Політологічна енциклопедія Книга VI - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Сигізмунд II Август (1 серпня 1520 - 7 липня 1572 рр.)

Великий князь литовський з 18 жовтня 1529 р., король польський з 20 лютого 1530 р. До 1548 р. правив спільно зі своїм батьком Сигізмундом I. За його правління, в 1569 р., була прийнята Люблінська унія, за якою Велике князівство Литовське і Королівство Польське об'єднувалися в конфедеративну державу — Річ Посполиту, правителем якої з титулом короля польського і великого князя литовського і став Сигізмунд Август. Був останнім представником династії Ягеллонів на троні Великого князівства Литовського та Королівства Польського.

У справах зовнішніх Сигізмунд Август намагався підтримувати мир, залишався в хороших відносинах з Австрією і Туреччиною, але не міг уникнути війни з Іоанном Грозним внаслідок домагань останнього на деякі частини Лівонії, з якою Сигізмунд Август уклав оборонний і наступальний союз.

Довгі переговори про перемир'я з Москвою і про шлюб Іоанна з сестрою великого князя литовського Катериною не увінчалися успіхом, і після приєднання Ліфляндії до Литві (1561 р.) почалася російсько-литовська війна (1561 - 1570 рр.), що закінчилася для Литви тимчасовою втратою Полоцька. Після підписання Люблінської унії (1569 р.) Руській державі довелося воювати з силами вже не тільки Великого князівства Литовського, а й Польщі; до того ж, в 1569 р. турецько-татарські війська здійснили похід на Астрахань. Однак Велике князівство Литовське до того часу було занадто виснажене тривалою війною, тому наприкінці 1569 р. до Москви виїхало нове «велике посольство», — цього разу від Речі Посполитої. Згідно умовам 3-річного перемир'я (1570 р.), до Москви відходили Полоцьк, Ситня, Езерище, Усвяти і ще кілька замків.

Тим часом громадські справи вимагали від короля самого напруженого впливу. Реформаційний рух досяг свого зеніту і став предметом державного обговорення на цілому ряді сеймів, починаючи з Петроковського (у травні 1550 р.).

У боротьбі католицтва і протестантства король не приймав активної участі і навіть не ставав рішуче на бік тієї чи іншої групи. Коли Рим зав'язав зносини з Іоанном Грозним, Сигізмунд Август вважав себе чомусь скривдженим, а курію — невдячною, і схилявся до заступництву протестантам; але цей хвилинний спалах не мав серйозних наслідків. Коли почалася католицька реакція, керівниками внутрішньої політики були папські нунції, а не король. Набагато більше уваги приділив Сигізмунд Август законодавчим роботам ряду сеймів, він піднімає найрізноманітніші питання внутрішнього державного ладу.

На сеймах Варшавському (1563 - 1564 рр.) і Петроковському (1567 р.) вирішено було питання про коронні маєтки, які розділені були на дві категорії: одні цілком призначені були на утримання двору, інші роздані в довічне володіння шляхті, причому четверта частина доходу з них призначена на утримання війська. Король майже одноосібно виніс на своїх плечах всю справу Люблінської унії.

7 червня 1563 р. Сигізмунд II Август підписав новий привілей про зрівняння в правах православних і католиків (текст привілею включений в якості преамбули в Статут Великого князівства Литовського 1566 р.).

Час правління Сигізмунда Августа становить епоху найвищого розквіту шляхетського стану в сенсі розвитку в ньому національної самосвідомості; бажаючи йти в руку з королівською владою, шляхта запропонувала вельми розумний проект установи в кожному повіті королівських прокурорів, які спостерігали б за діями інших чинів, доповідали б королю про всі зловживання їх і в той же час підтримували б всі королівські розпорядження військовою силою. Проект цей не був прийнятий.

Сигізмунд Август був любителем і покровителем витончених мистецтв, науки і літератури, які досягнули при ньому, головним чином під впливом реформації, квітучого стану.

Він був сином Сигізмунда I і Бони Сфорца. Ще в 1529 р. був обраний великим князем литовським, потім королем польським і коронований у Кракові в 1530 р. Виховання під керівництвом матері послабило його душевні сили і розвинуло в ньому мрійливість і нерішучість.

Сигізмунд Август був одружений тричі і ні в одному з шлюбів не мав дітей. У 1543 р. він одружився на Єлизаветі Австрійської (15261545 рр.), дочці імператора Фердинанда I. Побоюючись впливу її на сина, Бона постаралася розлучити молоде подружжя і, залишивши невістку при собі, відправила Сигізмунда Августа в Литовське князівство, яким він і керував з 1544 р.

Після раптової смерті Єлизавети в червні 1545 р., отруєної, як вважають, Боною, Сигізмунд Август таємно одружився на Барбарі Радзивілл (вдові Гаштольда), чим накликав на себе страшний гнів Бони. Питання про це подружжя поставлено було на першому ж сеймі (Петроковському), скликаному після вступу Сигізмунда Августа на престол (1548 р.).

Майже всі земські посли вимагали, щоб король розірвав образливий для його сану сімейний стан, укладений без відома державних чинів. Примас Дзержговский обіцяв дати йому відпущення гріхів, а вину злочину шлюбної клятви покласти на совість всіх громадян. Король, однак, залишився непохитним і згодом (1550 р.), хоча і без згоди сейму, урочисто коронував Варвару в Кракові.

Проте рік потому Барбара померла, теж, як вважають деякі, будучи отруєною за намовою Бони. У 1553 р. Сигізмунд Август набув третій шлюб з Катериною Австрійської (1533 - 1572 рр.), рідною сестрою його першої дружини. З нею він незабаром почав клопоти про розлучення. Нещасливий в сімейному житті, зневірившись залишити після себе законного спадкоємця, король віддався безладному життю і оточив себе відьмами, сподіваючись, що вони відновлять його зруйноване від нестриманості здоров'я.

Помер у 1572 р. у Книшіне; з ним припинилася династія Ягеллонів. Передбачаючи розбрати і смуту без королів'я, Сигізмунд Август у духовному заповіті переконував підданих зберігати мир і злагоду і закликав прокляття на тих, хто почне сварку і посіє громадський розбрат.

ДЖЕРЕЛА:

Енциклопедія політичної думки / Пер. з англ. за ред. Н. Лисюк. — К., 2000; Українське державотворення: Слов.-довід — К., 1997.