативні методи та методи випереджувальної інформації.

В політичному прогнозуванні знаходять застосування, перш за все, системно-структурні, асоціативні методи та методи випереджувальної інформації. До групи системно-структурних методів належать методи функціонально ієрархічного моделювання, морфологічного аналізу, матричний, сітьового моделювання, структурної аналогії. Асоціативні методи можна розділити на методи імітаційного моделювання та історико-логічного аналізу. В групу методів випереджувальної інформації слід включити методи аналізу потоків публікацій, оцінки значимості інновацій, цитатно-індексний метод прогнозування.

Верифікація прогнозів

Особливе місце в системі методів політичного прогнозування займають методи верифікації прогнозів. Вони, як уже зазначалося, допомагають перевірити достовірність, точність і обґрунтованість прогнозів. Верифікація прогнозів може бути здійснена шляхом його повторної розробки іншим методом (пряма верифікація), порівняння його з прогнозами, одержаними іншою групою прогнозистів (непряма верифікація), перевірка адекватності прогнозної моделі на періоді прогнозної ретроспекції (інверсна верифікація), шляхом аналітичного чи логічного виведення прогнозу із раніше одержаних прогнозів (консеквентна верифікація). Верифікація прогнозів може також здійснюватись шляхом додаткового опитування експертів, спростування критичних зауважень опонента з прогнозу (верифікація опонентом), на основі виявлення і врахування джерел регулярних помилок прогнозу (верифікація врахуванням помилок), шляхом порівняння прогнозу з оцінкою найбільш компетентного експерта (верифікація експертом).

Експертні методи прогнозування

У політичному прогнозуванні найчастіше застосовують експертні методи. Прогнозні експертні оцінки відображають індивідуальні судження спеціалістів-політологів щодо перспектив розвитку об’єкта прогнозування (політичної події, політичного процесу і т.д.) і грунтуються на професійному досвіді, знаннях та інтуїції експертів. Обґрунтованість політичного прогнозу зростає, якщо вміло поєднуються індивідуальні та колективні методи експертної оцінки.

Індивідуальні експертні методи побудовані на використанні думок експертів-політологів незалежно один від одного. Найбільш поширеними з індивідуальних методів є інтерв’ю й аналітичні експертні оцінки. Метод інтерв’ю передбачає бесіду прогнозиста з експертом, у ході якої прогнозист згідно із заздалегідь розробленою програмою задає експерту питання щодо перспектив розвитку прогнозованого об’єкта. Успіх такої оцінки значною мірою залежить від професійних здібностей експерта експромтом давати заключения з різних фундаментальних питань.

Аналітичні експертні оцінки є результатом тривалої і сумлінної самостійної роботи експерта над аналізом тенденцій, оцінкою стану та перспектив розвитку прогнозованого об’єкта. Експерт має можливість використовувати всю необхідну йому інформацію про об’єкт прогнозу. Методи індивідуальних експертних оцінок мають ті переваги, що дають можливість максимально використати індивідуальні здібності експертів і уникнути значного психологічного тиску на окремого працівника.

Але ці методи мало придатні для стратегічного прогнозування через обмеженість знань будь-якого спеціаліста-експерта про розвиток суміжних галузей науки.

Методи колективних експертних оцінок ґрунтуються на виявленні колективної думки експертів про перспективи розвитку об’єкта прогнозування. Основними завданнями при формуванні прогнозу за допомогою групи експертів є створення репрезентативної експертної групи, підготовка до проведення експертизи, статистична обробка одержаних документів. При формуванні групи експертів основними є питання визначення її якісного і кількісного складу.

Хто такий експерт?

Експертом вважається спеціаліст, який в галузі своєї компетенції помиляється в рідкісних випадках. У своїй галузі експерт володіє персональним фондом інформації (тезаурус), який охоплює загальну наукову методологію, теорію у сфері конкретних політичних проблем, фонд довідкових даних, знання в суміжних областях знань, досвід попередніх експертиз (в тому числі й помилкових), знання різних точок зору і підходів інших експертів в даній галузі.

Експертне прогнозування — це пошук імовірних альтернатив розвитку на основі мобілізації ерудиції, інтуїції, розуміння закономірностей політичного процесу фахівцями в галузі політичних наук.

Якості експерта та складові його роботи

Досвід і кваліфікація експерта виявляються перш за все в умінні критично осмислити наявну інформацію. Помилки експертизи в багатьох випадках пов’язані з переоцінкою адекватності, надійності і точності інформаційної бази. Експерт особливу увагу повинен звернути на перевірку тих даних, де може виявитись свідома тенденційність.

Знання експерта в політології чи в її окремих галузях ще не повністю визначають його компетентність. При вирішенні складних завдань в політичній сфері необхідно враховувати її взаємозв’язок з економічною, соціальною, духовною та іншими сферами суспільства. Складність сучасних суспільних систем призводить до того, що позитивний ефект в одній із підсистем може супроводжуватись негативним ефектом в деяких інших підсистемах. Поряд із компетентністю експерт повинен дотримуватися принципу об’єктивності. Висновок експерта повинен бути вільним від тенденційності особистого, групового чи відомчого характеру.

Робота експерта починається з аналізу поставленого перед ним питання. Експерт визначає міру можливості вирішення проблеми, шукає шляхи її вирішення.

Для експертизи властиві три підходи до вирішення складних проблем:

1) декомпозиція, тобто розчленування складного завдання на декілька більш простих з їх наступним синтезом;

2) аналогія — транспозиція відносин із однієї галузі знань в іншу, пошуки кореляційних зв’язків, історичні аналогії і т.д.;

3) селекція — відбір суттєвих факторів, відсів нереальних варіантів, аналіз альтернативних гіпотез і відбір найбільш прийнятних рішень. Всі три підходи можуть бути одночасно використані для вирішення складної проблеми у вказаній послідовності.

При застосуванні експертних методів в політичному прогнозуванні суттєве значення має формулювання експертних висновків. Надмірно ускладнений і недостатньо переконливо сформульований висновок експерта може звести нанівець найбільш змістовне експертне рішення.

Висновок експертів в галузі політичного прогнозування повинен охоплювати уточнену назву поставленого питання, характеристику інформації, використаної експертом, чіткий розгорнутий виклад головного варіанта рішення, коротку характеристику інших можливих варіантів. Необхідно також дати оцінку ступеня надійності і точності рішення, методику розрахунків, оцінку ризику, ймовірності пропонованого рішення та його віддалених наслідків.

Помилки експертів та їх причини

Суб’єктивні помилки експертів викликаються рядом причин. Це може бути шаблонний підхід до вирішення проблеми, невміння враховувати нові вимоги розвитку політичних процесів, прагнення обґрунтувати висновок, вигідний для замовника тощо. Негативно впливають на якість експертизи переоцінка експертом своїх здібностей, недооцінка системного підходу до аналізу проблем, ігнорування думок інших експертів, нечіткість висновку, зокрема непереконливість аргументації. У тих випадках, коли висновок експерта викликає серйозні заперечення з боку інших експертів, призначається контрекспертиза, незалежна від першої.

Підготовка політологів як спеціалістів вищої кваліфікації повинна органічно включати в себе вивчення політичного прогнозування, вироблення навичок, освоєння способів і техніки наукової експертизи.

Метод Дельф

Органічним поєднанням індивідуальної та колективної експертної оцінки є метод Дельфі, або дельфійський метод. Він побудований на виявленні узгодженої оцінки експертної групи шляхом незалежного анонімного опитування експертів в декілька, переважно 2 - 4 тури з повідомленням експертам результатів попереднього туру. Замість колективного обговорення тієї чи іншої проблеми при використанні дельфійського методу проводиться індивідуальне опитування експертів на основі анкетування для вияснення відносної важливості і термінів здійснення ймовірних подій. Потім проводиться статистичне опрацювання анкет і формується колективна думка групи, узагальнюються аргументи на користь різних суджень і вся інформація повідомляється експертам. їм пропонується переглянути оцінки і пояснити причини своєї незгоди з колективною думкою. Ця процедура повторюється 3 - 4 рази. Проходить звуження діапазону оцінок, групова думка в підсумковому турі складається із індивідуальних думок.

Метод Дельфі, розроблений групою американських спеціалістів на чолі з О. Хелмером, дає можливість уникнути похибок індивідуальної експертизи, викликаних недостатньою інформованістю експерта або його політичною орієнтацією. Водночас, завдяки особливій процедурі опитування спеціалістів і статистичного аналізу одержаних результатів можна уникнути багатьох недоліків групової експертизи.

Метод Дельфі — найзручніший для кількісної оцінки ймовірності і термінів настання тих чи інших політичних подій.

Метод мозкової атаки

Метод брейнстормінгу (мозкової атаки, мозкового штурму) — це спосіб колективного одержання нових нестандартних ідей, за допомогою яких можна розв’язати ту чи іншу політичну проблему.

Він застосовується тоді, коли виникає необхідність повного, оперативного і безконфліктного врахування думок всіх учасників певного політичного процесу. Його специфіка — у відокремленому розв’язанні двох проблем: генерації нових ідей та їх оцінки. З цією метою формуються дві різні групи: група генераторів і група аналітиків. До групи генераторів ідей залучають представників різних дисциплін і професій з метою усунення професійної упередженості і вузькості в процесі висунення ідей.

Можна виділити три етапи в реалізації методу мозкової атаки: організаційно підготовчий, основний (проведення мозкової атаки) і підсумково-аналітичний. На першому етапі створюють групу генераторів ідей в кількості не більш 10 чоловік, визначають мету групи. Змінюють звичну для членів групи обстановку; створюють неформальну атмосферу дискусій. Під час проведення мозкової атаки учасників розміщують поруч один з одним колом або півколом, що стимулює до спільної праці. Намагаються заохочувати до висунення якнайбільшої кількості ідей незалежно від того, видаються вони цінними, чи, навпаки, абсурдними. В політичній практиці трапляються випадки, коли найбільш фантастичні, «дикі» ідеї допомагали знайти шлях до розв’язання складної проблеми.

Метод мозкової атаки ґрунтується на припущенні, що ймовірність появи дійсно цінної ідеї прямо пропорційна їх загальній кількості.

Всі висловлені ідеї фіксуються на дошці або на папері, що попереджає повторення ідей і заохочує нові ідеї. На підсумковому етапі аналізують всю сукупність висунутих ідей, зменшують їх кількість. За рахунок об’єднання подібних виділяють найбільш прийнятні (консенсусні) ідеї, і знімають з розгляду ті, що викликали заперечення хоч якоїсь кількості учасників мозкової атаки. Далі, шляхом голосування встановлюють ієрархію (рейтинг) ідей, що залишились після консенсусного розгляду. Група аналітиків класифікує ідеї, висловлені під час мозкової атаки, деталізує найкращі ідеї, формулює кінцеві результати експертизи.

Різновидністю цього методу є так званий деструктивний брейнстормінг. Він спирається на описані вище правила, але заохочує висловлення критичних оцінок та заперечень. Метою в даному випадку є критична оцінка вже сформульованих прогнозних гіпотез.

Метод сценарію

Метод сценарію є сукупністю методичних засобів і процедур по складанню прогнозних сценаріїв і систематичних контекстів.

Під прогнозним сценарієм розуміють послідовний опис можливих майбутніх подій, які характеризують трансформацію об’єкта політичного прогнозування та його середовища.

Систематичний контекст — це цілісний передбачуваний опис ситуації, яка виникає на тому чи іншому етапі трансформації об’єкта прогнозування і його середовища.

Одержані сценарії і систематичні контексти впорядковуються у відповідності до мети прогнозного дослідження і стають системою сценаріїв, які відображають спектр альтернативних напрямків розвитку політичних подій.

Метод сценарію є найпоширенішим засобом прогнозування, за допомогою якого з досить високою достовірністю передбачають розвиток політичних подій.

Він використовується при підготовці політичних рішень, розрахованих на перспективу, для прогнозування напрямків розвитку конфліктних ситуацій, альтернативних шляхів трансформації держав у новий якісний стан, розвитку політичної панорами світу.

Можна прогнозувати розстановку політичних сил в державі, у парламенті, розробити сценарій розвитку електорального процесу за різних виборчих систем і т.д. В сценаріях відображаються оцінки тих чи інших політичних дій, тенденцій їх розгортання, що визначають особливості змісту сценарію. Політика завжди є результатом дій багатьох суб’єктів, які мають свої специфічні інтереси, орієнтації. Тому сценаріїв, що прогнозують одне і те ж явище, може бути декілька.

Процес розробки політичних сценаріїв ґрунтується на сценарієтехніці — інтегральній сукупності методологічних правил, методичних засобів і процедур. Для створення сценаріїв використовують різні експертні методи (дельфійський метод, дискусію, мозковий штурм, заочну експертизу), політичні ігри тощо.

Імітаційні політичні ігри

Імітаційні ігри виникли як інструмент аналізу політичних процесів, поступово перетворившись в один із методів прогнозування. Поширення набули три основних класи імітаційних ігор: ігри виключно за участю людини, людино-машинні ігри, машинні ігри (за допомогою ЕОМ). При організації будь-якої гри виділяються три основні етапи: підготовка, програвання і аналіз.

На підготовчому етапі визначається мета та завдання гри, вибирається політична подія — об’єкт імітації. Може бути імітовано декілька типів зовнішньо- чи внутрішньополітичних ситуацій: реальні поточні ситуації, умовні та гіпотетичні ситуації майбутнього. Визначаються різні обмеження, які можуть виникати у процесі гри, заради того щоб наблизити умови гри до реальності. Формуються команди і групи контролю, визначається тривалість різних періодів гри. Вхідні дані подаються командам у формі сценарію. В нього включаються основні дані про конкретних учасників політичної події чи процесу. В залежності від того, яке політичне прогнозування здійснюється, учасниками політичних подій можуть виступати держави, партії, соціальні верстви, окремі особи. Обов’язковою частиною сценарію є характеристика відносин між учасниками політичної події в межах конкретно аналізованої ситуації.

На етапі програвання команди-суперники, одержавши вихідну інформацію і познайомившись з усіма обмеженнями, роблять ходи, які фіксуються контрольною групою і є основою інформації для розвитку ситуації. Розвиток ситуації проводиться контрольною групою або ЕОМ (людино-машинна і машинна гра).

На заключному етапі проводиться аналіз альтернатив в розвитку політичної ситуації і їх впливу на кінцевий результат гри, аналізується ефективність використання різних політичних засобів в конкретній політичній ситуації, досліджуються питання про те, як додаткове збільшення чи зменшення можливостей окремих сторін може вплинути на результат гри.

Моделювання політичних процесів

Під моделюванням у політичній науці розуміють метод дослідження різноманітних існуючих або створюваних об’єктів політичного життя, уточнення їхніх характеристик шляхом словесного чи математичного конструювання їх моделей (аналогів).

Модель (від лат. modulus — міра, зразок, норма) у політичному прогнозуванні — це спрощене словесне (вербальне) чи математичне уявлення про той чи інший політичний процес чи його окремі компоненти.

Вербальні моделі містяться в усіх суспільно-політичних концепціях, побудованих на певній ідеології, в усіх державних документах. Окрім моделей різних станів політичної системи суспільства (на різних етапах її минулого й сучасного розвитку, а також у майбутньому), формулюються певні моделі дій по досягненню нею нового стану. Наявність вербальних моделей політичної діяльності є одним із кроків у напрямі реалізації тих чи інших політичних цілей.

✵ Складність, динамізм, суперечливість, багатофакторність і нелінійність політичного життя викликають потребу в математичному моделюванні, суть якого полягає в заміні опису вихідного об’єкта відповідною математичною моделлю. Вона може бути виражена в рівняннях, таблицях, вичислюваних алгоритмах, проблем- но-орієнтованих пакетах прикладних програм, що вивчаються за допомогою ЕОМ. Математичне моделювання є одним із напрямків використання математичних методів у політиці¹. Застосування математичного моделювання в політичному аналізі і прогнозуванні можливе тільки в тих випадках, коли вихідні дані поставленого завдання можна подати в числовому виразі.

Моделювання у формі математичної моделі, алгоритму, програми і вичислюваного експерименту найдоцільніше використовувати при прийнятті рішень про те, яка дія найкраще забезпечить бажані зміни у стані політичного чи соціального об’єкта, сприятиме досягненню поставленої мети. Модель в цьому випадку повинна відображати процес цілеспрямованого формування або перетворення політичних, суспільних явищ на основі прийнятих стосовно них стратегічних рішень з урахуванням властивостей, зв’язків та відносин цього явища з іншими явищами; виділенням проміжних цілей; розташуванням операцій у просторі та часі.

У багатьох країнах світу на сьогоднішній день нагромаджено значний досвід математичного моделювання соціально-політичних процесів. Провідною державою у цій галузі продовжують залишатися США, де методи математичного моделювання застосовують до аналізу більшості аспектів політичного життя (внутрішньополітична структура держави, партій, громадська думка, міжнародні проблеми та ін.). В Україні системне математичне моделювання широко використовується у стратегічних дослідженнях, при прогнозуванні проблем національної безпеки.

Як зазначається в монографії «Стратегії розвитку України: теорія і практика» (К., 2002), сучасне математичне моделювання має три незалежні види: стохастичне, аналітичне й адаптивне моделювання. Стохастичне моделювання використовується для розв’язання задач, в яких стохастичні залежності (зразка «причина — наслідок») задаються функціями з однією або декількома змінними, що визначають як незалежні, для встановлення міри залежності між двома або більшим числом стохастичних змінних, для розділення або класифікації політичних об’єктів тощо.

Аналітичне моделювання здійснюється на основі диференціальних рівнянь і системи таких рівнянь, які описують причинно- наслідкові зв’язки в системах. Основними етапами аналітичного моделювання є будова диференціальних рівнянь, оцінка предметів, імітація й випробування моделі.

Оперативне моделювання є частиною стохастичного моделювання. Воно грунтується на використанні алгоритмів, що самоадаптуються. Адаптація моделі до системи здійснюється автоматично за допомогою пошуку на ЕОМ. У процесі адаптації домагаються оптимальної поведінки моделі, якої вимагає цільова функція. Властивості системи, які до початку адаптації були невідомими, у процесі адаптації повинні бути знайдені.

Дослідниками системного моделювання розроблено багато емпіричних формул для розрахунку конкретних параметрів соціально-політичних ситуацій. Наведемо для прикладу формулу американського вченого К. Райта, яка дає змогу оцінити ймовірність швидкої ескалації або завершення конфлікту.

Модель розгортання конфліктів К. Райта

де х і у — країни-учасники конфлікту;

N — .національні інтереси;

F — воєнні сили, задіяні у конфлікті;

Р — потенційні сили включно із матеріальними засобами;

V — міра вразливості в результаті воєнних дій;

С — вартість конфлікту;

W — тиск світової громадської думки на користь мирного розв’язання конфлікту. Величини оцінювались за 100-бальною шкалою. .

На основі цієї формули К. Райт проаналізував 45 міжнародних конфліктів. Сукупна оцінка по них була близькою до реальності. Зокрема, розрахунки за цією формулою можливого успіху сторін, що протистояли в другій світовій війні, виглядали так (перший рядок — оцінка шансів фашистської Німеччини та її сателітів, другий — шанси союзників):

Слід відзначити, що наведені числові величини не мають чисто математичного безумовного характеру. Це пов’язано з тим, що «національні інтереси» оцінювались на основі консультацій з експертами, а тиск громадської думки — на основі преси, соціологічних опитувань тощо.

Модель гонки озброєнь Річардсона

Хрестоматійним став приклад побудови і аналізу математичної моделі, яку використовують і сьогодні при розгляді проблем національної безпеки, — моделі гонки озброєнь Річардсона².

Нехай х(t) — витрати на озброєння «жовтих» в момент t>0, a y(t) — «зелених». Тоді найпростіша модель може бути сформульована як система двох лінійних диференціальних рівнянь із сталими коефіці’нтами:

Ці моделі мають очевидний недолік. Зростання витрат на озброєння нічим не лімітується. Природно припустити; що чим більший рівень затрат на оборону, тим менша швидкість його росту. Отримуємо таку систему рівнянь:

Розглянемо третій постулат, який включив Річардсон у свою модель: держава нарощує озброєння, керуючмсь своїми претензіями й ворожістю до інших держав, навіть якщо останні не загрожують її існуванню. Позначимо відповідні коефіцієнти через г і s (rs>0).

Отримаємо таку систему рівнянь:

Розв’язком цієї системи є функції x=x(t) і у=у(t), які визначаються для даних початкових умов x₀у₀ (початковий стан гонки озброєнь).

Однією з найважливіших властивостей, яку можна вимагати від гонки озброєнь, є стабільність. Формалізуємо цю вимогу. Рівень, затрат на озброєння повинен бути постійним і не залежати від часу:

Тоді умова рівноваги для такої системи записується так:

В залежності від співвідношення коефіцієнтів а, b,m, n і знаків r, s існує чотири можливих випадки:

1) якщо mn-аb>0; r>0, s>0, тоді існує точка рівноваги;

2) якщо mn-ab<0; г>0, s>0, то є можливість необмеженої ескалації гонки озброєнь;

3) якщо mn-ab>0$ r<0, s<0, то гарантується повне взаємне роззброєння;

4) якщо mn-ab<0; r<0, х<0, то песимістичність або оптимістичність прогнозу істотно залежить від початкового стану,

Для аналізу політичних процесів найчастіше використовують трендові (екстраполяційні), рідше — факторні (аналітичні) моделі.

Трендові моделі створюють задля визначення тенденцій розвитку того чи іншого процесу як часового ряду кількісних даних, які можна екстраполювати в майбутнє за певною математичною формулою.

Факторні моделі дають можливість виявити механізм взаємодії різних чинників, залежність вихідних даних від вхідних.

Використовуючи математичні моделі політичних явищ і процесів, необхідно мати на увазі, що вони за своєю суттю неминуче спрощують, огрублюють реальну дійсність. В них здебільшого використовують функціональні або кореляційні зв’язки, а не при- чинно-наслідкові. Тому для підвищення якості прогнозів слід об’єднувати здійснюване на ЕОМ математичне моделювання з неформальним мисленням експертів-політологів.

Аналіз методів політичного прогнозування розкриває ряд особливостей розвитку цієї сфери прогностики. Поступово і неухильно зростає кількість методів. Розширюється діапазон об’єктів політичного прогнозування. Помітний процес математизації аналізу і прогнозування політичних процесів на основі використання ЕОМ та сучасних інформаційних технологій. Водночас, через високу складність предметів дослідження можливості для використання математичних методів у політичному прогнозуванні поки що менші, ніж, наприклад, в економічному чи демографічному. Натомість, більшою мірою застосовуються методи опитування експертів, вивчення громадської думки.

Точність результатів роботи будь-якої інформаційної системи не може бути вищою від точності даних на її вході, а якість прогнозу залежить від якості використовуваної при його розробці інформації і якості методів одержання цієї інформації. Запорукою вірогідності та обґрунтованості політичних прогнозів є об’єднання різних методів, їх вдосконалення.

¹ Іншими напрямками є статистичний аналіз тих чи інших політичних процесів (виборчих компаній, даних про соціальну і національну структуру населення, статистики урядової і парламентської діяльності тощо) та використання різного роду математично обрахованих показників (показник політичного розвитку, партійної участі, міри ефективності установ, авторитарності, індексу бідності, індексу політичного ризику, індексу транзитності держави та ін.).

² Стратегії розвитку України: теорія і практика. — К., 2002. — С. 789 - 790.