Політологічна енциклопедія Книга V - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Поліцентризм

ПОЛІЦЕНТРИЗМ (від грецьк. poly — багато і центр) — 1) наявність у системі міжнародних відносин кількох центрів найсильніших держав або блоків держав, характер і рівень взаємовідносин між якими визначає стан і тенденції розвитку планетарної політики; 2) децентралізація, багатоцентровість, протистояння великим полюсам сили, своєрідний плюралізм у межах однієї держави. П. як ознака, рівень взаємовідносин у сучасній міжнародній системі виникає, аби замінити біполярну систему міжнародних відносин, що домінувала в середині XX ст. і для якої було властивим конфронтаційне протистояння між капіталістичними і соціалістичними країнами, НАТО та Організацією Варшавського Договору, а їх основні репрезентанти — США і СРСР мали вирішальний вплив на напрям розвитку світової політики.

Але з часом обмеженість можливостей «наддержав» повністю використовувати свою силу, поява нових центрів світової політики (Японія, Китай), інших країн — власників ядерної зброї, з одного боку, а з іншого — радикальні соціально-політичні зміни у Центральній та особливо у Східній Європі кінця 80-х — початку 90-х років XX ст., які призвели до розпаду спочатку Організації Варшавського Договору та Ради економічної взаємодопомоги, а згодом і СРСР, Югославії, Чехословаччини, докорінно змінили структуру геополітичного простору, стали своєрідним каталізатором у формуванні нової системи міжнародних відносин на планетарному, регіональному і субрегіональному рівнях, поклавши край двополюсній структурі системи міжнародних відносин.

За умов сучасної кризи світової цивілізації, глобальних проблем сучасності, розв'язання яких потребує зусиль усіх країн планети, формується й нова парадигма світової політики: відхід від конфліктної, конфронтаційної орієнтації й перехід до глобального конструктивного співробітництва на засадах вивчення пріоритету