Політологічна енциклопедія Книга IV - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Ніксон Річард Міл Гаус

Тридцять сьомий президент Сполучених Штатів Америки (1969 - 1974 рр.) від Республіканської партії.

Річард Мілгаус Ніксон у 1953 - 1961 рр. був віце-президентом в адміністрації Дуайта Ейзенхауера, граючи помітну публічну роль і часто виступаючи від імені адміністрації. На виборах 1960 р. перший раз балотувався від республіканців у президенти, проте програв Джону Кеннеді. У 1968 і 1972 рр. обирався на президентський пост (єдиний американський політик, вибраний на два терміни віце-президентом, а згодом на два терміни президентом). Під час його правління американські астронавти висадилися на Місяць. Зовнішньою політикою у цей період керував Генрі Кісенджер. При Ніксоні встановилися особливі відносини США з КНР (ознаменовані сенсаційним особистим візитом президента до Китаю) і почалася політика розрядки міжнародної напруженості у відносинах з СРСР; Ніксон особисто відвідав Радянський Союз у травні 1972 р. (першим з президентів після Франкліна Рузвельта у 1945 р.) і підписав з Брежнєвим договір ОСО-1. Він був також першим президентом, що відвідав всі 50 штатів.

Ніксон — єдиний президент США, що достроково припинив свої повноваження та подав у відставку. Це трапилося після скандалу, відомого як «Вотергейтський скандал», і звинувачень, що загрожували йому імпічментом. Через корупцію, що стала характерною навіть для адміністрації, Ніксона зазвичай відносять до найграндіозніших президентів (хоч і підкреслюючи суперечність фігури: зовнішньополітичні успіхи, жорсткий і загалом ефективний стиль управління).

Підписання договору про обмеження стратегічних озброєнь Р.Ніксон - Л.Брежнев, 26 травня 1972 рік, Москва

Уотергейтський скандал — політичний скандал в США 1972 - 1974 рр., що закінчився відставкою президента країни Річарда Ніксона. Перший за історію США випадок, коли президент прижиттєво достроково припинив виконання обов'язків. 17 червня 1972 р. (за чотири місяці до президентських виборів 1972 р., на яких кандидат від Республіканської партії Річард Ніксон був переобраний на другий термін) в штабі кандидата у президенти від Демократичної партії Джорджа Макговерна, розташованому у вашингтонському комплексі «Уотергейт», були затримані у готелі шляхом злому замків 5 осіб. Вони займалися налаштуванням підслуховуючої апаратури і, за деякими даними, фотографуванням внутрішніх документів штабу демократів.

До сих пір не доведено зв'язок саме цього інциденту з адміністрацією Ніксона. Відомо, що у нього дійсно були плівки з нелегально записаними переговорами демократів, але та «прослушка» свідомо не мала відношення до готелю «Уотергейт». У той же час, громадськість цікавило не лише те, чи стояв Ніксон за конкретною групою п'яти зломщиків, але й те, як він і його штаб реагували на події постфактум — у тому числі і з точки зору об'єктивного їх розслідування.

Уотергейтська справа у США (1972 - 1974 рр.), розслідування подій, пов'язаних зі спробою встановити пристрої для підслуховування у штаб-квартирі Демократичної партії у готелі «Уотергейт» у Вашингтоні в період президентської виборної кампанії 1972 року. Завершилося відставкою президента Річарда Ніксона (1974 р.).

Як вдалося з'ясувати журналістам з газети «Вашингтон пост» Б. Вудуорду і К. Бернштейну за допомогою анонімного джерела, що стало відомим як «Глибока глотка», який виявився заступником директора ФБР Марком Фелтом, зломщики намагалися встановити в офісі Демократичної партії підслуховуючу апаратуру.

Пізніше з'ясувалося, що злом був здійснений з відома комітету Республіканської партії по переобранню президента і до нього виявилися причетними деякі члени уряду і радники президента Річарда Ніксона. Незважаючи на повідомлення преси, Ніксон і його помічники заперечували, що в цій справі замішана президентська адміністрація.

У листопаді 1972 р. Річард Ніксон здобув переконливу перемогу на президентських виборах. Однак скандал продовжував розкручуватися.

У січні 1973 р. завершився процес над учасниками злому в «Уотергейті»: п'ятеро визнали себе винними, вина ще двох була визнана присяжними. Допит свідків розкрив факти приховування деталей злочину високопоставленими діячами Ніксонівської адміністрації — Г.Р. Холдеманом, Джоном Ерліхманом, Джоном Діном.

У квітні 1972 р., вони і міністр юстиції Річард Кляйндінст вийшли у відставку. Новий міністр юстиції, Елліот Річардсон, призначив Арчібальда Кокса спеціальним прокурором з розслідування Уотергейтського справи.

Розслідування справи загострило внутрішньополітичну боротьбу у США, привернула увагу громадськості до проблеми дотримання законності в демократичному суспільстві. В ході розслідування були розкриті численні порушення законності (підкуп, погрози, лжесвідчення) з боку посадових осіб Білого дому. Сенатський комітет під керівництвом Самюеля Ервіна провів відкриті слухання, що транслювалися по телебаченню, в ході яких було виявлено існування конфіденційних записів розмов президента в Овальному кабінеті Білого дому. Кокс і Ервін наказали доставити записи до суду, але Ніксон відмовився це зробити і віддав наказ про звільнення Кокса (20 жовтня 1973 р.). Річардсон вийшов у відставку в знак протесту, але тиск громадськості змусило Ніксона показати записи (8 грудня), які стали доказом його особистої участі у приховуванні злочину. Ряд найближчих помічників президента були засуджені до тюремного ув'язнення. 30 липня 1974 р. юридичний комітет палати представниківзатвердив три пункти імпічменту проти президента і рекомендував Конгресу зняти президента з посади. Хоча Ніксон продовжував наполягати на тому, що він не здійснював жодних правопорушень, він був змушений піти у відставку 8 серпня 1974 р. перед обличчям неминучого імпічменту. Місяць потому колишній президент був звільнений від кримінального переслідування своїм наступником Джеральдом Фордом. Уотергейтський скандал глибоко потряс американську громадськість, трансляція слухань у Конгресі з телебачення сприяла тому, що більша частина населення країни була детально поінформована про хід процесу. Друга частина слова «Уотергейт» нині використовується для утворення складних слів зі значенням «скандал».

Про Ніксона у 1995 р. був знятий однойменний художній фільм Олівера Стоуна.

Джерела:

Карасевич А. О. Історія політичної думки. Навчальний посібник. — Умань. — 2013. — 726 с.; Карасевич А. О. Історія політичної думки. Навчальний посібник. — Умань. — 2014. — 860 с.; Політичні портрети Новітньої доби. Книга І — Північна Америка. — Навчальний посібник / Укладачі: А.О. Карасевич, К.М. Левківський, Л.Г. Лисенко., В.В.Сокирська, — Умань.: ПП Жовтий О.О., 2012. — 798 с.