Політологічна енциклопедія Книга IV - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Набіс

Після поразки Спарти в Клеоменовій війні (229 - 222 рр. до н. е.) у Спарті більше не було громадян царського походження, які могли б зайняти трон. Після недовгого правління Лікурга влада була віддана малолітньому Пелопа, регентами якого виступали Маханід (до його смерті в битві при Мантинєї у 207 р. до н. е. проти ахейців) і Набіс.

Однак приблизно з 206 до н . е. Набіс поступово прибрав до рук царську владу в Спарті. У 200 до н. е. Набіс остаточно повалив Пелопа і прийняв верховну владу в країні, заявивши, що належить до царської гілки Евріпонтідамі. Набіс називав себе царем, хоча Полібій і Тіт Лівій характеризували його як тирана.

Як і його попередник Маханід, Набіс належав до прихильників реформ, розпочатих ще Агіс IV і Клеоменом III. Він продовжував реформи з ще більшою енергією, ніж його відомі попередники. Набіс конфісковував землі великих землевласників і роздавав їх безземельним спартіатам і ілотам, яких включив до складу громадян. Цими заходами він домігся збільшення числа воїнів в армії на додаток до численних найманцям. Полібій, як патріот Ахейського союзу і ворог Набіса, характеризував його військо як натовп вбивць, грабіжників, злодіїв і розбійників.

Набіс стратив останніх нащадків двох спартанських царських династій. Древні джерела, особливо Полібій і Тіт Лівій, зображують його як кровожерливого правителя, влада якого трималася лише на силі зброї і терору. «Набіс виганяв громадян, — писав Полібій, — звільняв ілотів і одружував їх з дружинами і дочками їхніх панів. У своєму царстві він надавав священний притулок кожному, кого виганяли з рідної землі за здійснені нечесність чи підлість. Таким чином, йому вдалося зібрати у Спарті велику кількість злочинного елементу»(Всесвітня історія, ХVІ, 13).

Набіс продовжував зовнішню політику, розпочату ще Клеоменом, Агісом і Маханідом. Він виступав противником Ахейського союзу і Македонії разом з Етолійський союзом, Еліди і Мессенії. Ця політика привела його до союзу з Римом під час Першої Македонської війни. У наступні роки Набіс почав агресивну політику, спрямовану на завоювання міст Лаконіка і Мессенія. У 204 р. до н. е. він невдало напав на Мегалополь. Спільно із союзниками-критянами (їх Полібій називав критськими піратами) Набіс почав створювати спартанський флот і оточив Спарту укріпленнями. У 201 р. до н. е. Набіс вторгся у Мессенію, щоб відновити контроль Спарти над цим регіоном, втрачений у IV ст. до н. е. Мессенія схилялася до союзу зі Спартою до втручання Філопемена. Зазнавши поразки у Тегеі, Набіс тимчасово призупинив свою експансіоністську політику.

Набіс представляв собою серйозну загрозу Ахейському союзу. Піддавалися постійним атакам з боку Спарти, ахейці вже не могли розраховувати на допомогу Македонії, що й зумовило їх перехід на бік Риму. Друга Македонська війна почалася у 200 р. до н. е. У ході цієї війни Македонія передала контроль над Аргосом Набіс, де він правив як цар і провів земельну реформу, але Набіс уклав союз з Римом.

Після закінчення Другої Македонської війни, у 195 р. до н. е. ахейці переконали римського консула Тита Квінкція Фламініна почати війну з Набісом під приводом «звільнення міст». У ході війни Набіс зазнав поразки і був змушений відмовитися від влади над Аргосом, портом Гітіем і деякими критськими містами.

Хоча територія Спарти тепер складала тільки саме місто та його безпосередні околиці, Набіс все ще сподівався повернути свою колишню владу. У 192 р. до н. е., бачачи, що римляни та їх союзники ахейскі були заклопотані війною з Антіохом III і Етолійським союзом, Набіс спробував повернути Гітій і берегову лінію Лаконікі. На початку війни Набісу супроводжував успіх, він захопив порт і здобув перемогу над ахейцями в незначній військово-морській битві.

Однак незабаром його армія була розбита ахейским стратегом Філоппом і замкнена в межах Спарти. Після розорення навколишньої сільської місцевості Філопемена повернувся додому. Набіс звернувся за допомогою до Етолійського союзу для захисту своєї території від ахейців і римлян. Етолійці послали тисячу чоловік піхоти і триста кінноти на допомогу Спарті під командуванням Алексамена, проте зрадницьки вбили Набіса під час навчання його армії за межами міста. Етолійці спробували захопити Спарту, але їм перешкодило повстання спартанців.

Джерела:

Балух В.О. Історія античної цивілізації. — Т.1. Стародавня Греція: Підручник. — Чернівці: 2007 — 656 с.; Політичні портрети Стародавнього світу. Кн. І. — Антична Греція.: навч. посібник / укл.: А.О. Карасевич, К.М. Левківський, Л.С. Шачковська. — Умань: ПП Жовтий О.О., 2011. — 635 с.