Політологічна енциклопедія Книга IV - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Малоросійство

МАЛОРОСІЙСТВО — течія суспільно-політичної думки, що виникла на землях української козацької держави, зміст якої полягав у тому, що українці, росіяни та інші народи вважалися органічною частиною єдиного слов'янського народу, що мають рівні національні та соціальні права та можливості. Характерною рисою даної концепції було з одного боку, лояльне ставлення до царського уряду, а з іншого — помірне відстоювання самобутніх «прав і вольностей». Етимологічно назва походить від поняття «малороси».

На сьогоднішній день малоросійство розглядається, як комплекс редукованого патріотизму та провінціалізму серед частини українського суспільства, зумовлений довгим перебуванням земель України у складі Російської імперії. Малоросійство знаходить свій вияв у байдужому, а то й негативному ставленні до українських національно-державницьких традицій та прагнень, а часто і активній підтримці російської культури і великодержавної політики. За визначенням М. Драгоманова носії малоросійства — це зросійщені

українці, національний характер яких сформувався під чужим тиском і впливом.

Доктор психологічних наук В. П. Москалець визначає природу малоросійства, як «цілий невропатичний комплекс, який можна назвати соціальним садистсько-мазохістським. Це комплекс соціальної неповноцінності, інфантилізм зі схильністю до забуття, марень, невропатична тривожність з ананкастичним синдромом та ін.». Микола Рябчук визначає причиною виникнення малоросійської ідентичності драматичне раздвоєння колективної психіки, коли частина населення вже не наважується ототожнювати себе з Україною та українцями, при цьому не бажає цілком відректись від української ідентифікації, беззастережно ототожнивши себе з російським/радянським народом.

На початку XVI11 ст. український народ сприймався в етнічному відношення окремим від московського. Тому у козацьких літописах стверджувалось, що Україна (Мала Русь) та Московія (Велика Русь) — це різні землі, населені різними народами і об'єднані єдиним царем, а тому українці претендують на свої «старовинні» права та свободи.

У XVIII ст. у російській мові поступово виникає поняття «малоросіяни», що мало географічне (не етнічне) значення жителів України/Малоросії. І навіть на початку XIX ст. поняття «малорос», позначало населення України, пов'язане з російським спільним царем та релігією, та у жодному разі не етнічно чи історично.

Прийняття Гетьманщиною протекції російського царя уповільнив процес самоідентифікації українського народу. Малоросійська свідомість почала формуватись протягом 1720-х - 1760-х рр., коли козацька еліта намагалась прирівняти себе у правах до російського дворянства і замість політичної чи етнічної стала надавати перевагу становій ідентичності. Це надавало їй можливість легітимізації свого соціального положення в ієрархії Російської імперії та відкривало широкі кар'єрні перспективи.

Прихильники малоросійської ідеї розглядали Російську імперію як власну державу, яку вони допомагали будувати, обґрунтовуючи прихильність до неї у тому числі і перемогами над давніми ворогами України — Річчю Посполитою, Кримським ханством і Османською імперією. Російська держава підтримувала малоросійство як запоруку культурного і політичного провінціалізму, прибираючи залишки національної пам'яті та сентиментів.

Дослідження:

Про «комплекс малоросійства» пише Микола Рябчук:

На жаль, досі так званий комплекс малоросійства розглядався, як правило, у контексті пропаганди, а не науки, у контексті більш-менш проникливої, але незмінно викривальної антиколоніальної публіцистики, а не, скажімо, антропології, соціальної психології чи психоаналізу. Тим часом перед нами типовий, описаний класиками культурної антропології, приклад засвоєння аборигенами колоніальної точки зору на себе як на недонарод із недомовою, недокультурою, недорелігією і т. д. і т. п. Це — прийняття фальшивого й самопринизливого self-image (уявлення про себе), нав'язаного колонізаторами, — у даному разі, уявлення про таку собі «співаючу і танцюючу Малоросію» (за Гоголем), котра коли й мала якесь самобутнє минуле, то майбутнього вже аж ніяк мати не може.

Американська дослідниця Оксана Грабович, розвиваючи ідеї Франца Фанона, чудово описала цей процес засвоєння колонізованими негативного self-image, нав'язуваного колонізаторами, процес інтерналізації негативних проекцій панівної культури. Оскільки колонізований народ, — пише вона, — «внаслідок своєї політичної, економічної й загальної залежності від колонізатора не має змоги проектувати на нього свої власні негативні якості («колективну тінь», у термінах Юнґа, тобто все те негативне і деструктивне, що існує у колективній психіці), то він змушений проектувати їх на самого себе...» Приймаючи систему цінностей колонізаторів, колонізоване суспільство вступає у дедалі гостріший конфлікт із самим собою. Абориген починає ненавидіти себе і тим самим поглиблює власне приниження й поневолення. «Поневолена група стає врешті зневаженою меншістю на власній землі». Як називають цю меншість у більшості наших міст, я гадаю, вам добре відомо: «быки, жлобы, когуты, рогули, колхозники» — перелік дерогативів можна продовжити. Микола Рябчук. «Від Малоросії до України: парадокси запізнілого націєтворення»., Київ: Критика, 2000.

Дослідник Володимир Войтенко виділяє п'ять типів носіїв комплексу малоросійства:

1) «пасивне малоросійство»;

2) «малоросійське яничарство»;

3) «номенклатурне малоросійство»;

4) «малоросійський мазохізм»;

5) «ритуальне малоросійство».

В. Липинський визначив малоросійство як «хворобу бездержавності». Подібний комплекс існував у ментальності деяких західноукраїнських кіл у Галичині XIX ст. у стосунку до Польщі — «гентерутенус, націоне полонус» (українці за походженням — поляки за національністю) та у Закарпатті — відносно Угорщини (мадярони).

Джерела:

Енциклопедія історії України: Т. 3: Е-Й / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2005. — 672 с.; Микола Рябчук. Від Малоросії до України: парадокси запізнілого націєтворення (Київ: Критика, 2000).; Москалець В. П. Психологічне обґрунтування української національної школи. — Львів: Світ, 1994.— С. 30.; Котенко А. Л., Мартынюк О. В., Миллер А. И. «Малоросс»: эволюция понятия до первой мировой войны. Журнал Новое литературное обозрение. — М: С. 9 - 27.; В. Каноненко. Элита Войска Запорожского — Гетманщины между проектами Малороссии и Российской империи (конец 20-х - начало 60-х гг. XVIII в.) Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії, 2010. С. 127 - 134.; Когут З. Українська еліта у XVIII столітті та її інтеґрація в російське дворянство // Коріння ідентичности. Студії ранньомодерної та модерної історії України. — К.: «Критика», 2004. — С. 46 - 79.; Панасюк Л. В. Ідентичність та білінгвізм в Україні Гілея: науковий вісник. Збірник наукових праць / Гол. ред. В. М. Вашкевич. — К.: ВІР УАН, 2011. — Випуск 46. С. 523 - 528.; Войтенко В. Поточні проблеми малоросійства // Народна газета. — 1996. — № 18 (248). — С. 5.