Політологічна енциклопедія - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016


Африканістика

АФРИКАНІСТИКА — комплекс дисциплін, які вивчають економіку, соціальні і політичні проблеми, економічну географію, історію, право, етнографію, мови, літературу і мистецтво народів Африки. У російській традиції афріканістіка займається Африкою на південь від Сахари. У середні віки великий внесок у вивчення Африки внесли арабські вчені, купці і мандрівники (Аль-Масуді, Аль-Ідрісі, Ібн Хальдун, Лев Африканський і ін.), Що побували у Північній, Західній і Східній Африці. їхні праці, при практичній відсутності внутрішніх письмових джерел, є основними джерелами з історії Африки в середні віки.

Кампус Института востоковедения и африканистики в Лондоне

У новий час вивчення Африки йшло паралельно з проникненням європейців на континент. У 1795 р. виникло «Лондонське географічне товариство», у 1821 р. — «Паризьке географічне товариство». Найбільші мандрівники цього часу М. Парк, Д. Лівінгстон, Г. Барт, Г. Швейнфурт, Р. Кайе, А. Булатович. З кінця XIX ст. в Європі почалося викладання африканських мов (з 1887 р. у Берлінському університеті) і у спеціалізованих школах, які готували кадри для колоніальної адміністрації. В Україні проблемами африканістики, в якійсь мірі, займається така галузь суспільних наук як сходознавство. Сходознавство, або орієнталістика — галузь суспільних наук, що комплексно вивчає історію, економіку, мови, літературу, етнографію, мистецтво, релігію, філософію, пам'ятки матеріальної і духовної культури Сходу. Під Сходом розуміють країни Азії та Північної Африки. Біля витоків українського сходознавства стояли такі видатні постаті, як Михайло Драгоманов, Леся Українка, Іван Франко. Визначними вченими, що займались сходознавчою проблематикою (орієнталістами) в Україні, були Крачковський Ігнатій Юліанович, Кримський Агатангел Юхимович, Баранников Олексій Петрович, Ріттер Павло Григорович, Ковалівський Андрій Петрович, Пріцак Омелян Йосипович, Дашкевич Ярослав Романович, візантологи Міщенко Федір Іванович, Кулаковський Юліан Андрійович та інші. В Україні народилися всесвітньо відомий шумеролог Семюел Крамер, всесвітньо відомий візантолог Шевченко Ігор Іванович, працював російський єгиптолог Олександр Коцейовський (Одеса). У XIX — на початку ХХ ст. сходознавчі дослідження було зосереджено в університетах — Харківському, Київському, Новоросійському, Львівському. У 1919 - 1930 рр. у складі ВУАН діяли гебраїстична, візантологічна, тюркологічна комісії. У 1927 - 1931 видавався журнал «Східний світ». У1926 було створено Всеукраїнську наукову асоціацію сходознавства (ВУНАС). Більшість українських сходознавців у 1930-х рр. були репресовані. Одним із провідних осередків орієнталістики в сучасній Україні є Інститут Сходознавства ім. А.Ю. Кримського НАН України, заснований у 1991 р. Омеляном Пріцаком (очолював установу до 1998). Інститут видає науковий журнал «Східний світ» і збірник наукових праць «Сходознавство», щорічно проводить «Сходознавчі читання А.Ю.Кримського», «Цирендоржиєвські читання» та інші наукові конференції і семінари.

ДЖЕРЕЛА:

М. О. Косвен. Первый русский африканист М. Г. Коковцев. «Советское востоковедение», 1956, № 2; Вивчення Африки у Радянському Союзі, М., 1966 (ротапринт); Африка у радянських дослідженнях, т. 1, ст 2, М., 1968; Зарубіжні центри африканістики, ч. 1 — Країн Європи, Азії, Америки і Австралії, М. 1968.; Ровенчак Андрій, Ґлейві Джейсон. Африканські системи письма нового часу: Реґіон Суб-Сахари. — Нью Гейвен; Львів; Абіджан: Athinkra, 2009. — 112 c.; Сходознавство і візантологія в Україні в іменах: біобібліографічний словник / упорядники: Е. Г. Циганкова, Ю. М. Кочубей, О. Д. Василюк. — К.: Інститут сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАНУ, 2011. — 260 с.





Перша публікація: 01/01/2008

Останнє оновлення: 06/02/2024

Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.

Що було опрацьовано:

  • усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
  • редакційне упорядкування змісту;
  • уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
  • перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.

Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.